Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/11881/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11881/21 Головуючий у 1 інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Кузьмишиної О.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення з 26.03.2021, у зв`язку зі звільненням з військової служби; - зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період з 27.03.2021 по день фактичного розрахунку 21.05.2021. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (в/ч. НОМЕР_1) щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення з 26.03.2021, у зв`язку зі звільненням з військової служби. Зобов`язано Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (в/ч. НОМЕР_1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 27.03.2021 по 21.05.2021. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що грошова компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовців, дана виплата носить особливий і одноразовий компенсаційний характер і радше є певною соціальною пільгою, на яку має право військовослужбовець після звільнення з військової служби, що обумовлена особливостями її проходження. Також, на переконання апелянта, вимоги позивача про виплату йому середнього заробітку за період з часу звільнення зі служби до часу виплати йому компенсації замість не отриманого речового майна, тобто поширення на нього положень ст. 117 КЗпП, є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки, дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України у військовій частині НОМЕР_1 по березень 2021 року. 01 березня 2021 року наказом голови Державної прикордонної служби України № 178-ОС ОСОБА_1 був звільнений з військової служби за п. «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом начальника Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) № 52-ОС був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26.03.2021. Після виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , ним було отримано на особистий рахунок у « ПРИВАТБАНКУ » грошові кошти, як компенсацію неотриманого речового майна при звільненні, а саме: 20.04.2021 грошові кошти у сумі 7 654,52 грн., що підтверджується квитанцією від 19.04.2021 № 953 та грошові кошти у сумі 244362,57 грн., згідно квитанції від 19.04.2021 № 956. 13.05.2021 на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у сумі 3053,16 грн., що підтверджується квитанцією від 12.05.2021 № 1139. Не погоджуючись із діями відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ). За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Статтею 2 Закону № 2011-XII закріплено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2). Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Згідно з пунктом 3 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. За приписами пункту 5 цього ж Порядку, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком. Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до пунктів 10, 12 розділу І Інструкції про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної служби України в мирний час та особовий період, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 № 1132, речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається в їхню власність. За неотримане згідно із встановленими нормами речового забезпечення речове майно їм виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному чинним законодавством України. Нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. У разі пошкодження (знищення) речового майна особистого користування під час виконання обов`язків військової служби не з вини військовослужбовця йому видається нове майно. Видача нового майна взамін пошкодженого (знищеного), строк носіння якого не закінчився, здійснюється на строк носіння, встановлений нормою речового забезпечення для виданого предмета, та обліковується з місяця, в якому він був фактично пошкоджений (знищений). За правилами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, чинним законодавством України гарантоване речове забезпечення військовослужбовців та передбачено виплату їм при звільненні з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, не отриманого під час проходження військової служби. Як вбачається з матеріалів справи, Окремою комендатурою охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на день виключення зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення з 26.03.2021 не виплачено всі належні при звільненні суми, а саме, не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Так, апелянт зазначає, що, виходячи із нормативного аналізу і системного зв`язку із положень ст. 9 та 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень Постанови №178 слідує, що грошова компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовців. Дана виплата носить особливий і одноразовий компенсаційний характер і радше є певною соціальною пільгою, на яку має право військовослужбовець після звільнення з військової служби, що обумовлена особливостями її проходження. Також, на переконання апелянта, вимоги позивача про виплату йому середнього заробітку за період з часу звільнення зі служби до часу виплати йому компенсації замість не отриманого речового майна, тобто поширення на нього положень ст. 117 КЗпП, є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки, дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Колегія суддів зазначає, що для вирішення питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, необхідно визначити правову природу такої компенсації та строки її виплати. Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд апеляційної інстанції вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена в постановах від 20 січня 2021 року у справі № 200/1873/19-а, від 23 грудня 2020 року у справі №825/1732/17, від 19 липня 2021 року у справі № 480/3354/19, від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Також, вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. З огляду на зазначене, доводи апелянта про непоширення на спірні правовідносини дії Кодексу законів про працю України є безпідставними. Посилання апелянта на ухвалу Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 02.05.2019 у справі №316/864/18, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження, колегія суддів вважає беспідставним, оскільки, згідно вимог частини 5 статі 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо посилання апелянта на те, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, розпорядником коштів 2 рівня є Адміністрація Державної прикордонної служби України, розпорядником коштів 3 рівня є Окрема комендатура охорони і забезпечення ДПСУ, слід зазначити, що особливості фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на виплату компенсації вартості за неотримане речове майно, що є предметом спору у цій справі. Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено, що невиплата позивачу компенсації вартості речового майна під час його звільнення з військової служби та компенсації її затримки є правомірною, а відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Кузьмишина О.М.