Постанова 4824 № 369/10426/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/10426/16-ц Головуючий у суді І інстанції Дубас Т.В. Провадження № 22-ц/824/302/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 серпня 2022 рокуу справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и в: У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» (далі - ПрАТ «СК «Провідна»), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 1 квітня 2016 року о 14 год. 40 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Ford Fusion», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на регульованому перехресті вул. Жовтнева та вул. Святошинська в м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області, при повороті ліворуч не надав перевагу в русі зустрічному автомобілю, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Кіа Picanto», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , яка рухалась в напрямку вул. Київської. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, а позивач отримала тілесні ушкодження. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення № 369/4316/16-п винним у настанні даної ДТП визнано відповідача, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до полісу № АЕ/4681911. Страхова компанія здійснила позивачу виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 26 770,08 грн. Однак, такої суми регламентної виплати недостатньо для повного відшкодування завданої відповідачем майнової шкоди, а відповідно до звіту № 517 від 22 квітня 2016 року вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача становить 60 976,14 грн. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , як особа, відповідальна за відшкодування шкоди, завдану ним у ДТП, відповідно до вимог чинного законодавства, зобов?язаний відшкодувати позивачу, як потерпілій особі, різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у загальному розмірі 34 206,06 грн (60 976,14 грн - 26 770,08 грн). Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь 34 206,05 грн майнової шкоди, 1 500,00 грн понесених витрат на проведення експертизи та 551,20 грн сплаченого судового збору. Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року за клопотанням представника позивача - ОСОБА_4 про залучення у справі співвідповідача змінено процесуальний статус ПрАТ «СК «Провідна» з третьої особи на відповідача. Іншою ухвалою суду від 19 лютого 2021 року за клопотанням представника позивача - Конюшка Д.Б. про призначення автотоварознавчої експертизи призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України та зупинено провадження у справі до закінчення проведення вказаної експертизи. Після поновлення провадження у справі, а саме 26 листопада 2021 року представник позивача - ОСОБА_3 направив до суду першої інстанції уточнену позовну заяву зі збільшеними позовними вимогами, згідно яких просив: стягнути з ПрАТ «СК «Провідна»на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 1 541,10 грн, 3 % річних у розмірі 249,00 грн, пеню у розмірі 2 135,81 грн, втрати від інфляції у розмірі 899,09 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 26 277,67 грн, 3 % річних у розмірі 4 456,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 16 744,34 грн, а також моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн; стягнути з ПрАТ «СК «Провідна»та ОСОБА_1 вартість проведення експертизи та підготовки звіту № 517 від 22 квітня 2016 року у розмірі 1 500,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн, сплачений судовий збір у загальному розмірі 2 726,96 грн та витрати на проведення незалежної судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 1 015,20 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 серпня 2022 рокупозов задоволено частково. Стягнуто зПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 1 541,10 грн, 3 % річних у розмірі 249,00 грн, пеню у розмірі 2 135,81 грн, втрати від інфляції у розмірі 899,09 грн, а всього 4 825,00 грн. Стягнуто зПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_2 вартість проведення експертизи та підготовку звіту № 517 від 22 квітня 2016 року у розмірі 750,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, сплачений судовий збір у розмірі 1 363,48 грн та витрати на проведення незалежної судової автотоварознавчої експертизи розмірі 507,60 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 26 277,67 грн, 3 % річних у розмірі 4 456,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 16 744,34 грн, а всього 47 478,01 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість проведення експертизи та підготовку звіту № 517 від 22 квітня 2016 року у розмірі 750,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, сплачений судовий збір у розмірі 1 363,48 грн та витрати на проведення незалежної судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 507,60 грн. У задоволенні решти вимог позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з нього на користь позивача матеріальної і моральної шкоди, 3 % річних, втрат від інфляції, витрат за проведення експертиз та судових витрат з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права,та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно визначив суму матеріальної шкоди, завдану позивачу внаслідок ДТП на рівні 54 588,85 грн (вартість відновлювального ремонту без урахування зносу визначеного експертним шляхом), оскільки матеріали справи містять докази реально здійснених витрат позивачем на відновлення авто у розмірі 29 969,00 грн (реальна вартість виконаного відновлювального ремонту автомобіля). Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована на підставі полісу серії АЕ № 4681911 від 5 вересня 2015 року з розміром страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну, на суму 50 000,00 грн, то різниця між виплаченим страховим відшкодуванням (26 770,08 грн) та фактично завданою шкодою (29 969,00 грн.), яка складає 3 198,92 грн, має бути стягнена саме з страховика ПрАТ «СК «Провідна». З огляду на те, що відсутні правові підстави для стягнення зі страхувальника невиплаченої потерплій особі майнової шкоди, то не підлягають задоволенню вимоги останньої в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. При цьому позивачем не обґрунтовано завдання їй моральної шкоди та виходячи з яких критеріїв нею визначено розмір немайнового відшкодування, а відтак підстав для задоволення позову в цій частині немає. У порушення вимог частини четвертої статті 49 ЦПК України суд першої інстанції розглянув нову позовну заяву зі зміненими предметом і підставами позову, а також вимогами, що не були предметом первісного розгляду справи (стягнення моральної шкоди, інфляційних витрат та 3% річних), тому оскаржуване рішення не відповідає процесуальним вимогам закону. Крім того, місцевий суд помилково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення витрат за надання правничої допомоги, адже позивачем не надано акту виконаних робіт, не деталізовано вартості кожної окремої послуги, не зазначено, які саме послуги було фактично надано, скільки часу було витрачено на кожну послугу, а отже, вимоги про стягнення таких витрат є необґрунтованими. Отже, відповідач ОСОБА_1 оскаржує в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині частково задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до нього як співвідповідача у справі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, а в частині задоволених вимог ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «Провідна» це судове рішення не оскаржується, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. У відзиві на апеляційну скаргупредставник позивача - адвокат Проц А.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, повно та всебічно з`ясував дійсні обставини спірних правовідносин та належним чином оцінив подані сторонами докази, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення уточнених позовних вимог. Відзив іншого учасника справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 1 квітня 2016 року о 14 год. 40 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Ford Fusion», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на регульованому перехресті вул. Жовтнева - вул. Святошинська у м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області, при повороті ліворуч не надав перевагу в русі зустрічному автомобілю, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Кіа Picanto» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , яка рухалась в напрямку вул. Київській. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а позивач - тілесні ушкодження. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2016 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП (протокол серії АП2 № 292702 від 12 травня 2016 року) та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у 340,00 грн на користь держави. 5 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Провідна» було укладено договір (поліс) № АЕ/4681911 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого забезпеченим транспортним засобом став автомобіль марки «Ford Fusion», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а розмір страхового відшкодування за шкоду заподіяну майну становить 50 000,00 грн, розмір франшизи - 500,00 грн. 15 червня 2016 року ОСОБА_2 виплачено страхове відшкодування в сумі 22 225,07 грн, а 1 листопада 2016 року - в сумі 4 545,01 грн, тобто всього позивачем отримано страхову виплату у розмірі 26 770,08 грн. Відповідно до звіту № 517 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 22 квітня 2016 року, складеного ФОП ОСОБА_5 на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, завданого власнику «Кіа Picanto», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 35 349,71 грн. У дослідницькій частині даного звіту зазначено, що згідно калькуляції вартість відновлювального ремонту автомобіля «Кіа Picanto», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 60 976,14 грн. Згідно із звітом № 161/16 про оцінку вартості майнової шкоди, завданої власнику транспортного засобу «Кіа Picanto», реєстраційний номер НОМЕР_2 , від 15 травня 2016 року, складеного ФОП ОСОБА_6 на замовлення страховика, вартість майнової шкоди завданої власнику «Кіа Picanto», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 27 270,08 грн, а вартість відновлювального ремонту складає 53 072,54 грн. У відповідності до висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 8 жовтня 2021 року № СЕ-19/111-21/41989-АВ, складаного на виконання ухвали суду про призначення судової автотоварознавчої експертизи, вартість відновлювального ремонту без урахування зносу транспортного засобу «Кіа Picanto», реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на дату ДТП 1 квітня 2016 року складає 54 588, 85 грн; вартість відновлювального ремонту з урахування зносу цього транспортного засобу станом на дату ДТП 1 квітня 2016 року складає 28 311,18 грн; матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Кіа Picanto», реєстраційний номер НОМЕР_3 , внаслідок ДТП, яка сталася 1 квітня 2016 року, становить 28 311,18 грн. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб позивача було пошкоджено з вини відповідача, тому він зобов`язаний сплатити позивачу встановлену висновком проведеного у справі експертного дослідженнярізницю заподіяної майнової шкоди у вигляді вартості відновлювального ремонту автомобіля без урахування його фізичного зносу і належною страховою виплатою, що здійснена його страховиком та стягнута з нього в судовому порядку, у розмірі 26 277,67 грн(54 588,85 грн - 28 311,18 грн). Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд також дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на її користь 3 % річних у розмірі 4 456,00 грн та втрат від інфляції у розмірі 16 744,34 грн за прострочення грошового зобов`язання по відшкодуванні шкоди. Суд погодився із доводами позивача про те, що їй була спричинена моральна шкода через пошкодження транспортного засобу з вини відповідача, у зв`язку з чим вона пережила моральні страждання та хвилювання, що призвело до негативних змін в її житті, відтак з урахуванням характеру і тривалості таких страждань та відповідних наслідків порушення прав позивача, виходячи з принципу розумності стягнув з відповідача кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн. Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Однак із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV). Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі №147/66/17). Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Водночас відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика. З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність. Колегія суддів звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У даному випадку позивачем як потерпілою особою (власником майна) пред`явлено вимогу до відповідача як винуватця ДТП про відшкодування залишку між фактичним розміром збитків та сумою страхового відшкодування, яку виплатив його страховик, для повного відшкодування завданої майнової шкоди у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу в ДТП, розмір якої встановлено складеним на виконання ухвали суду про призначення судової автотоварознавчої експертизи висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 8 жовтня 2021 року № СЕ-19/111-21/41989-АВ, за результатом проведеного автотоварознавчого дослідження. Таким чином, за заявленими вимогами позивача та доводами апеляційної скарги відповідача, предметом доказування у цій справі є розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу у зв`язку з пошкодженням її автомобіля марки «Кіа Picanto», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті ДТП, що сталась 1 квітня 2016 року. У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права, зокрема статтею 1166 ЦК України. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на позивача покладено обов`язок доведення наявності шкоди та її розміру. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України). Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У пункті 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092). Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Згідно із вимогами пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу. Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим. Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (висновком) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (з відповідними змінами). У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) зазначено, що рахунок та акти виконаних робіт надані позивачем не є належним та допустимим доказом у справі про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки не відображають реального розміру збитків, завданих внаслідок ДТП. Крім того у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 466/9318/14-ц (провадження 61-12554св18) не взято до уваги як докази акт виконаних робіт та квитанцію про їх оплату, адже вони не свідчать про те, що вказані роботи проведенні для усунення пошкоджень майна, отриманих саме в дорожньо-транспортній пригоді за участю відповідача як винної особи. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року). У зв`язку з наведеним, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно визначив суму матеріальної шкоди, завдану позивачу внаслідок ДТП, на підставі висновку судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 54 588,85 грн (вартість відновлювального ремонту без урахування зносу визначеного), оскільки матеріали справи містять прибуткові касові ордери, рахунок і наряд-замовлення на підтвердження здійснених витрат позивачем на відновлення пошкодженого автомобіля у розмірі 29 969,00 грн як реальної вартості виконаного відновлювального ремонту. Позивачем було заявлено вимоги про відшкодування заподіяної відповідачем шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, що особа вже зробила так і ті, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Висновок експерта є належним і допустимим доказом на підтвердження завданих збитків, внаслідок ДТП, що сталась з вини відповідача, у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусить зробити, для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту), а відповідачем вказаний розмір збитків не спростовано. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц. Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). Тобто, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц). Крім того, у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Вказаний висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, який підлягає врахуванню в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України. Отже, якщо сплачене (стягнуте) страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, він має право пред`явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Оскільки факт скоєння відповідачем ДТП є беззаперечно доведений, розмір завданої шкоди під час розгляду справи не спростований і встановлений на підставі відповідного висновку про визначення вартості відновлювального ремонту без та з урахування фізичного зносу транспортного засобу станом на дату ДТП, складеного за результатом проведеної у справі судової автотоварознавчої експертизи пошкодженого транспортного засобу, а відповідачем не надано відповідний висновок експерта із цього самого питання і ніяким чином не обґрунтовано, що вказаний висновок судового експерта є неповним, неясним чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив із встановленого в зазначеному висновку розміру майнової шкоди у вигляді вартості відновлювального ремонту без урахування зносу автомобіля марки «Кіа Picanto», реєстраційний номер НОМЕР_3 , в сумі 54 588, 85 грн. Посилання апеляційної скарги відповідача на те, що непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розміріне заслуговують на увагу з огляду на таке. За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП, зокрема майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Вказаним Законом № 1961-IV визначений порядок розрахунку шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу. Зокрема, відповідно до статті 29 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою. Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Відносини між ОСОБА_1 , як водієм (власником) забезпечувального автомобіля марки «Ford Fusion», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та його страховиком ПрАТ «СК «Провідна» регулюються умовами, визначеними у договорі (полісі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Крім того, у даній справі позовні вимоги заявлені як до страховика, так і до страхувальника, який є завдавачем шкоди. Оскільки ПрАТ «СК «Провідна» виплатило на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV і суд за результатом розгляду цієї справи достягнув суму цієї регламентної виплати, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля без урахування фізичного зносу в межах ліміту його відповідальності, то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, в тому числі з огляду на те, що фактичні збитки є більшими від страхової суми (ліміту відповідальності). Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або відповідно до Закону № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Таким чином, колегія суддів констатує, що у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суди на підставі статті 1194 ЦК України постановляють стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної у результаті пошкодження транспортного засобу, у більшості випадків ця різниця утворюється внаслідок того, що за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхові компанії вартість відновлювального ремонту обраховують з урахуванням коефіцієнту зносу транспортного засобу, тоді як фактичні витрати на ремонт здебільшого перевищують зазначену суму. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При цьому якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. З огляду на наведене, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, з якою погодився і Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц. За таких обставин, встановивши, що фактична вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, становить 54 588, 85 грн і перевищує виплачений і стягнутий з ПрАТ «СК «Провідна»на користь позивача розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з ОСОБА_1 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та виплаченим (стягнутим) страховим відшкодуванням, що становить 26 277,67 грн(54 588,85 грн - 28 311,18 грн). Стягнення різниці між сумою фактичних витрат на відновлення пошкодженого транспортного засобу та виплаченою сумою страхового відшкодування з відповідача, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи та вимогам законодавства, тому аргументи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції окрім суми майнової шкоди у розмірі 26 277,67 грн, також стягнув з ОСОБА_1 як винуватця ДТПна користь ОСОБА_2 як потерпілої особи 3 % річних у розмірі 4 456,00 грн та втрати від інфляції у розмірі 16 744,34 грн за порушення зобов`язання з відшкодування майнової шкоди, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності, як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) сформулювала правовий висновок про те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. У даному конкретному випадку відповідач має тільки відшкодувати позивачу заподіяну майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП, і цей факт було встановлено наведеними вище обставинами справи. Разом з тим, положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є лише відповідальність страховика (стаття 992 ЦК) (абзац другий пункту 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»). Тобто, лише відповідальність страховика у цій справі передбачає застосування до неї частини другої статті 625 ЦК України. Враховуючи зміст статей частини третьої статті 549, частини першої статті 979, частини першої статті 982, частини першої статті 990, частини першої статті 992 ЦК України, зобов`язання відповідача ПрАТ «СК «Провідна» перед позивачем, які випливають з відповідного страхового полісу, виданого страховиком ОСОБА_1 , і є грошовими зобов`язаннями. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у позивача виникло право на застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання з відшкодування шкоди, оскільки це зобов`язання між сторонамивиникає на підставі судового рішення у зв`язку зі стягненням грошових коштів на відшкодування завданої майнової шкоди, неповернення яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 175, 264 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2016 року ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ПрАТ «СК «Провідна», в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 34 206,05 грн майнової шкоди, 1 500,00 грн понесених витрат на проведення експертизи та 551,20 грн сплаченого судового збору. Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2017 року про відмову у задоволенні позовних вимог скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 квітня 2020 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання. 18 серпня 2020 року до суду надійшло клопотання представника позивача - ОСОБА_4 про залучення співвідповідача, в якому він просив залучити до участі у справі в якості співвідповідача ПрАТ «СК «Провідна» та стягнути з нього та з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 34 206,05 грн майнової шкоди та 1 500,00 грн витрат на проведення експертизи. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року зазначене клопотання задоволено, змінено процесуальний статус ПрАТ «СК «Провідна» з третьої особи на відповідача. Після проведення у справі судової автотоварознавчої експертизи та поновлення провадження у справі, а саме 26 листопада 2021 року представник позивача - Проц А.В. направив до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, до якої додав уточнену позовну заяву зі збільшеними позовними вимогами, згідно яких уже просив, зокрема, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 26 277,67 грн, 3 % річних у розмірі 4 456,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 16 744,34 грн, моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн, а також вартість проведення експертизи та підготовки звіту № 517 від 22 квітня 2016 року, витрати на правову допомогу, сплачений судовий збір та витрати на проведення незалежної судової автотоварознавчої експертизи. Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 26 277,67 грн, 3 % річних у розмірі 4 456,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 16 744,34 грн, моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн, вартість проведення експертизи та підготовку звіту № 517 від 22 квітня 2016 року у розмірі 750,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, сплачений судовий збір у розмірі 1 363,48 грн та витрати на проведення незалежної судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 507,60 грн. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно положень статті 31 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року крім прав та обов`язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов. З 15 грудня 2017 року набрав чинності ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно із пунктом 2 частини другої та частини третьої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Частиною четвертою статті 49 ЦПК України передбачено, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за нормами ЦПК України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, зміна предмету або підстави позову могла відбутися лише до початку розгляду по суті, а норми ЦПК України, у редакції Закону № 2147-VIII дозволяють позивачу скористатись таким правом до закінчення підготовчого засідання або з урахуванням винятків, передбачених абзацом другим частини четвертої статті 49 ЦПК України. Тобто, до закінчення підготовчого засідання позивач мав право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Однак, вчинення вказаних дій при новому розгляді справи допускається лише у виключному випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи. Вказані норми сприяють уникненню зловживань позивачем (його законними або уповноваженими представниками) процесуальним правом на зміну підстав або предмету позову в будь-який час на стадії розгляду справи. Так, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України. Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 9 липня 2020 року в справі № 922/404/19, позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказано, що «Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України, зокрема повернення позовної заяви. Суд повинен був перевірити відповідність заяви про уточнення позовних вимог щодо її форми і змісту вимогам ЦПК України та в залежності від встановлених в підготовчому засіданні обставин вирішити питання приймати чи не приймати її до розгляду. У частині першій статті 189 ЦПК України встановлено, що завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи;6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Як свідчать матеріали справи, після подання представником позивача заяви про уточнення позовних вимог разом з позовною заявою в новій редакції, в якій були змінені як предмет, так і підстави пред`явленого позову про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, суд першої інстанції не вирішував питання про прийняття цієї заяви до розгляду, а 18 лютого 2022 року постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження, зазначивши у ній, що судом з`ясовано обсяг позовних вимог, предмет та підстави позову, позивач доповнень, уточнень, змін до позовних вимог не подавав. Після скасування судових рішень Верховним Судом фактичні обставини справи не змінились, а лише було проведено судову автотоварознавчу експертизу з метою визначення суми майнової шкоди, завданої позивачу, тоді як поданою заявою про уточнення позовних вимог, яка отримана судом 2 грудня 2021 року, представник позивача одночасно змінив як предмет (стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 % річних, інфляційних втрат, моральної шкоди), так і підстави позову (статті 625, 23, 1167 ЦК України), щоне допускається процесуальним законом, оскільки суперечить положенням частини четвертої статті 49 ЦПК України. Таким чином, розглядаючи подану представником позивача - Процом А.В. заяву про уточнення позовних вимог, а фактично - про зміну предмета і підстав позову, та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду про задоволення позову в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. За приписами частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз. Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. За статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Частина третя статті 141 ЦПК України передбачає критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. При вирішенні питання про відшкодування судових витрат на правову допомогу у даній справі колегія суддів враховує положення частин першої, другої статті 134 ЦПК України, згідно яких разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Отже, аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 викладено висновок щодо застосування положень частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України, які є тотожними за змістом частині другої статті 134 ЦПК України, та вказано, що «з огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат». Крім того, до подібних висновків щодо застосування положень частин першої-другої статті 134 ЦПК України дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 та у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19. З матеріалів справи вбачається, що договір про надання правової допомоги № 01/10/20-АП та додаток № 1 до нього були укладені між ОСОБА_2 та адвокатом Процом А.В. 1 жовтня 2020 року, після цього представник позивача прийняв участь у судових засіданнях 19 лютого 2021 року під час якого вирішувались клопотання іншого представника позивача- ОСОБА_4 про залучення у справі співвідповідача та призначення автотоварознавчої експертизи, 10 серпня 2021 року та 27 серпня 2021 року з розгляду клопотання експерта, подавав клопотання про відкладення розгляду справи та заяву про виконання клопотання експерта тощо, утім останній заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції не подавав, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач уже понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи не наводив. У даному конкретному випадку виконання вимог частини першої статті 134 ЦПК України цілком і повністю залежало від дій та волі позивача та її представника, з яким вона уклала 1 жовтня 2020 року договір про надання правової допомоги № 01/10/20-АП та додаток № 1 до нього, в яких було передбачено оплату частину наданих послуг протягом 10 днів з дня підписання договору, а частину - після набрання рішенням суду законної сили на користь замовника, проте разом із процесуальними заявами у справі чи в окремому порядку протягом розгляду справи в суді першої інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_2 понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в районному суді подано не було, а вимога про стягнення витрат на правову допомогу була заявлена в уточненій позовній заяві, яка подана з порушенням приписів частини четвертої статті 49 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно пунктів 4, 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Вищевикладене дає підстави вважати, що стороною позивача не дотримано належне виконання вимог частини першої статті 134 ЦПК України, що є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу, які з огляду на умови укладеного договору з додатком до нього були і будуть в майбутньому понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції. За наведених обставин справи колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо необхідності стягнення з відповідача на користь позивач витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Виходячи з вищевикладеного, розглядаючи зазначений позов в частині вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, місцевий суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив всі наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, а також витрат на правову допомогу з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. В частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в якості різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі положень статті 375 ЦПК України, оскільки в цій частині воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новийрозподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У частинах першій, другій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)). Оскільки рішення суду підлягає скасуванню в оскаржуваній частині, то на підставі викладеного слід змінити розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору у справі, а саме пропорційно до розміру задоволених позовних вимог про стягнення майнової шкоди з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи: 423,44 грн судового збору за пред`явлення позову, 465,75 грн за подання апеляційної скарги та 508,13 грн за подання касаційної скарги, а всього - 1 397,32 грн. В той же час, оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а сума грошового стягнення - зменшенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 713,67 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням зазначеної норми процесуального закону колегія суддів вважає за можливе остаточно стягнути з відповідача на користь позивача різницю судових витрат по сплаті судового в даній справі у розмірі 683,65 грн. Також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати, пов`язані із залученням експерта у розмірі 650,00 грн та проведенням у справі судової експертизи у розмірі 507,60 грн. Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 серпня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних у розмірі 4 456,00 грн, втрат від інфляції у розмірі 16 744,34 грн, моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В іншій оскаржуваній частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 серпня 2022 року залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 683,65 грн, витрати, пов`язані із залученням експерта у розмірі 650,00 грн та проведенням у справі судової експертизи у розмірі 507,60 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко М.В. Мережко С.І. Савченко