Постанова ККС ВС № 930/1224/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2023 року м. Київ справа № 930/1224/21 провадження № 51-4019 км 22 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , потерпілої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 , представника потерпілої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 6 червня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 1 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020240000082 від 22 лютого 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 6 червня 2022 року ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки. Залишено без розгляду цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_10 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс груп» про стягнення матеріальної шкоди. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів. Згідно з вироком ОСОБА_9 22 лютого 2020 року близько 6:10, керуючи автомобілем «Toyota Yaris», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись об`їзною дорогою м. Немирова Вінницької області в напрямку м. Вінниці, поблизу повороту до с. Мухівці Немирівського району, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не врахувала дорожньої обстановки, не вибрала безпечної швидкості руху, виїхала праворуч за межі проїзної частини, внаслідок чого перекинувся керований нею автомобіль. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажири цього автомобіля, зокрема, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 отримали тяжкі тілесні ушкодження. Вінницький апеляційний суд 1 листопада 2022 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення на касаційну скаргу У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження просить скасувати оскаржені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що висновки судів про можливість звільнення засудженої від відбування призначеного покарання з випробуванням є безпідставними. Суди не врахували обставини вчинення злочину, зокрема, те, що ОСОБА_9 свідомо рухалася на великій швидкості, не звертала увагу на зауваження пасажирів про необхідність її зменшення, та дійшли помилкового висновку про наявність у засудженої щирого каяття, оскільки остання під час досудового розслідування вигадувала різні версії обставин ДТП. Крім того, сторона захисту також вчиняла дії, спрямовані на затягування розслідування. Звертає увагу, що в обвинувальному акті відсутні обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_9 . На думку потерпілої, поза увагою судів залишилося те, що засуджена за межами судових засідань ставилася до неї агресивно. Призначаючи покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суди не зважили на думку потерпілої, яка наполягала на призначенні засудженій реальної міри покарання та попри молодий вік є особою з інвалідність 3 групи внаслідок ДТП, також змушена проходити систематичні тривалі стаціонарні лікування, позбавлена можливості народжувати природнім шляхом. На зазначену касаційну скаргу захисник ОСОБА_6 подав заперечення, у яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без зміни. Позиції учасників судового провадження Потерпіла ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_8 підтримали подану касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення касаційної скарги потерпілої, просили залишити оскаржені судові рішення без зміни. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Відповідно до приписів ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність. Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та кваліфікація її дій у касаційному порядку не оспорюються. Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що потерпіла фактично порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Так, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання та звільняючи від його відбування на підставі ст. 75 КК України з випробуванням,врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженої та інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу й порядок його відбування. Зокрема, цей суд взяв до уваги, що ОСОБА_9 раніше не судима, вчинила тяжкий необережний злочин, повністю відшкодувала шкоду потерпілій ОСОБА_11 та частково відшкодувала шкоду потерпілій ОСОБА_7 , за місцями проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. При цьому, визнання ОСОБА_9 вини у вчиненому кримінальному правопорушенні та її щире каяття місцевий суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченої. Натомість жодних обставин, які б обтяжували покарання, у кримінальному провадженні не встановлено. Також цей суд врахував наслідки вчиненого ОСОБА_9 правопорушення у вигляді заподіяння ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких останній встановлено ІІІ групу інвалідності. Стосовно доводів касаційної скарги потерпілої про відсутність у засудженої щиро каяття, то Суд зазначає таке. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Так, спростовуючи доводи потерпілої ОСОБА_7 , яка заперечувала наявність у обвинуваченої щирого каяття, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_9 у судовому засіданні вину визнала, надала правдиві показання щодо обставин, які були поставлені їй у провину згідно з обвинувальним актом, просила вибачення у потерпілої ОСОБА_7 , подала докази на підтвердження часткового відшкодування шкоди останній. Цей суд також врахував думку потерпілої ОСОБА_11 , яка не мала претензій до обвинуваченої у зв`язку з відшкодуванням їй матеріальної та моральної шкоди. З огляду на викладене, місцевий суд дійшов висновку, що щире каяття ОСОБА_9 не носило формального характеру, вона відчувала щирий жаль щодо наслідків вчиненого кримінального правопорушення. З висновками суду першої інстанції у частині призначеного ОСОБА_9 покарання та звільнення від його відбування погодився також апеляційний суд. Погоджується з наведеним і колегія суддів касаційного суду, оскільки зазначені вище обставини справи, зокрема, необережну форму вини, та дані про особу ОСОБА_9 у сукупності, її ставлення до наслідків своїх протиправних дій давали місцевому суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченої без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою та застосування протягом іспитового строку широкого ряду соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень у майбутньому. Отже, призначене ОСОБА_9 покарання ґрунтується на вимогах статей 50 і 65 КК України, згаданих вище принципах, є необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Положення ст. 75 цього Кодексу застосовано правильно. Що стосується тверджень потерпілої про неврахування її позиції при призначенні покарання, то Суд зауважує, що у кримінальному провадженні думка потерпілих є важливою, проте не є вирішальною. З огляду на викладене та те, що будь-яких переконливих доводів, які би спростовували висновки судів щодо кваліфікації дій ОСОБА_9 , розміру, виду та порядку відбування призначеного їй покарання, потерпіла у касаційній скарзі не навела, Суд вважає, що призначене покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Таким чином, Суд не вбачає підстав вважати це покарання явно несправедливим через м`якість. Оскаржені судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України. Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої, касаційну скаргу потерпілої слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 6 червня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 1 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 - без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3