Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 757/12001/21-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 757/12001/21-а Суддя (судді) першої інстанції: Підпалий В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві в особі відділу ювенальної превенції, Головного управління Національної поліції в м. Києві, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Печерського Управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві в особі відділу ювенальної превенції, Головного управління Національної поліції в м. Києві, третя особа: ОСОБА_2 в якому, з урахуванням зміни позовних вимог просив: визнати бездіяльність Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві в особі відділу ювенальної превенції протиправною, та зобов`язати відповідача застосувати стосовно ОСОБА_2 відповідальність, передбачену ст. 173-2 КУпАП щодо насильницьких дій, зазначених у заяві ОСОБА_1 від 05.12.2020. Крім того, позивач просив встановити судовий контроль за виконанням даного рішення та зобов`язати начальника Печерського УП ГУ НП в м. Києві надати суду звіт про виконання даного рішення в строк протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за наслідками переслідування третьою особою їх спільної дитини і вчинення конфлікту, застосовуючи фізичну силу і психологічний тиск, що згідно ст.173-2 КУпАП є насильством, ним була подана відповідна заява до відділу ювенальної превенції Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві, а згодом переадресовано на розгляд до Печерського УП ГУ НП у м. Києві. На думку позивача, дії відповідача незакінченими, так як позивача не повідомляли про хід розгляду його заяви, не пропонували надати додаткові матеріали, що свідчили про насильство з боку третьої особи. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що після подання заяви особою, яка вважає себе потерпілою, має розпочатись процедура виявлення особи. Яка вчинила відповідне адміністративне правопорушення та збір відповідних доказів. На думку апелянта, проведення працівниками поліції профілактичної роботи стосовно третьої особи є марною тратою часу та не свідчить про виконання правоохоронними органами збору доказів у справі про адміністративне правопорушення та скерування всії матеріалів до органу, який здійснює розгляд справи згідно статті 173-2 КУпАП. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем вказано про те, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні вимог КАС України, тому такі вимоги не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу третьою особою звернуто увагу на те, що позивач не надає належні та допустимі докази факту насилля зі сторони ОСОБА_2 , що мали місце 04.12.2020, що свідчить про необгрунтованість такої апеляційної скарги. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2020 по справі № 761/16778/20 за позовом ОСОБА_2 , шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. При цьому, від шлюбу у колишнього подружжя є спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У той же час, 04.12.2020 третя особа переслідувала позивача та дитину і вчиняла конфлікт, застосовуючи фізичну силу і психологічний тиск, що згідно ст. 173-2 КУпАП є насильством, з огляду на такі дії ОСОБА_2 позивачем подано відповідну заяву до відділу ювенальної превенції Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві, яку в подальшому було переадресовано на розгляд до Печерського УП ГУ НП у м. Києві. 05 лютого 2021 року адвокатом Соколовим В.В. було направлено на адресу Печерського УП ГУ НП у м. Києві адвокатський запит, в якому останній просив надати відповідне рішення та документи, прийняті по заяві ОСОБА_1 стосовно переслідування та вчинення насильства ОСОБА_2 . Листом від 17.02.2021 надано відповідь, згідно якої проведеною роботою факт насильства в сім`ї не підтверджено, та з ОСОБА_2 проведено профілактичну роботу щодо недопущення проявів насильства в сім`ї в ході якої роз`яснено вимоги статті173-2 КУпАП. У відповідності до довідки про результати перевірки № 47540 від 18.12.2020 було встановлено, що ОСОБА_2 , факт вчинення будь-яких протиправних дій по відношенню до своєї доньки категорично заперечувала та зазначила про те, що колишній чоловік перешкоджає їй у побаченнях із спільною дитиною. Не зважаючи на вказане, позивач вважає, що дії відповідача є незакінченими, а відтак має місце бездіяльність, яка полягає у тому, що за фактом насильства з боку третьої особи мав бути складений протокол за ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем було здійснено ряд дій, передбачених законодавством щодо виявлення факту адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, скоєного третьою особою, зокрема було відібрано пояснення у ОСОБА_2 та проведено профілактичну роботу і роз`яснено вимоги статті 173-2 КУпАП, тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача скласти протокол про вчинення адміністративного правопорушення третьою особою, передбаченого ст. 173-2 КУпАП. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. За правилами статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. У силу вимог частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Отже, чинним законодавством закріплений прямий обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб, керівників та посадових особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян. Положенням про затвердження порядку розгляду звернень громадян та організації особистого прийому в органах та підрозділах Національної поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 930 від 15.11.2017 передбачено, що письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, реєстрації та первинному розгляду з метою визначення їх належності до компетенції органах поліції та призначення за ними конкретного виконавця. При цьому, у відповідності до пункту 3 статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать, зокрема, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України. Стаття 10 