Постанова 4824 № 752/16926/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 серпня 2023 року м. Київ Справа № 752/16926/20 Провадження: № 22-ц/824/6633/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Кулікової С.В., секретар Сакалош Б.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТ ІНВЕСТ» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТ ІНВЕСТ» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року, ухвалені під головуванням судді Мазура Ю.Ю., у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТ ІНВЕСТ» про зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вони є власниками квартир у будинку АДРЕСА_1 . 14.04.2020 року ОСОБА_1 , власник нежитлового приміщення № 1-4 у вказаному будинку, розпочав ремонтні роботи з втручанням в несучі конструкції будинку. Так, в капітальній стіні будинку було влаштовано дверний та віконний прорізи. Позивачам була частково продемонстрована проектна документація, згідно якої несучі цегляні стіни повинні були залишитись без змін. Відмічали, що в акті обстеження технічного стану несучих та огороджувальних конструкцій житлового будинку АДРЕСА_1 будівельної лабораторії КП «Київжитлоспецексплуатація» від 16.07.2020 року зафіксовано, що по матеріалу цегляного мурування повздовжньої стіни головного фасаду спостерігається утворення локальної тріщини шириною розкриття приблизно 4-5 мм., та однією із причин її утворення міг бути вплив ремонтних робіт, здійснених відповідачем. Вказували, що реконструкція проводиться відповідачем з порушеннями будівельних норм і правил, без згоди власників квартир у багатоквартирному будинку. У листопаді 2022 року позивачі подали заяву про зміну предмету позову, посилаючись на те, що нежитлове приміщення № 1-4 було відчужено ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПТ ІНВЕСТ», просили зобов`язати ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» за власний рахунок привести капітальну торцеву стіну будинку за адресою: АДРЕСА_1 з боку нежитлового приміщення 1-4 І поверху до попереднього стану, який існував до проведення робіт з влаштування дверного та віконного прорізів в даному нежитловому приміщенні, стягнути з ОСОБА_1 та ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року позов задоволено. Зобов`язно ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» за власний рахунок привести капітальну торцеву стіну будинку за адресою: АДРЕСА_1 з боку нежитлового приміщення № 1-4 І поверху до попереднього стану, який існував до проведення робіт з влаштування дверного та віконного прорізів в даному нежитловому приміщенні. Стягнено із відповідачів на користь позивачів судовий збір. Додатковим рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року стягнено з ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Не погодившись із рішенням суду по суті позовних вимог, адвокат Золоткова Г.О. в інтересах ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» та адвокат Бартосевич Б.В. в інтересах ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові. Представник ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» - адвокат Золоткова Г. О. на обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що реконструкцію приміщення здійснено у відповідності до проекту, а стіна в якій було влаштовано двері та вікна, не несе навантаження від інших будівельних конструкцій, окрім власного. Вказала, що судом було невірно визначено питання, яке регулює склад проектної документації для проведення реконструкції приміщення та помилково здійснено посилання на ДБН, які втратили чинність. Вважала, що згода співвласників будинку на перепланування нежитлового приміщення не вимагалась, оскільки воно було перебувало в приватній власності ОСОБА_1 . Зауважила, що позивачами не доведено наявність впливу здійснених будівельних робіт на конструкцію будинку. Окрім того, відмітила, що ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» набуло право власності на законних підставах на вже переплановане приміщення. Представник ОСОБА_1 - адвокат Бартосевич Б. В. обґрунтовував апеляційну скаргу тим, що роботи по реконструкції приміщення були здійснені у відповідності до будівельних норм та правил, а також у відповідності до робочого проекту, що підтверджується декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована 28 травня 2020 року. Зазначив, що у результаті реконструкції не було змінено зовнішньої конфігурації приміщення, а тому необхідність отримання містобудівних умов для її проведення була відсутня, а також була відсутня необхідність узгодження робіт із співвласниками будинку, оскільки приміщення перебувало в його приватній власності. Відмітив, що тріщини, які виникли на фасаді будинку, не пов`язані із проведенням реконструкції. Адвокат Золоткова Г.О. в інтересах ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» також подала апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якому посилалась на те, що суд безпідставно прийняв заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки вона подана поза межами строку. Вказувала, що відповідно до наданих квитанцій кошти,сплачені позивачем на рахунок ФОП, а не як адвокату. Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 та від 16 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційні скарги адвокат Кишеня В.С. в інтересах позивачів зазначив, що проектною документацією реконструкції не було передбачено втручання в несучі конструкції, що в свою чергу було здійснено при будівництві, контрольна карта на порушення благоустрою була анульована, що вказує на те, що реконструкція проводилась з порушеннями. Відмічає, що висновок експерта, на який посилається відповідач, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, що було вірно встановлено судом першої інстанції. Зауважує, що втручання у несучу стіну будинку неодмінно порушує права співвласників будинку, оскільки виникає загроза пошкодження їх майна. При цьому, перебування нежитлового приміщення у власності відповідача на момент здійснення реконструкції, не спростовує той факт, що несучі конструкції належать до спільного майна усіх співвласників. В судовому засіданні адвокат Золоткова Г.О. в інтересах ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» та адвокат Бартосевич Б. В. в інтересах ОСОБА_1 підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити. Адвокат Кишеня В.С. в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданого Відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації від 29.06.1994, угодою серії НОМЕР_1 від 18.06.2003, реєстраційним посвідченням № 002408, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 21.07.2003, свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , виданим Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім?ї 12.09.2003, договором дарування квартири від 22.01.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 335, договором дарування частини квартири від 03.11.2005 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В., зареєстрованого за № 12249. ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 19.07.2005, виданого Відділом приватизації житла Голосіївської районної державної адміністрації, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29.10.2009, посвідченого державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Майданник І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 7-2284. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 212200980 від 11.06.2020 власником нежитлового приміщення № 1-4 І поверху за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2022 власником нежитлового приміщення № 1-4 І поверху за адресою: АДРЕСА_1 стало Товариство з обмеженою відповідальністю «ПТ ІНВЕСТ» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого приміщення від 29.11.2021. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що будівельні роботи, які проводились відповідачами з втручанням в несучу конструкцію будинку, яка є спільною сумісною власністю, не погоджені зі співвласниками, здійснювались без містобудівних умов та обмежень і без належно затвердженого проекту, а відтак порушили законні права та інтереси інших співвласників. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Вказаний висновок повністю узгоджується із висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 233/3516/18-ц (провадження № 61-4805св20). Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України, якою закріплені основи здійснення права власності. Так, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків. Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном ( ст. 391 ЦК України). Згідно з вимогами ст. 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до положень ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Судом першої інстанції встановлено та не спростовується сторонами, що ОСОБА_1 здійснив реконструкцію належного йому на праві власності нежитлового приміщення, розміщеного на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , з влаштування дверного та віконного прорізів в даному нежитловому приміщенні В той же час, позивачами не було надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що проведені відповідачем будівельні роботи з реконструкції нежитлового приміщення, призвели до порушення їх прав, як власників житлових приміщень, що розміщені в цій же будівлі. Згідно акту будівельної лабораторії КП «Київжитлоспецексплуатація» від 16.07.2020 № 207/29 обстеження технічного стану несучих та огороджувальних конструкцій житлового будинку АДРЕСА_1 , за характерними ознаками в приміщеннях першого поверху (група приміщень № 1-4) проводяться ремонтні роботи з втручанням в несучі конструкції будинку. Так, в капітальній торцевій стіні влаштований дверний та віконний прорізи. У вказаному акті зафіксовано, що по матеріалу цегляного мурування повздовжньої стіни головного фасаду спостерігається утворення локальної тріщини шириною розкриття приблизно 4-5 мм. Тріщина шириною розкриття до 3 мм також проходить по поперечній стіні в межах проїзної арки. При цьому, у висновках та рекомендаціях у зазначеному вище акті зазначено, що несучі та огороджувальні конструкції житлового будинку АДРЕСА_1 в цілому знаходяться у задовільному технічному стані - категорія 2 (ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016 «Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану» ДП «УкрНДНЦ» Київ-2017). Однією із причин утворення тріщини по матеріалу цегляного мурування стіни головного фасаду міг бути негативний вплив від проведення ремонтних робіт в групі нежитлових приміщень № 1-4. Акт будівельної лабораторії КП «Київжитлоспецексплуатація» від 16.07.2020 № 207/29 не містить однозначного висновку про те, що причиною утворення тріщини по матеріалу цегляного мурування стіни головного фасаду є негативний вплив від проведення ремонтних робіт ОСОБА_1 під час реконструкцію належного йому на праві власності нежитлового приміщення, в даному акті має місце виключно припущення щодо можливої причини. Окрім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того факту, що такі тріщини по матеріалу цегляного мурування стіни головного фасаду утворились після проведення ОСОБА_1 реконструкцію нежитлового приміщення, що також відмічено в акті будівельної лабораторії КП «Київжитлоспецексплуатація» від 16.07.2020 № 207/29, зокрема, зазначено, що визначити час утворення розкриття тріщин в обстежуваному будинку неможливо. Отже, позивачами не доведено, що внаслідок влаштування дверного та віконного прорізів у нежитловому приміщенні виникли або можуть виникнути будь-які негативні (та/або) небезпечні для несучих конструкцій будинку наслідки, які в подальшому можуть призвести до руйнації чи пошкодження житлового будинку, в якому проживають позивачі. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підтвердили належними доказами факту того, що внаслідок влаштування ОСОБА_1 дверного та віконного прорізів у будинку було порушено їх право. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав в постановах від 23 вересня 2020 року у справі № № 428/12423/17 та від 31 травня 2021 року у справі № 466/5574/16-ц. Позивачі у порушення вимог процесуального права не виконали свого обов`язку та не надали суду належних та допустимих доказів того, що здійснення реконструкції будівлі відповідачем порушує їх права, зокрема, перешкоджає йому будь-яким чином у користуванні нерухомим майном або має наслідками пошкодження нерухомого майна позивачів. Варто відмітити, що самі по собі незгоди позивачів як співвласників будинку на здійснення відповідачем реконструкції будівлі не доводить факт порушення їх прав. Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 495/1460/18. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими,невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За наведених підстав, колегія суддів доходить висновку, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року, яким здійснено розподіл судових витрат, підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові, а відтак апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «ПТ ІНВЕСТ» підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТ ІНВЕСТ» задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура С. В. Кулікова