LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Другий апеляційний адміністративний суд520/11901/21

від 29.03.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області - задовольнити частково.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2023 р. Справа № 520/11901/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.02.22 року у справі № 520/11901/21 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про стягнення заробітної плати, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, в якому просив суд: - постановити до стягнення на його користь заробітну плату шляхом зобов`язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити йому безпідставно утримані кошти з заробітної плати за період часу з серпня 2004 року по серпень 2014 року у вигляді військового збору. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року у справі № 520/11901/21 позов задоволено. Зобов`язано нарахувати та виплатити Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області на користь ОСОБА_1 необґрунтовано утриманий військовий збір за період з серпня 2004 року по серпень 2014 року. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року у справі № 520/11901/21, та ухвали нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскільки заборгованість із заробітної плати позивачу відповідачем була нарахована після 03.08.2014 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 31.07.2014 року №1621, яким підрозділ 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України було доповнено пунктом 16-1, у відповідності до якого встановлено військовий збір, вважає, що відповідачем правомірно було утримано військовий збір з нарахованих позивачу сум після 03.08.2014 року. Крім того зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача необґрунтовано утриманий військовий збір за період з серпня 2004 року, оскільки заборгованість із заробітної плати позивача, з якої був утриманий спірний військовий збір, виплачена відповідачем на виконання судових рішень за період починаючи з квітня 2006 року. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у відповідності до наказу по особовому складу № 154 Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області 16.08.2004 року позивача призначено на посаду спеціаліста 1 категорії - юрисконсульта юридичного відділу. Згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 31.05.2019 року № 36-3547 та доданого до нього розрахункового листка за травень 2019 року позивачу відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 року у справі № 820/3284/18 нараховано за період з квітня 2006 року заробітну плату на суму 26075,16 грн., з яких утримано 391,13 грн. військового збору (а.с. 76а, 77-79). Згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 10.10.2019 року № 36-4427 та доданого до нього розрахункового листка за жовтень 2019 року позивачу відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2019 року у справі № 520/5991/19 нараховано за період з квітня 2006 року заробітну плату на суму 28271,11 грн., з яких утримано 424,07 грн. військового збору (а.с. 80, 81-84). Згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій, Луганській областях від 21.07.2020 року № 20-02-ПІ-80 та доданого до нього розрахункового листка за червень 2020 року позивачу відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 року у справі 520/11618/19 нараховано за період з вересня 2006 року заробітну плату на суму 4474,80 грн., з яких утримано 67,12 грн. військового збору (а.с. 85, 86-87). Згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій, Луганській областях від 09.11.2020 року № 20-02-ПІ-113 та доданого до нього розрахункового листка за листопад 2020 року позивачу відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року у справі № 520/10631/2020 нараховано за період з вересня 2006 року заробітну плату на суму 5153,98 грн., з яких утримано 77,31 грн. військового збору (а.с. 88, 89-90). Вважаючи, що відповідач незаконно утримав військовий збір з його заробітної плати, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості утримання відповідачем військового збору із заробітної плати позивача за період з серпня 2004 року по серпень 2014 року. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 31 липня 2014 року №1621 який набрав чинності 03.08.2014 року, підрозділ 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України доповнено п.16-1, яким передбачено, що тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлюється військовий збір. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII який набрав чинності 01.01.2015 року, в абзаці першому пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України слова і цифри "до 1 січня 2015 року" замінено словами "до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України". У відповідності до підпунктів 1.1 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Згідно пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Таким чином, роботодавці набули обов`язку утримання (нарахування) та сплати (перерахування) військового збору до бюджету з доходів у вигляді заробітної плати на підставі Закону України від 31 липня 2014 року №1621 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України», яким підрозділ 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України доповнено п. 16-1, починаючи з 03.08.2014 року. Колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У своєму рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп). Таким чином, за наведеного тлумачення Конституційним Судом України норм ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто не можуть бути застосовані до тих правовідносин, які виникли до набрання ними (законами, нормативно-правовими актами) чинності та відповідно вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності, крім випадку коли такі закони чи інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Що стосується відповідальності юридичних осіб, то закон чи інший нормативно-правовий акт може передбачати відповідальність за діяння, вчинені особою в минулому, тобто мати зворотну дію в часі, однак про це повинно бути вказано безпосередньо в самому законі або іншому нормативно-правовому акті. Відтак, загальновизнаним принципом права є те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Виключенням є лише правило, відповідно до якого зворотну дію в часі мають лише ті закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи. Колегія суддів зазначає, що норми Закону України від 31 липня 2014 року №1621 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України», який набрав чинності 03.08.2014 року, не містять положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто зворотної дії в часі вказаний закон не має. З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача законних підстав для утримання військового збору із заробітної плати позивача на яку він мав право до 03.08.2014 року, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість утримання відповідачем військового збору з таких сум за період до 03.08.2014 року. Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача необґрунтовано утриманий військовий збір за період починаючи з серпня 2004 року, оскільки згідно листів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 31.05.2019 року № 36-3547, та від 10.10.2019 року № 36-4427, та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій, Луганській областях від 21.07.2020 року № 20-02-ПІ-80, та від 09.11.2020 року № 20-02-ПІ-113, та доданих до них розрахункових листків, заробітна плата, з якої було утримано військовий збір, позивачу була нарахована на виконання судових рішень за період починаючи з квітня 2006 року. Оскільки доказів утримання відповідачем військового збору із заробітної плати позивача за період до квітня 2006 року матеріали справи не містять, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача необґрунтовано утриманий військовий збір за період з серпня 2004 року до квітня 2006 року. У зв`язку із наведеним, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Що стосується доводів скаржника про те, що він є неналежним відповідачем у цій справі, то колегія суддів зазначає, що наказом Фонду державного майна України від 13.05.2019 № 796 "Про внесення зміни до назви Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях" змінено назву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях. Встановлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях є правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях згідно з розподільчим балансом. На виконання наказу Фонду державного майна України від 16.05.2019 № 467 "Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України" проведено заходи, пов`язані з реорганізацією регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області: утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м. Харків, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області. Наказом Фонду державного майна України від 12.05.2021 № 774 "Про виділ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області" виділено зі складу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях нову юридичну особу публічного права - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, до якої за розподільчим балансом переходить частина майна, прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях. Наказом Фонду державного майна України від 13.05.2021 № 783 "Про утворення юридичної особи" утворено нову юридичну особу - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області шляхом виділу частини майна, прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях. За правилами ст. 190 ЦК України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно. З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про те, що воно не є неналежним відповідачем у цій справі. Згідно частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року у справі № 520/11901/21 - скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про стягнення заробітної плати задовольнити частково. Зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 необґрунтовано утриманий військовий збір за період з квітня 2006 року до 03 серпня 2014 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»