Постанова Київський апеляційний суд № 359/6373/20

справа № 359/6373/20 головуючий у суді І інстанції Чирка С.С. провадження № 22-ц/824/2901/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг», третя особа: Незалежна профспілка авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг», про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року адвокат Чугуєнко О.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг», третя особа: Незалежна профспілка авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг», про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Аерохендлінг» з 26 березня 2018 року по 13 липня 2020 року. Наказом ТОВ «Аерохендлінг» №349-к від 23 березня 2018 року його прийнято на посаду агента контролю наземного обслуговування ІІ категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом ТОВ «Аерохендлінг». 10 квітня 2020 року генеральний директор ТОВ «Аерохендлінг» Голохвастов О.О. затвердив штатний розпис ТОВ «Аерохендлінг» у новій редакції. 13 липня 2020 року відповідачем видано наказ №1085-к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі п.1.ст.40 КЗпП України. Даний наказ позивач вважає протиправним, а своє звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам статей 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України, оскільки відповідачем було не додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, відповідач мав можливість, але не здійснив переведення позивача на іншу роботу на тому ж підприємстві та не врахував наявність у позивача переважного права залишення на роботі та здійснив звільнення без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Позивач наголошує, що з моменту вручення йому повідомлення про скорочення штату працівників та до моменту його звільнення 13 липня 2020 року, відповідачем всупереч вимог чинного законодавства йому не було запропоновано жодної посади в ТОВ «Аерохендлінг». Крім того, звільнення позивача було здійснено відповідачем з грубим порушенням трудового законодавства, оскільки ним всупереч статті 42 КЗпП України не визначалась продуктивність праці працівників ТОВ «Аерохендлінг» з метою вирішення питання про наявність в них переважного права на залишення на роботі. Отже, відповідачем не виконано вимоги статті 42 КЗпП України, що призвело до порушення трудових гарантій позивача як працівника. З підготовлених відповідачем наказів про скорочення працівників товариства неможливо встановити, яким саме критеріям не відповідав позивач, на підставі яких саме критеріїв відповідач дійшов висновку про звільнення саме позивача. Відповідач листом № 01-12/1111 від 22 червня 2020 року звернувся до НПА ТОВ «Аерохендлінг» керуючись положеннями ст. 43 Кодексу законів про працю України, з проханням надати згоду на розірвання трудового договору з 13.07.2020 року з підстав передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України із працівниками, у т.ч. із ОСОБА_1 - агента контролю наземного обслуговування П категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом ТОВ «Аерохендлінг». Вказане подання було розглянуто 07 липня 2020 року на засіданні Ради Незалежної профспілки авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг». Незалежна профспілка авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг» розглянула подання відповідача про надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем з 13 липня 2020 року з підстав передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до протоколу №57 від 07 липня 2020 року засідання Ради Незалежної профспілки авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг» згоду на звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням ОСОБА_1 , який є членом Незалежної профспілки авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг», не надано. Відмову у наданні згоди на звільнення членів профспілки на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, було детально обґрунтовано тим, що з боку уповноваженого органу роботодавця ТОВ «Аерохендлінг» під час звільнення працівників ТОВ «АЕРОХЕНДЛІНГ» у т.ч. і позивача мало місце порушення вимог: п. 4.3.4 , п. 4.3.7 Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України на 2018-2020 роки; ст.ст. 42, 43, 49-4 КЗпП України, ст. 22, 38, ч. 4 ст. 41 Закону України «Про профспілки та гарантії їх діяльності». Ураховуючи викладене позивач наголошує, що при звільненні були порушені права позивача, а тому є всі підстави для визнання незаконним наказу ТОВ «Аерохендлінг» від 13 липня 2020 року №1085-к та поновлення ОСОБА_1 на посаді агента контролю наземного обслуговування П категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРОХЕНДЛІНГ» з 13 липня 2020 року. На підставі вищезазначеного, позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» №1058-к від 13 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади агента контролю наземного обслуговування П категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» з 13 липня 2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді агента контролю наземного обслуговування П категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 липня 2020 року і до моменту ухвалення рішення по даній справі; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» на користь ОСОБА_1 судовий збір. