Постанова Київський апеляційний суд № 372/4212/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/267/2023 Справа № 372/4212/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 29 березня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Сташків Т.Г. в м. Обухів 14 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим будинком, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, збільшивши в січні 2022 року позовні вимоги, просила встановити порядок користування будинком АДРЕСА_1 , виділивши їй у користування фактично використовувану частину будинку, а саме житлову площу в розмірі 35 кв.м. - кімнату 1-9 пл. 16,3 кв.м., кімнату 1-4 пл. 18,7 кв.м., допоміжну площу в розмірі 36,9 кв.м. - веранду 1-5 пл. 12,9 кв.м, кухню 1-6 пл. 10,4 кв.м., коридор 1-7 пл. 8,1 кв.м., санвузол 1-8 пл. 5,5 кв.м. та зобов`язати відповідача не чинити перешкод в користуванні будинком, надавши позивачу ключі від дверей будинку та доступ до кімнат, які будуть перебувати в користуванні позивача; виділити відповідачу в користування фактично використовувану частину будинку, а саме житлову площу в розмірі 32,6 кв.м.: кімнату 1-10 пл. 13,9 кв.м., кімнату 1-3 пл. 18,7 кв.м., допоміжну площу в розмірі 23,5 кв.м.: тамбур 1-1 пл. 5,9 кв.м., веранду 1-2 пл. 8,8 кв.м., кухню 1-11 пл. 8,8 кв.м. Господарську будівлю Б, прибудову б1, погріб В, хвіртку № 2, огорожу № 5, колодязь № 3, ворота № 1, огорожу № 4, газопостачання та електропостачання, користування лічильниками газу та світла залишити в загальному користуванні сторін. Позов мотивовано тим, що 22 серпня 1965 року вона уклала шлюб з відповідачем. Після смерті матері отримала у спадщину житловий будинок АДРЕСА_1 , який вони з відповідачем знесли і на цьому місці в 1979 році побудували новий житловий будинок, який в подальшому ввели в експлуатацію і стали спільно в ньому проживати. На даний час в будинку зареєстровані вони з відповідачем, їхні двоє дітей та троє онуків, однак постійно в будинку проживають тільки сторони. Будинок було зареєстровано на ім`я відповідача і на його ім`я видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2014 року в справі № 372/2833/14-ц будинок визнано спільною сумісною власністю подружжя та за ОСОБА_2 визнано право власності на частину вказаного житлового будинку. Після ухвалення рішення вона побудувала в будинку другий вхід, де були розташовані кімнати, які вона використовувала для власного проживання. В лютому 2018 року вона зареєструвала своє право власності на частину житлового будинку. Позивач має намір використовувати для проживання житлову будинку в розмірі 35 кв.м., а відповідач фактично використовує житлову площу в розмірі 32,6 кв.м., в даний час відповідач взагалі не допускає її до житлового будинку і вона вимушена проживати в прибудові, перешкоджає їй в користуванні житловим приміщенням. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2022 року позов частково задоволено, виділено ОСОБА_2 в житловому будинку АДРЕСА_1 житлову площу в розмірі 35 кв.м. - кімнату 1-9 пл. 16,3 кв.м., кімнату 1-4 пл. 18,7 кв.м., допоміжну площу в розмірі 36,9 кв.м. - веранду 1-5 пл. 12,9 кв.м, кухню 1-6 пл. 10,4 кв.м., коридор 1-7 пл. 8,1 кв.м., санвузол 1-8 пл. 5,5 кв.м., виділено ОСОБА_1 житлову площу в розмірі 32,6 кв.м.: кімнату 1-10 пл. 13,9 кв.м., кімнату 1-3 пл. 18,7 кв.м., допоміжну площу в розмірі 23,5 кв.м.: тамбур 1-1 пл. 5,9 кв.м., веранду 1-2 пл. 8,8 кв.м., кухню 1-11 пл. 8,8 кв.м. В спільному користуванні сторін залишено господарську будівлю Б, прибудову б1, погріб В, хвіртку № 2, огорожу № 5, колодязь № 3, ворота № 1, огорожу №

4. В решті позову відмовлено. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2022 року. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що позивач була присутньою, однак не брала участі в будівництві будинку, в той час як він є столяром, теслярем, водієм, склярем, мав добрий заробіток, столярні роботи та роботи по заскленню вікон у будинку виконував самостійно, будівельні роботи придбавав за власні кошти. Вказував, що на судовому засіданні, яке відбулось 14 лютого 2022 року, суд не задавав йому ніяких запитань, призначила третє засідання на 24 лютого 2022 року, коли він прийшов, судова охорона повідомила його, що суд не працює і почалась війна. В подальшому його до суду не викликали, однак рішення судом було прийняте. Наголошував, що судом було виділено більшу частину будинку позивачу, з даним рішенням він не згоден, оскільки побудував будинок самостійно. Вказував, що 14 серпня 2022 року позивач запросила майстрів, які пошкодили цілісність будинку. Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що з рішенням погоджується в повному обсязі, воно відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства. Відповідач був присутній в судовому засіданні при оголошенні рішення. Повторно викладала обставини, наведені в позові. Вказувала, що відповідач скористався правом подачі відзиву і подав до нього власні документи, часу для ознайомлення з відзиву та доказами сторона позивача не просила і не заперечувала проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду, який було призначено на 18 січня 2022 року та в подальшому на 14 лютого 2022 року. Під час судового розгляду 14 лютого 2022 року відповідач на запитання суду, чи здійснював фізичну допомогу, чи надавав фінансову допомогу позивачу у побудові господарських споруд в період з 2014 по 2018 рік відповів, що ні, і даний факт підтверджено звукозаписом судового засідання. Оспорюваним рішенням право власності відповідача не порушено, він є власником частини будинку. Щодо більшої частини користування будинком, то відповідач в судовому засіданні підтвердив той факт, що участі в добудові приміщень та перепланувань не приймав, а також той факт, що фактично користується тією частиною будинку, яка йому і виділена в користуванні. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 про визначення порядку користування будинком, суд першої інстанції виходив із того, що сторони є співвласниками будинку в рівних частках, однак не можуть дійти згоди щодо порядку користування ним. З урахуванням приміщень, які фактично використовуються сторонами, суд визнав за можливе визначити порядок користування приміщеннями в будинку відповідно до запропонованого позивачем варіанту. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Судом встановлено, що на а. с. 32 знаходиться копія свідоцтва про право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , згідно якого будинок за вказаною адресою належить ОСОБА_1 на підставі рішення Обухівської районної ради народних депутатів № 128 від 24 квітня 1990 року. Право власності зареєстровано у Фастівському МБТІ 08 січня 1991 року. Згідно довідки Трипільської сільської ради від 16 серпня 2017 року № 259, ОСОБА_1 належить житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 . На а. с. 53 знаходиться копія довідки Трипільської сільської ради від 09 вересня 2015 року № 1635 про склад сім`ї, згідно якої ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає в житловому будинку по АДРЕСА_1 та має такий склад сім`ї: дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , онуки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . На а. с. 7 знаходиться копія рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2014 року в справі № 372/2833/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та усунення перешкод в користуванні, яким встановлено, що сторони побудували будинок під час шлюбу, відповідач чинить перешкоди в користуванні будинком. Визнано об`єктом спільної сумісної власності будинок АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_2 право власності на частину даного будинку, зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати користуватися будинком за вказаною адресою. На а. с. 43 знаходиться копія аркушу технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 з матеріалів цивільної справи № 372/2833/14-ц, згідно якого загальна площа будинку складала 90,6 кв.м. На а. с. 8 - 10 знаходиться копія технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 17 січня 2018 року. Будинок складається з приміщень 1 тамбур пл. 5,9 кв.м., 2 веранда пл. 8,8 кв.м., 3 вітальня пл. 18,7 кв.м., 4 житлова пл. 18,7 кв.м., 5 веранда пл. 12,9 кв.м., 6 кухня пл. 10,4 кв.м., 7 коридор пл. 8,1 кв.м., 8 санвузол пл. 5,5 кв.м., 9 житлова пл. 16,3 кв.м., 10 житлова пл. 13,9 кв.м. 11 кухня пл. 8,8 кв.м., прибудова а1, прибудова а2, ганок а3, прибудова а4, ганок а5, господарська будівля Б, прибудова б1, погріб В, ворота № 1, хвіртка № 2, колодязь № 3, огорожа № 4, огорожа №

5. На а. с. 45 - 47 знаходяться копії накладних, фіскальних чеків, товарно-транспортних накладних, наданих ОСОБА_2 , щодо придбання будівельних матеріалів в 2017 - 2018 роках. На а. с. 11 знаходиться копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого 07 лютого 2018 року зареєстровано право спільної часткової власності ОСОБА_2 на частину будинку за адресою АДРЕСА_1 на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2014 року. На а. с. 14 знаходиться копія акту обстеження житлового будинку від 04 серпня 2020 року, складеного депутатом Трипільської сільської ради та затвердженого в.о. сільського голови, про те, що ОСОБА_2 , проживаючи в будинку по АДРЕСА_1 , не має доступу на вхід до будинку та сараю. В хаті кухня загального користування, де стоять холодильник та інша побутова техніка, до якої ОСОБА_2 теж не має доступу, бо все закривається під замки ОСОБА_1 . Лічильники з електроенергії та газу знаходяться в будинку, до них ОСОБА_2 теж не має доступу і ОСОБА_1 перешкоджає ним користуватись, відключаючи комунальні послуги, аргументуючи тим, що нібито ОСОБА_2 їх не сплачує, хоча вона неодноразово намагалась домовитись про спільну сплату послуг. На а. с. 17 знаходиться копія листа Обухівського РП ГУНП в Київській області від 10 січня 2021 року на ім`я ОСОБА_2 на її звернення щодо перешкоджання в користуванні ОСОБА_1 в користуванні належним їй майном за адресою АДРЕСА_1 , а саме, що проведеними заходами було здійснено виїзд за вказаною адресою з метою опитування ОСОБА_1 , але вхідні двері будинку ніхто не відчиняв, на телефонні дзвінки ОСОБА_1 не відповідає, що унеможливлює з`ясування обставин цієї події на даний час. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 додано новий доказ, а саме копію технічного паспорту на будинок від 25 серпня 2022 року (а. с. 116 - 120). Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки клопотання про прийняття нових доказів відповідачем не заявлено, не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначений документ як належний та допустимий доказ. Крім того, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21) зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Таким чином, оскільки новий доказ не існував на час ухвалення рішення судом першої інстанції, апеляційний суд не може його прийняти і надати йому відповідну оцінку. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України). Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі. Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21). Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і з урахуванням кількості співвласників нерухомого майна, плану житлового будинку станом на 17 січня 2018 року, розміру житлової площі та допоміжних приміщень, наявності конфліктних відносин між сторонами справи, встановив порядок користування житловим будинком згідно варіанту, заявленому позивачем ОСОБА_2 у позові на підставі висновку, складеного за її замовленням техніком з інвентаризації нерухомого майна. Виділена позивачу в користування житлова площа 35 кв.м. (з урахуванням кімнат 1-4 пл. 18,7 кв.м., 1-9 пл. 16,3 кв.м.), а відповідачу - 32,6 кв.м. (з урахуванням вітальні 1-3 пл. 18,7 кв.м., кімнати 1-10 пл. 13,9 кв.м.) має незначне відхилення від належних їм ідеальних часток у праві власності на спірний будинок. Відповідач, у свою чергу, не запропонував інших варіантів користування спірним будинком, які би зокрема відповідали ідеальним часткам сторін в праві власності на будинок, а лише заперечував проти позову, обґрунтовуючи це у відзиві на позов та в апеляційній скарзі тим, що будівництво будинку здійснювалось ним самостійно, а позивач не брала участі в даних роботах і будинок є його особистою власністю, при цьому будинок, отриманий нею у спадщину, знаходився за адресою АДРЕСА_2 і не має відношення до його будинку. Апеляційний суд відхиляє дані доводи як необґрунтовані, з огляду на наявність в матеріалах справи витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно якого ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 128 кв.м., на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2014 року № 372/2833/14-ц, і цим же рішенням відповідача зобов`язано не чинити ОСОБА_2 перешкод в користуванні будинком за даною адресою, доказів скасування або зміни вказаного рішення відповідачем до суду не надано. Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі відповідач не спростовував обставин, встановлених судовим рішенням, що йому виділяються приміщення в будинку відповідно до фактичного користування ними, і не наводив аргументів щодо зміни рішення суду, в яких він просив би, навівши мотивовані доводи, переглянути порядок користування житловим будинком, виділивши йому інші приміщення, ніж визначено судом першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції виділено в користування позивачу більшу частину будинку. Таким чином, встановлення порядку користування будинком з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників житлової площі, із урахуванням планування будинку, є єдиним оптимальним способом вирішення спору між співвласниками будинку, які не змогли за взаємною згодою, добровільно вирішити питання користування спірним будинком. Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що спірний будинок не підлягає поділу, апеляційний суд відхиляє як неспроможні, оскільки судом першої інстанції не здійснювався перерозподіл часток в праві власності, які залишаються незмінними і складають частину у кожного співвласника, а лише визначення порядку користування конкретними приміщеннями в даному будинку. Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що позивачем після ухвалення судового рішення було запрошено майстрів, якими було порушено цілісність житлового будинку, не підтверджуються будь-якими доказами, не відносяться до предмету даного позову про визначення порядку користування житловим будинком, який розглядався судом першої інстанції, та відхиляються апеляційним судом. Апеляційний суд також не може погодитись з нічим не підтвердженими доводами відповідача в апеляційній скарзі, що після судового засідання 14 лютого 2022 року судом нібито було призначене наступне засідання на 24 лютого 2022 року, яке не відбулось в зв`язку з початком широкомасштабної збройної агресії проти України. Апеляційний суд враховує, що рішення ухвалене 14 лютого 2022 року, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 51), згідно якого відповідач отримав судову повістку особисто 03 лютого 2022 року, при цьому будь-які розписки, копії судових повісток про виклик ОСОБА_1 в інші судові засідання після 14 лютого 2022 року в матеріалах справи відсутні. Апеляційний суд враховує, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо). Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі і не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд враховує, що позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові не оскаржується. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 30 березня 2023 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.