Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 757/7690/25-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 757/7690/25-а Головуючий у 1 інстанції - Остапчук Т.В. Суддя - доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Фищук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративного правопорушення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 по справі про адміністративне правопорушення №78/25 від 28.01.2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено на нього штраф у розмірі 25 500 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2025 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №78/25 від 28.01.2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено на нього штраф у розмірі 25 500 грн. Згідно з цією постановою позивач отримав повістку № 2/28.01.25 від 28.01.2025 для виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 28.01.2025 на 17.00 год. для проходження медичної комісії. Позивач отримав направлення № 388 від 31.01.2025 та картку обстеження та медичного огляду на проходження ВЛК. Однак, позивач відмовився від проходження ВЛК, про що було складено акт від 28.01.2025 про відмову від проходження ВЛК, чим порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач при винесенні постанови відносно позивача діяв у рамках чинного законодавства України та у спосіб визначений законом. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення штрафу є необґрунтованою, винесеною з грубим порушенням чинного законодавства, викладені у ній обставини та підстави правопорушення є такими, що не відповідають фактичним обставинам. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП України) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно ст. 210-1 КУпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог абзацу 4 частини 1 статті 22 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Положеннями абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами. Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як вже зазначалось вище, 28.01.2025 складено протокол про адміністративне правопорушення №78/25 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Розгляд справи по даному протоколу призначено на 17 годину 50 хвилин 28.01.2025, про що позивач ознайомлений і засвідчив підписом. Як зазначалося вище, ОСОБА_1 відмовився від проходження ВЛК, про що було складено акт від 28.01.2025 про відмову від проходження ВЛК, чим порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Як вбачається з матеріалів справи, позивач відмовився від проходження військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Києві, посилаючись на те, що у нього відсутні при собі медичні документи в будь-якій формі. З даного приводу слід зазначити, що згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно з абзацом 11 пункту 9 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Таким чином, за встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права, відмова позивача від отримання направлення на проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби є безпідставною, що свідчить про порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також слід зазначити, що законодавством не передбачено законних підстав для військовозобов`язаних щодо відмови від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Більше того, наявні у матеріалах справи докази свідчать про послідовну та чітку відмову позивача від проходження медичного огляду ВЛК за направленням територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Щодо доводів апелянта про відсутність певних медичних документів, які бажав надати позивач ВЛК, колегія суддів зазначає, що відсутність медичних документів або їх неврахування під час ВЛК - це підстава для оскарження результатів ВЛК, а не підстава для відмови від проходження медичного огляду. Разом з цим, колегія суддів вважає, що доводи апелянта стосовно того, що відмова від проходження військово-лікарської комісії у зв`язку із відсутністю медичних документів сама по собі не утворює складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, колегія суддів відхиляє, оскільки вони є суб`єктивними та фактично зводяться до уникнення відповідальності за правопорушення, при цьому, доказів, які б вказували на відсутність або події, або складу правопорушення, позивачем не надано. Крім цього, як вбачається з заяви позивача від 28.01.2025, позивач відмовляється від проходження ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 через те, що працює в сфері ОПК АТ «Завод Арсенал». Отже, вказане, не спростовує факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з огляду на вказані вище джерела права. Згідно з мобілізаційним законодавством, направлення громадян на ВЛК та призов на військову службу може здійснюватись незалежно від місця перебування на військовому обліку. Військовозобов`язані не можуть обирати самостійно, де їм зручно проходити ВЛК, тому що це відбувається виключно за рішенням начальника ТЦК та СП. Крім того, позивач не вчинив дій, які б свідчили про те, що він почав проходити медкомісію, не надав лікарям жодних відомостей про стан свого здоров`я для належної перевірки медичними працівниками по базі HELSI, не надав належних доказів про необхідність перенесення обстеження. Отже, надана позивачем довідка ВЛК від 31.01.2025 № 26/26104 не спростовує обставини, які вказані в постанові від 28.01.2025. За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КпАП України, оскільки останній будучи військовозобов`язаним відмовився від проходження медичного огляду за направленням територіального центру комплектування та соціальної підтримки в особливий період, чим порушив вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Отже, аргументи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2025 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.