Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/4009/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2621/23 Справа № 182/4009/22 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І.О. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Кішкіної І.В., суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І., розглянувши в порядку письмового позовного провадження цивільну справу №182/4009/22 за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит «Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Банк Кредит «Дніпро» на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2022 року (суддя Кобеляцька-Шаховал І.О.), в с т а н о в и в: В жовтні 2022 року Акціонерне товариства «Банк Кредит «Дніпро» звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 22036000142003 від 16 серпня 2019 року в сумі 176999,01 грн. та понесених витрат по сплаті судового збору. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2022 року позовну заяву Акціонерного товариства «Банк Кредит «Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором визнано не поданою та повернуто. З вказаною ухвалою не погодився позивач АТ «Банк Кредит «Дніпро» та оскаржив її в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що нормами чинного цивільного процесуального законодавства не передбачена форма платіжного доручення, яке має бути надане до суду на підтвердження сплати судового збору. В ухвалі судді не зазначено обставин, які б свідчили про те, що зарахування судового збору за платіжним дорученням до спеціального фонду Державного бюджету України не відбулося. Платіжне доручення надане суду відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 377/8976 від 29 березня 2004 року, містить відомості про те, яка саме позовна заява оплачується судовим збором. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві віднесена до пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. З матеріалів справи вбачається, що 24 жовтня 2022 року Акціонерне товариства «Банк Кредит «Дніпро» звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 22036000142003 від 16 серпня 2019 року в сумі 176999,01 грн. та понесених витрат по сплаті судового збору. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2022 року позовну заяву Акціонерного товариства «Банк Кредит «Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. У вказаній ухвалі суду зазначено, що позивачем до позовної заяви долучено копію платіжного доручення № 2105 від 14 вересня 2022 року на суму 2655 грн. Статтею 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Однак, доказів того, що вищевказана сума судового збору була зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України, надано не було, будь-які відмітки про проведення банком вищевказаної операції на платіжному дорученні відсутні. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд зазначив, що долучене платіжне доручення не є належним доказом сплати судового збору в даній справі, а тому позивачу було надано строк для усунення недоліків шляхом надання оригіналу платіжного доручення з відповідними відмітками або в іншому разі надання суду доказів, що сума сплаченого судового збору в розмірі 2655 грн. була зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України. 30 листопада 2022 року на адресу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій він зазначив, що відповідно до статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям провадження у справі, прийняття справи до розгляду перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. В інформаційному листі ДСА України від 10 листопада 2011 року та наказі Головної державної податкової інспекції України містилось роз`яснення порядку документального підтвердження сплати судового збору, однак, на даний час вищевказані накази втратили свою чинність та наразі чинним законодавством, яке регулює питання щодо сплати судового збору, не визначено форму та зміст документу, що має надаватися стороною судового процесу для підтвердження сплати судового збору. Тому, долучена копія платіжного доручення № 2105 від 14 вересня 2022 року на суму 2655 грн. є належним доказом його сплати та зарахування до Державного бюджету України. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2022 року позовну заяву Акціонерного товариства «Банк Кредит «Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором визнано не поданою та повернуто у зв`язку з невиконанням позивачем вимог ухвали суду про залишення позову без руху. Повертаючи позовну заяву як неподану, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 11 листопада 2022 року, а саме з підстав не подання оригіналу платіжного доручення з відповідними відмітками. Позивач всупереч вимогам чинного законодавства вищевказаний документ не надав, а лише 30 листопада 2022 року надав до суду заяву про усунення недоліків з зазначенням, що підстави для залишення позову без руху відсутні, оскільки сума в розмірі 2655 грн була сплачена та зарахована до Державного бюджету України без належного підтвердження даних обставин. Вказаний висновок суду не відповідає вимогам закону. Згідно із частиною 4 статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частин 1, 2 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Згідно із частиною 3 статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 року). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно із статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Відповідно до роз`яснення, що містяться в пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», законодавством не встановлено спеціальних вимог до оформлення платіжних документів, на підставі яких перераховуються суми судового збору. Таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. Таким чином, обов`язок перевірки факту зарахування судового збору та в якій справі це вчинено покладається на суд. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20; у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 826/2429/18; від 20 лютого 2019 року у справі №823/1940/18; від 25 січня 2021 року у справі №914/1131/20. Ця практика є незміною, що не перешкоджало суду послатися на таку практику і застосувати її. Апеляційний суд, приймаючи до уваги вимоги до позовної заяви, передбачені ЦПК України, дійшов висновку, що застосовані судом першої інстанції наслідки у вигляді визнання позовної заяви неподаної та повернення її позивачу є передчасними та такими, що обмежили право на доступу до суду і стали перешкодою для захисту прав позивача. Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви та надав квитанцію про сплату судового збору. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, не перевірив зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на справедливий суд. Такі висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 2 червня 2021 року у справі № 752/16062/20 (провадження № 61 - 2554св21). Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки питання про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачеві вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали про повернення позовної заяви та порушення прав заявника на вільний доступ до правосуддя, то відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 374, 379, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит «Дніпро» задовольнити частково. Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2022 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 квітня 2023 року. Судді І.В. Кішкіна О.В. Агєєв О.І. Корчиста