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг», третя особа Незалежна профспілка авіапрацівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» №1058-к від 13.07.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади агента контролю наземного обслуговування П категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» з 13.07.2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді агента контролю наземного обслуговування П категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (місцезнаходження: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7, «Бориспіль» Міжнародний державний аеропорт, ЄДРПОУ 32614518) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 липня 2020 року по 26 жовтня 2022 року в розмірі 253 678,56 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (місцезнаходження: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7, «Бориспіль» Міжнародний державний аеропорт, ЄДРПОУ 32614518) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 2 536 гривень 67 копійок. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» подало апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що на момент повідомлення Позивача про заплановане вивільнення (скорочення) вакантні посади у Відповідача були відсутні. В період з моменту повідомлення Позивача про скорочення та до дати фактичного звільнення, у Позивача була наявна одна вакантна посада Директора з якості, що не могла бути запропонована Позивачу, оскільки останній не відповідав даній посаді за кваліфікацією, освітою, досвідом тощо. Окрім того, зазначає, що відсутність інших вакантних місць підтверджується тим, що в зазначений період не відбувався набір нових працівників, не створювалися нові робочі місця, що підтверджується штатними розписами Відповідача від 04.05.2020 (загальна кількість штатних одиниць становить 703) та від 13.07.2020 (загальна кількість штатних одиниць зменшена до 435,5). 3 огляду на зазначене, апелянт вважає, що Позивача неможливо було перевести на іншу роботу в ТОВ «Аерохендлінг», а отже Відповідачем не було порушено вимог ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП, тому звільнення Позивача є законним та таким, що здійснено з дотриманням норм трудового законодавства. Також апелянт вказує, що в рішенні Профспілки відсутнє обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем, протокол засідання Ради Профспілки не містить жодного обґрунтування чи пояснення того, що саме з позивачем трудовий договір не може бути розірваний. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц , від 06.02.2018 у справі № 696/985/15-ц; від 12.06.2019 у справі № 297/868/18, апелянт зазначав, що суд першої інстанції не мав підтавав проводити оцінку доцільності та правомірності скорочення штату та чисельності працівників ТОВ «Аерохендлінг». На думку апелянта, положення Галузевої угоди можуть бути обов`язковими для ТОВ «Аерохендлінг» виключно за умови, якщо і ТОВ «Аерохендлінг» і профспілки, що діють в ТОВ «Аерохендлінг» будуть представлені суб`єктами сторін Галузевої угоди через відповідне членство. Натомість жодна з профспілок, що діють в ТОВ «Арохендлінг» не надала документів, що підтверджують членство в профспілкових організаціях, що представляють сторону профспілок в Галузевій угоді, тому положення Галузевої угоди, на думку апелянта, не є обов`язковими для ТОВ «Аерохендлінг». Також зазначає, що в Протоколі Засідання Ради Профспілки зазначено, що Відповідач порушив пункти 4.3.4 та 4.3.7 Галузевої угоди, разом з тим, жодним чином не доводить в чому полягають такі порушення, та якими доказами підтверджуються. Інші твердження, викладені в Протоколі Засіданні Ради Профспілки вважає такими, що мають загальний характер, виглядають як припущення та не доводяться жодними доказами, а отже, не є обґрунтуванням відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем. Поряд з цим, звертає увагу апеляційного суду на те, що у зв`язку з відсутністю кворуму на засіданні Ради Профспілки, рішення, прийняті на засіданні Ради Профспілки, в тому числі рішення щодо відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем є нелегітимними та не несуть юридичних наслідків. Апелянт вважає, що додатковим підтвердженням законності звільнення позивача та дотримання законності процедури скорочення в ТОВ «Аерохендлінг» є рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року по справі № 755/11665/20, прийняте в аналогічній, на думку апелянта, справі щодо звільнення працівниці відповідача одночасно з позивачем. Щодо поновлення позивача на посаді наголошує, що судом першої інстанції було зобов`язано відповідача поновити позивача на посаді агента контролю наземного обслуговування П (другої) категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом ТОВ «Аерохендлінг», у той час, як позивача було звільнено з іншої посади - посади агента контролю наземного обслуговування І (першої) категорії. У частині оскарження висновків суду першої інстанції щодо розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу апелянт звертає увагу колегії апеляційного суду на те, що в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24.02.2022 було закрито повітряний простір України для цивільних повітряних суден та повністю зупинено виконання рейсів з/до Міжнародного аеропорту «Бориспіль». Є загальновідомим фактом, що станом на сьогодні діяльність в сфері цивільної авіації на території України повністю зупинена. Доступ на територію аеропорту «Бориспіль» обмежений. У силу цих обставин, з 24.02.2022 з діяльність ТОВ «Аерохендлінг» повністю зупинена. Вважає, що, зважаючи обставини, зазначені вище, ТОВ «Аерохендлінг» не міг забезпечувати працівників роботою, з 01.04.2022 в ТОВ «Аерохендлінг» призупинено дію трудових договорів з працівниками Товариства до дня припинення або скасування воєнного стану, тому робочі години з 01.04.2022 по 26.10.2022 в кількості 1142 годин (кількість годин відповідно до інформаційного повідомлення Міністерства економіки від 19.08.2021 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік» з квітня 2022 по жовтень 2022), не є часом вимушеного прогулу Позивача, тому не можуть включатися до розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Однак, відзив позивача на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходив. Учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Представник апелянта подав клопотання про відкладення розгляду справи. Апеляційний суд визнає причини неявки в судове засідання представника апелянта неповажними, а клопотання таким, що задоволенню не підлягає та вважає за можливе проводити судовий розгляд за відсутності сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вирішуючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, судом першої інстанції було встановлено, що наказом від 23.03.2018 року №349-к ТОВ «Аерохендлінг» ОСОБА_1 прийнято на роботу з 26.03.2018 року на посаду агента контролю наземного обслуговування ІІ категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом (а.с.75). Наказом від 02.04.2018 року №403-к ТОВ «Аерохендлінг» ОСОБА_1 та інших постановлено перевести 01.04.2017 на посаду агента контролю наземного обслуговування ІІ категорії відділу контролю наземного обслуговування з погодинною ставкою у розмірі 55 грн. за відпрацьовану годину (т.1 а.с.77). Наказом від 06.04.2018 року №01-07-14- ТОВ «Аерохендлінг» постановлено оголосити простій не з вини працівників з 00:00 год. 07.04.2020 року до 23:59 год.14.06.2020 року (т.1 а.с.212). Згідно наказу генерального директора ТОВ «Аерохендлінг» Голохвастова О.О. №01-07-17 від 04.05.2020 року постановлено скоротити в ТОВ «Аерохендлінг» з 13.07.2020 року чисельність та штат працівників згідно з Додатком №1 до цього Наказу (т.1 а.с.37). З Додатку №1 до Наказу № 01-07-17 від 04.05.2020 року вбачається, що у відділі контролю наземного обслуговування агент контролю наземного обслуговування ІІ категорії підлягає скороченню (10 одиниць) (т.1 а.с.39). Агенту контролю наземного обслуговування І категорії відділу контролю наземного обслуговування ОСОБА_1 направлено повідомлення від 05.05.2020 №01-12/1276 про заплановане вивільнення (скорочення) у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників ТОВ «Аерохендлінг» та попереджено про наступне звільнення з посади на підставі п.1 ст.40КЗпП України, яке відбудеться 13.07.2020 року (т.1 а.с.80). 28 червня 2020 року до незалежної профспілки авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг» надійшов лист генерального директора ТОВ «Аерохендлінг» Голохвастова О.О. про надання згоди на розірвання трудового договору із ОСОБА_1 (том 1 а.с.136-139). 07 липня 2020 року листом №62 незалежною профспілкою авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг» було повідомлено роботодавцю про не надання згоди на звільнення позивача. Рада Профспілки прийняла рішення не погоджувати кандидатури на звільнення, зважаючи на те, що: надане роботодавцем Подання про погодження питання звільнення працівників, які є членами Профспілки з ініціативи роботодавця на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, є не обґрунтованим; скорочення працівників роботодавцем розпочато з порушенням вимог діючого законодавства без проведення консультацій з Профспілками, що діють на підприємстві; надані присутніми членами Профспілки на засіданні Ради пояснення, містять інформацію про те, що їх звільнення грубо порушують їх гарантії та права, передбачені КЗпП України, зокрема переважне право на залишення на роботі; в ТОВ «Аерохендлінг» є наявні вакантні посади, які не були запропоновані особам, яких заплановано звільнити; роботодавцем порушено взяті на себе зобов`язання відповідно до Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України на 2018-2020 роки (том 1 а.