Постанова Львівський апеляційний суд № 465/1496/20

Справа № 465/1496/20 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р. Й. Провадження № 22-ц/811/2947/22 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія: 68 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2023 року м.Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 вересня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в с т а н о в и в: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, який в подальшому уточнила заявою від 02.02.2022 року (а.с.183-185 т.1), і просила: визнати автомобіль марки «Audi», модель А4, 2001 року випуску, з номерним знаком НОМЕР_1 , причіп марки «ТА-НО», модель V0, 2017 року випуску, та грошові кошти у сумі 25000 грн. спільним майном подружжя; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію замість належної 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки Audi, модель А4, 2001 року випуску, з номерним знаком НОМЕР_1 , що складає 67500 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію замість належної 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на причіп марки «ТА-НО», модель V0, 2017 року випуску, з номерним знаком НОМЕР_2 , що складає 14000 грн., та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 1/2 частки від заощаджень, що складає 12500 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 08.11.2014 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18.06.2020 року, однак, вже з серпня 2019 року вони перестали разом проживати та вести спільне господарство. У шлюбі в них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час шлюбу, у період 2017 2019 років, коли вона перебувала у декретній відпустці, було куплено автомобіль марки «Audi А4» та причіп марки «ТА-НО», модель V0, 2017 року випуску, які відповідач зареєстрував на своє ім`я і зазначив про це в щорічній декларації про доходи за 2019 рік. Вартість придбаного автомобіля Audi А4 становить 135000 грн., а причепа 28000 грн. Також під час шлюбу відповідач заощадив грошові кошти, які він має у готівці, в сумі 25000 грн., про що відповідачем зазначено в згаданій вище декларації. Оскільки вказане вище майно набуте в період шлюбу, воно належить їй та відповідачу, як подружжю, на праві спільної сумісної власності, тому підлягає поділу між ними в рівних частках. Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 19 вересня 2022 року позов задоволено частково. Визнано 1/2 частину транспортного засобу марки «Audi А-4», номерний знак НОМЕР_1 , 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , та в цілому причіп марки «ТА-НО» моделі V0, номерний знак НОМЕР_2 , 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 646,48 грн., який сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1399,32 грн., який сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог оскаржила ОСОБА_1 , просить його скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що 1/2 частина автомобіля не може бути визнана спільним майном подружжя, оскільки не врахував, що право власності на спірний автомобіль у відповідача виникло з моменту його державної реєстрації. Наголошує, що у випадку, якби відповідач при реєстрації автомобіля подав договір дарування 1/2 частини автомобіля від 24.07.2018 року на підтвердження правомірності набуття автомобіля, то такий договір, у відповідності до абз.4 п.8 постанови КМУ №1388 від 07.09.1998 року, мав би бути нотаріально посвідченим, а оскільки договір дарування не був нотаріально посвідчений, то такий на підставі ч.3 ст.640 ЦК України є неукладеним. За позицією апелянта, відповідач зареєстрував право власності на автомобіль 16.05.2019 року в період перебування у шлюбі, тому такий є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя в цілому, а не лише його 1/2 частина, як вирішив суд. Апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив у стягненні 1/2 вартості автомобіля та причепа, покликаючись на відсутність оцінки вартості вищевказаних транспортних засобів, хоча про призначення у даній справі експертизи нею заявлялось клопотання, в задоволенні якого суд відмовив. На її переконання, суд не вирішив спору по суті в частині стягнення грошової компенсації, незважаючи на те, що в декларації про доходи відповідача за 2019 рік вказана вартість придбаного автомобіля і причепа 135000 грн. та 28000 грн., відповідно. Не погоджується апелянт і з висновками суду в частині поділу готівкових коштів, вважає їх такими, що ґрунтуються на припущеннях. 04.01.2023 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він висловився в заперечення доводів апеляційної скарги. Зазначає, що договір дарування 1/2 частини автомобіля укладений у відповідності до законодавства Республіки Польща і саме у Польщі його було зареєстровано власником автомобіля, про що свідчать документи, витребувані судом в органі реєстрації ТСЦ 5642. Факт реєстрації транспортного засобу в Україні 16.05.2019 року є лише одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Вважає, що позивачка мала достатньо часу, щоб подати клопотання про призначення експертизи та оцінити вартість майна, за яке вона хотіла отримати компенсацію. Зазначає, що готівкові кошти набуті ним у період, коли вони з позивачкою вже разом не проживали, і є його особистою власністю. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 20.03.2023 року, є дата складення повного судового рішення 30.03.2023 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що з 08.11.2014 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 (а.с.9 т.1). 08.09.2019 року позивачкою ОСОБА_1 подано до Франківського районного суду м. Львова позовну заяву про розірвання шлюбу і, як вона стверджує, рішенням цього суду від 18 червня 2020 року шлюб між нею та відповідачем розірвано (а.с.98, 183 т.1). Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , за відповідачем ОСОБА_2 16.05.2019 року зареєстровано транспортний засіб марки «Audi», модель А-4, номерний знак НОМЕР_1 , 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 (а.с.68 т.1). Як встановлено судом, 1/2 частину транспортного засобу марки «Audi А-4», 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , відповідачу ОСОБА_2 подаровано на підставі угоди про дарування автомобіля від 24.07.2018 року, за умовами якої, ОСОБА_4 (дарувальник) подарувала ОСОБА_5 (обдарований) 1/2 частину автомобіля (а.с.70-71 т.1). Іншу 1/2 частину вказаного автомобіля відповідач ОСОБА_2 набув у власність на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2019 року (а.с.75-76 т.1), за умовами якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 придбав 1/2 частину автомобіля за 4000 злотих. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано причіп марки «ТА-НО», модель V0, номерний знак НОМЕР_2 , 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 (а.с.69 т.1). Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ( доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, окрім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частинами 1 та 3 статті 61 СК України також визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. За змістом статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. При цьому, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Залежно від конкретних обставин справи, автомобіль може бути визнаний спільним майном подружжя або особистим майном одного з подружжя, незалежно від того, чи була одна частина подарована, а інша куплена під час шлюбу. Однак, якщо на цей спільний автомобіль є докази того, що угода щодо подарунка була зроблена для спільного використання автомобіля, як подарунок для подружжя, то такий може бути визнаний спільним майном. Якщо подарунок був зроблений для одного подружжя або виділяється, як окремий подарунок, то він вважається окремим майном одного з подружжя. У такому випадку, право власності переходить на частину автомобіля до власника подарунку. На спростування презумпції спільності майна, відповідач надав як договір дарування 1/2 частини автомобіля, так і договір купівлі-продажу 1/2 частини спірного автомобіля, які є чинними. У параграфі 3 Угоди дарування автомобіля від 24.07.2018 року зазначено про родинні стосунки дарувальника і обдарованого: двоюрідний брат в другому поколінні. Разом з тим, у цій угоді не зазначено, що частина подарованого автомобіля була прийнята у дар для спільного використання автомобіля, як подарунок для подружжя. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що 1/2 частина автомобіля, яка подарована відповідачу, не може бути визнана спільним майном подружжя. Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та наведеним вище нормам матеріального права. Сам факт реєстрації 16.05.2019 року автомобіля марки «Ауді А-4», номерний знак НОМЕР_1 , 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , в ТСЦ в цілому за відповідачем ОСОБА_2 не може свідчити про належність такого сторонам у справі, як спільного майна подружжя, оскільки чинне законодавство не передбачає реєстрації ТЗ по частинах, які набуті на підставі різних договорів. Згідно зі статтею 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до пунктів 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, необхідно визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Однак, позивачка таких доказів суду не подала. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вартість спірних транспортних засобів, яка зазначена відповідачем у декларації за 2019 рік, може свідчити про їх вартість на момент придбання, проте, аж ніяк не на момент розгляду справи. Колегія суддів зауважує, що позивач не була позбавлена можливості надати суду висновок експертизи щодо визначення вартості спільного майна подружжя, з метою його подальшого поділу та стягнення компенсації частки вартості майна, проведеної на її замовлення, у порядку, визначеному статтею 106 ЦПК України. Наведені обставини свідчать про те, що позивач не вжила всіх можливих заходів для доведення ринкової вартості автомобіля та причепа, хоча могла та мала можливість подати такі докази. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині визнання грошових коштів в сумі 25000 грн. спільним майном подружжя, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є, зокрема, заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Заявляючи вимогу про стягнення половини вартості заощаджень, позивач покликалась на те, що кошти, задекларовані відповідачем у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік, в розмірі 25000 грн. є спільним майном подружжя, а тому підлягають поділу. Разом з тим, із даної декларації слідує, що права на об`єкт (вид активу готівкові кошти; розмір активу 25000 UAH) належать ОСОБА_2 . Зазначені кошти відображені в розділі «грошові активи» та не належать до заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів, одержаних одним із подружжя, які є об`єктом права спільної сумісної власності. Окрім того, немає підстав для висновку, що такі кошти не були витрачені відповідачем під час шлюбу. Таким чином, у колегії суддів немає правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, частково задовольнивши вимоги позивача, та немає підстав для висновку про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 30 березня 2023 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич