Постанова 4803 № 932/163/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2011/23 Справа № 932/163/21 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І. А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П. суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В. за участі секретаря судового засідання Лопакової А.Д. розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в м. Дніпро справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору недійсним та припинення обтяження, в якій подано апеляційну скаргу Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2022 року (головуючий у суді 1 інстанції Кондрашов І.А.), В С Т А Н О В И В: 24 грудня 2021року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» - Банк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому виклав вимоги про звернення стягнення на нерухоме майно загальною площею 587 м2 будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 10663685, що належить ОСОБА_2 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2009року Нерухоме майно, шляхом проведення прилюдних торгів з продажу вказаного предмету іпотеки із початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності. Існування таких вимог Банк пов`язував із тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов`язань взятих на підставі кредитного договору від 04 жовтня 2007року заборгованість за яким станом на 22 липня 2020року склала 79888,94долари США, з яких заборгованість за кредитом 38347,29доларів США, заборгованість по процентах 18547,05доларів США, комісія 1416,55доларів США та пеня 21578,05доларів США, яке було забезпечено договором іпотеки від 18 лютого 2010року укладеним між Банком та ОСОБА_2 , котрий поручився за виконання Кредитного договору належним йому нерухомим майном загальною площею 587 м2 будинок АДРЕСА_1 . В уточнених позовах від 09 квітня 2021року та 16 квітня 2021року Банк залишив вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, однак збільшив позовні вимоги зазначивши що стягнення має бути в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 183946,76доларів США, заборгованість по процентах 54723,43долари США, та пеня 628 084,13грн /том І а.с.167, том ІІ а.с.103-107/. У відзиві на позов представник ОСОБА_2 заперечив вимоги Банку стверджував про сплив строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та заявив суду про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Щодо строків давності пояснював, що Банк в повідомленні від 04 листопада 2015року на момент коли термін виконання за договором ще не наступив вимагав повністю виконати зобов`язання за договором і повернути всю суму кредиту, отже тим самим змінив строки виконання зобов`язання та з цього часу почався перебіг строків позовної давності. 30 червня 2021 року відповідач ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 подав зустрічний позов до Банку в якому вимагав визнати недійсним Кредитний договір від 04 жовтня 2007року укладений між Банком та ОСОБА_1 , визнати недійсним Договір іпотеки від 18 лютого 2010року укладений між Банком та ОСОБА_2 та припинити обтяження за реєстраційними номерами 9534917 та 9534956 зареєстровані на підставі договору іпотеки від 18 лютого 2010року. В обґрунтування зустрічного позову заявник посилався на те, що Банком при укладенні договору не були дотриманні вимоги про надання споживачу перед укладенням договору інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту в підтвердження чого заявник посилався на Висновки судової економічної експертизи від 18 липня 2017року № 2284 Київської незалежної судово-експертної установи. Також ОСОБА_2 порушенням вбачав те, що Банк на момент укладення Кредитного договору не надав графік погашення кредиту із зазначенням розміру платежів та безпідставно нараховував винагороду за послуги, які супроводжували кредит, що в сукупності свідчить про несправедливість умов кредитного договору. Інший довід позивача зводився до того, що недійсне зобов`язання не підлягало забезпеченню та недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2022 року в задоволенні позовних вимог Банку відмовлено та задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 . Визнано недійсним кредитний договір №14.13533 від 04 жовтня 2007року, укладений між Банком та ОСОБА_1 та визнано недійсним договір іпотеки №14.13533/1 від 18 лютого 2010року, укладений між ОСОБА_2 та Банком; і припинено обтяження за реєстраційним номером 9534917, вид заборона на нерухоме майно та за реєстраційним номером обтяження 9534956, вид іпотека, зареєстровані на підставі договору іпотеки № 14.13533/1 від 18 лютого 2010року. Суд першої інстанції відмовляючи в позові Банку виходив з того, що не підтверджені обставини щодо розміру заборгованості. Позивач не зміг підтвердити в ході судового розгляду суму боргу. Також, згідно висновків суду, Банк змінив строк виконання основного зобов`язання та цим самим змінив строк початку перебігу позовної давності і, вважав, що хоч Банк набув право пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, останній звернувся поза межами цього строку. Правові підстави для задоволення зустрічного позову суд вбачав у тім що рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018року в справі за позовом Банку до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитом та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Банку про визнання кредитного договору недійсним встановлені обставини, які не підлягають доказуванню, та які суд вважав несправедливими з приводу сплати комісії за оформлення та видачу кредиту як винагороди за управління фінансовим інструментом в розмірі 3% від суми кредиту; позичальнику в доступній формі не було доведено умови кредитування, реальна процентна ставка, сукупна вартість кредиту; відсутній графік погашення платежів, які містять детальний розпис сукупної вартості кредиту, дані сукупної вартості кредиту у вигляді абсолютного значення подорожчання кредиту та попередження позичальника про валютні ризики під час виконання зобов`язань, в результаті чого збільшилась реальна сукупна вартість кредиту і мав місце істотний дисбаланс договірних прав для кредитодавця, за рахунок яких останній отримав переваги у кредитуванні. При цьому суд вважав, що ОСОБА_2 як іпотекодавець є заінтересованою особою та хоч і не є стороною кредитного договору, однак має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Також, на думку суду, ОСОБА_2 про істотні умови кваліфіковані як несправедливі дізнався з рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018року, з огляду на що, останній звернувся до суду в межах трьох річного строку позовної давності. Водночас згідно висновків суду ефективним способом захисту порушеного права було припинення обтяження застосованого на підставі договору іпотеки. З рішенням суду Банк не погодився, в апеляційній скарзі представник якого висловив вимогу про скасування рішення, в частині вимог ОСОБА_2 які задоволено просив відмовити та вимагав задовольнити повністю позовні вимоги Банку. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що Банк підтвердив обставини з приводу розміру заборгованості та суд не беручи до уваги надані письмові докази допустив надмірний формалізм. Суд безпідставно тільки частково взяв обставини які встановлені рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018року та не врахував того розміру заборгованості що вже був визначений судом. Розмірковуючи про пропуск Банком строку звернення до суду не враховано істотної умови, котра була погоджена в кредитному договорі з приводу збільшення загального строку до п`яти років і не взято до уваги тієї обставини що Банк вже звертався до позичальника і рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018року частково задоволені вимоги Банку, та звернення стягнення в рахунок визначеної судом суми заборгованості є додатковим способом правового захисту. Водночас не враховано того, що строки звернення до суду було продовжено на період дії карантину. В обґрунтування скарги щодо безпідставного задоволення зустрічних вимог ОСОБА_2 заявник посилалася також на те, що поза увагою суду залишилась та обставина що судами вже розглядався та вирішувався спір про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2015року в задоволенні обох вимог було відмовлено. Аташов ОСОБА_6 був обізнаний про існування кредитного договору та договору іпотеки і зустрічні вимоги мали на меті ухилення від відповідальності за укладеним ним договором. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягало в тому, що при визначенні правомірності умов договору кредиту та іпотеки підлягали до застосування норми матеріального права, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, які до істотних умов відносили всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін мало бути досягнуто згоди. Та оспорення цих умов, домовленість про які скріплена сторонами договорів, згодом після тривалого строку їх виконання суперечить попередній поведінці позичальника та іпотекодавця. І недійсність окремої частини правочину не має своїм наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому. Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що ОСОБА_2 в жодний спосіб не довів того, що він пропустив строк звернення до суду за захистом свого порушеного права з поважних причин. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, пояснення представника Банку та пояснення представника ОСОБА_2 , за відсутності ОСОБА_1 , явка якого є необов`язковою, повідомленого про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. 04 жовтня 2007року ОСОБА_1 за умовами Кредитного договору отримав від Банку кредит готівкою в сумі 236000,00доларів США в користування під 16% річних на строк до 20 листопада 2022року. Та сторони в пункті 2.2.2 Кредитного договору домовились що позичальник зобов`язується сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п.п. 2.3.1(за яким Банк має право збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом, при зміні конюктури ринку), 2.3.2.(на свій розсуд Банк має право зменшувати розмір відсоткової ставки до рівня встановленого чинним законодавством), 4.1(розмір відсотків 16% річних), 4.2(сплата відсотків відповідно до Графіка погашення кредиту), 4.3(при порушенні відсотки за користування кредитом 32%), 4.4(сплата відсотків до 20 числа кожного місяця), 4.11, 4.12 цього Договору, а також відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що зазначені в Додатку № 1 до цього Договору; за змістом пункту 2.3.1 позичальник зобов`язався здійснювати погашення кредиту в дату сплати відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що зазначені в Додатку № 1 до даного Договору з урахуванням п. 4.11 даного Договору; в пункті 4.14 Кредитного договору зазначено про сплату позичальником Банку винагороди, за здійснення договірного списання коштів у межах сум, що підлягають сплаті Банку за даним договором згідно пунктів 2.2.6 та 2.3.6, в сумі й у терміни, установлені тарифами Банку на момент сплати /том І а.