Постанова КЦС ВС № 522/14349/13-ц

Постанова Іменем України 24 березня 2023 року м. Київ справа № 522/14349/13 провадження № 61-7529св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2022 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу. В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 14 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір № ML-507/059/2008, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 35 000,00 дол. США, зі строком повернення до 14 липня 2013 року. 15 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до якого відповідачу була змінена відсоткова ставка та наданий транш у розмірі 2 415,40 дол. США. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № SR-507/059/2008 від 14 липня 2008 року, згідно з яким вона прийняла на себе зобов`язання відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору. У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань, банком було надіслано йому досудову вимогу від 25 червня 2011 року № 16539 про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, відповідно до якої позичальник був зобов`язаний протягом 30 календарних днів із моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь банку належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій. Також банком вручено позичальнику досудову вимогу від 25 червня 2011 року № 16538 про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором для передачі її ОСОБА_2 відповідно до якої остання повинна була протягом 30 календарних днів із моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь банку належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій. Однак станом на час подачі позову заборгованість за кредитним договором ні позичальником, ні поручителем не погашена. Станом на 22 березня 2013 року заборгованість складала 174 765,88 дол. США, що еквівалентно 1 396 903,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 35 314,89дол. США, що еквівалентно 282 271,92 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 051,83 дол. США, що еквівалентно 16 400,28 грн, пеня за прострочення кредиту та відсотків - 137 39,16 дол. США, що еквівалентно 1 098 231,49 грн. Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору відступлення прав від 26 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008. Таким чином, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. На підставі зазначеного ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008 у розмірі 1 396 903,68 грн, що еквівалентно 174 765,88 дол. США. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Приморський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 10 вересня 2013 року позов задовольнив. Стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008 на загальну суму 1 396 903,68 грн, що включає в себе: заборгованість за кредитом - 282 271,92 грн; заборгованість за відсотками - 16 400,28 грн, пеню за прострочення кредиту та відсотків - 1 098 231,49 грн. Стягнув у рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму судового збору у розмірі 3 441,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник і поручитель належним чином зобов`язання за кредитним договором і договором поруки не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку. У червні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення від 10 вересня 2013 року. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Одеський апеляційний суд постановою від 20 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2013 року в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором із поручителя скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог, пред`явлених до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив із того, що банк пропустив встановлений шестимісячний строк звернення з позовом до поручителя, тому порука ОСОБА_2 за невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008 припинилася. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 03 серпня 2022 року Царюк М. З., яка діє в інтересах ТОВ «ОТП Факторинг Україна», надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2022 року та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 січня 2022 року в справі № 638/11952/14, від 08 травня 2018 року в справі № 279/8730/15, від 20 листопада 2019 року в справі № 467/395/16, від 16 червня 2021 року в справі № 756/2028/16. Касаційна скарга мотивована тим, що за умовами кредитного договору строк кредитування встановлено до 14 липня 2013 року. Крім встановлення строку дії кредитного договору, його сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Зазначає, що в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. З позовом до суду ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до поручителя 05 червня 2013 року, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася щодо ануїтетних платежів, які не сплачені за умовами кредитного договору та знаходяться поза межами шестимісячного строку. До моменту звернення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суду з цим позовом строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі не настав, оскільки він визначений окремими платежами, а тому застосування судом приписів статті 559 ЦК України щодо припинення поруки до зобов`язання в цілому є помилковим. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам позивача відносно переривання строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не надав оцінку довідці про сплату боржником платежів після отримання досудової вимоги, а саме - з 2011 до 2014 року. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу з Приморського районного суду м. Одеси. У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 14 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладений кредитний договір № ML-507/059/2008, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 35 000,00 дол. США зі строком повернення до 14 липня 2013 року з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно з графіком погашення кредиту та відсотків (а. с. 8-15). На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 14 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SR-507/059/2008, згідно з яким поручитель прийняла на себе зобов`язання відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору (а. с. 24, 25). 15 червня 2009 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору від 14 липня 2008 року, відповідно до якого змінено відсоткову ставку та надано транш у розмірі 2 415,40 дол. США (а. с. 16-18). 15 червня 2009 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений додатковий договір № 2 до кредитного договору від 14 липня 2008 року, відповідно до якого сторони внесли зміни щодо розміру та валюти кредиту, а саме - виклали частину № 1 кредитного договору у такій редакції: «розмір і валюта кредиту - 36 198,59 дол. США» (а. с. 19). 15 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» укладений додатковий договір № 1 до договору поруки від 14 липня 2008 року № SR-507/059/2008 (а. с. 26). У пункті 1 додаткового договору № 1 від 15 червня 2009 року до договору поруки сторони домовились, що під кредитним договором розуміють кредитний договір № ML-507/059/2008 від 14 липня 2008 року з усіма існуючими та майбутніми змінами, доповненнями та додатками. Згідно з пунктом 2.1 додаткового договору № 1 до договору поруки внесено зміни до підпункту б пункту 2.1 договору поруки та викладено його у наступній редакції: «Сплата процентів за користування кредитом. Боржник зобов`язаний сплатити проценти за користування отриманими ним кредитними коштами, наданими згідно з кредитним договором, в розмірі, в терміни і в порядку, що передбачені в кредитному договорі». Відповідно до пункту 2.2.1 додаткового договору № 1 до договору поруки у разі зміни розміру боргових зобов`язань після укладення цього договору, такі боргові зобов`язання забезпечуються в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього договору. Позичальник, як і поручитель, належним чином зобов`язання за кредитним договором і договором поруки не виконували, у зв`язку з чим 25 червня 2011 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надіслало на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № ML-507/059/2008 (а. с. 27, 28). ОСОБА_2 отримала зазначену досудову вимогу 11 липня 2011 року, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання вказаного листа (а. с. 32). Станом на 22 березня 2013 року заборгованість за кредитним договором становила 174 765,88 дол. США, що еквівалентно 1 396 903,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 35 314,89 дол. США, що еквівалентно 282 271,92 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 051,83 дол. США, що еквівалентно 16 400,28 грн; пеня за прострочення кредиту та відсотків - 137 39,16 дол. США, що еквівалентно 1 098 231,49 грн. Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору відступлення прав від 26 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, врахувавши мету правочину, відносини між сторонами, їх поведінку та обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, встановивши, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у повному обсязі, однак належним чином не виконував зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредиту із нарахованими на нього відсотками, унаслідок чого виникла заборгованість, дійшов висновку про стягнення такої заборгованості з позичальника у розмірі 1 396 903, 00 грн. Оскільки ОСОБА_1 не оскаржував рішення суду першої інстанції про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, з апеляційною скаргою не звертався, то суд не перевіряє законність рішення суду в цій частині, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність рішення щодо осіб, які скаргу на таке рішення не подавали. Щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 як поручителя, то колегія суддів виходить з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив із того, що банк пропустив встановлений шестимісячний строк звернення з позовом до поручителя, тому порука ОСОБА_2 за невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008 припинилася. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу). Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. З огляду на зміст другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року в справі № 408/8040/12). Однак у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя необхідно обраховувати з моменту настання строку дострокового повернення кредиту. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі № 487/4327/16 (провадження № 61-1214св22). Частиною першою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (частина третя статті 254 ЦК України). Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що порука - це строкове зобов`язання, строк поруки відноситься до преклюзивних строків, а тому його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Договором поруки 14 липня 2008 року № SR-507/059/2008№ не встановлено строк, після настання якого порука припиняється, а тому в цьому випадку підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України (у вказаній редакції), відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідачі належним чином зобов`язання за кредитним договором і договором поруки не виконували, у зв`язку з чим 25 червня 2011 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надіслало на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № ML-507/059/2008 (а. с. 27, 28). ОСОБА_2 отримала зазначену досудову вимогу 11 липня 2011 року, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання вказаного листа (а. с. 32). Відповідно до зазначених вимог позивач на підставі пункту 1.9 кредитного договору (дострокове виконання боргових зобов`язань за ініціативою банку) вимагав достроково виконати боргові зобов`язання позичальника за кредитним договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів із дати отримання вимоги шляхом сплати на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності. Оскільки у цій справі строк дострокового повернення кредиту настав 11 серпня 2011 року, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду в червні 2013 року, то позивач пропустив встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строкзвернення з позовом до поручителя, тому порука ОСОБА_2 за договором поруки від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008 є припиненою, а отже, немає правових підстав для задоволення позовних вимог, пред`явлених банком до поручителя. Виходячи з зазначеного висновки суду апеляційної інстанції є правильними та обґрунтованими, такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги про те, що строк дії кредитного договору встановлено до 14 липня 2013 року та в договорі визначено повернення боргових сум періодичними платежами, то і строк повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням, а тому оскільки позивач звернувся до суду в червні 2013 року, то порука припинилася щодо ануїтетних платежів, які не сплачені за умовами кредитного договору та знаходяться поза межами шестимісячного строку, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки у цій справі строк дострокового повернення кредиту настав 11 серпня 2011 року, і саме з цієї дати протягом шестимісячного строку позивач повинен був пред`явити вимоги до поручителя. Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 січня 2022 року в справі № 638/11952/14, від 08 травня 2018 року в справі № 279/8730/15, від 20 листопада 2019 року в справі № 467/395/16, від 16 червня 2021 року в справі № 756/2028/16, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, яка переглядається. Крім того, у справах №№ 467/395/16, 279/8730/15, 756/2028/16 розглядалися спори за позовом банку до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитними договорами. В цих справах судами встановлено, що рішеннями судів в інших справах позови банку до фізичних осіб про звернення стягнення на предмет застави задоволені. У рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами звернено стягнення на предмет застави шляхом їх продажу. Зазначені вище рішення судів були виконані, автомобілі реалізовані, а кошти від продажу предметів застави надійшли у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, проте їх виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість у повному обсязі. Тому, звертаючись до суду із позовами, банк посилався на те, що про порушення свого права дізнався лише після продажу предметів застави, оскільки сума, одержана від їх продажу, не покрила вимоги заставодержателя, тобто у межах строку позовної давності. У цій справі таких фактичних обставин не встановлено. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам позивача відносно переривання строку позовної давності, а також не взяв до уваги та не надав оцінку довідці про сплату боржником платежів після отримання досудової вимоги, а саме - з 2011 до 2014 року, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18). Тому посилання на переривання позовної давності не має правового значення, адже кредитор на час звернення до суду втратив право на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя у зв`язку із припиненням поруки. Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко