Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 607/2857/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 607/2857/23 пров. № А/857/3559/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М., представника позивача Дядишин Л.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача Воробея П.О., розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу громадянки російської федерації ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області до громадянки російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення видворення за межі території України,- суддя (судді) в суді першої інстанції Кунець М.Р., час ухвалення рішення 20:18:32, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 16 лютого 2023 року, В С Т А Н О В И В: 16 лютого 2023 року Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області звернулось в суд з позовом до громадянки російської федерації ОСОБА_1 (далі ОСОБА_2 ), в якому просило затримати громадянку російської федерації ОСОБА_1 із поміщенням у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України з метою забезпечення її видворення за межі території України. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним встановлено, що 14 лютого 2023 року із Державної установи «Збаразька виправна колонія (№ 63)» звільнена умовно-достроково громадянка російської федерації ОСОБА_1 , засуджена вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст.369, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої, крім житла. Відповідно до протоколу про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 263 КУпАП № МТР 000010 від 14 лютого 2023 року іноземку затримано до 3 діб та поміщено в пункт тимчасового перебування іноземців (далі ПТПІ). Із вироку суду від 18 березня 2019 року слідує, що ОСОБА_1 раніше судима 07 травня 2018 року Старокостянтинівським районним судом Хмельницької області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн, який сплачено 06 серпня 2018 року. Вказує, що проведеною перевіркою щодо запобігання і протидії нелегальнійміграції стосовно громадянки російської федерації ОСОБА_1 встановлено, що 02 серпня 2018 року Старокостянтинівським районним відділом Управління ДМС України в Хмельницькій області за порушення міграційного законодавства було прийнято рішення про примусове повернення з України цієї іноземки та зобов`язано покинути територію України у термін до 01 вересня 2018 року. Також встановлено, що відповідач є громадянкою російської федерації та в`їхала на територію України 19 лютого 2015 року через КПП «Бориспіль» з приватною метою, після в`їзду в Україну її територію не покидала. Відповідач, як громадянка російської федерації, із заявою щодо продовження строку перебування до територіальних органів (підрозділів) ДМС України з питань продовження строку перебування чи легалізації не зверталася, а продовжувала знаходитись на території нашої держави без законних на те підстав і жодних заходів щодо виїзду за межі України не вживала. Звертає увагу на те, що на момент виявлення, а саме, 02 серпня 2018 року, остання перебувала в Україні без законних на те підстав, порушуючи законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, за що була притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн. Також вказує, що 02 серпня 2018 року Старокостянтинівським районним відділом Управління ДМС у Хмельницькій області прийнято рішення про примусове повернення з України громадянки російської федерації ОСОБА_1 , яким останню зобов`язано покинути територію України у термін до 01 вересня 2018 року. Вказане рішення відповідачем було отримано та не оскаржувалось. Разом з тим встановлено, що відповідач, рішення про примусове повернення від 02 серпня 2018 року не виконала та свідомо ухиляється від його виконання. Враховуючи, що відповідач незаконно перебуває на території України, ухиляється від виконання рішення від 02 серпня 2018 року про її примусове повернення, УДМС у Тернопільській області, 13 лютого 2023 року подано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позовну заяву про примусове видворення громадянки російської федерації ОСОБА_1 за межі території України (справа № 607/2570/23). Зауважує, що відповідач грубо порушує правила перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, не має постійного місця проживання, близьких родичів, належного фінансового забезпечення, не працює, не має законних джерел доходу, неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності, свідомо ухиляється від виконання рішення про її примусове повернення від 02 серпня 2018 року, жодних дій щодо повернення в країну походження у термін визначений у даному рішенні або є заходів щодо легалізації свого перебування на території України не вживала, а також може ухилятися від виконання рішення про примусове видворення. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року адміністративний позов задоволено повністю. Затримано громадянку російської федерації ОСОБА_1 на строк шість місяців, із поміщенням у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України з метою забезпечення її примусового видворення за межі території України. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не лише не виконала рішення про примусове повернення з України від 02 серпня 2018 року у встановлений ним строк, але вчинила протягом цього строку кримінальні правопорушення, за що була засуджена вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року. Враховуючи, що відповідач свідомо грубо порушує законодавство України, яке визначає статус іноземців та осіб без громадянства в Україні, не має постійного місця проживання, близьких родичів, належного фінансового забезпечення, не працює, не має законних джерел доходу, неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності, свідомо ухиляється від виконання рішення про її примусове повернення від 02 серпня 2018 року і не вживає будь-яких заходів щодо легалізації перебування в Україні, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для затримання громадянки російської федерації ОСОБА_1 , на строк шість місяців, із поміщенням у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України з метою забезпечення її примусового видворення за межі території України. Не погодившись з прийнятим рішенням, громадянка російської федерації ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відсутні підстави вважати, що вона ухиляється від виконання рішення про примусове видворення за межі території України від 02 серпня 2018 року, оскільки з вироку Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року, прослідковується проведення слідчих дій відносно неї з серпня 2018 року, а 06 вересня 2018 року їй було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Таким чином, вказує, що у період з 02 серпня 2018 року по 06 вересня 2018 року не мала можливості покинути територію України, а відразу після звільнення з місць позбавлення волі 14 лютого 2023 року була затримана з метою її видворення. Зазначає, що забезпечена грошовими коштами для повернення на територію країни, громадянкою якої вона є. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що заперечення представника відповідача з приводу того, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості покинути територію України у зв`язку із тим, що була підозрюваною у кримінальному провадженні та на неї було покладено обов`язок не покидати територію України суд першої інстанції правомірно відхилив, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин стороною відповідача не подано. Вказує, що із вимоги про судимість слідує, що запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 обрано 06.09.2018, тобто жодних процесуальних обмежень, які б перешкоджали виконанню іноземкою рішення про примусове повернення від 02.08.2018 в строк до 01.09.2018 не існувало (копія вимоги про судимість додається). В судовому засіданні відповідач та представник відповідача апеляційну скаргу підтримали, в своїх поясненнях представник відповідача покликався на доводи в ній викладені. Представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації № 75 08 415593 виданим 16.12.2008 та паспортом громадянина російської федерації для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданим 31.07.2017, терміном дії до 31.07.2022 (а.с.6-7). Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Сахновці Старокостянтинівського району Хмельницької області та її батьками є громадяни України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . 02.08.2018 уповноваженою посадовою особою Старокостянтинівського РВ УДМС у Хмельницькій області начальником РВ Левчук О.А. складено протокол про адміністративне правопорушення серії МХМ №000169 відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 (а.с.9). Згідно з даним протоколом громадянка російської федерації ОСОБА_1 порушила правила перебування іноземців на території України, а саме, ухилилась від виїзду з України, після закінчення терміну перебування (21.05.2018), чим порушила ст. 9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Вказаний протокол було складено в присутності відповідача та примірник протоколу останній вручено, що стверджується підписом відповідача, проставленим у протоколі. Постановою Старокостянтинівського РВ УДМС у Хмельницькій області від 02.08.2018 про накладення адміністративного стягнення на громадянку російської федерації ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень (а.с.10). 02.08.2018 начальником Старокостянтинівського РВ УДМС у Хмельницькій області Левчук О.А. затверджено рішення про примусове повернення з України громадянки російської федерації ОСОБА_1 , яким її зобов`язано покинути територію України у термін до 01.09.2018 (а.с.8). Примірник даного рішення відповідачу було вручено особисто, роз`яснено її права та обов`язки, зобов`язано не пізніше 01.09.2018 самостійно залишити територію України, а також попереджено про наслідки невиконання рішення, що підтверджується її підписом. Вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18.03.2019 у справі № 683/2573/18, ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 369 КК України та призначено їй покарання: за ч.2 ст.309 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки; за ч.3 ст.369 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої, крім житла. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої, крім житла (а.с.11-15). Листом завідувача Старокостянтинівської державної нотаріальної контори від 02.01.2020 повідомлено ОСОБА_1 (яка перебувала під вартою в Хмельницькому слідчому ізоляторі) про заведення спадкової справи №5/2022 за її заявою від 02.01.2020 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Листом Державної установи «Збаразька виправна колонія (№ 63)» № 3/659 від 09.02.2023, повідомлено Збаразький відділ УДМС в Тернопільській області, про те, що 14.02.2023 із Державної установи «Збаразька виправна колонія (№ 63)» звільняється умовно - достроково громадянка російської федерації ОСОБА_1 (а.с.16). Дострокове звільнення із Державної установи «Збаразька виправна колонія (№ 63)» громадянки російської федерації ОСОБА_1 , 05.06.1972 підтверджено довідкою про звільнення серії ТЕР № 0939 від 14.02.2023. 14.02.2023 о 14 год. 37 хв. головним спеціалістом Збаразького відділу УДМС в Тернопільській області була затримана громадянка російської федерації ОСОБА_1 у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, для вирішення питання про поміщення особи до ПТПІ, забезпечення своєчасного розгляду справи, підготовки позову, що вбачається з протоколу № МТР 000010 про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 263 КУпАП від 14.02.2023 (а.с.17). Відповідно до доповідної записки завідувача сектору організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення ОСОБА_6 від 15.02.2023, адресованої начальникові УДМС в Тернопільській області, 14.02.2023 громадянка російської федерації ОСОБА_1 звільнена з «Збаразька виправна колонія (№ 63)». 14.02.2023 здійснено адміністративне затримання Збаразьким районним відділом строком до 72 годин та поміщено до Волинського ПТПІ (а.с.19). Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.02.2023 відкрито провадження у справі № 607/2570/23, за позовом Управління Державної міграційної служби України в Тернопільські області до ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 20.02.2023 на 14 год. 10 хв. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI). Відповідно до частини 2 статті 14 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку. Частиною 1 статті 26 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Згідно з частиною 3 статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Згідно із частинами 1, 3, 4 статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до частини 1 статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Проаналізувавши вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку. Тобто, процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду, а також ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону № 3773-VI встановлено що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Згідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Виключний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначений Закону № 3773-VI. Зокрема, відповідно до ч. 16 ст. 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженого КМУ від 15 лютого 2012 року № 150, а саме пп. 2 п. 2 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Відповідно до абзаців 1 та 2 ст. 1 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про безвізові поїздки громадян України і російської федерації від 16 січня 1997 року, громадяни держави однієї Сторони можуть в`їжджати, виїжджати та пересуватися територією держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування, що діють в цій державі, по документах, що посвідчують особу і підтверджують громадянство, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди. Громадяни держави однієї Сторони на основі взаємності звільняються від реєстрації у компетентних органах за місцем їхнього перебування на території держави іншої Сторони, якщо термін такого перебування не перевищує 90 днів з моменту в`їзду на територію держави цієї іншої Сторони, за наявності у них міграційної картки з позначкою органів прикордонного контролю, проставленої при в`їзді на територію держави перебування. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 17 червня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 692, згідно з пунктами 1, 2 якої постановлено: 1) припинити дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про безвізові поїздки громадян України і російської федерації, вчиненої 16 січня 1997 р. у м. Москві. 2) на період до припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, відповідно до статті 6 такої Угоди зупинити дію статей 1 і 2 Угоди в частині можливості громадян російської федерації в`їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України без віз на підставі документів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, 6 і 8 переліку документів громадян Російської Федерації для в`їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, наведеного в Додатку 1 до Угоди. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в`їхала на територію України 19.02.2015 через КПП «Бориспіль» з приватною метою та після в`їзду в Україну її територію не покидала, чим порушила вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». В судовому засіданні у суді першої інстанції відповідач підтвердила, що вона в`їхала на територію України у лютому 2015 року за внутрішнім паспортом та з цього часу територію України не покидала, і у 2017 році в посольстві росії, яке знаходиться у м. Києві, отримала паспорт для виїзду за кордон. Як слідує з матеріалів справи, 02.08.2018 начальником Старокостянтинівського РВ УДМС у Хмельницькій області Левчук О.А. затверджено рішення про примусове повернення з України громадянки російської федерації ОСОБА_1 , яким ЇЇ зобов`язано покинути територію України у термін до 01.09.2018, проте остання свідомо ухилилась від виконання вказаного рішення. Заперечення скаржника в апеляційній скарзі з приводу того, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості покинути територію України у зв`язку із тим, що була вона була підозрюваною у кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин стороною відповідача не подано. Так, як слідує з вироку Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18.03.2019, проведення слідчих дій відносно ОСОБА_1 розпочалося 24.08.2018, зокрема за місцем її проживання було проведено обшук. Таким чином вказане дає підстави вважати, що у період з 02.08.2018 по 24.08.2018 остання мала можливість виконати рішення про примусове повернення з України від 02.08.2018. Судом першої інстанції обгрунтовано відхилено твердження відповідача, що вона у серпні придбала білет у Казахстан, оскільки жодних доказів на підтвердження цього суду не надано. Також, у матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що у період з 24.08.2018 по 01.09.2018 на ОСОБА_1 були покладені будь-якій обов`язки, в тому числі і не покидати територію України. Також із вимоги про судимість ОСОБА_1 , долученої представником позивача до відзиву на апеляційну скаргу слідує, що запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 обрано 06.09.2018, тобто жодних процесуальних обмежень, які б перешкоджали виконанню іноземкою рішення про примусове повернення від 02.08.2018 в строк до 01.09.2018 суду не надано. Суд апеляційної інстанції зауважує, що рішення про примусове повернення ОСОБА_1 за межі території України було винесене 02.08.2018 та ним зобов`язано останню покинути територію України не пізніше 01.09.2018, відтак відповідач мала 30 днів для того, щоб виконати вказане рішення. Натомість, відповідач не лише не виконала рішення про примусове повернення з України від 02.08.2018 у встановлений ним строк, але вчинила протягом цього строку кримінальні правопорушення, за що була засуджена вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18.03.2019. У зв`язку із ухиленням ОСОБА_1 від виконання рішення про примусове видворення за межі території України від 02.08.2018, остання була затримана 14.02.2023 до 3 діб та поміщена в ПТПІ. Положеннями абзацу першого ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», передбачено що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення реадмісії за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Згідно із частиною 1 статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Відповідно до частини 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебувала адміністративна справа № 607/2570/23, за позовом Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області до ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України. Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 лютого 2023 року у справі № 607/2570/23 примусово видворено громадянку російської федерації ОСОБА_1 , за межі території України. Відповідно до ч. 11 ст. 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Згідно із пунктом 12 розділу ІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 лютого 2016 року № 141, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, що затримані в установленому законодавством порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до пунктів 1, 5 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. З матеріалів справи слідує, що на момент затримання відповідача у зв`язку з порушенням ним законодавства України з прикордонних питань, у неї були відсутні документи, які посвідчують її законне перебування на території України. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент подання позову до суду завершився строк дії паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_1 для виїзду за кордон 51 № НОМЕР_3 , виданого 31.07.2017, терміном дії до 31.07.2022 (а.с.7). Проаналізувавши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі наявні обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 , стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення. Крім того, у ОСОБА_1 , яка вчинила порушення законодавства України про правовий статус іноземців, відсутній документ, що дає право на виїзд з України. Таким чином, враховуючи, що відповідач порушила законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не має документів, які посвідчують її законне перебування на території України, неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності, свідомо ухиляється від виконання рішення про її примусове повернення від 02 серпня 2018 року і не вживає будь-яких заходів щодо легалізації перебування в Україні, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для затримання громадянки російської федерації ОСОБА_1 , на строк шість місяців, із поміщенням у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України з метою забезпечення її примусового видворення за межі території України. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 289, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу громадянки російської федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року у справі № 607/2857/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 28 березня 2023 року.