Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/4754/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7250/21 Справа № 201/4754/20 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Деркач Н.М. суддів Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., за участю секретаря Усик А.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,- В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Голубніченко В.О звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень представник позивача адвокат Голубніченко В.О. посилався на те, що 18 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2020 року розірвано. Рішенням суду встановлено, що шлюбні відносини припинені з лютого 2020 року За час шлюбу, а саме 25 жовтня 2016 року, сторони за спільні кошти придбали транспортний засіб марки Subaru Forester, 2003 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який зареєстрували на ім`я відповідачки. За відповіддю ТСЦ МВС №1249 від 09 липня 2020 року №31/4-1249-45 транспортний засіб марки Subaru Forester, 2003 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 28 травня 2020 року перереєстровано в ТСЦ МВС №8048 за г року ОСОБА_4 на підставі договору, укладеного у СГ №4589/20/007089 від 23 травня 2020 року Представник позивача зазначив, що письмової згоди на відчуження спірного транспортного засобу позивач не надавав, а тому відповідачка здійснила відчуження транспортного засобу без обов`язкової згоди позивача. Крім цього, кошти, які відповідачка отримала за продаж майна не були отримані позивачем, оскільки шлюбні відносини між сторонами були припинені з лютого 2020 року. Згідно розрахунку вартості від 20 травня 2020 року на офіційному веб-сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, середньоринкова вартість транспортного засобу марки Subaru Forester, 2003 р.в. станом на 20 травня 2020 року складає 170 916 грн. 07 коп. Оскільки спірний транспортний засіб перебуває у володінні та користуванні третьої особи, який відповідачка без згоди позивача відчужила, а тому вартість вказаного майна позивач не може підтвердити іншим способом, оскільки не має доступу до автомобіля. З урахуванням вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь компенсацію 1/2 частки від вартості транспортного засобу марки Subaru Forester, 2003 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , що становить 85 458 грн. 03 коп. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію 1/2 частки від вартості транспортного засобу марки Subaru Forester, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , що становить 85 458 грн. 03 коп. Вирішено питання стосовно судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що 18 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_3 , яке видане Соборним районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Дніпропетровській області (а.с. 9). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2020 року у справі №201/3892/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с. 106). Як зазначає представник позивача в позовній заяві, в період шлюбу подружжя придбало за спільні кошти транспортний засіб марки Subaru Forester, 2003 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який зареєстрували на ім`я відповідачки. Реєстрація транспортного засобу 25 жовтня 2016 року за гр. ОСОБА_7 підтверджено відповіддю регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області №31/4-1249-45 від 09 липня 2020 року (а.с. 44). Згідно розрахунку вартості від 20 травня 2020 року на офіційному веб-сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (https://www.me.gov.ua//Vehicles/PrintResult?id=9f9466ba-b6a8-4416-a5cd-41e21e784d23) середньоринкова вартість транспортного засобу марки Subaru Forester, 2003 року випуску станом на 20 травня 2020 року складає 170 916,07 грн. (а.с. 10-11). Згідно відповіді територіального сервісного центру МВС №1249 від 09 липня 2020 №31/4-1249-45 транспортний засіб марки Subaru Forester, 2003 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 28 травня 2020 року перереєстровано в ТСЦ МВС №8048 за гр. ОСОБА_4 на підставі договору укладеному у СГ №4589/20/007089 від 23 травня 2020 року (а.с. 39) Так, 23 травня 2020 року між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір комісії №4589/20/007089 від 23 травня 2020 року, відповідно до якого ФОП ОСОБА_8 зобов`язалася за дорученням ОСОБА_1 за винагороду здійснити в інтересах останньої від свого імені угоду з продажу спірного транспортного засобу (а.с. 99). Згідно договору купівлі-продажу №4589/20/007089 від 23 травня 2020 року, укладеного між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , транспортний засіб марки Subaru Forester, 2003 р.в., номерний знак НОМЕР_1 було передано у власність ОСОБА_4 . Вартість ТЗ, що є предметом договору склала 49 900 грн. (а.с. 97-98). Таким чином відчуження спірного автомобіля відбулось 23 травня 2020 року, тобто в період зареєстрованого шлюбу сторін (шлюб розірвано 26 червня 2020 року), але після фактичного припинення ними шлюбних відносин (рішенням від 26 червня 2020 року встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинено в лютому 2020 року а.с. 106), отже розпорядження спільним сумісним майном спірним транспортним засобом відбулось не за взаємною згодою подружжя. Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що автомобіль Subaru Forester, 2003 р.в., номерний знак НОМЕР_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, набутим під час шлюбу та частки майна дружини та чоловіка є рівними, позивач має право на половину вартості автомобіля, якій відповідачка відчужила без його згоди, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню та з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 слід стягнути компенсацію 1/2 частки від вартості транспортного засобу марки Subaru Forester, 2003 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , що становить 85 458 грн.03коп. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом сумісної власності подружжя. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Як роз`яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним і поділ сумісного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. У відповідності до абз. 4 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний автомобіль, є спільною сумісною власністю подружжя, з врахуванням його продажу суд першої інстанції обґрунтовано стягнув 85 458 грн. 03коп., що відповідає 1/2 частині вартості вищевказаного автомобіля. Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом першої інстанції правильно застосовано. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено. Доводи апеляційної скарги про те, що спірний автомобіль було придбано за її особисті заощадження, а залишок надали її батьки та рідні, зокрема брат, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки факт того, що кошти були надані батьками та рідними відповідача, не є підтвердженням того, що майно придбано не за рахунок спільних грошових коштів, а тому спірний автомобіль є спільним майном сторін. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надана належна оцінка доказів, а саме не враховано вартість автомобіля при його продажі, колегія суддів відхиляє, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається з дійсної ринкової вартості майна на час розгляду справи. Оскільки по справі не встановлено обставин, що мають істотне значення, які б давали підстави для відступлення від принципу рівності часток сторін при поділі спільної сумісної власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про задоволення позову. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні. Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Головуючий суддя Н.М. Деркач Судді М.М. Пищида І.Ю. Ткаченко