Постанова 4851 № 520/4523/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 р. Справа № 520/4523/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 11.06.21 по справі № 520/4523/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом також відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00663-5806-2038 від 28.08.2020. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00663-5806-2038 від 28.08.2020. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з викладенням у ньому висновків, які не відповідають обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову. Наводить обставини справи та нормативно-правове обґрунтування, зазначене ним у відзиві на позовну заяву, та вказує на їх неврахування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власницею нежитлової будівлі - корівника, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5476,2 кв.м. (а.с. 24-31). Вказані нежитлові будівлі придбані позивачем у власність на підставі договору купівлі - продажу нежитлових будівель від 14.12.2012, який зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 5229. З огляду на належність на праві приватної власності зазначеної нежитлової будівлі ОСОБА_1 , Головним управлінням ДПС у Харківській області прийняте податкове повідомлення-рішення від 28.08.2020 за № 00663-5806-2038, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2019 рік у сумі 68556,54 грн. При прийнятті рішення Головне управління ДПС у Харківській області керувалось ставками податку, які встановлені рішеннями Сидоренківської сільської ради для об`єктів нежитлової нерухомості (будівлі промисловості) від 06.08.2018 за № 255-VII. Позивач, не погоджуючись з указаним податковим повідомленням-рішенням з тих підстав, що таке рішення прийняте контролюючим органом поза визначеними законодавством строками, звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить жодних даних щодо адреси об`єктів житлової та нежитлової нерухомості позивача та їх типів, внаслідок чого неможливо встановити визначальні ознаки кожного окремого об`єкту нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, як об`єкту оподаткування, а відтак і встановити підстави для його нарахування без визначення самого об`єкту оподаткування. Відповідно, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України. Відповідно до приписів статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Згідно із положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Водночас, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України). База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Отже, можливість визначення бази оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості на підставі інших документів, ніж тих, що підтверджують право власності на такий об`єкт, Податковим кодексом України не передбачена. З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року, № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким стаття 266 ПКУ викладена в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості. Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України). Відповідно, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно вимог законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари; туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; г) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі. Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010, № 530 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Визначення типів будівель здійснюється за допомогою Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 507 від 17.08.2000 (далі ДКБС 018-2000). Даний класифікатор призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Відповідно до ДКБС 018-2000, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який, в свою чергу, включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює. Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила. При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки, увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище. Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання. Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності всіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України). Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. У постанові від 17.02.2020 в справі № 820/3556/17 Верховний Суд частково відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17, щодо можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України у разі дотримання двох обов`язкових умов, - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформував новий правовий висновок, відповідно до якого визначив, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), врахований судом першої інстанції з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, щодо урахування у тотожних спорах саме останньої правової позиції Верховного Суду. Згідно з пунктом 10.3 статті 10 ПК України питання щодо встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вирішують місцеві ради в межах повноважень. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, установлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 ПК України). Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). За приписами підпункту 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 ПК України податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України. Відповідно до підпункту 266.10.1. пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень - рішень платникам податків, затверджений Наказом Міністерства Фінансів України від 28.12.2015 за № 1204 (далі - Порядок № 1204). Відповідно до пункту 3 Порядку № 1204 до податкового повідомлення - рішення зазначається або додається до нього детальний розрахунок податкового зобов`язання (за наявності), штрафних фінансових санкцій та пені (розрахунок пені додається у разі складення податкових повідомлень - рішень за формами «Р»). Оскаржуване податкове повідомлення - рішення складене за формою «Ф» - для платників податків фізичних осіб, якщо відповідно до законодавства контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних із порушенням податкового або іншого законодавства. Відповідно до Додатку І до Порядку № 1204 корінець податкового - повідомлення рішення, складеного за Формою «Ф», не передбачає наявності даних щодо адреси об`єктів житлової та нежитлової нерухомості особи та їх типів, а також не має містити обов`язково детальний розрахунок податкового повідомлення - рішення. Колегія суддів зазначає, що Податковим кодексом України передбачено гарантію дотримання прав платників при винесенні податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, п.п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України передбачає, що платник податку може звернутися з письмовою заявою для проведення звірки даних щодо об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку, розміру загальної площі таких об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, розміру ставки податку та нарахованої суми податку. Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 із заявою для проведення звірки даних щодо об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку, розміру загальної площі таких об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, розміру ставки податку та нарахованої суми податку до контролюючого органу не зверталася. Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідачем наведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, що визначений в оскаржуваному рішенні. Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власницею нежитлової будівлі - корівника, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5476,2 кв.м. Податок розраховано відповідно до рішення Сидоренківської сільської ради від 06.06.2018 за № 255-УІІ «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Сидоренківської сільської ради». Ставка податку у 2019 році для категорії будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, для тваринництва становила 0,3 % від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01.01.2019 (а. с. 20-23). Станом на 01.01.2019 мінімальна заробітна плата складала 4 173,00 грн (4 173,0*0,3%= 12,519 гривень). За об`єкт нежитлової нерухомості ( АДРЕСА_1 ) - нежитлове приміщення, сума податку склала: 5 476,2 х 12,519 = 68 556,54 грн, де 5 476,2- площа нежитлового приміщення, 12,519-ставка податку у 2019 році (0,3% *4 173,00 гривень). Зазначене спростовує висновок суду першої інстанції про неможливість встановлення підстав для нарахування податку, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. Водночас, колегія суддів зазначає, що сам факт порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку своєчасної сплати суми податку. Податковим законодавством установлено, що 60-ти денний строк сплати земельного податку обліковується з дня вручення податкового повідомлення-рішення, відтак, обов`язок сплати податкового зобов`язання у позивача виник з часу отримання податкового повідомлення-рішення № 00663-5806-2038 від 28.08.2020, у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку, що таке рішення прийняте контролюючим органом поза визначеними законодавством строками. Платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі отримання податкового повідомлення - рішення з нарахованим податковим зобов`язанням після 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), звільняється лише від відповідальності за несвоєчасну сплату такого зобов`язання, проте не звільнений від його сплати в цілому на цій підставі. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 06.11.2018 у справі № 808/144/18. Отримання податкового повідомлення-рішення № 00663-5806-2038 від 28.08.2020 позивачем не заперечується. З наявних матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 на праві приватної власності в цілому належить нежитлова будівля - корівник, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5476,2 кв.м. Разом з тим, відомості щодо цільового призначення нежитлової будівлі в матеріалах справи відсутні. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 , вищезазначений об`єкт нерухомого майна не містить класифікаційної ознаки. Колегія суддів зазначає, що нежитлова будівля - корівник, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5476,2 кв.м., за своїм призначенням відноситься до інших нежитлових будівель, відповідає класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 за № 507, однак визначити підклас не вбачається за можливе. Водночас, матеріали справи не містять жодного доказу, що належна позивачу будівля використовується за її функціональним призначенням, а саме як будівля промисловості. Інформації про те, що ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця позивачем у адміністративному позові не наведено. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року зобов`язано ОСОБА_1 надати інформацію та докази на її підтвердження, чи використовується корівник безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; документи, що підтверджують право власності на корівник, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Позивачу копія ухвали від 15 вересня 2021 року надсилалася рекомендованим листом на адресу, вказану у позовній заяві. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення разом з копією зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції від 15 вересня 2021 року повернуто до суду без вручення адресату з незалежних від суду причин "за закінченням терміну зберігання". Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день поставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Частиною одинадцятою статті 126 КАС України передбачено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. За приписами пунктів 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року, № 270) у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання. Водночас, до повноважень адміністративних судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками за закінченням терміну зберігання, адресат вибув, адресат відсутній, "інші причини" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Вказана позиція підтверджена ухвалою Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 214/1763/19. Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкового зобов`язання, з огляду на всі фактичні обставини цієї справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України щодо того, що власність зобов`язує; статті 67 Конституції України, якою визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, колегія суддів дійшла висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягаря. Відповідач, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, довів правомірність оскарженого позивачем податкового повідомлення-рішення № 00663-5806-2038 від 28.08.2020. Отже, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову є необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та приймаються колегією суддів у якості належних. Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови - про відмову у задоволенні позовних вимог. Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 по справі № 520/4523/21 - скасувати. Прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич