Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/31719/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/31719/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г. Суддя-доповідач - Курко О. П. 10 квітня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : в грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційна скарга мотивована протиправністю, на думку позивача, дій відповідача щодо невиконання виконавчого листа. 28.07.2022 позивач подав до Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, виконавчий лист у справі № 240/9673/21. Позивач вказує, що відповідачем не перераховано кошти за виконавчим листом у тримісячний строк, що передбачено Законом №4901. Також позивач зазначає, що своєю бездіяльністю відповідач завдав йому моральної шкоди. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 240/9673/21, задоволено позов до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Житомирський області, визнано протиправною бездіяльність Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, стягнуто з Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 як учасника бойових дій 6800,00 грн. недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік". Ухвалою суду від 23.05.2022 по справі №240/9673/21 було задоволено заяву позивача і змінено спосіб і порядок виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року у справі № 240/9673/21 в частині "Зобов`язати Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум", встановивши інший спосіб і порядок виконання рішення суду - на "Стягнути з Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 як учаснику бойових дій 6800,00 грн. недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік". На виконання судового рішення від 06.08.2021 у справі №240/9673/21, видано виконавчий лист №137 2022. Позивач подав до Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області виконавчий лист у справі № 240/9673/21, який, як свідчить відповідь відповідача (від 09.09.2022 №04-08-1/5149) ним отриманий та зареєстрований за вх. №06-4654 від 04.08.2022. Вважаючи бездіяльність Державної казначейської служби України, що виразилась у невиконанні судового рішення, протиправною, внаслідок чого також завдано моральної шкоди, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Так, спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон № 606-XIV), Законом України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон № 1404-VIII) та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VІ (далі по тексту - Закон № 4901-VI). Усі нормативно-правові акти зазначені у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закон № 606-XIV рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Аналогічні положення передбачені частиною 2 ст. 6 Закону № 1404-VIII. Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 Закону № 4901-VI встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство). Частиною 1 ст. 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику в сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. У свою чергу, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі по тексту - Порядок № 845). Згідно з абзацом 2 пункту 2 Порядку № 845 безспірним списанням є операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Пунктом 49 Порядку № 845 визначено, що у разі, коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Тобто, при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, Державна казначейська служба України обмежена відповідними бюджетними призначеннями державного органу та коштами, передбаченими програмою для забезпечення виконання рішень суду. У такому аспекті, перед тим як констатувати факт протиправної бездіяльності Державної казначейської служби України у правовідносинах, які виникають у зв`язку з виконанням судових рішень, за якими боржником є державний орган, потрібно з`ясувати, чи вчинило Казначейство, у межах своїх повноважень, усі залежні від нього дії спрямовані на те, щоб сплатити кошти за судовим рішенням, а також чи були для цього об`єктивні підстави та можливості. У спірних правовідносинах позивач наголошує на протиправній бездіяльності відповідача, як суб`єкта владних повноважень. Під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного/несвоєчасного виконання обов`язкових дій/ухвалення рішень або невиконання їх узагалі. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Так, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню. Разом з цим, у контексті встановлених у цій справі обставин, необхідно зауважити, що сам факт невиплати позивачу коштів протягом трьох місяців (від дати подання необхідних документів) за судовим рішенням, боржником за яким є державний орган, без з`ясування усіх обставин, які зумовили таку ситуацію, не є достатньою підставою вважати, що Державна казначейська служба України допустила протиправну бездіяльність. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 820/287/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 803/1449/16. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи визначено статтею 4 Закону № 4901-VI, якою передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 16 жовтня 2013 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2013 року №583-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень», яким доповнено розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI пунктом 3, відповідно до якого виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення. Заборгованість погашається в такій черговості: - у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; - у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; - у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі по тексту - Порядок № 440). Пунктом 8 Порядку № 440 передбачено, що рішення розподіляються в порядку такої черговості погашення заборгованості: - перша черга - рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; - друга черга - рішення, пов`язані з трудовими правовідносинами; - третя черга - інші рішення. Рішення вносяться до кожної з черг за датою їх надходження до органу державної виконавчої служби. Колегія суддів звертає увагу апелянта, що виконавчі документи, які надходять на виконання, розподіляються в порядку черговості та для кожного виконавчого документа визначається відповідна черга. Отже, виплата належних позивачу грошових коштів, стягнутих на його користь на підставі виконавчого листа, повинна здійснюватися у порядку черговості, а також в межах відповідних бюджетних асигнувань. Аналогічна правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду викладеними у постановах від 19 листопада 2019 року у справі № 320/1376/19, від 11 лютого 2020 року у справі №826/10629/16. А тому, судом першої інстанції правомірно зазначено, що підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчого документа на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 240/9673/21; зобов`язати Державну казначейську служби України вчинити дії щодо виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 240/9673/21 за виконавчим листом отриманим 28.07.2022 року, відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають. Також вимога позивача щодо виплати компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчого документа, задоволенню не підлягає, з огляду на таке. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень. Зокрема, у Законі України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік передбачено спеціальну бюджетну програму КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою". У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 49 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Матеріалами справи підтверджується, що Житомирським окружним адміністративним судом у справі №240/9673/21 видано виконавчий лист. У Державній казначейській службі України вказаний виконавчий лист обліковується з 28.07.2022 за бюджетною програмою КПКВК 3504040. Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 року у справі № 826/17656/16, постанові від 30.04.2020 року у справі №804/2076/17. Посилання ж позивача на порушення відповідачем тримісячного строку перерахування коштів, що, на думку позивача, відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є підставою для виплати йому компенсації, є безпідставними. Крім того, суд наголошує, що згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується безпосередньо за заявою стягувача, при цьому позивачем не надано суду доказів ані звернення до відповідача Державної казначейської служби України із заявою про нарахування компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів на виконання рішення суду у справі №240/9673/21, ані відмови відповідача у прийняті рішення щодо виплати вказаної компенсації. Стосовно позовної вимоги про виплату інфляційних нарахувань на суму боргу, то вона також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 цього Кодексу цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції правильно зазначено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків між позивачем та відповідачем відсутні, а тому між позивачем та відповідачем не існують цивільні відносини, зокрема зобов`язального характеру. Наведена правова позиція узгоджується із практикою Верховного Суду України, а саме постановою від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України слідує, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11). Отже, у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. За таких підстав норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення грошових зобов`язань, до спірних правовідносин, що виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Крім того, враховуючи не встановлення судом протиправної бездіяльності відповідача та те, що позивач не надав суду жодних доказів спричинення моральної шкоди, також ним не доведено завдання такої шкоди, наявності причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та душевними стражданнями, приниження честі та гідності, а тому підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 33500,00 грн відсутні. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Курко О. П. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.