Постанова 4807 № 937/5467/20

Дата документу 18.11.2020 Справа № 937/5467/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 937/5467/20 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/3485/20 Ковальова Ю.В. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Бєлки В.Ю. Суддів: Полякова О.З. Онищенко Е.А. За участю секретаря: Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу, визнання дійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсним встановлення постійного земельного сервітуту, відмову у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат в сумі 549 грн. 20 коп., В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу, визнання дійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсним встановлення постійного земельного сервітуту, відмову у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат в сумі 549 грн. 20 коп., посилаючись на те, що у жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку площею 600 кв.м. по АДРЕСА_1 . Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17.03.2010 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27.10.2010 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.04.2011 року у цій справі були скасовані рішення судів і справу направлено на новий розгляд. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2012 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 600,00 кв.м. у АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв.м., укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 25.10.2007 року; встановлено постійний земельний сервітут. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати 549,20 грн. Вказує, що після ухвалення вказаного судового рішення виникли нові обставини, а саме суд першої та апеляційної інстанції не врахували висновків касаційного суду у цій справі. Так, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй ухвалі від 20.04.2011 дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанції, допустивши неправильне застосування норм матеріального права, не встановили межі, в яких до позивача ОСОБА_2 перейшло право на спірну земельну ділянку у зв`язку з придбанням житлового будинку, який на ній знаходиться, а тому вирішив направити справу на новий розгляд. Проте, як суд першої інстанції у рішенні від 20.11.2012, так і суд апеляційної інстанції в ухвалі від 28.03.2013 при новому розгляді справи наведені висновки суду касаційної інстанції не врахували. Посилаючись на зазначені обставини просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 600 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок площею 25,2 кв.м. з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку від 10.11.2006 року; визнати дійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25.10.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А.О., зареєстрований в реєстрі за № 4427; визнати недійсним встановлення постійного земельного сервітуту, а саме права ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, площею 55,972 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 , для можливості експлуатації житлового будинку, який належить ОСОБА_2 , із внесенням плати в розмірі ставки земельного податку, який повинен бути розрахований виходячи із розміру даної земельної ділянки; відмовити у стягненні з ОСОБА_1 судових витрат в сумі 549,20 грн. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року у задоволені позову відмовлено. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом не в повній мірі досліджені обставини справи, не надана оцінка наданим доказам по справі. Суд дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вислухавши доповідь судді, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивачки щодо неправильності застосування судом норм права можуть бути предметом розгляду лише судами апеляційної та касаційної інстанцій в межах відповідної справи. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює. Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Н.В., КП «Водоканал», ВАТ «Мелітопольгаз», приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Зубова А.О., про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, про визнання дійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, про визнання права власності на земельну ділянку, про встановлення постійного земельного сервітуту задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 600 кв. м. розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв.м. з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25.10.2007 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А.О., зареєстрований в реєстрі за № 4427. Встановлено постійний земельний сервітут, а саме право ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, площею 55,972 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 , для можливості експлуатації житлового будинку, який належить ОСОБА_2 і розташований за адресою: АДРЕСА_1 , із внесенням плати в розмірі ставки земельного податку, який повинен бути розрахований виходячи із розміру даної земельної ділянки. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 судові витраті в сумі 549 гривень 20 коп. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ВАТ «Мелітопольгаз», КП «Водоканал», приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Н.В., про стягнення грошових сум відмовлено повністю. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року вищевказане рішення було залишено без змін і набрало законної сили. Обґрунтовуючи даний позов, ОСОБА_1 посилається на свою незгоду із зазначеним судовим рішенням, вказує, що суди неправильно застосували норми права. Також ОСОБА_1 в позові посилається на те, що при визнанні за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 600 кв.м., судом було не вірно застосовано норми статті 377 ЦК України та що при встановленні земельного сервітуту не був ще вирішений спір щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Статтею 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до ч. 5ст. 124 Конституції України «Судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України». Серед основних засад судочинства в Україні, згідно з п. 9 ч. 3ст. 129 Конституції України, є «обов`язковість рішень суду». Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, виходячи з принципу правової визначеності, який є невід`ємним елементом верховенства права, суд першої інстанції у даній справі не має права давати оцінку або ставити під сумнів висновки суду, викладені у іншому судовому рішенні, яке набрало законної сили. Виходячи з наведеного доводи апеляційної скарги є безпідставними. Також суд першої інстанції правильно зазначив, що посилання ОСОБА_1 в позові на те, що при визнанні за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 600 кв.м., судом було не вірно застосовано норми статті 377 ЦК Українита що при встановленні земельного сервітуту не був ще вирішений спір щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки наведені нею обставини були предметом розгляду іншої справи № 2/421/2012, рішення у якій для даної справи є преюдиційними, і факти, установлені у яких, не потребують доказуванню. Тому колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання дійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсним встановлення задоволенню не підлягє. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року по цій справі залишити без змін. Дата складання повної постанови 23 листопада 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: О.З. Поляков Е.А. Онищенко