Постанова 4856 № 240/34103/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/34103/22 Головуючий у 1-й інстанції:Семенюк М.М. Суддя-доповідач: Смілянець Е. С. 10 квітня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудніі 2022 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідача), щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та за період з 01.03.2018 по 10.01.2020, а також виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суми не виплаченої індексації за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 10.01.2023 у задоволенні заяви про поновлення строків звернення до суду відмовив, позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачу. Судове рішення мотивоване тим, що позов подано з порушенням строку звернення до суду, а вказані обставини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними, а тому, позовну заяву слід повернути. Оскільки, як зазначає суд першої інстанції, до спірних правовідносин, тобто у справах, щодо виплати всіх сум, що належать при звільненні особа може звернутися до суду в тримісячний строк з дня, коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, що передбачено статтею 233 Кодексу законів про працю України. Натомість позивач звернувся до суду в грудні 2022 року, пропустивши тримісячний строк звернення до суду. Так як, позов стосується проходження публічної служби, з якої позивач був звільнений 10.01.2020, а з позовною заявою звернувся 23.12.2022, тобто з пропуском встановленого ч.1 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку, останнім днем якого було 10.04.2020. Також суд вказав, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Аргументами на підтвердження вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що мав право звернутися до суду із заявленими позовними вимогами без обмеження строку звернення до суду, оскільки відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцевих положень» КЗпП України, на момент звернення позивача до суду, діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) і строки визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені до 30.04.2023. Також позивач зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а тому доводи суду першої інстанції про необхідність сплати судового збору є необгрунтованими. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, шляхом подання до суду - заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та оригінал документа про сплату судового збору. На адресу суду 03.01.2023 року від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Для обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зазначає, що до спірних правовідносин в частині строків звернення до суду про виплату грошового забезпечення підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції чинній на момент виникнення та припинення таких правовідносин), яка передбачає звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також позивач зазначив, що дізнався про порушення свого права саме в грудні 2022 року, і до цього часу фізично не міг дізнатися про порушення такого права, оскільки не мав і не міг мати жодних відомостей щодо розрахунку належних йому коштів. Тому саме з грудня 2022 починається обчислення тримісячного строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Позов надійшов до суду 16.12.2022 тобто в межах тримісячного строку звернення до суду Щодо вимоги суду про сплату судового збору за позовну заяву, позивач зазначає, що відповідно до ч.1 п.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору. Разом з тим, суд першої інстанції повернув позовну заяву та зазначив, що згідно з ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами, а відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116). Суд першої інстанції надаючи правову оцінку твердженням позивача, про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише з листа відповідача, в грудні 2022 року, вказує на те, що вказана підстава не є поважною підставою пропуску для звернення до суду за захистом свої прав, отримуючи грошове забезпечення щомісячно, особа в день його отримання може знати, чи виплачується воно в належному розмірі і чи правильно нараховується індексація. Позивач не був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про наявність у нього права на індексацію грошового забезпечення. Відтак, отримання особою листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Позивачем у заяві про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку не вказуються обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, не надано доказів на підтвердження таких обставин. Таким чином, наведені позивачем обставини суд не визнав підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки не є такими, що не залежали від волевиявлення позивача та не можуть вважатися поважними, адже вони непідтверджені належними доказами, а тому суд першої інстанції вважав, що позовну заяву позивача необхідно повернути. Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування суддею суду першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Кодекс адміністративного судочинства України не встановлює строків звернення до суду щодо стягнення заробітної плати. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отож, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати. Так, у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17 зазначено, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, що є предметом розгляду спору в даній справі. Слід також зазначити, що Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Проте, на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (10.01.2020), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21. Відповідно, з огляду на вказане, позивач мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, з урахуванням процесуальних строків зазначених пунктом першим глави XIX «Прикінцевих положень» КЗпП України так як, на момент звернення позивача до суду, діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) і строки визначені статтею 233 КЗпП України, як наслідок, були продовжені. А тому, висновки суду першої інстанції щодо строків звернення позивачем до суду є необґрунтованими та прийнятими без належного дослідження обставин справи, змісту позову та позовних вимог, з порушенням відповідних процесуальних норм. Щодо тверджень суду першої інстанції про необхідність сплати судового збору позивачем оскільки виплата компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачена актом законодавства ( законом №250-III), а тому не є компенсаційною виплатою в структурі заробітної плати в розумінні ч.3 ст. 2 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР, колегія суддів вважає передчасним такий висновок, з огляду на наступне. Так, за приписами статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Її розмір залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. За приписами статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. .Індексація заробітної плати - це механізм її підвищення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Тобто, індексація це не окремий вид доходу, а механізм її підвищення у випадках визначених законодавством. Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати такої індексації, стосується заробітної плати військовослужбовця. Суд першої інстанції не урахував положення позивача та суть його спору, зокрема, що він стосується заробітної плати позивача, що в силу Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI надає йому можливість звернутись за захистом своїх права без сплати судового збору. Отже, в контексті застосування до цих спірних правовідносин, суд першої інстанції повернув апеляційну скаргу позивачу не урахувавши приписи пункту 1 частини першої статті 5 Закону України № 3674-VI та частини восьмої статті 160 КАС України, які зобов`язують особу, звільнену від сплати судового збору відповідно до Закону, лише зазначити підстави такого звільнення, що і було зроблено позивачем у поданій ним апеляційній скарзі. Тому, колегія суддів ураховує, що підстави для звільнення позивача від сплати судового збору наявні. Таким чином, суд зазначає, що ухвалюючи судове рішення про повернення позовної заяви у зв`язку із несплатою судового збору, суд першої інстанції не урахував положення позивача та суть його спірних правовідносин, а отже суд першої інстанції помилково застосував наслідки не усунення недоліків, передбачених частиною другою статті 298 КАС України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21. Згідно зі ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції у випадку неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.