Постанова 4807 № 937/2163/20

Дата документу 11.04.2023 Справа № 937/2163/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 937/2163/20 Головуючий у 1-й інстанції: Юрлагіна Т.В. Провадження № 22-ц/807/26/23 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Дашковської А.В., Гончар М.С., секретар: Рикун А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним встановлення постійного земельного сервітуту та стягнення вартості земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 жовтня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним встановлення постійного земельного сервітуту ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, площею 55,972 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 , для можливості експлуатації житлового будинку, який належить ОСОБА_2 і розташований за адресою: АДРЕСА_2 , із внесенням плати в розмірі ставки земельного податку, який повинен бути розрахований виходячи із розміру даної земельної ділянки, та стягнути на її користь вартість земельної ділянки в сумі 100 996,00 гри. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що після смерті її чоловіка ОСОБА_4 відкрилась спадщина, зокрема, на належну йому земельну ділянку. Проте, незважаючи на це, рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20.11.2012 визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв. м. Вважає, що зазначеним рішенням суд вирішив питання про її права та обов`язки, не залучивши її до справи. Також ОСОБА_1 зазначила, що ухвали Мелітопольського міськрайонного суду про відкриття провадження у цивільній справі № 2-421/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку за підписом головуючого судді Мелітопольського міськрайонного суду Баранова В.І. не існує. З огляду на це позовна заява не мала розглядатися в суді. Також не існує ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про залучення до участі у справі правонаступника померлого за підписом головуючого судді Мелітопольського міськрайонного суду Баранова В.І. З огляду на це, після смерті власника не могла розглядатися справа про визнання права власності на земельну ділянку. Крім того зазначає, що підставами для визнання недійсним встановлення постійного земельного сервітуту є неправильне застосування судами при вирішенні позову ОСОБА_2 вимог ст. 377 ЦК України замість статті 120 ЗК України, що призвело до неправильно вирішення позову ОСОБА_2 та визнання за нею права власності на земельну ділянку, яке у такому разі позивач просила визнати недійсним невірно встановлено у рішеннях місцевих та апеляційних судів застосування цих же норм матеріального права, тобто ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, тобто не погодження із ними через неправильне застосування закону. Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 10.11.2006 її чоловік за життя продав ОСОБА_2 житловий будинок розташований по АДРЕСА_2 за 25250 грн., при цьому оскаржуваним рішенням встановлено, що земельна ділянка площею 600,14 кв.м. не була предметом вказаного договору купівлі продажу. Проте позивач ОСОБА_2 при розгляді справи стверджувала, що вона здійснила оплату у розмірі 25250 грн. і за будинок і за земельну ділянку. Таким чином якщо суд прийде до висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу відбувся перехід права власності і на спірну земельну ділянку, яка не була предметом договору не було оцінено її вартість, яка не оплачена покупцем вважає законну вимого щодо стягнення дійсної вартості земельної ділянки на її користь у розмірі 100996 грн. Також при вирішенні питання щодо встановлення земельного сервітуту суди не врахували, що на момент виготовлення технічної документації щодо прокладення відповідних комунікацій (2006 рік) та їх фактичного встановлення, спір про визнання права власності не був вирішений, а тому у позивача не існувало документів, які визначали спірну земельну ділянку як об`єкт земельних правовідносин. Був відсутній витяг про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку площею 600,14 кв.м. де знаходиться її будинок. Навпаки було враховано генеральний план, який не містив змін які відбулись у наслідок приватизації у 2000 році її чоловіком. Тому у матеріалах цивільної справи за наслідками розгляду якої було прийнято рішення про встановлення земельного сервітуту було враховано недійсний документ. Рішенням Мелітопльського міськрайонного суду Запорізької області від 11 жовтня 2021року відмовлено у задоволенні позовну. Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не приймала участі у розгляді справи, проте вважає, що судом вирішено питання про її права і обов`язки. Скаржник зазначає, що не залучивши її до розгляду у справі, суд першої інстанції уваги не звернув, що вимога про визнання недійсним встановлення постійного земельного сервітуту стосується земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 та відмовив ОСОБА_1 у задоволені такої вимоги. Рішенням суду від 20.11.2012 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 600 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_2 . За таких обставин припинилися підстави для встановлення земельного сервітуту на експлуатацію трубопроводів з газопостачання та водовідведення по земельній ділянці площею 55,972 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 . В засідання апеляційного суду сторони і апелянт ОСОБА_3 , які знаходяться на тимчасово окупованій території, не з`явилися. Про час і місце розгляду справи були повідомленні через оголошення на веб-сайті апеляційного суду Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення скасуванню із закриттям провадження у справі з огляду на таке. Відповідно до статті 352 ЦПК України право на апеляційне оскарження судових рішень мають учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Апелянт ОСОБА_3 не була залучена судом до розгляду справи, хоча позивачка оспорює право ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3 . Судом встановлено, що 10.11.2006 між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_2 придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_2 . Земельна ділянка за вказаною адресою площею 0,06 га з цільовим призначенням «для обслуговування житлового будинку» належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, правонаступником після його смерті є його донька ОСОБА_3 . Позивачка ОСОБА_1 була дружиною померлого ОСОБА_4 . Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 28.03.2013, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, про визнання дійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, про визнання права власності на земельну ділянку, про встановлення постійного земельного сервітуту задоволені частково: визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 600 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв.м. з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 25.10.2007 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Встановлено постійний земельний сервітут, а саме: право ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, площею 55,972 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_3 , для можливості експлуатації житлового будинку, який належить ОСОБА_2 і розташований за адресою: АДРЕСА_2 , із внесенням плати в розмірі ставки земельного податку, який повинен бути розрахований виходячи із розміру даної земельної ділянки. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових сум відмовлено повністю. Обґрунтовуючи даний позов, ОСОБА_1 посилалася на незаконність встановлення постійного земельного сервітуту рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2012 та свою незгоду із зазначеним судовим рішенням, та вказувала, що суди неправильно застосували норми права та врахували, на її переконання, недійсні документи при прийнятті рішення. Також вважала за необхідне стягнути на її користь дійсну вартість земельної ділянки, оскільки при укладенні угоди купівлі продажу за землю не було сплачено грошові кошти. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до намагання переглянути судові рішення по спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у спосіб, не передбачений законом, що суперечить принципу юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду В обґрунтування доводів про вирішення судом першої інстанції питання про права і обов`язки ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у розгляді справи, остання посилалася на те, що за рішенням суду від 20.11.2012 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку у зв`язку з чим припинилися підстави для встановлення земельного сервітуту на експлуатацію трубопроводів з газопостачання та водовідведення та належить ОСОБА_3 . Предметом спору у цій справі є право ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, площею 55,972 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 . Тобто по своїй суті, позовні вимоги ОСОБА_1 при звернені до суду першої інстанції із вказаним позовом, ґрунтуються на незгоді із рішеннями судів, на підставі яких ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 600 кв. м., розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Не ставлячи під сумнів висновки суду першої інстанції щодо обов`язковості судового рішення, колегія суддів, разом з тим, не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо можливості розгляду пред`явленого позову в порядку цивільного судочинства. Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа викладає в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Таким чином аналізуючи наведене, особа, яка вважає, що її права порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Між тим, за положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відповідно до ст. ст. 43, 175, 265 ЦПК України визначати предмет та підстави позову є виключним правом позивача і суд не може їх змінити без згоди позивача. Таким чином, у разі порушення цивільного права відповідно до ст.ст. 4, 13, 43 ЦПК України особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу, а перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду у відповідності до ст.5 ЦПК України є обов`язком суду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України). Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України). Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України). Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. Як встановлено судом, підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом фактично є незгода останньої із судовим рішенням, ухваленим Мелітопольського міськрайонним судом Запорізької області 20.11.2012 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, про визнання дійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, про визнання права власності на земельну ділянку, про встановлення постійного земельного сервітуту та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових сум. Відповідно до частини п`ятої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Статтею 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошує на неухильному дотриманні принципу юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення resjudicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»). Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року). Згідно із Рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в ід 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, виходячи з принципу правової визначеності, який є невід`ємним елементом верховенства права, суд у даній справі не має права давати оцінку або ставити під сумнів висновки суду, викладені у іншому судовому рішенні, яке набрало законної сили. Доводи позивача щодо неправильності застосування судом норм права можуть бути предметом розгляду лише судами апеляційної та касаційної інстанції в межах відповідної справи. Тому позовна вимога про визнання недійсним постійного земельного сервітуту та стягнення грошових сум у зв`язку із незаконністю судового рішення від 20.11.2012 та неправильним застосуванням норм матеріального права нівелює встановлені Конституцією України та іншими актами Законодавства засади судочинства. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Зважаючи на те, що нормами Цивільно-процесуального кодексу України передбачений спеціальний спосіб захисту порушеного права у випадку, якщо суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у розгляді справи, вимоги такої особи про ревізію судового рішення не підлягають розгляду в порядку позовного провадження. За змістом ст.ст.377, 255 ч.1 п.1 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Керуючись ст. ст.374, 377 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 жовтня 2021 року у цій справі скасувати, провадження у справі закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст ухвали складено 12 квітня 2023 року. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська М.С.Гончар