Постанова Львівський апеляційний суд № 466/1041/22

Справа № 466/1041/22 Головуючий у 1 інстанції: Павліва В.Р. Провадження № 22-ц/811/34/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2023 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» про захист прав споживача, В С Т А Н О В И В: в лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з вказаним позовом, в якому просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь 6 642 грн 21 коп. як відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП та 15 000,00 грн відшкодування моральної шкоди і судові витрати. Позов мотивовано тим, що 12 листопада 2019 року по вул. Городоцькій, 116 у м. Львові відбулася ДТП за участі автомобіля марки «Сітроен Кактус» р.н. НОМЕР_1 , під її керуванням та автомобіля марки «Ауді», під керуванням ОСОБА_2 , відповідальність якого була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» (далі - АТ «СК АСКО ДС»). Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2019 року водія автомобіля «Ауді» - ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Для одержання страхового відшкодування ОСОБА_1 звернулася до АТ «СК АСКО ДС» із заявою про виплату такого. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Сітроен Кактус» р.н. НОМЕР_1 після ДТП становила 11 187 грн 78 коп. без врахування коефіцієнту фізичного зносу та 6 545 грн 57 коп. із врахуванням коефіцієнту фізичного зносу. В січні 2022 року ОСОБА_1 одержала листа від страхової компанії, за змістом якого повідомлялося про виплату страхового відшкодування за вищевказаним страховим випадком в сумі 4 545 грн 57 коп., за вирахуванням суми франшизи - 2 000,00 грн та із застосуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля. Як на підставу застосування коригуючого коефіцієнту та зменшення суми страхової випали відповідач АТ «СК АСКО ДС» посилався на приписи пункту 7.39 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів», затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092. Згідно звіту №3447/19 від 05 грудня 2019 року відсутній будь-який опис частини кузова автомобіля «Сітроен Кактус» р.н. НОМЕР_1 , яка, на думку оцінщика, піддавалася відновлюваному ремонту. На аркуші 4 вказаного звіту зазначено: «відсутні сліди фарбування кузова, вм`ятин на кузові, корозійних пошкоджень, пошкоджень хромованих елементів.» При цьому нижче зазначено про зниження ринкової вартості ТЗ на 4% внаслідок наявності слідів відновлення не більше двох деталей кузова. Окрім того, до звіту №3447/19 від 05 грудня 2019 року не додано жодної фотографії виявлених оцінщиком слідів ПЛФП заднього бампера. Таким чином, оцінити які саме пошкодження лакофарбового покриття він виявив і чи не було це наслідком експлуатаційних пошкоджень, неможливо. В цілому СПД ОСОБА_3 у своєму звіті № 3447/19 від 05 грудня 2019 року зазначив, що автомобіль марки «Сітроен Кактус» р.н. НОМЕР_1 , виготовлений у 2014 році, дата складання висновку - 05 грудня 2019 року, отже на той час строк експлуатації досліджуваного автомобіля складав 5 років. Даних про виготовлення зазначеного автомобіля на території країн СНД у висновку не наведено, підстави для винятку із цього правила передбачених п. 7.39 вищевказаної Методики, з огляду на вищевикладені аргументи, у висновку також не наведено. З огляду на вищевикладене, жодних нормативно-правових чи фактичних підстав для врахування коефіцієнту фізичного зносу, при визначенні вартості відновлювального ремонту щодо автомобіль «Сітроен Кактус» р.н. НОМЕР_1 , отже і для зменшення суми страхової виплати, у страхової компанії не було. Крім того, внаслідок ДТП, їй було завдано тілесні ушкодження - ЗЧМТ(струс головного мозку) та забої м`яких тканин шийного та грудного відділів хребта. З приводу травмування, одержаного внаслідок ДТП, вона перебувала на стаціонарному лікуванні у лікарні МВС України по Л/о в період з 14 до 29 листопада 2019 року. Лікування вона одержувала безкоштовно, проте усі вище перелічені події спричинили завдання їй моральної шкоди. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнути солідарно з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду розміром 6 642 грн 21 коп. Стягнуто солідарно з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду розміром 5 000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з солідарно з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 473 грн 40 коп. Рішення в апеляційному порядку оскаржило АТ «СК АСКО ДС», подавши в грудні 2022 року апеляційну скаргу, в якій просить рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «СК АСКО ДС». Апеляційна скарга мотивована тим, що: - судом першої інстанції невірно вирішено питання про стягнення зі страхової компанії моральної шкоди, оскільки позивачка не зверталася до останньої із заявою про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю, відтак страхове відшкодування в цій частині їй не виплачувалось, що виключає можливість відшкодування моральної шкоди, згідно з положеннями статті 26-1 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV); - вирішуючи питання про стягнення матеріальної шкоди, місцевим судом не враховано положення статей 22, 28 та 29 Закон № 1961-IV, згідно з якими страхова компанія відшкодовує оцінену шкоду з урахуванням зносу та за мінусом франшизи, що і було зроблено за даних страховим випадком. Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що рішення оскаржується лише в частині позовних вимог, пред`явлених до АТ «СК АСКО ДС». Рішення суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржується, як і не оскаржується позивачем в частині позовних вимог в задоволенні яких відмовлено. В січні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Такий мотивовано законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції та безпідставністю доводів апеляційної скарги. У зв`язку з чим, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12 листопада 2019 року за участю транспортних засобів сторін у справі, а також винуватості відповідача ОСОБА_2 у її скоєнні, учасниками справи не заперечується та визнаються. Сторонами у справі також не заперечується, що ОСОБА_2 на момент ДТП мав діючий страховий поліс, виданий АТ «СК АСКО ДС», а також те, що остання виплатила позивачу страхове відшкодування в розмірі 4 545 грн 57 коп., яке розраховано на підставі звіту № 3447/19 від 05 грудня 2019 року, а саме вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та за мінусом франшизи. Предметом спору у цій справі є стягнення з винуватця ДТП та його страховика солідарно відшкодування шкоди, а саме різниці між вартістю відновлювального ремонту без урахування зносу та відновлювального ремонту з урахуванням зносу, оскільки позивача вважає, що підстави враховувати знос відсутні. Щодо солідарного стягнення матеріальної та моральної шкоди. Згідно з положеннями статті 266 ЦПК України, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, суд повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Тлумачення статей 540 та 541 ЦК України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткові зобов`язання. Тому стягувач у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість, солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також виданий ОСОБА_2 страховий поліс, не передбачає солідарного обв`язку страхувальника та страховика відшкодовувати страхове відшкодування потерпілому. Відтак, висновки суду першої інстанції щодо солідарного стягнення відшкодування шкоди ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права. Щодо відшкодування шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу позивача. Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною другою статті 22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України). Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до приписів статей 22, 29 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Саме такий правовий висновок щодо застосування вказаних норм викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц (провадження № 61-4507св18). При цьому, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами). Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При цьому відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18). Оскільки страховик виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справа № 686/17155/15-ц (провадження № 61-18840св18). Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступала. Згідно зі статтею 12 Закону № 1961-IV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, не застосовується. Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6. статті 36 Закону № 1961-IV). У постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №755/7666/19 (провадження № 61-10010св20) зроблено висновок, що «відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суди не звернули уваги, що різниця між виплаченою ОСОБА_1 страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме ОСОБА_2 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)». Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановивши, що позивачу страховиком винуватця ДТП виплачено страхове відшкодування у розмірі, розрахованому відповідно до положень Закону №1961-IV, тобто за мінусом зносу та франшизи, різницю між цим страховим відшкодуванням, та страховим відшкодуванням без урахування зносу та франшизу, має сплати саме винуватець. При цьому, розмір цього відшкодування не заперечив, та не спростував, як сам винуватець, так і не спростував його позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема останній не подавав до суду клопотання про призначення по справі відповідної судової експертизи на спростування висновків звіту № 3447/19 від 05 грудня 2019 року, який відповідає як положенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів» затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, так і положенням Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». Доказів протилежного під час апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено. Щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу. Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Відповідно до статті 23 вказаного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий (фізична особа) зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1. статті 9 Закону № 1961-IV). Тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що у страховика виникає обов`язок відшкодувати моральну шкоду, передбачену статтею 26-1 Закону № 1961-IV лише у разі проведення потерпілому страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, на підставі поданої ним заяви, та у розмірі 5 % саме від такої страхової виплати, а не від ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну здоров`ю. У разі не проведення страховиком потерпілому страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, в такого страховика не виникає обв`язку щодо відшкодування моральної шкоди, передбаченої положеннями статті 26-1 Закону № 1961-IV. Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 553/3281/14-ц (провадження № 61-13806св18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Відповідно до статті 23 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону № 1961-IV, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV). Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП (стаття 28 Закону № 1961-IV). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV. Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв`язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону № 1961-IV». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: - за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; - зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; - у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини; - завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи; - гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості; - по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди». Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Встановивши, що заявлена до відшкодування моральна шкода не охоплюється страховим відшкодування, а заявлена з підстав, передбачених статтею 23 ЦК України, колегія суддів вважає, що така має бути спів мірно компенсована саме винуватцем ДТП - відповідачем ОСОБА_2 , а не його страховиком Щодо розміру моральної шкоди, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення такої в розмірі 5 000,00 грн, і такий розмір, на думку колегії суддів, за обставинами даної справи, відповідає вимогам розумності та справедливості, і не призводить до збагачення позивача. При цьому, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції винуватцем ДТП в апеляційному порядку не оскаржується. Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду. Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення. За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України). За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У частині першій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. В порушення наведеної норми процесуального права суд першої інстанції стягнув з відповідачів на користь держави судові витрати в солідарному порядку. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з огляду на те, що позивач у справі звільнена від сплати судового збору, а постановою суду апеляційної інстанції в задоволенні позовних вимог до АТ «СК АСКО ДС» відмовлено, колегія суддів доходить висновку, що судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції на користь держави слід стягнути лише зі ОСОБА_2 , та компенсувати АТ «СК АСКО ДС», сплачений ним за подання апеляційної скарги у розмірі 5 210 грн 11 коп. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» задовольнити частково. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду розміром 6 642 (шість тисяч шістсот сорок дві) грн 21 коп. та моральну шкоду розміром 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. В решті позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП та відшкодування моральної шкоди відмовити. Стягнути зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 473 грн 40 коп. Компенсувати приватному акціонерному товариству «Страхова компанія АСКО-Донбас-Північний» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 5 210 (п`ять тисяч двісті десять) грн 11 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 07 квітня 2023 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич