Постанова 4813 № 499/895/19

Номер провадження: 22-ц/813/369/23 Справа № 499/895/19 Головуючий у першій інстанції Тимчук Р. М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.04.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М., Цюри Т.В., з участю секретаря Шлапак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14 січня 2020 року, постановленого під головуванням судді Тимчука Р.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» про розірвання договору оренди землі, - в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» про розірвання договору оренди землі, в якому просив розірвати договір оренди землі від 05.10.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та приватним сільськогосподарським підприємством «Дружба» відносно оренди земельної ділянки площею 5,9475 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області, кадастровий номер 5121882000:01:001:0196. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що відповідно до умов договору оренди орендна платан вноситься орендарем у формі та розмірі: 1,6 т. зернових, олія 20 л., цукор 25 кг, крупа 10 кг, овочі 40 кг, силос 1 пт, солома 1 пт, оранка огородів до 0,25 га. В той же час приватне сільськогосподарське підприємство «Дружба» не сплачувало будь-якої орендної плати протягом 2017-2019 років, що стало підставою для звернення до суду з зазначеним позовом. Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 14 січня 2020 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги відомості надані відповідачем, як докази сплати відповідачем орендної плати та не застосував ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Племениченко Г.В., представник приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки на підтвердження отримання позивачем орендної плати відповідачем були надані до суду всі належні докази. Представник приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» про призначене судове засідання на 04 квітня 2023 року був сповіщений належним чином (а.с. 240, 243-245 т. 1). Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Смирнової Л.П., представника ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,9475 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який розташований на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області, кадастровий номер 5121882000:01:001:0196 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ОД № 067337 від 10.05.2002 року. Право власності позивача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою № 55935250 від 25.03.2016 року. 05.10.2016 року між ОСОБА_1 та приватним сільськогосподарським підприємством «Дружба» був укладений типовій договір оренди землі. Відповідно до умов такого договору позивач передає в оренду свою земельну ділянку відповідачу, а той, в свою чергу, зобов`язується сплачувати позивачу орендну плату в розмірі 1,6 т. зернових, олія 20 л., цукор 25 кг, крупа 10 кг, овочі 40 кг, силос 1 пт, солома 1 пт, оранка огородів до 0,25 га (п. 9 Договору оренди землі). Строк дії договору оренди складає 10 років. Судом обґрунтовано взяті до уваги надані відповідачем засвідчені належним чином відомості про виплату орендної плати за 2016, 2017 та 2018 роки. Відповідно до таких відомостей за 2016 рік позивач по справі отримав пшениці 1200 кг, ячмінь 1200 кг, соняшник 100 кг, цукор 30 кг, крупи 10 кг, силос 1 птс, борошно 50 кг. За 2017 рік позивач отримав: пшениця 1200 кг, ячмінь 1200 кг, соняшник 100 кг, цукор 30 кг, крупи 10 кг, силос 1 птс, борошно 50 кг. За 2018 рік позивач отримав: пшениця 1200 кг, ячмінь 1200 кг, соняшник 200 кг, цукор 30 кг, крупи 10 кг, борошно 50 кг. Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача не свідчать про порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, не створює такої загрози, не вбачається й порушення норм моралі, традицій, звичаїв тощо, а наведені позивачем окремі порушення законодавства України за відсутності доведених порушень прав, свобод чи законних інтересів, не є підставою для визнання договору оренди землі розірваним. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Судом вірно встановлено, що позивач та відповідач були вільні в укладення документів, які б підтверджували і сплату орендної плати. Позивачем до суду не було надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивач вимагав від відповідача оформлення передачі орендної плати іншими документами ніж відомості про виплату орендної плати. Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», статей 96, 206 ЗК України, статті 288 ПК України використання землі в Україні є платним і землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Згідно з пунктом «д» статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. У статті 24 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. За змістом частини першої статті 32 цього Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Відповідно до статті 31 зазначеного Закону розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Разом з тим згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Як свідчить системний аналіз наведених положень законодавства, оскільки до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, суд, вирішуючи питання про розірвання договору оренди землі у разі систематичного невнесення орендної плати, застосовує також і положення частини другої статті 651 ЦК України. При цьому застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за змістом пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до відомостей, які були надані відповідачем, для підтвердження сплати орендної плати за 2016, 2017 та 2018 роки позивач по справі отримував частину продукції в більшому розмірі, ніж це було передбачено умовами договору оренди від 05.10.2016 року. Однак, позивач по справі не підтвердив та не надав будь-яких доказів того, що часткова сплата орендної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено договором є саме істотним порушенням умов договору, і що саме таке порушення значною мірою позбавило ОСОБА_1 того, на що він розраховував при укладенні договору з урахуванням, що частина продукції була виплачена в більшому розмірі ніж це передбачено умовами договору. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (пункт 3.4). З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 . Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги відомості надані відповідачем, як докази сплати відповідачем орендної плати та не застосував ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. РішенняІванівського районного суду Одеської області від 14 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 06 квітня 2023 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ Т.В. Цюра