Постанова 4824 № 753/20407/21

Постанова Іменем України 11 квітня 2023 року м. Київ провадження №22-ц/824/2578/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року в складі судді Курічової В. М. у цивільній справі №753/20407/21 Дарницького районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користування житловим приміщенням шляхом виселення та вселення У С Т А Н О В И В: 05 жовтня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посилаючись на те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_1 (колишня дружина ОСОБА_2 ), ОСОБА_4 (донька ОСОБА_2 ) та при цьому чинять їм, як власникам житла, перешкоди у користуванні квартирою, не допускають до житла та порушують правила співжиття, звернулися до суду з позовом, в якому на підставі ст. 116 ЖК Української РСР просили: усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження квартирою шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 та вселити позивачів до цієї квартири. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року позов задоволено у повному обсязі. Також судом вирішено питання про судові витрати та стягнуто з відповідачів судовий збір. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, неправильно встановив обставини, не перевірив наявність/відсутність систематичного порушення відповідачем правил співжиття та вжиття заходів попередження або громадського впливу відносно нього, які не дали позитивних результатів; чи є припинення шлюбних відносин підставою для виселення, не перевірив наявність/відсутність систематичного порушення позивачем правил співжиття та вжиття заходів попередження або громадського впливу відносно нього, тобто спору по суті не вирішив та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Судом не взято до уваги, що її з донькою вина у вчиненні адміністративного правопорушення щодо здійснення позивачам перешкод у користуванні квартирою у встановленому законом порядку не встановлена. Натомість відносно ОСОБА_2 наявні належні докази щодо систематичного порушення останнім правил співжиття, що підтверджується постановою Дарницького районного суду м. Києва від 21.07.2021. Проте, дана інформація прихована позивачами від суду. Зазначила, що самі позивачі постійно вчиняють домашнє насильство по відношенню до відповідачів, підселяють сторонніх осіб до спірної квартири з метою штучного створення нестерпних та важких побутових умов проживання. Також зазначила, що вони разом з донькою належним чином здійснюють утримання майна, вчасно і в повному обсязі оплачують комунальні послуги, тоді як позивачі в утриманні квартири та сплаті комунальних послуг участі не приймають. Всі поліпшення в квартирі, ремонт, а також придбано речі за її власний рахунок. Іншого житла з донькою вони не мають. Резюмувала, що передбачені законом підстави для виселення її разом з донькою відсутні, так як право користування спірною квартирою вони набули у відповідності до вимог закону. Крім цього, як на підставу скасування рішення суду посилалася на те, що судом першої інстанції не враховано балансу інтересів обох сторін, а тому виселення з квартири та позбавлення їх права проживання в квартирі, яка є їх єдиним житлом та в яке вони вселилися у відповідності до вимог закону, зареєстровані та тривалий час постійно проживають, не є пропорційним у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. За наведених обставин просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Від позивачів відзив на апеляційну скаргу не надходив. Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване. Позивач ОСОБА_3 , належним чином повідомлялася про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. Представник ОСОБА_2 пояснила, що позивач ОСОБА_3 обізнана про судове засідання, призначене на 11.04.2023. Відповідач (скаржник) ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. Подала клопотання, в якому просила розгляд справи, призначений на 11.04.2023, провести без її участі (а. с. 208-209). Також в цьому ж клопотанні просила зупинити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, у зв'язку з перебуванням позивача ОСОБА_2 у Збройних Силах України. Відповідач ОСОБА_4 , належним чином повідомлялася про день, час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання останньої. Судова повістка повернулася на адресу суду без вручення адресату з відміткою поштового відділення "Адресат відсутній" (а. с. 206-207). Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача ОСОБА_3 та відповідачів. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 , - ОСОБА_5 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачам на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на квартиру від 15.12.1997, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 09.12.1997 №500-С. 29 червня 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюбу, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.09.2015 у справі №753/15310/15-ц розірвано. Під час шлюбу у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва та електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», станом на 21.10.2021 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . В квартирі за адресою: АДРЕСА_2 фактично проживають відповідачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Позивачі проживають в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Судом також встановлено, що 27.10.2019 позивачі засобами поштового зв`язку направили відповідачам вимогу про звільнення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , з метою подальшого проживання та користування квартирою законними власниками - позивачами. 05 липня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до т.в.о. начальника Дарницького УП ГУНП у м. Києві із заявою, в якій повідомив, що його мати ОСОБА_3 намагалась потрапити до власної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , однак його колишня дружина - ОСОБА_1 перешкоджає у вселенні ОСОБА_3 у спірну квартиру, оскільки на телефонні дзвінки не відповідає, змінила один із дверних замків. 25 червня 2021 року ОСОБА_2 звертався до начальника Дарницького УП ГУНП у м. Києві із заявою, в якій просив вжити заходи до ОСОБА_1 , оскільки остання постійно безпідставно викликає поліцію, пише наклепи про застосування щодо неї фізичної сили, тоді як він проживає за адресою: АДРЕСА_2 . 13 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернувся із заявами до начальника Дарницького УП ГУНП у м. Києві, в яких просив надати відповіді щодо звернень від 05.07.2020, 25.06.2021. Також 13 вересня 2021 року позивачі направили відповідачам вимогу про звільнення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , з метою подальшого проживання та користування квартирою законними власниками - позивачами. Згідно письмових пояснень ОСОБА_2 , наданих 16.09.2021 ДОП Дарницького УП ГУНП у м. Києві ст. лейтенанту Бондару О. В., він викликав поліцію з приводу того, що його колишня дружина ОСОБА_1 не відчинила двері квартири АДРЕСА_1 . Згідно Акту від 16 вересня 2021 року, 16.09.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в присутності свідків чинили перепони, що виражалися в блокуванні дверей зсередини на ключ, не відчиняли двері і не реагували на стукіт та не допускали ОСОБА_2 до його власної квартири за адресою: АДРЕСА_2 . В даному Акті також зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлялися надати власнику ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей квартири (а. с. 35). Вказаний Акт від 16.09.2021 складено в присутності представника поліції - дільничного офіцера поліції Бондара О. В. 02 жовтня 2021 року складено Акт про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в присутності свідків чинили перепони, що закрили двері і ОСОБА_2 не міг потрапити у свою власну квартиру (а. с. 39). Крім того, судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Свідок ОСОБА_8 засвідчила суду, що вона рідна сестра позивача ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_1 - колишня дружина сина ОСОБА_2 , а відповідачка ОСОБА_4 - її онука. В день, коли вони приїхали додому до ОСОБА_3 з метою вселення останньої в квартиру, відповідачка ОСОБА_1 відчинила двері, в квартирі також був її співмешканець. Відповідачки ОСОБА_9 в квартирі не було, але пізніше вона повернулась та почала з`ясовувати з ОСОБА_3 відносини, погрожувала останній, щоб остання віддала ключі від квартири. Відповідачка ОСОБА_4 виражалася нецензурною лайкою. Відповідачка ОСОБА_4 заможна жінка, оскільки має у власності нерухомість, займається бізнесом. В той день викликались працівники поліції, інші невідомі люди. Взагалі відповідачка ОСОБА_4 постійно погрожує ОСОБА_3 , забороняє користуватися останній предметами побуту в квартирі. Позивачка має певні пільги, але не може скористуватися ними, оскільки відповідачки чинять перешкоди у вселенні та користуванні квартирою позивачам. Відповідачки змінили замки вхідних дверей. З показань свідка ОСОБА_7 встановлено, що у неї склались дружні відносини з ОСОБА_2 . Він разом зі своєю матір`ю у 2021 році двічі намагалися вселитися в квартиру, яка на праві власності належить їм. Перший раз позивачі намагалися вселитися в квартиру в червні 2021 року, однак цього зробити не вдалось, оскільки ОСОБА_1 зачинилась в квартирі та не відчиняла двері. У цей день викликали працівників поліції. У жовтні 2021 році вдруге позивачі також намагались заселитися в квартиру, однак ця спроба також була безрезультатною. Перед відрядженням ОСОБА_2 у червні 2022 року знову намагався потрапити в квартиру, але йому не вдалось цього зробити. Звертаючись до суду з позовом, позивачі посилалися на те, що відповідачі систематично порушують правила співжиття у квартирі, що робить неможливим їх проживання, як власників у цій квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, тому останні підлягають виселенню з квартири на підставі ст. 116 ЖК Української РСР без надання іншого житлового приміщення. Оскільки позов обґрунтовано систематичним порушенням відповідачами співжиття в квартирі, то правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, регулюються положеннями ст. 116 ЖК Української РСР. Виходячи з аналізу змісту наведеної норми, стаття 116 ЖК Української РСР вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення: а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку. Законодавцем визначено, що для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне руйнування чи псування жилого приміщення (порушення правил співжиття), а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача. У постанові від 22 січня 2020 року у справі №679/1657/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що зі змісту ст. 116 ЖК Української РСР не випливає, що особа обов`язково повинна бути притягнута до адміністративної відповідальності. Cистематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними. Суд першої інстанції, встановивши вищенаведені обставини, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, а саме положення ст. 109, 116, 157 ЖК Української РСР, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачі, проживаючи у квартирі, яка на праві власності належить позивачам, порушують правила співжиття таким чином, що робить неможливим проживання останніх у цій квартирі, а попередні заходи впливу щодо усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, виявилися безрезультатними, у зв`язку чим правильно задовольнив позовні вимоги. До того ж, суд, задовольняючи позовні вимоги, надав правову оцінку на предмет того, що виселення відповідачів з квартири без надання їм іншого житлового приміщення відповідає пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки виселення відповідачів дійсно становитиме втручання у право на повагу до жила, однак воно є таким, що переслідує легітимну мету (можливість такого виселення у разі, передбаченого ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР) та є необхідним у демократичному суспільстві. Також, оцінюючи виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд звернув увагу на те, що позивачі є єдиним власниками спірної квартири та не мають можливості користуватися своєю власністю та житлом, за умови проживання відповідачів. Крім цього, судом правильно враховано і той факт, що позивач ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи, тому не може бути позбавлена права у користуванні своїм власним житлом, яке в тому числі включає право проживання в квартирі. З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував балансу інтересів сторін на предмет їх пропорційності статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що право користування спірною квартирою відповідачі набули у відповідності до вимог закону, оскільки питання правомірності вселення останніх у квартиру не оспорюється позивачами, а підставою даного позову є проживання відповідачів у квартирі з порушення правил співжиття, що унеможливлює проживання власників в їх же квартирі. Доводи апеляційної скарги про те, що позивача ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил співжиття; позивачі вчиняють домашнє насильство по відношенню до відповідачів, підселяючи сторонніх осіб до квартири, не мають правового значення, оскільки доведенню у даній справі підлягає саме факт порушення саме відповідачами правил співжиття. Як вже вказувалося вище, судом першої інстанції встановлено, що позивачами надано належні та допустимі докази порушення відповідачами правил співжиття, що робить неможливим проживання власників квартири - позивачів. В свою чергу відповідачами не спростовано такі обставини та надані на їх підтвердження докази. З цих же підстав колегія суддів вважає неспроможними і доводи апеляційної скарги, що відповідачі здійснюють утримання квартири. Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судом першої інстанції. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для скасування судового рішення в частині вирішення позовних вимог, заявлених позивачами до ОСОБА_4 . Так, за приписами ч. 1 ст. 352 ЦПК України, учасники справи, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачами пред'явлено позовні вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які зареєстровані та проживають у спірній квартирі. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із доведеності позовних вимог, щодо порушення прав позивачів кожним із відповідачів. З аналізу ч. 1 ст. 17 та ч. 1 ст. 352 ЦПК України вбачається, що право на апеляційне оскарження рішення в частині вселення позивачів до квартири та виселення ОСОБА_4 має право остання. Відповідачка ОСОБА_4 не оскаржувала рішення суду в частині задоволення позовних вимог заявлених позивачами до неї. Беручи до уваги, що другий відповідач ОСОБА_4 не оскаржила рішення суду в частині задоволених до неї позовних вимог, відсутні правові підстави для скасування рішення суду в цій частині за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , права якої не порушуються задоволенням позовних вимог до ОСОБА_4 . З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 11 квітня 2023 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець