Постанова 4857 № 460/30883/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/30883/22 пров. № А/857/18073/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Пліша М.А., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року (суддя Недашківська К.М., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у вересні 2022 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФУ в Рівненській області), в якому просила:визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи(далі Закон №796-ХІІ) з 20.03.2022; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно з статтею 39 Закону №796-ХІІ з 20.03.2022. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач зареєстрований і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23 липня 1991 року, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку ГУПФУ в Рівненській області. Вказує, що відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, проте не нараховує та не виплачує такі суми, що є протиправною бездіяльністю, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 рокув задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, щооскільки має статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням, то на неї поширюється дія Закону №796-ХІІ, зокрема, встановлені даним законом пільги. Зазначає, що з 17.07.2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (село Немовичі) (з 01.01.1986, у період з 01.01.1986 по 26.05.2016 без реєстрації). Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо не нарахування на невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ, позивач звернулася до суду з позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надане позивачем посвідчення є документом, що надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ для громадян, віднесеним до категорії

4. Вказане свідчить про те, що позивач не має за таким посвідченням права на пільги, установлені статтею 39 Закону №796-ХІІ, оскільки не відноситься до громадян, які постійно працювали чи працюють, або проживала чи проживають на територіях безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення. Посвідчення категорії 1, 2, 3 не надано, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом № 796-XII. Питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи від 27.02.1991р. №791а-ХІІ, відповідно до ст.2 якої є такі категорії зон радіоактивно забруднених територій: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого добровільного відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VIII у ст. 2 Закону №791а внесено зміни, якими абз.5 ч.2 ст.2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015р. Отже, з 01.01.2015р. ст.2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Таким чином, з 01.01.2015р. зона посиленого радіоекологічного контролю виключено з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а. Також, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VIII виключено ст.23 Закону №796-ХІІ, якою встановлювались компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії

4. Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII. Водночас, жодні зміни, внесені Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VIII до Закону №791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались. Отже, чинна на момент звернення до суду редакція ст. 2 Закону №791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. При цьому до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991р. №106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися. ст.39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, чинній до 01.01.2015р., передбачалось, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Отже, із 17.07.2018р. відновила дію редакція ст.39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка була чинною до 01.01.2015р. Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. За результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. дійшла висновку, що з 17.07.2018р. відновлено дію ст.39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, що діяла до 01.01.2015р. Тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018р. № 6-р/2018 відновлено право особі на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону № 796-ХІІ. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016р. не застосовується як розрахункова величина. Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019р. у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме: п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017р. набрав чинності Закон України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017р.. Таким чином, виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, на підставі ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. № 796-ХІІ, встановлюється із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу апелянта на наступне. ст.11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", чітко передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: 1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення; 2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій; 3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; 4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років; 5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України; 6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв`язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п`ятої статті 17 цього Закону. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у ст.27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у п.6 ч.1 цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до п.1 ч.1 ст.14 цього Закону. В ст.19 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», видно, що компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. ч.1 ст. 65 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визначено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Вказані вище норми свідчать про те, що пільги, установлені Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стосуються виключно осіб, щодо яких установлено відповідну категорію постраждалих, та підтверджується відповідним посвідченням. Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявне «громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю» (Категорія 4). Таке Посвідчення видане позивачу - 14.01.2005. Посвідчення видане відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.1991р. №44, якою затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі Порядок №44). В п.1 Порядку №44 передбачено, що цей Порядок регулює правила видачі посвідчень особам, віднесеним відповідно до ст.14 Закону УРСР Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ( 796-12 ) до категорій 1, 2, 3,

4. За правилами п.2 Порядку №44, Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами й компенсаціями, встановленими чинним законодавством. Відповідно до п.5, п.6 Порядку №44 громадянам, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія А - учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1988 - 1990 роках і серія Б - громадянина, який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає на територіях безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення. Громадянам, віднесеним до категорії 4 видаються посвідчення коричневого кольору, серія В - громадянина, який постійно працює і проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю. Колегія суддів звертає увагу апелянта, що такий не надав суду посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідної категорії (1-3), а тому пільги Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на нього не розповсюджуються. В даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не має за таким Посвідченням права на пільги, установлені ст.39 Закону №796-ХІІ, оскільки не відноситься до громадян, які постійно працювали чи працюють, або проживала чи проживають на територіях безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, тобто Посвідчення категорії 1-

3. Слід звернути увагу апелянта на ту обставину, що у зв?язку зі змінами в законодавстві з 1 січня 2015 року четверта зона зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивно забруднених територій, що у підсумку не дає особам, які проживають на цій території, права на отримання доплати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ГУПФУ у Рівненській області діяв у спосіб визначений законами та Конституцією України. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 рокув справі №460/30883/22- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш