Постанова 4851 № 520/23343/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2023 р. Справа № 520/23343/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Курило Л.В. , Рєзнікової С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні Інвестиції" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2021, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.11.21 по справі № 520/23343/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні Інвестиції" про заміну сторони виконавчого провадження, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні Інвестиції" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з заявою, в якій просило суд: - замінити стягувача у виконавчому проваджені по виконанню виконавчого напису №334 від 27.01.2020, вчиненого Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 448/86666DCLRG1PT від 18.05.2015 з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Кредобанк", що складається з суми заборгованості за кредитом - 14770,67 грн.; суми заборгованості за відсотками-0,00 грн.; суми заборгованості за комісіями 17732,92 грн., суми плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису, а всього 32503,59 грн. з Акціонерного товариства "Кредобанк" (ЄДРПОУ 09807862), його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні Інвестиції". Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 відмовлено у відкритті провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні Інвестиції" про заміну сторони у виконавчому провадженні. Роз`яснено заявнику, що розгляд вказаної заяви віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія"Приватні Інвестиції", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 про відмову у відкритті провадження, та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що оскільки заявник фактично є стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на виконання виконавчого напису, зазначені правовідносини щодо заміни сторони виконавчого провадження належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольної ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022 про перехід до розгляду в порядку письмового провадження, справа розглянута колегією суддів в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Матеріалами справи підтверджено, що 27.01.2020 приватним виконавцем Бабенком Д.А. відкрито виконавче провадження №61640203 про стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса №334 від 27.01.2020, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франкіського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства "Кредобанк" заборгованості в розмірі 32503 гривень 59 копійок. 25 червня 2021 року між Акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні інвестиції" укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами №250621/1, у відповідності до умов якого права вимоги за кредитним договором № 448/86666DCLRG1PT від 18.05.2015 з усіма додатками та додатковими угодами, що укладений між АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 перейшли до нового кредитора, а саме: ТОВ ""ФК "Приватні Інвестиції". Заявник зазначав, що справа про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса (за відсутності рішення про стягнення винесеного в порядку цивільного судочинства), має розглядатися саме за правилами адміністративного судочинства. Приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні Інвестиції" про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни стягувача його правонаступником, суд першої інстанції дійшов висновку, що питання заміни сторони виконавчого провадження при виконанні виконавчого напису нотаріуса віднесене до юрисдикції місцевих загальних судів. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження з наступних підстав. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність. Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу. У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України). Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Аналогічні висновки містять постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17, від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Стосовно терміна "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності в суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIIІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 3 Закону № 1404-VIIІ визначено перелік виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню: а) "судові" видані судами України, в тому числі на виконання судових рішень: виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; б) "несудові" видані іншими органами чи посадовими особами, як результат реалізації їх компетенції: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення ЄСПЛ з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішення інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. За вимогами статей 447, 448 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Аналогічні вимоги закріплені у статтях 339, 340 ГПК України. Так, в порядку судового контролю за виконанням судових рішень лише сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Частиною ж першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIIІ, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. За частиною першою статті 15 Закону № 1404-VIII, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. В абзаці другому частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIIІ вказано, що у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження. Тобто виконавець наділений повноваженнями змінити назву сторони виконавчого провадження у разі наявності належних доказів відповідних підтверджуючих документів, що не потребує звернення до суду. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив (частина п`ята статті 15 Закону № 1404-VIIІ). Особливістю цивільного процесуального законодавства, порівняно з іншими процесуальними кодексами, є наявність окремого провадження виду непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. У статті 315 ЦПК України закріплено, що у судовому порядку можуть бути встановлені будь-які факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Характерною і визначальною відмінністю цього провадження є відсутність спору про право (за частиною четвертою статті 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду). ГПК України та КАС України не містять такого поняття, як встановлення юридичного факту, тобто до суду можливо звернутися лише у випадку, коли наявний юридичний спір, і в залежності від складу сторін такого спору та змісту спірних правовідносин визначається юрисдикційність спору. У частині першій статті 379 КАС України зазначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Згідно із частинами першою та другою статті 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець (аналогічні положення закріплені у статті 334 ГПК України). Статтею 446 ЦПК України передбачено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (аналогічні положення закріплені у статті 338 ГПК України). Тобто всі процесуальні кодекси урегулювали питання заміни сторони виконавчого провадження саме у випадку виконання судового рішення. Такі питання розглядає лише суд тієї юрисдикції, у якій розглянуто справу по суті, той суд, який ухвалив відповідне рішення. Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною другою статті 4 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Як встановлено в частині першій статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Отже, з позицій цивільно-процесуального регулювання відносин щодо підсудності справ, які виникають з виконавчого провадження принципово значення набуває факт встановлення: рішення суду чи іншого органу перебуває на виконанні, суду першої інстанції, який розглянув цивільну справу та місця виконання судового рішення. Відповідно до частин першої, другої статті 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. За вимогами статті 446 ЦПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення. Оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення "несудового" органу, відтак заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Врегулювання цього питання саме нормами ЦПК України обумовлено відсутністю спору між стороною виконавчого провадження та виконавцем, що свідчить про відсутність потреби в задіянні суду адміністративної юрисдикції, оскільки сторона виконавчого провадження не оспорює його рішень, дій чи бездіяльності, бо вирішення вказаного питання перебуває поза межами компетенції виконавця. Однак саме цивільний суд спроможний кваліфіковано встановити, чи є правонаступником заявник, який просить замінити собою попереднього учасника виконавчого провадження. Зазначені висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши ухвалу суду першої інстанції, дійшла висновку, що при її прийнятті, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні Інвестиції" - залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 по справі № 520/23343/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді Л.В. Курило С.С. Рєзнікова