с. 41-42). З наказу № 1085-К від 13 липня 2020 року генерального директора ТОВ «Аерохендлінг» Голохвастова О.О. вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з посади агента контролю наземного обслуговування І категорії відділу контролю наземного обслуговування, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату. Підстава: наказ № 01-07-17 від 04.05.2020 року «Про скорочення чисельності та штату працівників ТОВ «Аерохендлінг», повідомлення №01-12/1276 від 05.05.2020 року про заплановане вивільнення (скорочення) (том 1 а.с.78). Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не взято до уваги відмову профспілкової організації, яка не надала згоду на звільнення ОСОБА_1 , в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач запропонував ОСОБА_1 всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а тому відповідач незаконно з порушенням норм трудового законодавства звільнив позивача із займаної посади. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції вважав, що з метою відновлення законності та порушеного права позивача на працю належить визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» №1058-к від 13.07.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади агента контролю наземного обслуговування П категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» з 13.07.2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України та поновити ОСОБА_1 на посаді агента контролю наземного обслуговування П категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг». Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом першої інстанції було встановлено, що зі змісту довідки про середню заробітну плату від 24.03.2021 року №51 вбачається, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Аерохендлінг» у травні 2020 року 50 годин, а в червні 2020 року 33 години (т.1а.с.225). Згідно довідки №АЕ 000000042 від 26.09.2022 року ТОВ «Аерохендлінг» дохід ОСОБА_1 в ТОВ «Аерохендлінг» в травні 2020 року склав 2 621,80грн., а в червні 2020 року 1 971,54 грн. (т.3 а.с.17). Таким чином, середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 в ТОВ «Аерохендлінг» за останні 2 місяці перед звільненням становила 55,34 грн. (2621,80+1971,54/50+33). Період часу вимушеного прогулу позивача суд першої інстанції рахував з 14.07.2020 року (наступний день після дня звільнення) по 26.10.2022 року (день ухвалення судового рішення), що становить 4 584 години. Задовольняючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав, що з урахуванням встановлених вище обставин, з ТОВ «Аерохендлінг» на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.07.2020 року по 26.10.2022 року в розмірі 253 678 гривень 56 копійок (4584х55,34). Що стосується висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі, апеляційний суд погоджується з ними, вважає законними та обґрунтованими, зважаючи на таке. Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно зі ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема скорочення чисельності або штату працівників. Згідно ч.2 ст.40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року № 61-9655св18. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18 та застосований в постанові Верховного Суду в справі № 87/2191/17 (провадження № 61-38337св18, постанова від 06 травня 2020 року). Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач запропонував ОСОБА_1 всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Доказів того, що відповідачем було запропоновано позивачеві іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо матеріали справи також не містять. Поряд з цим, апеляційний суд бере до уваги, що відповідачем не надано доказів відсутності вакантних посад, які позивач міг обіймати, в період з 05.05.2020 по 12.07.2020 року (включно), оскільки відповідачем були надані витяги зі штатного розпису станом на 04.05.2020 та станом на 13.07.2020 (т.1, а.с.83-93). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог ст. 49-2 КЗпП України. Поряд з цим, відповідно до положень ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Як вбачається зі змісту Протоколу № 57 від 07 липня 2020 року Засідання Ради Незалежної профспілки авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг», підставою для ухвалення рішення про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України з найманим працівником - членом Незалежної профспілки авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг» - ОСОБА_1 було порушення з боку уповноваженого органу роботодавця ТОВ «Аерохендлінг» порушень вимог п. 4.3.4 Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України за 2018-2020 роки; ст.ст. 42,43,49-4 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про профспілки та гарантії їх діяльності» та керуючись повноваженнями, передбаченими п.10 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про профспілки та гарантії їх діяльності». 07 липня 2020 року листом №62 незалежною профспілкою авіапрацівників ТОВ «Аерохендлінг» було відмовлено роботодавцю у наданні згоди на звільнення позивача. Рада Профспілки прийняла рішення не погоджувати кандидатури на звільнення, зважаючи на те, що: надане роботодавцем Подання про погодження питання звільнення працівників, які є членами Профспілки з ініціативи роботодавця на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, є не обґрунтованим; скорочення працівників роботодавцем розпочато з порушенням вимог діючого законодавства без проведення консультацій з Профспілками, що діють на підприємстві; надані присутніми членами Профспілки на засіданні Ради пояснення, містять інформацію про те, що їх звільнення грубо порушують їх гарантії та права, передбачені КЗпП України, зокрема переважне право на залишення на роботі; в ТОВ «Аерохендлінг» є наявні вакантні посади, які не були запропоновані особам, яких заплановано звільнити; роботодавцем порушено взяті на себе зобов`язання відповідно до Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України на 2018-2020 роки (том 1 а.с. 41-42). Отже, висновок Первинної профспілкової організації є достатньою мірою обґрунтованим, зокрема, містить чітке посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення такого працівника, встановлені профспілкою обставини, які свідчать про порушення прав вивільнюваних працівників, в тому числі позивача. Крім того, в рішенні профспілки однією з підстав відмови вказано «в ТОВ «Аерохендлінг» є наявні вакантні посади, які не були запропоновані особам, яких заплановано звільнити», що спростовує доводи апелянта в частині відсутності вакантних посад в період звільнення позивача. Рішення профспілки є чинним, відповідачем не оскаржувалося, а тому колегія суддів приймає до уваги викладені в ньому обставини. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги ТОВ «Аерохендлінг» в частині необґрунтованості висновку Первинної профспілкової організації також не заслуговують на увагу. З огляду на вищевикладене, неврахування відповідачем при звільненні позивача обґрунтованої відмови профспілкової організації, яка не надала згоду на звільнення ОСОБА_1 , суперечить ст. 43 КЗпП України. Що стосується посилання апелянта на відсутність підстав для проведення судом першої інстанції оцінки доцільності та правомірності скорочення штату та чисельності працівників ТОВ «Аерохендлінг» апеляційний суд їх оцінює критично, оскільки, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, така оцінка судом першої інстанції не здійснювалась. Окрім того, згідно п.п.1.1 Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України на 2018-2020 роки Галузеву угоду (далі - Угода) укладено на 2018-2020 роки між центральним органом виконавчої влади в особі Міністерства інфраструктури України (далі - Мінінфраструктури), роботодавцями в особі Федерації роботодавців транспорту України (далі - Роботодавці) та професійними спілками працівників цивільної авіації України, що об`єднались для ведення колективних переговорів, в особі спільного представницького органу профспілок, а саме: Професійною спілкою авіапрацівників України, Професійною спілкою - Асоціацією льотного складу цивільної авіації України, Всеукраїнською профспілкою «Федерація профспілок авіаційних диспетчерів України», Всеукраїнською профспілкою «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» (далі - Профспілки), які далі разом іменуються як Сторони. Відповідно до п. 2.10.1. Положення Угоди діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії Сторін, які її підписали, у тому числі навчальних закладів, що мають повітряні судна (далі - ПС) та/або здійснюють підготовку авіаційного персоналу. Апелянт зазначає, що положення Галузевої угоди можуть бути обов`язковими для ТОВ «Аерохендлінг» виключно за умови, якщо і ТОВ «Аерохендлінг» і профспілки, що діють в ТОВ «Аерохендлінг» будуть представлені суб`єктами сторін Галузевої угоди через відповідне членство. При цьому, апелянт зазначає, що жодна з профспілок, що діють в ТОВ «Арохендлінг» не надала документів, що підтверджують членство в профспілкових організаціях, що представляють сторону профспілок в Галузевій угоді, тому положення Галузевої угоди, на думку апелянта, не є обов`язковими для ТОВ «Аерохендлінг». Апеляційний суд вважає такі доводи апелянта неспроможними, оскільки незалежна профспілка залучена до участі у справі у якості третьої особи, а відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України обов`язок доказування і подання доказів покладено на сторону, яка повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Натомість відповідачем не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх заперечень щодо членства профспілок, що діють в ТОВ «Арохендлінг», в профспілкових організаціях, що представляють сторону профспілок в Галузевій угоді. Крім того, посилання апелянта на висновки суду першої інстанції, викладені в іншій справі № 755/11665/20, апеляційний суд оцінює критично, зважаючи на таке. Так, відповідно до частини 4 статті 363 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, судове рішення суду першої інстанції, яким вирішено спір між особою, яка не є учасником даної справи та відповідачем, не має преюдиційного значення для справи, яка є наразі предметом апеляційного перегляду. Поряд з цим, у апеляційній скарзі апелянт також посилався на те, що судом першої інстанції, на думку апелянта, поновлено позивача на посаді, яку він не обіймав. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким доводом апелянта, враховуючи таке. З наказу № 1085-К від 13 липня 2020 року генерального директора ТОВ «Аерохендлінг» Голохвастова О.О. вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з посади агента контролю наземного обслуговування І (цифра) категорії відділу контролю наземного обслуговування, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату. Підстава: наказ № 01-07-17 від 04.05.2020 року «Про скорочення чисельності та штату працівників ТОВ «Аерохендлінг», повідомлення №01-12/1276 від 05.05.2020 року про заплановане вивільнення (скорочення) (том 1 а.с.78). Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 поновлено на посаді агента контролю наземного обслуговування П (буква) категорії відділу контролю наземного обслуговування та центрування ПС служби оперативного управління виробництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг». При цьому зі змісту оскаржуваного рішення суду вбачається, що поновлення позивача на посаді П (буква) категорії тлумачиться судом як поновлення позивача на посаді першої категорії, а не ІІ (другої) категорії, про що стверджував апелянт. Поряд з цим, колегія суддів не може повною мірою погодитися з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зважаючи на таке. Згідно з ч.1, ч.2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Отже, встановивши незаконність звільнення ОСОБА_1 та прийняття рішення про поновлення його на роботі, суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Поряд з цим, згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. Відповідно до статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини четвертої статті 13 та статті 15 цього Закону, які втрачають чинність з моменту завершення відшкодування працівникам та роботодавцям грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України (прикінцеві положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»). Апелянт вказував, що ТОВ «Аерохендлінг» є суб`єктом наземного обслуговування та провадить свою діяльність виключно на території аеропорту «Бориспіль». Господарська діяльність ТОВ «Аерохендлінг» полягає в обслуговуванні пасажирів та повітряних суден, що прибувають чи відправляються до/з Міжнародного аеропорту «Бориспіль». Відповідно до положень статті 82 ЦПК України, зокрема, частини 3, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19). Як вбачається з матеріалів справи, юридичною адресою ТОВ «Аерохендлінг» є Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7, «Бориспіль» Міжнародний державний аеропорт. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України 24 лютого 2022 року із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні». Як суду, так і мешканцям України відомо, що в зв`язку з військовим вторгненням рф, згідно з вимогами Повітряного кодексу України та Положення про використання повітряного простору України органами ОЦВС та Державіаслужбою України вжито заходів щодо закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору. Надання аеронавігаційних послуг у повітряному просторі України призупинено. Основним видом діяльності ТОВ «Аерохендлінг» є допоміжне обслуговування авіаційного транспорту. Зі змісту копії Наказу про призупинення дії трудових договорів № 29 від 31 березня 2022 року вбачається, що на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX та Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, а також у зв`язку з введенням воєнного стану, призупинено дію трудових договорів з працівниками ТОВ «Аерохендлінг» з 01 квітня 2022 року до дня припинення або скасування воєнного стану (т.2, а.с.92). Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводом апелянта про те, що робочі години з 01.04.2022 по 26.10.2022 в кількості 1142 годин (кількість годин відповідно до інформаційного повідомлення Міністерства економіки від 19.08.2021 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік» з квітня 2022 по жовтень 2022), не є часом вимушеного прогулу Позивача, тому не можуть включатися до розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Як було встановлено судом першої інстанції, період часу вимушеного прогулу позивача з 14.07.2020 року по 26.10.2022 року становив 4 584 години, середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 в ТОВ «Аерохендлінг» за останні 2 місяці перед звільненням становила 55,34 грн. (2621,80+1971,54/50+33). З 01.04.2022 по 26.10.2022 кількість годин становить 1142 годин. Таким чином, період часу вимушеного прогулу позивача з 14.07.2020 року по 31.03.2022 року становить 3 442 години (4 584 години - 1142 годин). З огляду на це апеляційний суд вважає, що з ТОВ «Аерохендлінг» на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.07.2020 року по 31.03.2022 року в розмірі 190 480 грн. 28 коп. (3442 х 55,34). Вказаного суд першої інстанції до уваги не взяв. Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 липня 2020 року по 26 жовтня 2022 року в розмірі 253 678,56 грн. - слід змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 253 678,56 грн. до 190 480,28 грн. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам закону, а тому наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвалюючи судове рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України. Отже, в даній справі позивач звільнений від сплати судового збору як за позовні вимоги про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на посаді, так і за стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції підлягає стягненню з відповідача на користь держави. З урахуванням зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції становить 2 745 грн. 60 коп. (840, 80 грн. (немайнова вимога) +1 904 грн. 80 коп.(майнова вимога)). Натомість судом першої інстанції всупереч правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» на користь ОСОБА_1 (який є звільненим від сплати судового збору в даній справі). А відтак, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 2 536 гривень 67 копійок - слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» на користь держави судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 2 745 грн. 60 коп. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви до суду було помилково сплачено судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (т.1, а.с. 13-а). Щодо помилково сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 840 грн. 80 коп. (т.1, а.с. 13-а) апеляційний суд звертає увагу позивача на те, що повернення помилково сплаченого судового збору здійснюється відповідно до пункту 5 розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №

787. Окрім того, враховуючи, що позивач є звільненим від сплати судового збору, судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції слід компенсувати товариству з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» за рахунок держави. При цьому апеляційний суд бере до уваги, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року сплаті підлягав судовий збір в розмірі 4 118 грн. 40 коп. (150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги). Натомість Товариством з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» було сплачено лише 3 805 грн. 18 коп. Тобто апелянтом було не доплачено судовий збір в розмірі 1 261 грн. 20 коп. А відтак, розмір судового збору, який підлягає компенсації відповідачеві за рахунок держави (2 857 грн. 20 коп.) підлягає зменшенню до 1 596 грн. 00 коп. (2 857 грн. 20 коп. - 1 261 грн. 20 коп.). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» - задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (місцезнаходження: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7, «Бориспіль» Міжнародний державний аеропорт, ЄДРПОУ 32614518) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 липня 2020 року по 26 жовтня 2022 року в розмірі 253 678,56 грн. - змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 253 678,56 грн. до 190 480,28 грн. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 2 536 гривень 67 копійок - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (місцезнаходження: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7, «Бориспіль» Міжнародний державний аеропорт, ЄДРПОУ 32614518) на користь держави судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 2 745 грн. 60 коп. У іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року - залишити без змін. Компенсувати товариству з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 1 596 грн. 00 коп. - за рахунок держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова