Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/5389/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2023 року справа №200/5389/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д. , Гайдара А.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 р. у справі № 200/5389/21 (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі відповідач, ГУ ДПС), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управління Державної податкової служби у Донецькій області № 0003302-0430-0581 від 25 вересня 2020 року про накладення податкового зобов`язання відносно ОСОБА_1 у розмірі 7 535,39 гривень, за податковий період 2019 року; стягнути з відповідача судові витрати зі сплаченого судового збору у розмірі 908 грн., а також витрати по наданню правничої допомоги у розмірі 3000 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного Управління Державної податкової служби у Донецькій області № 0003302-0430-0581 від 25 вересня 2020 року про накладення податкового зобов`язання відносно ОСОБА_1 у розмірі 7 535,39 гривень, за податковий період 2019 року; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 гривень та понесені витрати по наданню правничої допомоги у розмірі 3000 грн. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України зазначено, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією (ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року N 2238-ІІІ (далі - Закон № 2238). Крім того до виробників сільськогосподарської продукції відносять юридичних осіб, фізичних осіб (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності (далі - КВЕД), мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин (ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23 вересня 2008 року N 575). Законом N 2238 визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг. Коди продукції сільського господарства та пов`язані з цим послуги визначені розділом 1 секції А "Продукція сільського господарства, лісового господарства та рибного господарства" Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 N

457. Отже, фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі, споруди, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об`єкта оподаткування згідно з пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ. З метою однозначного застосування норм ПКУ та уникнення юридичних колізій статтею 5 ПКУ передбачено, що поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року N 507, до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" належать будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інші. Згідно бази даних інформаційної системи ДПС України встановлено, що за позивачем рахується наступний об`єкт: нежитлова будівля загальною площею 722.3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (право власності з 30.06.2017 року, реєстраційний номер 1284344032210, 1/2 розмір частки від загальної площі). Відповідно до вищенаведеного, позивачу обчислено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та сформовано податкове повідомлення- рішення від 25.09.2020 №0003302-0430-0581 на суму 7535,39 гривень за 2019 рік. Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 рахується будівля, а не споруда сільськогосподарського призначення. Також в пп. «ж» пп. 266.2.2 ст. 266 Кодексу вказано, що саме будівлі, які мають код 1271 згідно з Класифікатором, не є об`єктом оподаткування. Будівлі, які мають інший код, ніж 1271, але використовуються у сільськогосподарській діяльності, оподатковуються на загальних підставах. Отже, об`єкт нерухомості, який перебуває у власності позивача не підпадає під дію підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ як об`єкт нерухомості, що не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач є власником житлової та нежитлової нерухомості, та є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Основними видами діяльності позивача є індивідуальна мистецька діяльність, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, надання інших інформаційних послуг, надання інших індивідуальних послуг, інші види освіти (всі з 21.05.2019 року), розведення крупної рогатої худоби молочних порід (заява позивача щодо державної реєстрації фізичної особи підприємця від 20.02.2021 року щодо видів економічної діяльності, у тому числі основний, який вказується першим: 2).01.41), розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів (заява позивача щодо державної реєстрації фізичної особи підприємця від 20.02.2021 року щодо видів економічної діяльності, у тому числі основний, який вказується першим: 3) 01.42). Крім того, позивач є платником єдиного податку (2 група) з 01.06.2019 року. Позивачем було укладено два нотаріально посвідчені договори купівлі- продажу 1/2 частки нерухомого майна від 29 червня 2017 року та 30 червня 2017 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. від 29.06.2017 року та 30.06.2017 року (з урахуванням двох договорів про внесення змін від 29.08.2017 року) за реєстровими номерами №№ 2293,2320, 3319,3318. Предметом вищезазначених договорів є придбання у власність 1/2 частку будівлі Корівника № 2 позначеного на технічному плані літерою А, матеріали стін цегляні, знаходиться також замощення (І) асфальтобетон, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 722, 3 кв.м. Так, за даними Витягів від 29.06.2017 року № 90836522, від 30.06.2017 року № 90883161, від 29.08.2017 року № 95756826, 95757085 вбачається, що позивач є власником наступного майна - загальна площа (кв.м): 722,3, Опис: Корівник № 2 позначений на технічному плані літерою А, матеріали стін цегляні, знаходиться також замощення (І) асфальтобетон, Київська обл., Бородянський р., с. Мигалки, вулиця Шевченка, будинок 11/2, спільна власність 1/2 частка. Зазначена інформація підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, отриманого посадовою особою Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2021 року. Отже, з урахуванням дати внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач станом на час виникнення податкових зобов`язань (2019 рік), є власником цілого об`єкту нерухомого майна внаслідок укладання двох договорів купівлі продажу частки нерухомого майна (1/2 + 1/2 = 1 частка) загальною площею 722,3 кв.м. У відповідності до Технічного паспорту на виробничий об`єкт, розташований за адресою АДРЕСА_1 визначено цільове призначення об`єкту Корівник № 2. 25 вересня 2021 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області було сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення рішення № 0003302-0430-0581 від 25 вересня 2020 року, яким позивачу, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового Кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання, а саме податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваного фізичним особами, які є власниками нежитлової нерухомості, податковий період 2019 рік. Сума податкового зобов`язання з цього податку визначена у розмірі 7535, 39 гривень. Позивач отримавши вищезазначене податкове повідомлення - рішення зверталась на адресу відповідача щодо надання роз`яснень з приводу та підстав його прийняття та проведення звірки (долучені до матеріалів справи). Відповідачем надавались роз`яснення, які долучені до матеріалів справи відповідно до яких відповідач звертав увагу позивача, що податок обчислений відносно об`єкта нерухомого майна- будівлі, а не споруди сільськогосподарського призначення (82/т/99-05-24-13-34 від 01.02.2021, 184/т/05-99-24-13-34 від 09.03.2021). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що необгрунтованою є ставка, яку застосував податковий орган при обчисленні податку у розмірі 0,50% від мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2019 року (у розмірі 20,87грн.). Також, при обчисленні податку із розміру 361,15 кв.м.(1/2 частка) корівника, орган владних повноважень не врахував, що позивач є власником корівника загальною площею 722,3 кв.м., тому сума податкового зобов`язання була визначена у податковому повідомленні- рішенні невірно. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 6 ПК України надано визначення понять «податок» та «збір». Так, податок - це обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платника податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, передбачено, що грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Податковим зобов`язанням в розумінні ПК України, визначається, як сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. ПК України). За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності. Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору впорядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Згідно з пунктом 54.1, 54.5 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідно підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків. Згідно статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Відповідно до пп.266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. За положення пп. 266.2.1 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Відповідно до пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності За пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Підпунктом 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. За положенням пп. 266.7.1 та 266.7.2 п. 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів. При цьому, відповідно до пп. ж пп. 266.2.2. п. 266.1 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. За положенням пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Приписами пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПК України визначено, що органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пп. 266.10.2 п.266.10 ст.266 ПК України у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання. Згідно з п.п.266.10.3. п.266.10 ст.266 ПК України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу. Отже, законодавством визначено, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, при цьому документом, який посвідчує право на землю є відповідні документи, які видавалися при її наданні. Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що обов`язок здійснювати оплату земельного податку та орендної плати за земельну ділянку, виникає у осіб, які набули право власності на будівлю, споруду або їх частину саме з моменту реєстрації права власності на таке нерухоме майно, тобто, є неважливим чи оформлено за власником нерухомості у встановленому законом порядку право власності чи право користування на земельну ділянку, яка розташована під об`єктами нерухомості чи ні, оскільки, оформлення права власності, або права користування земельною ділянкою може тривати певний час, а власник нерухомості, фактично користуючись земельною ділянкою, зобов`язаний сплачувати земельний податок (орендну плату) за таке користування. Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16), постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16) та Верховним судом у постанові від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17). Таким чином, у фізичних осіб, що мають у власності об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, виникає обов`язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. За приписами пункту 30.2 статті 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Враховуючи зміст наведеної норми, є підстави вважати, що вказаний підпункт не містить виключного переліку будівель, які відносяться до будівель промисловості. Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Суд дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271), лише об`єктів нежитлової нерухомості, по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому, сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб). Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9). Корівник №2 який є власністю позивача підпадає під дію підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового Кодексу України та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 (1271.1 Будівлі для твариництва). Позивачем як вірно було зазначено судом першої інстанції не було надано жодного документу на підтвердження того, що на момент направлення спірного ППР вона була сільськогосподарським товаровиробником, внаслідок чого була б звільнена від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також в податковий період, за який нараховано податкове зобов`язання (2019 рік), у позивача не був зареєстрований необхідний вид діяльності (КВЕД) сільськогосподарського товаровиробника. КВЕД 01.41 та 01.42, якими передбачено розведення великої рогатої худоби молочних порід та іншої рогатої худоби було зареєстровано позивачем лише шляхом надання відповідної заяви від 20.02.2021 року. Отже, вказане нерухоме майно не використовувалось безпосередньо позивачем в процесі виробництва, відповідно відсутні підстави для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. При цьому, за вимогами законодавства, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості обчислюється контролюючим органом саме на підставі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів документів, наданих платником податків, зокрема, документів на право власності. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, особа має право звернутись з письмовою заявою до контролюючого органу для проведення звірки даних. Відповідно до ч.1 ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частиною 1 статті 368 Цивільного кодексу України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. За ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу, зокрема житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦКУ). Отже, якщо фізична особа придбала та продала об`єкт нерухомості в межах одного місяця, то за наявності документального підтвердження, що засвідчує перехід прав власності від продавця до покупця (договір купівлі-продажу тощо), податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за такий об`єкт контролюючими органами не нараховується. При цьому, суд зазначає, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Відповідно до ст. 3 зазначеного законодавчого акту, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Згідно п. 1 ч. 1ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає право власності. Частиною 1 статті 5 зазначеного законодавчого акту визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Відповідно до ч.2 ст.12 Закону № 1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Таким чином, моментом виникнення в особи права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення, є проведення державної реєстрації такого права в Державному реєстрі прав та саме на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно контролюючим органом обчислюється база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб. Дослідивши матеріали справи, відповідно до вимог Податкового кодексу України, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. При обчисленні податку орган владних повноважень податок був обрахований із розміру 361,15 кв.м.(1/2 частка). Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за позивачем зареєстровано об`єкт нежитлової нерухомості корівник загальною площею 722,3 кв.м. Про вказані обставини позивач повідомив відповідача з наданням первинних документів, що підтверджується листом відповідача від 09.03.2021 (а.с.49-50 т.1). Доказів щодо реєстрації за позивачем 1/2 частки нерухомого майна на час складання спірного ППР відповідачем не надано. Отже, при обчисленні податку орган владних повноважень не врахував ту обставину, що позивач є власником корівника загальною площею 722,3 кв.м., а не 1/2 частки, тому сума податкового зобов`язання була визначена у податковому повідомленні-рішенні невірно (повинна застосовуватись до всієї площі корівника -722,3 кв.м), що є підставою для його скасування. Також, з пояснень відповідача вбачається, що податок було нараховано податковим органом з урахуванням Рішення Пісківської ОТГ Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Бучанського району на 2019 рік, а саме 0.50% від мінімальної заробітної плати на 1 січня 2019 року у розмірі 20,87грн. Суд зазначає, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за позивачем зареєстровано об`єкт нежитлової нерухомості, який згідно опису є корівник №

2. Рішенням Пісківської ОТГ Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Бучанського району на 2019 рік така ставка податку саме щодо корівників не була встановлена у зазначеній графі наявний прочерк. У відповідності до приписів пп.12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України було передбачено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Таким чином, якщо сільська, селищна, міська рада або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняли рішення про встановлення конкретний ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ( в тому числі і по корівникам), то мінімальною ставкою такого податку є 0 відсотків. Зазначена позиція суду відповідала роз`ясненню ДФС України, яка була розміщена на офіційному веб-порталі Державної фіскальної служби України у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі (категорія 106.08). Таким чином, ставка, яку застосував податковий орган при обчисленні податку у розмірі 0,50% від мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2019 року (у розмірі 20,87грн.) є необгрунтованою. На підставі викладеного, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що протиправності спірного ППР, що є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення. Відповідно до ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 р. у справі № 200/5389/21- залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 р. у справі № 200/5389/21- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 05 квітня 2023 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.Д. Компанієць А.В. Гайдар