с.43-45, оригінал Кредитного договору том VI а.с.93-95/. В забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 18 лютого 2010року укладено Договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку належне йому нерухоме майно загальною площею 587 м2 по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 10663685. В пункті 24 Договору іпотеки сторони дійшли згоди зокрема про те, що в разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах, реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до чинного законодавства. Та при зверненні стягнення в позасудовому порядку початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 100% від вартості, яка зазначена в пункті 12 цього договору та становить 1 363 500,00грн; термін дії договору визначено в пункті 29 договору до повного виконання позичальником та іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього /том І а.с.46-47, оригінал Договору іпотеки том VI а.с.96-97/. 29 серпня 2015 року Банк звернувся до ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з повідомленням, в якому йшлося про неналежне виконання з боку позичальника ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором, з огляду на що утворилася прострочена заборгованість в розмірі 24031,37доларів США; та повідомлення містить вимогу про необхідність погашення простроченої заборгованості в строк не пізніше 5 днів з дати одержання цього повідомлення /том І а.с.21-22, 107-109/; в підтвердження направлення цього повідомлення Банк посилався на Реєстр згрупованих поштових відправлень від 31 серпня 2015року /том І а.с.33-36, 110-111/. В повідомленні Банку від 04 листопада 2015 року адресованому ОСОБА_1 та поручителям ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , йшлося про неналежне виконання з боку позичальника ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором та наявність простроченої заборгованості в розмірі 32867,46доларів США; та повідомлення містить вимогу про необхідність погашення простроченої заборгованості в строк не пізніше 5 днів з дати одержання цього повідомлення, а також вимогу у разі несплати простроченої заборгованості про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, з нарахованими процентами та штрафними санкціями /том І а.с.27-28, 112-114/; в підтвердження направлення цього повідомлення Банк посилався на Реєстр згрупованих поштових відправлень від 06 листопада 2015року /том І а.с.37-42, 115-117/. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2015року, залишеним без зміни ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13 квітня 2016року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Банку про визнання недійсним Договору іпотеки через недоведеність обставин з приводу того, що нерухоме майно яке виступило предметом іпотеки не було ідентифіковано належним чином /том V а.с.9-12/. Іншим рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018року в справі частково задоволений позов Банку до ОСОБА_1 , поручителів ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за Кредитним договором в розмірі 238670,10доларів США, з яких 183946,76доларів США неповернута сума кредиту, 54723,34доларів США проценти за користування кредитом та 628084,13грн пеня. Визнано припиненими: договір поруки № 14.13533-01 від 04 жовтня 2007року, укладений між Банком та ОСОБА_7 ; договір поруки № 14.13533-02 від 04 жовтня 2007року, укладений між Банком та ОСОБА_4 ; та договір поруки № 14.13533-03 від 21 січня 2009року, укладений між Банком та ОСОБА_5 . Також відмовлено ОСОБА_1 у позові до Банку про визнання кредитного договору недійсним через сплив строків позовної давності. Судом встановлено, що була відсутня інформація про кредитні умови, надані Позичальнику у письмовій формі перед укладанням Кредитного договору № 14.13533 від 04 жовтня 2007р., щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення кредитного договору. Відсутні додатки до Кредитного договору, зокрема, Графік погашення платежів, який мав містити детальний розпис сукупної вартості кредиту, дані з приводу реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, не було попередження Позичальника про валютні ризики під час виконання зобов`язань. Договір укладено без врахування вимог пп.2.1., 2.2., 3.1., З.2., З.З., 3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. та пп.2 та 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»та п.п.2 та 4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Вказані вище обставини суд розцінив як такі що підтверджують недотримання Банком вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року та вимог ч.2ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Водночас в задоволені вимог про визнання кредитного договору недійсним суд відмовив з підстав пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності. За таких обставин, суд визначив суму заборгованості за Кредитним договором що виникла у ОСОБА_1 перед Банком станом на 17 листопада 2016 року в загальному розмірі 238 670,10 доларів США та 628 084,13 грн, з яких 183 946,76 доларів США неповернута сума кредиту; 54723,34 долари США проценти за користування кредитом, та нарахована згідно п. 4.1, 4.3 Кредитного договору пеня згідно п. 6.1 Кредитного договору в розмірі 628084,13 грн. Суд вважав, що зазначені факти щодо розміру заборгованості підтверджувалися матеріалами Кредитної справи, заявою на видачу готівки № 20 від 04 жовтня 2007 року, меморіальним ордером № 20 від 04 жовтня 2007 року, виписками по рахунку та наданими розрахунками заборгованості /том V а.с.25-27/. Розмір заборгованості за Кредитним договором в даній справі Банк навів в Розрахунку заборгованості, згідно якого станом на 05 грудня 2020року сума боргу становила 609738,68доларів США, з яких заборгованість за кредитом 183946,76доларів США, заборгованість по процентах 219179,66доларів США та пеня 206612,26доларів США; останнє погашення за наданим кредитом здійснене 04 лютого 2015року в сумі 1096,14доларів США /том І а.с.4-20, 98-106/. Банком надана також виписка з рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за період 01.01.2000 по 29.03.2022 /том І а.с.168-230/ та рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 за період 01.01.2000 по 29.03.2022 /том І а.с.231-266 том ІІ а.с.1-92/. Відмовляючи з позові Банку суд першої інстанції вважав, що Банк не підтвердив обставини щодо розміру заборгованості за договором, якими обґрунтовував позовні вимоги та звернувся з вимогою до іпотекодавця за межами строку позовної давності. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції вважав встановленими обставини про існування між сторонами у справі письмового Кредитного договору, який містить обставини встановлені рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018року, які не підлягають доказуванню, та які суд вважав несправедливими, та такими, що порушують права ОСОБА_2 , котрий хоч і не був стороною кредитного договору, однак має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі як іпотекодавець відповідно до Договору іпотеки. Суд першої інстанції частково визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які недоведені та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного часткового вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У відповідності до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. В Кредитному договорі сторони дійшли згоди щодо процентної ставки за користування кредитом на рівні 16% річних (пункт 4.1 Кредитного договору). Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Встановлені у даній справі обставини дозволяють дійти висновку про те, що відносини на підставі Кредитного договору від 04 жовтня 2007 виникли між Банком та ОСОБА_1 , котрий отримав від Банку кредит готівкою в сумі 236000,00доларів США в користування на строк до 20 листопада 2022року. Оригінал даного договору долучено до справи, та у даній справі сторони не заперечували обставин з приводу того, що сторони підписали договір, який включав всі ті умови про які в ньому йшлося та жодна із сторін не заперечувала встановлених судом обставин щодо отримання ОСОБА_1 за Кредитним договором коштів в позику розмірі 236000,00доларів США, та фактичні обставини в цій частині не було оскаржено сторонами. Іпотекодавець за Договором іпотеки порушення своїх прав пов`язував із тим, що Кредитний договір містить несправедливі умови, наслідком чого є його недійсність, посилався на встановлення таких обставин в ході іншого судового розгляду за участі тих самих сторін. З наявних у суду матеріалів справи вбачається, що Банк реалізував своє право на стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором з приводу чого є рішення суду, яке набрало законної сили. Відповідно до рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018року частково задоволений позов Банку до ОСОБА_1 , поручителів ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 та відмовлено ОСОБА_1 у позові до Банку про визнання кредитного договору недійсним через сплив строків позовної давності. Водночас, рішенням суду, що набрало законної сили, у даній справі було встановлено обставини з приводу того, що позичальнику ОСОБА_1 на момент укладення Кредитного договору не надана у письмовій формі повна інформація про кредитні умови, щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення кредитного договору, Банк не підтвердив укладення та погодження сторонами на виконання умов договору, додатку до договору, яким визначено Графік погашення платежів, з детальним описом сукупної вартості кредиту, даних з приводу реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, не було попередження Позичальника про валютні ризики під час виконання зобов`язань. Порушення з боку Банку вимог пп.2.1., 2.2., 3.1., З.2., З.З., 3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. та пп.2 та 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»та п.п.2 та 4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Та наведені обставини не доказуються при розгляді даної справи, оскільки виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які є підставою для звільнення від доказування відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними /ті самі особи або особа/ і об`єктивними /предмет спору, предмет доказування/ межами, за якими обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України, та межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, що обумовлюють розумний баланс між комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Та запровадження наведених принципів має на меті фактичну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, оскільки договір представляє спільну волю його сторін на досягнення правового результату. Отже наведені обставини щодо умов Кредитного договору можна було б розцінити як такі які є несправедливими та такими що суперечать принципам цивільного права, однак визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов Кредитного договору, щодо яких сторони Банк та ОСОБА_1 досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про порушення цим самим прав ОСОБА_2 . Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...". Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У розумінні норм процесуального права України особа визначивши свої права, реалізує їх за своїм розсудом та розпорядження своїми правами являється одним із основоположних принципів судочинства, однак судовому захисту підлягають тільки порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб. За обставинами справи заявник ОСОБА_2 порушення свого права пов`язував із тим, що на момент укладення Договору іпотеки він поручився за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1 взятими за Кредитним договором, в який були включені несправедливі умови. Та в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 стверджувала що порушенням його права мало місце вже через саме порушення прав ОСОБА_1 як позичальника. За таких умов спір виник з приводу обґрунтованості включення до Кредитного договору умов, які сторони договору визначили як істотні та спростування презумпції правомірності цього правочину обґрунтовувалось відсутністю волевиявлення позичальника ОСОБА_1 на отримання позики на таких умовах, через його необізнаність. Однак на час укладення Кредитного договору 04 жовтня 2007року ОСОБА_2 не був стороною договору, та навіть не забезпечував виконання зобов`язання за Договором іпотеки, який було укладено 18 лютого 2010року. Тобто на час укладення Договору іпотеки сторони Кредитного договору частково виконали досягнуті домовленості, Банк видав кошти в розмірі обумовленому договором, а позичальник ОСОБА_1 протягом тривалого часу вносив платежі в рахунок погашення за договором. Та іпотекодавець позбавлений можливості стверджувати про відсутність волі ОСОБА_1 , вираження якої відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням письмового Кредитного договору і вчиненням дій направлених на його виконання. Саме звернення особи до суду із позовом повинне здійснюватися із дотриманням норм процесуального права та судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право та чинне законодавство не передбачає можливості захисту права від порушень які можуть мати місце в майбутньому. Не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях. За таких умов ОСОБА_2 не довів що укладенням Кредитного договору з позичальником ОСОБА_1 мало місце порушення його прав як іпотекодавця. Так само, звернення особи до суду із позовом повинне здійснюватися із дотриманням норм матеріального права щодо строків позовної давності. З наявних у суду матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 реалізував своє право на оспорення Кредитного договору та Договору іпотеки 30 червня 2021 року, пояснюючи це тим, що тільки після ухвалення рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018року він дізнався про порушення свого права. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Чинним законодавством статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та правовідносини щодо оспорення Договору іпотеки охоплюються дією саме цієї статті, оскільки суд виявив що Договір іпотеки не містить умови про домовленість щодо іншого строку. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З наявних у суду матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 поручився за виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Кредитним договором уклавши Договір іпотеки 18 лютого 2010року, тож саме з цього часу у нього виникло право вимоги до Банку як іпотекодержателя. За конкретних обставин цієї справи ОСОБА_2 попередньо звертався до суду з вимогами про визнання Договору іпотеки недійсним та рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2015року, залишеним без зміни ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13 квітня 2016року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Банку про визнання недійсним Договору іпотеки. В подальшому ОСОБА_2 проявив інтерес до правовідносин щодо недійсності Кредитного договору та Договору іпотеки тільки 30 червня 2021 року тобто поза межами строку позовної давності. Отже навіть з урахуванням переривання строків давності. Очікування впродовж більш як шести років не є свідченням належної процесуальної поведінки сторони і не ґрунтується на положеннях чинного законодавства. Враховуючи те, що ОСОБА_2 не зазначено причин щодо неможливості звернення до суду за захистом порушеного права в період часу з 13 квітня 2016року по 30 червня 2021 року, апеляційний суд вважає, що розгляд позовних вимог поза межами строків позовної давності не може бути сумісним із принципом верховенства права та вважатися позбавленим свавілля, і не задовольняє вимогу законності. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Отже, враховуючи дійсний зміст наведених норм, суд може застосувати наслідки спливу позовної давності передбачені статтею 267 ЦК України та відмовити в позовних вимогах ОСОБА_2 з цих підстав, встановивши, що позивачем строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення, при цьому судом враховано ключові аргументи позивача Банку з приводу застосування строків позовної давності, висунуті його представником в письмовому відзиві на зустрічну позовну заяву під час розгляду справи в суді першої інстанції. Таким чином, ОСОБА_2 , на якого покладено обов`язок доказування тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, в судовому засіданні не підтвердив належними та допустимими доказами обставини щодо звернення до суду в межах визначених законодавством строків чи поважності причин через які цей строк пропущено. У розумінні норм процесуального права України особа визначивши свої права, реалізує їх за своїм розсудом та розпорядження своїми правами являється одним із основоположних принципів судочинства. ОСОБА_2 беззаперечно мав можливість для звернення до суду за захистом порушеного права у строки визначенні чинним законодавством та останній не довів та не підтвердив належними доказами існування жодних обставин які би об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду. Перевіряючи доводи Банку про незаконність рішення в частині відмови в задоволенні його вимог, суд апеляційної інстанції виходить з такого. З наявних у суду матеріалів справи вбачається, що Банк реалізував своє право на стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором з приводу чого є рішення суду, яке набрало законної сили. За приписами статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599-601, 604-609 ЦК України не пов`язує припинення зобов`язання з прийняттям судового рішення за умови що таке рішення не виконано та тим самим не відбулось виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання. У відповідності до положень частини 1 статті 12, частини 1 та 5 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень; причому докази подаються сторонами. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Виходячи з фактичних обставин справи, посилання відповідача ОСОБА_2 на припинення зобов`язання не можуть ґрунтуватись виключно на припущеннях. Ключові аргументи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з приводу того, що припинився сам правочин як договір, висунуті заявниками у відзиві на позов та апеляційну скаргу, не свідчать про закінчення строку дії договору іпотеки та не задовольняють вимогу законності, передбачену в контексті вказаних норм права в яких ідеться про припинення зобов`язання. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону про іпотеку). За змістом статті 17 Закону про іпотеку іпотека зокрема припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору , визнання іпотечного договору недійсним чи з інших підстав, передбачених цим Законом. В статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, за якою, кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки презумпція не буде спростована. Отже до спростування презумпції правомірності договору іпотеки всі права набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Та стосовно обставин справи спростування презумпції правомірності не було, оскільки недійсність правочину /договору іпотеки/ прямо законом не встановлена, та жодна із сторін не оспорювала обставин щодо укладення договору іпотеки. Вираження волі сторін відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням письмового Договору іпотеки, та суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що мало місце втілення волі у письмовому вираженні. Таким чином, умови викладені в письмовому договорі, що оформлений та підписаний обома сторонами, якими були погоджені зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання, опис предмета іпотеки, умови за яких іпотека припиняється повинні виконуватись належним чином, та суд обґрунтовано виходив з того, що між сторонами виникли права та обов`язки, саме ті, що випливають із змісту договору. Згідно Кредитного договору як основного зобов`язання банк реалізовуючи в односторонньому порядку право вимоги від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором в такій вимозі вправі вимагати дострокового розірвання договору після повернення повної суми заборгованості, також передбачено, що договір вважається розірваним з моменту повернення повної суми. За конкретних обставин цієї справи Банк у вимозі не ставив питання про розірвання договору позики також відсутні обставини щодо повернення позичальником всієї суми заборгованості. Отже, наявність самої вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості так само як і самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Інші підстави для скасування рішення суду Банк пов`язував із порушенням його прав, оскільки судом невірно застосовані норми матеріального права щодо пропуску позивачем строків звернення до суду. Висновок суду першої інстанції з приводу того, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення чинного законодавства щодо позовної давності не ґрунтується на законі. У правовідносинах що виникли Банк теж мав звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права в межах загального строку позовної давності тривалістю у три роки, оскільки правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки охоплюються дією саме цієї статті. Водночас посилання представника Банку що в Кредитному договорі сторони обумовили п`ятирічний строк звернення до суду за вимогами що витікали із Кредитного договору, має безпосереднє правове значення для іпотекодавця, оскільки такою домовленістю Банку із позичальником збільшено строк в межах якого Банк може звернутися до позичальника з питань належного виконання зобов`язань досягнутих в Кредитному договорі. Вплив даної обставини апеляційний суд пов`язує із строком звернення Банку до іпотекодавця з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки з тих підстав, що термін дії Договору іпотеки визначено в пункті 29 договору до повного виконання позичальником та іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього. Матеріалами справи встановлено, що Банк звернувся з позовом до відповідачів 24 грудня 2021року з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, до цього 24 грудня 2015 року Банк звертався до Василівського районного суду Запорізької області до позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_4 , ОСОБА_7 і ОСОБА_5 . За результатами звернення ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за Кредитним договором та визнано припиненими договори поруки, укладені між Банком та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . За конкретних обставин цієї справи Банк не відмовився від виконання Кредитного договору, продовжував нараховувати суми до погашення кредиту, проценти та пеню, звернувся із вимогами до іпотекодавця ОСОБА_2 і проявив інтерес до правовідносин щодо погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки до іпотекодавця 24 грудня 2021року, тобто в межах строку дії Кредитного договору, термін дії якого визначено в договорі до 20 листопада 2022року. Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що Банк не підтвердив існування в позичальника ОСОБА_1 заборгованості перед Банком в розмірі 183946,76доларів США, заборгованість по процентах 54723,43долари США, та пеня 628 084,13грн, оскільки хоч такий розмір заборгованості встановлений Василівським районним судом Запорізької області в рішенні від 16 лютого 2018року, що набрало законної сили та ці обставини не повинні доказуватися при розгляді цієї справи, з часу ухвалення цього рішення минув значний проміжок часу та позивач не надав відомостей що не відбулось часткове виконання рішення суду та з огляду на це не змінився розмір заборгованості що був визначений судом в іншій справі. Також наданий Банком розрахунок містить інші суми заборогованості, а саме сума боргу визначена в розмірі 609738,68доларів США, з яких заборгованість за кредитом 183946,76доларів США, заборгованість по процентах 219179,66доларів США та пеня 206612,26доларів США. Та Банк в судовому засіданні не зміг підтвердити правильності нарахування таких сум. За змістом статті 39 Закону України «Про іпотеку» при вирішенні питання щодо реалізації предмета іпотеки за рішенням суду та у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду, обов`язково зазначається, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Отже вірні висновки суду першої інстанції з приводу того, що вирішення спору в даній справі про звернення стягнення за Договором іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором без визначення загального розміру вимог та всіх його складових не буде ґрунтуватися на положеннях чинного законодавства. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції частково не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Банку про визнання договорів недійсними, відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Банку про визнання недійсними Кредитного договору та Договору іпотеки, також відмовити в задоволенні його позовних вимог до Банку про припинення обтяження за реєстраційним номером 9534917, вид заборона на нерухоме майно та за реєстраційним номером обтяження 9534956, вид іпотека, зареєстровані на підставі договору іпотеки № 14.13533/1 від 18 лютого 2010року. Рішення в тій частині де суд відмовив Банку в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на нерухоме майно загальною площею 587 м2 будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 10663685, що належить ОСОБА_2 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2009року, шляхом проведення прилюдних торгів з продажу вказаного предмету іпотеки із початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 183946,76доларів США, заборгованість по процентах 54723,43долари США, та пеня 628 084,13грн слід залишити без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга задоволена частково. Керуючись статтями 368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2022 року скасувати в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договорів недійсними. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними кредитного договору № 14.13533 від 04 жовтня 2007року, укладеного між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 ; та договору іпотеки № 14.13533 від 18 лютого 2010року, укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк». Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про припинення обтяження за реєстраційним номером 9534917, вид заборона на нерухоме майно та за реєстраційним номером обтяження 9534956, вид іпотека, зареєстровані на підставі договору іпотеки № 14.13533/1 від 18 лютого 2010року. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 квітня 2023 року. Судді: