Постанова 4854 № 420/3267/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/3267/19 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИЛА: У травні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив: - визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.05.2019 р. № 123 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 незаконним; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". В обґрунтування позову зазначалось, що позивач має відповідний страховий стаж, а саме 25 років 4 місяці, який складається з: у період з 31.07.1989 р. по 30.06.1994 р. навчання в Українській Державній Академії зв`язку; у період з 02.10.1995 р. по 31.12.1996 р. праця у відділенні урядового зв`язку Управління СБ України в Одеській області; у період з 02.01.1997 р. по 31.12.2015 р. проходження військової служби в Службі безпеки України та служби за контрактом осіб начальницького складу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України; 07.12.2015 р. наказом Управління Держспецзв`язку ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із скороченням штатів; у період з 01.02.2016 р. по 10.01.2017 р. перебував на обліку в Центрі зайнятості Суворовського району м. Одеси. У зв`язку з чим, набув право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Крім того, позивач зазначає, що він припинив проходження військової служби не за власним бажанням, а з причин, які від ОСОБА_1 не залежали. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 26 грудня 2022 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Одеса, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 20.05.2019 р. № 123 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, викладеної у рішенні суду. В решті позову відмовлено. Також, судом першої інстанції стягнуто з ГУ ПФУ в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 1000 грн. Не погоджуючись з таким рішенням, ГУ ПФУ в Одеській області надало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що ГУ ПФУ в Одеській області правомірно було відмовлено ОСОБА_1 , оскільки на момент звільнення зі служби в Управлінні Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації в Одеській області у позивача були відсутні передбачені пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» умови призначення пенсії за вислуги років. Апелянт вважає необґрунтованим зобов`язання щодо стягнення витрат по сплаті судового збору з огляду на заборону використання коштів Пенсійного Фонду на цілі, не передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також вважає безпідставним стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1000 грн., оскільки вважає, що розмір гонорару не відповідає складності справи та іншим складовим, передбачених законодавством. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач вважає рішення Одеського окружного адміністративного суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними, тому просить апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року без змін. Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що у період з 31.07.1989 р. по 30.06.1994 р. ОСОБА_1 навчався в Українській Державній Академії зв`язку, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями Диплому серії КГ № 005147 від 20.06.1994 р., та Виписки з заліково-екзаменаційної відомості від 20.06.1994 р. №

617. У період з 02.10.1995 р. по 31.12.1996 р. ОСОБА_1 працював у відділенні урядового зв`язку Управління СБ України в Одеській області, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.12.2015 р. Відповідно до наявної у матеріалах справи належним чином засвідченої копії Військового квитка серії НОМЕР_2 від 27.09.1994 р., ОСОБА_1 у період з 02.01.1997 р. по 31.12.2015 р. проходив військову службу в органах СБ України та службу за контрактом осіб начальницького складу в ДССЗ та ЗІ України. 07.12.2015 р. Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області винесено наказ № 29-ос "Про особовий склад", яким відповідно до Положення про проходження служби в Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1828, підполковника Держспецзв`язку ОСОБА_1 - начальника сектору експлуатації засобів радіозв`язку, мобільних вузлів зв`язку 1 відділу, 31.12.2015 р. звільнено зі служби за підпунктом 4 пункту 92 (у зв`язку із скороченням штатів) у запас Збройних Сил України з правом носіння форменого одягу, виключивши його зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ і посади. У наказі Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області від 07.12.2015 р. № 29-ос "Про особовий склад" зазначено, що вислуга років станом на 31.12.2015 р. складає: календарна - 18 років 11 місяців 29 днів, навчання у ВНЗ - 2 роки 5 місяців 15 днів, перебування на посадах, час роботи на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії - 1 рік 2 місяці 29 днів, всього - 22 роки 8 місяців 13 днів. Відповідно наявної у матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.12.2015 р., ОСОБА_1 у період з 01.02.2016 р. по 10.01.2017 р. перебував на обліку в Центрі зайнятості Суворовського району м. Одеси. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 р. у справі № 420/6501/18, яке набрало законної сили 03.05.2019 р., визнано протиправним рішення Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області від 04.12.2018 про відмову у направленні до ГУ ПФУ в Одеській області подання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; зобов`язано Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області направити до ГУ ПФУ в Одеській області подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Після отримання від Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області документів позивача, ГУ ПФУ в Одеській області рішенням від 20.05.2019 р. № 123 відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії з мотивів недотримання позивачем вимог норм пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (відсутність факту досягнення 45 років). Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 р., яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019 р., у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 26.10.2022 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 р. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019 р. у справі № 420/3267/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що суди не дослідили наявність у позивача права на призначення пенсії за пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», а позивач наголошував, що відповідає вимогам пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» та, відповідно, має право на призначення пенсії відповідно до зазначеної норми. ВС зазначив, що пункт статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» не містить вимог щодо віку особи, але містить ряд інших вимог. Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 26.10.2022 р. про наявність у позивача права на призначення пенсії відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», суд першої інстанції дійшов до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, а саме шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, викладеної у рішенні суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно статті 2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України зазначено у статті 10 Закону № 2262-ХІІ. Умови призначення пенсій за вислугу років передбачені статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 2262-XII), а саме пенсія за вислугу років призначається: п."а" - особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби та мають календарну вислугу років згідно шкали, зазначеній в цій статті (зокрема, в цьому випадку звільнені з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше); п."б" - особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України. Тобто, позивач у справі станом на час виникнення спірних правовідносин (день звільнення зі служби) міг претендувати на отримання пенсії за наявності у нього однієї з двох умов: - 22 роки та 6 місяців календарної вислуги і відсутність факту перебування на військовій службі; - вік 45 років і страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, і відсутність факту перебування на військові службі. Судом першої інстанції правильно встановлено, що на момент звільнення позивачу виповнилося 43 роки, вислуга його років станом на дату звільнення - 31.12.2015 р. складала: календарна - 18 років 11 місяців 29 днів, навчання у ВНЗ - 2 роки 5 місяці й 15 днів, перебування на посадах, час роботи на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії - 1 рік 2 місці 29 днів, всього - 22 роки 8 місяців 13 днів. Стосовно тверджень позивача про наявність у нього права на призначення пенсії в 43 роки (за умови дотримання інших вимог статті 12 Закону № 2262-ХІІ), судова колегія зазначає наступне. Згідно аналізу норм статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" у різних редакціях з моменту прийняття дійшов правового висновку, що незалежно від підстав та часу звільнення, правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку лише до набрання чинності Законом України від 04 квітня 2006 року № 591-IV. Судова колегія зазначає, що як на період звільнення позивача зі служби, так і час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, редакція пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" передбачала, що право на пенсію за вислугу років мали особи, які на день звільнення досягли 45-річного віку та мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ. На період звільнення позивач не досяг 45-річного віку, а тому не мав права на призначення пенсії на підставі пункту "б" статті 12 Закону № 2262-ХІІ". В той же час колегія суддів звертає увагу, що пунктом "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ визначено інші умови, наявність яких дає підстави для призначення пенсії за вислугу років. Зокрема, пунктом "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ встановлено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби. Зокрема, з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Частиною 2 статті 17 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Як вже зазначалося, наказом № 29-ос "Про особовий склад" ОСОБА_1 31.12.2015 р. звільнено зі служби за підпунктом 4 пункту 92 (у зв`язку із скороченням штатів) у запас Збройних Сил України з правом носіння форменого одягу, виключивши його зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ і посади. Отже, датою звільнення позивача зі служби є 31.12.2015 р., а тому призначення йому пенсії за вислугу років незалежно від віку відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ можливе за умови наявності вислуги 22 календарні роки та 6 місяців і більше. У наказі Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області від 07.12.2015 р. № 29-ос "Про особовий склад" зазначено, що вислуга років станом на 31.12.2015 р. складає: календарна - 18 років 11 місяців 29 днів, навчання у ВНЗ - 2 роки 5 місяців 15 днів, перебування на посадах, час роботи на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії -1 рік 2 місяці 29 днів, всього - 22 роки 8 місяців 13 днів. Отже, на момент звільнення зі служби ОСОБА_1 набув право на призначення йому пенсії за вислугу років незалежно від віку відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, оскільки вислуга років станом дату звільнення, на 31.12.2015 р., склала більше 22 років та 6 місяців. При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції доречно зауважив на тому, що відповідач вказані обставини залишив поза увагою при розгляді заяви позивача та подання Управління Держспецзв`язку в Одеській області про призначення пенсії за вислугу років від 10.05.2019 р. № 40/08-493. Подаючи апеляційну скаргу, апелянт даний факт не спростував. Таким чином, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у цій справі переглядаючи рішення суду першої та апеляційної інстанції наголосив, що у ОСОБА_1 наявне право на призначення пенсії за пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», однак суди не надали зазначеним обставин оцінки, а тому прийшли до не вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.05.2019 р. № 123 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 підлягають задоволенню. При цьому, в апеляційній скарзі відповідачем жодним чином не спростовано висновки суду першої інстанції, доводи апелянта лише зводяться до відсутності у позивача права на призначення пенсії на підставі у пункті "б" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, оскільки ОСОБА_1 не досяг 45 річного віку на момент звільнення, проте колегія суддів звертає увагу. що зазначеним доводам була надана оцінка ВС у цій справі та рішення суду першої та апеляційної інстанції були скасовані, а справа була направлена на новий розгляд та у рішенні ВС було зазначено про наявність у ОСОБА_1 права на призначення пенсії на підставі пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, однак апелянт жодних доводів з цього приводу в апеляційній скарзі не наводить. Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обрано вірний спосіб захисту порушеного права, а саме зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, викладеної у рішенні Верховного Суду у цій справі, а не зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію, оскільки саме такий спосіб порушеного права буде відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Слід зазначити, що у будь-якому випадку суб`єкт владних повноважень повинен діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, оскільки призначення пенсії відноситься до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень, при цьому відповідач при вирішенні питання щодо наявності підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років надав оцінку лише підставам, вказаним у пункті "б" статті 12 Закону № 2262-ХІІ та залишив поза увагою підстави, визначені пунктом "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, що не підлягає скасуванню. Щодо доводів апеляційної скарги в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України). Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Розглядаючи справу, суд першої інстанції зазначив, що не ставить під сумнів розмір гонорару адвоката, визначений у договорі, однак дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Однак, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не надано належних доказів сплати адвокату гонорару, а тому у задоволені вимог позивача слід відмовити в повному обсязі. Дослідивши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі 6000,00грн., позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 20.05.2019 р., укладений між адвокатом Кіндою Наталею Валеріївною та Пінежком Олександром Вікторовичем, а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1004, видане Радою адвокатів Одеської області 27.12.2002 р. та ордер серії ОД № 433007. Пунктом 2.2.1 договору встановлено, що клієнт оплачує юридичну допомогу, яка надається адвокатом у розмірі 6 000 грн. На підтвердження факту оплати послуг адвоката позивач надав квитанцію до прибуткового касового ордера від 20.05.2019 р. Крім того, до договору надано розрахунок по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу від 20.05.2019 р., яким передбачено, крім судового збору, вартість наступних послуг: зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин - 600 грн. (1 год.); правовий аналіз наданих клієнтом документів - 600 грн. (1 год.); пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування у спірних правовідносинах 1 200 грн. (2 год.); складання адміністративного позову 1800 грн. (3 год.); складання паперового розрахунку витрат на правничу допомогу - 600 грн. (1 год.); підготовка додатків до адміністративного позову - 300 грн. (0,5 год.); поїздка до суду, подання адміністративного позову - 600 грн. (1 год.). Загалом, за розрахунком адвоката, ним витрачено 10 годин часу, а гонорар адвоката складає 600 грн./год. Колегія суддів не приймає позицію апелянта щодо необхідності відмовити в стягненні судових витрат в повному обсязі так як, до матеріалів справи не надано доказів оплати позивачем юридичних послуг, оскільки відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсяг опрацьованого матеріалу, про необхідність присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 1000 грн., а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню в цій частині. Доводи апелянта про те, що стягнення на користь позивача суми судових витрат з огляду на заборону використання коштів Пенсійного Фонду на цілі, не передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є неправомірним, ґрунтуються на хибному розумінні відповідачем норм матеріального та процесуального права, та свідчать виключно про правовий нігілізм представника державного органу. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року залишити без змін. Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Суддя-доповідач: Л.Є. Зуєва Суддя: М.П. Коваль Суддя: І.О. Турецька