даного Закону визначає повноваження уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. До повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать: 1) виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них; 2) прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України; 3) інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися; 4) винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників; 5) взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством; 6) здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії; 7) анулювання дозволів на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством; 8) взаємодія з іншими суб`єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону; 9) звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Уповноважені підрозділи органів Національної поліції України здійснюють повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству з урахуванням міжнародних стандартів реагування правоохоронних органів на випадки домашнього насильства та оцінки ризиків. Поліцейські можуть проникати до житла особи без вмотивованого рішення суду в невідкладних випадках, пов`язаних із припиненням вчинюваного акту домашнього насильства, у разі безпосередньої небезпеки для життя чи здоров`ю. При цьому, згідно глави ІІ Наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України від 19.12.2017 № 1044, основними завданнями підрозділів ювенальної поліції, є, зокрема, вжиття заходів щодо запобігання та протидії домашньому насильству, вчиненому дітьми та стосовно них, а також жорстокому поводженню з дітьми. Так, згідно ст. 173-2 КУпАП України, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб. З аналізу вищевикладеного вбачається, що у разі умисного вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а також у невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений настає адміністративна відповідальність, передбачена статтею 173-2 КУпАП. Як свідчать матеріали справи, у зв`язку з переслідуванням 04.12.2020 третьою особою позивача та дитини і вчиняла конфлікт, застосовуючи фізичну силу і психологічний тиск, що згідно ст. 173-2 КУпАП є насильством, з огляду на такі дії ОСОБА_2 позивачем подано відповідну заяву до відділу ювенальної превенції Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві, яку в подальшому було переадресовано на розгляд до Печерського УП ГУ НП у м. Києві. На думку позивача, дії відповідача є незакінченими, а відтак має місце бездіяльність, яка полягає у тому, що позивача не повідомляли про хід розгляду його заяви, не пропонували надати додаткові матеріали, що свідчили про насильство з боку третьої особи. Крім того, на його думку, за фактом насильства з боку третьої особи мав бути складений протокол за ст. 173-2 КУпАП та накладене адміністративне стягнення, а без його складання неможливо в подальшому притягнути особу до адміністративної відповідальності. Так, за правилами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП). Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. При цьому, згідно частини першої статті 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Пунктом 1 частини першої статті 255 КУпАП, передбачено, що у справах про адміністративні правопорушення протоколи про правопорушення мають право складати: уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції) (стаття 173-2 КУпАП). Таким чином, за своєю правовою природою, відповідно до наведених положень КУпАП, повноваження відповідача щодо вирішення питання про складення протоколу про адміністративне правопорушення є виключною компетенцією уповноваженого органу, в даному випадку - працівників Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві в особі відділу ювенальної превенції. У той же час, що відповідно до приписів частини 1 статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року, будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Тобто, оспорювані позивачем дії або бездіяльність відповідача повинні мати безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Стосовно поняття «охоронюваний законом інтерес» в тому ж Рішенні Конституційного Суду України вказано, що воно означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. З огляду на завдання адміністративного провадження, факт притягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не може вплинути на особисті права та/або інтереси заявника. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 18.06.2019 у справі №826/3585/18. Обраний позивачем спосіб захисту, як оскарження дій працівників поліції та зобов`язання їх скласти процесуальні документи з метою притягнення до адміністративної відповідальності іншу особу, не створить для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 15.08.2019 у справі №513/943/16-а. Відтак, наділення суб`єкта правом на складення протоколу про адміністративне правопорушення є надання йому таким чином права адміністративного розсуду, що виключає можливість зобов`язання судом такого суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту. При цьому, як свідчать матеріали справи, працівниками поліції за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 проведено профілактичну роботу і роз`яснено вимоги статті 173-2 КУпАП, за результатами якої працівниками Печерського УП ГУ НП у м. Києві, факт насильства в сім`ї підтверджено не було (згідно довідки про результати перевірки по ЖЄО № 47540 від 18.12.2020). Тобто, посадовими особами відповідача розглянуто матеріали звернення позивача, та встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення та правових підстав для складення такого протоколу. При цьому, обов`язкового запрошення заявника для дачі пояснень, законодавством не передбачено, оскільки останній свою думку, обставини висвітлив у зверненні, які розцінено відповідальною особою відповідача як пояснення-звернення. Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про необгрунтованість позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук