Постанова 4814 № 629/3003/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 629/3003/21 Номер провадження 22-ц/814/1115/23Головуючий у 1-й інстанції Цендра Н.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. розглянувши в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 листопада 2021 року, ухвалене суддею Цендра Н.В., повний текст рішення складено 10 листопада 2021 року у справі за позовом Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території, управління багатоквартирним будинком, - В С Т А Н О В И В: 02 червня 2021 року Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути заборгованість, що утворилася за період з 01.07.2014 року по 31.03.2021 року, за послуги з централізованого опалення у розмірі 66 954,71 грн., утримання будинків та прибудинкової території, управління багатоквартирним будинком у розмірі 8 113,47 грн., а всього 75 068,18 грн. та сплачений судовий збір. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником приватизованої квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і одночасно є абонентом Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області. Відповідач у період з 01.07.2014 року по 31.03.2021 року регулярно користувалася послугами теплопостачання, утримання будинків та прибудинкової території, управління багатоквартирним будинком у повному обсязі, але оплату не проводила, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Незважаючи на обізнаність відповідача про існування заборгованості, її оплату вона не здійснила, чим створила фінансові і матеріальні труднощі підприємствам-виконавцям послуг, що у свою чергу може призвести до обмеження ними надання послуг. Для укладення договору реструктуризації заборгованості відповідач не зверталася. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 листопада 2021 року позов Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території, управління багатоквартирним будинком - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 38 228,86 грн. та за послуги з утримання будинків та прибудинкової території, управління багатоквартирним будинком у розмірі 2 195,70 грн., а всього 40 424,56 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області понесені судові витрати у розмірі 1220,43 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири, в якій вона зареєстрована, позивач надавав послуги з постачання теплової енергії та утримання будинків та прибудинкової території. З огляду на це, відповідач як власник квартири, якою були отримані житлово-комунальні послуги, має обов`язок оплатити позивачеві їх вартість. Оскільки відповідач не надала належних і допустимих доказів того, що у квартирі відсутнє централізоване опалення, а також доказів того, що вона не отримувала послуг з утримання будинків та прибудинкової території, суд дійшов висновку, що у сторін склалися фактичні договірні відносини за відсутності письмового договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Оскільки загальна позовна давність встановлена у три роки, а позивач звернувся до суду з позовом 02 червня 2021 року, то задоволенню підлягають його вимоги у межах трирічного строку позовної давності, тобто за період з 02 червня 2018 року по 02 червня 2021 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що вона є власником приватизованої квартири, з Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області будь-яких договорів вона не укладала на оплату послуг, неодноразово зверталася до підприємства з проханням не надавати послуги з централізованого опалення. Зазначає, що позивач не надав жодного доказу, який би підтверджував виконання ним зазначених послуг відповідачу у визначеному обсязі та їх отримання відповідачем. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 листопада 2021 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліків (а.с. 129). Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. З 05 серпня 2022 року справа перебуває в провадженні Полтавського апеляційного суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі (а.с. 139). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду на 03 квітня 2023 року, без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с. 141). Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої КП «ЖУК» від 14 травня 2021 року та підтверджується особовим рахунком, відповідач у справі ОСОБА_1 зареєстрована та є власником приватизованої квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за даною адресою значаться зареєстрованими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11-а, 11-б). З розрахунків КП «ЖУК» вбачається, що відповідач має заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 , яка складається з: заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01.07.2014 р. по 31.03.2021 р. у розмірі 66 954,71 грн.; за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій й управління багатоквартирним будинком за період з 01.12.2014 р. по 31.03.2021 р. - у розмірі 8 113,47 грн. (а.с. 5-11). Щодо заперечень відповідача, що вона не укладала з позивачем правочинів, то суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.п. 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Таким чином, споживач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані їй послуги. Обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з положення частини 1 ст. 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 6, 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Про факт надання послуг позивачем і згоду на їх отримання відповідачем свідчать вчинені сторонами дії: відкриття на відповідача особового рахунку, надання послуг виконавцем - позивачем і фактичне використання цих послуг споживачем - відповідачем. Оскільки відповідач фактично користувалася послугами з централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території, управління багатоквартирним будинком в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проте, їх не сплачувала в повному обсязі, згідно відомостей нарахування та сплати за нею виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Щодо заперечень ОСОБА_1 про те, що вона неодноразово зверталася до позивача з проханням не надавати їй послуги з централізованого опалення, суд першої інстанції зазначив наступне. Згідно матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та знаходиться к багатоквартирному житловому будинку, який введений в експлуатацію з комплексом загальнобудинкового інженерного обладнання (в тому числі із централізованим опалення), яке виконане за схемою, що збалансована в цілому по будинку. Згідно пункту 6.3.4. ДБН В.2.5- 67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування», опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та тепло надходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів». Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньо будинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення. Зазначене підтверджується вимогами статті 1 Закону України «Про теплопостачання» згідно якої місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21липня 2005року №630 (надалі - Правила) передбачено, що споживачі можуть відмовитись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до п.25 Правил відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Згідно п. 26 Правил відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Відповідно до п. 27 Правил витрати, пов`язані з відключенням від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води, а також встановлення індивідуальних (автономних) систем опалення, відшкодовуються споживачами відповідно до калькуляції, складеної виконавцем. Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджено Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, чинного на час виникнення правовідносин. Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 19 серпня 2019 року, викладеної у справі №226/1437/16-ц, згідно з пунктами 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4, по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання. З врахуванням викладеного, суд першої інстанції визнав, що єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року №169 було внесено зміни до Порядку відключення від 22 листопада 2005 року №4, які унеможливили відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють відключення лише будинку в цілому. Таким чином, відключення споживачів від мережі централізованого опалення могло відбутися лише на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням, визначеної Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання від 22.11.2005 року №4, процедури (Постанова Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 908/1349/19). У матеріалах справи відсутні докази відключення квартири відповідача ОСОБА_1 від мережі централізованого опалення з дотриманням вищевказаних норм законодавства. Долучені відповідачем лист від 05.09.2010 року та заява від 05.09.2010 року не є належними та допустимими доказами відключення споживача від системи централізованого опалення. З врахуванням викладеного, судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири, в якій вона зареєстрована, позивач надавав послуги з постачання теплової енергії та утримання будинків та прибудинкової території. З огляду на це, відповідач як власник квартири, якою були отримані житлово-комунальні послуги, має обов`язок оплатити позивачеві їх вартість. Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів того, що у квартирі відсутнє централізоване опалення, а також доказів того що вона не отримувала послуг з утримання будинків та прибудинкової території, суд дійшов висновку, що у сторін склалися фактичні договірні відносини за відсутності письмового договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. При цьому, з врахуванням заяви ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що оскільки загальна позовна давність встановлена у три роки, а позивач звернувся до суду з позовом 02 червня 2021 року, то задоволенню підлягають його вимоги у межах трирічного строку позовної давності, тобто за період з 02 червня 2018 року по 02 червня 2021 року. Матеріали справи не містять квитанцій про сплату ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг, які б давали можливість встановити історію таких оплат, та чи здійснювала відповідач дії, що свідчили б про визнання нею боргу у повному обсязі. Згідно наданої позивачем довідки про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг, заборгованість за період з 02 червня 2018 року по 02 червня 2021 року складає за послуги з централізованого опалення у розмірі 38 228,86 грн., за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій й управління багатоквартирним будинком - 2 774,56 грн. Разом з тим, у розрахунку заборгованості за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій й управління багатоквартирним будинком не врахована оплата відповідачем за вказані послуги 20.05.2021 року у розмірі 578,86 грн., що підтверджується квитанцією (а.с. 31). Таким чином стягненню підлягає заборгованість за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій й управління багатоквартирним будинком в розмірі 2 195,70 грн., а всього 40 424,56 грн. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного спору є стягнення заборгованості, що утворилася за період з 01.07.2014 року по 31.03.2021 року, за послуги з централізованого опалення у розмірі 66 954,71 грн., утримання будинків та прибудинкової території, управління багатоквартирним будинком у розмірі 8 113,47 грн., а всього 75 068,18 грн. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та правил відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчиненні певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України, за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Крім того, відповідно до статті 322 ЦК України, на власника покладається тягар утримання майна. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав жодного доказу який би підтверджував виконання ним зазначених послуг відповідачу у визначеному обсязі та їх отримання відповідачем, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки обов`язок відповідачів зі сплати послуг не залежить від обставин укладення договору безпосередньо з самим споживачем та не є підставою для їх несплати за відсутності відповідного договору, а залежить від того, чи були такі послуги фактично надані та їх обсягу, а не лише нараховані. Крім того, на підтвердження наявності повноважень на звернення в такими позовними вимогами, КП «ЖУК» надав документи, що свідчать про правомірність його дій ( а.с. 54-71). При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не надано доказів про те, що послуги позивачем їй не надавалися у зазначеному розмірі чи надавалися неналежної якості. У матеріалах справи також відсутні відомості щодо наявності скарг від відповідача щодо неналежної якості надання послуг з теплопостачання та утримання будинку, рішення щодо надання дозволу на відключення від теплопостачання відносно цього абоненту у матеріалах справи відсутні. Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 року у справі №751/3840/15-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, при цьому, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг, укладеного безпосередньо зі споживачем послуг, само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, від 26.09.2018 року у справі №750/12850/16-ц, від 06.11.2019 року у справі №642/2858/16 зобов`язання оплатити житлово-комунальні послуги виникає у будь-якого споживача, якщо ці послуги були фактично надані (а не тільки нараховані). З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт надання послуг позивачем і згоду на їх отримання відповідачем підтверджується вчиненням сторонами дій, зокрема, відкриття на відповідача особового рахунку, надання послуг виконавцем - позивачем і фактичне використання цих послуг споживачем - відповідачем. Тому, оскільки відповідач фактично користувалася послугами з централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території, управління багатоквартирним будинком, але їх не сплачувала в повному обсязі, у неї виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася з відповідної заявою про ненадання їй послуг з теплопостачання, то такі доводи не є підставою для скасування судового рішення, вказані обставини були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалене законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області в межах строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 квітня 2023 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов