Постанова 4857 № 460/22365/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/22365/23 пров. № А/857/23487/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П.; суддів: Кухтея Р.В., Коваля Р.Й.; розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 460/22365/23 (суддя Недашківська К.М., м. Рівне) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В: 25 вересня 2023 ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася у Рівненський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач) в якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 25.03.2023. Зобов`язати нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 25.03.2023. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка зареєстрована і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23 липня 1991 року, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області. ОСОБА_1 зазначає, що відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської катастрофи», проте не нараховує та не виплачує такі суми, що є протиправною бездіяльністю. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вулиця Олександра Борисенка, 7, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій залишено без задоволення. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку, та покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення Рівненським окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов. Свою апеляційну скаргу апелянт обґрунтовує тим, що вона надала усі документи, які підтверджують факт перебування на обліку у пенсійному органі за місцем реєстрації та право на підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3); проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вважаючи протиправною бездіяльність органу Пенсійного фонду України щодо ненарахування на невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, згідно з статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що правових підстав для вирішення спору щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 25.03.2023 нарахування та виплату їй доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" немає, оскільки у даному випадку наявне судове рішення у справі №460/30958/22, яким вирішено питання щодо виплати такої доплати з 16.08.2022, тобто без зазначення кінцевого строку, що свідчить про необмеженість такого призначення у часі. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право позивача, яке вже відновлене рішенням суду в іншій справі. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ (далі Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015) передбачала : Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах : - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим КМУ. 28.12.2014 було прийнято Закон України №76-VIII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, п.п.7 п.4 розділу І якого було внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45. 01.01.2016 набрав чинності Закон України Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №987-VIII від 04.02.2016 (далі - №987-VIII), яким у Законі №796 статтю 39 викладено такого змісту : Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) п.п.7 п.4 розділу І Закону №76. Вирішено, що положення п.п.7 п.4 розділу І Закону №76 визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №796-ХІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, у рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53, 60 Закону №796 (у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76), проте застережень щодо порядку застосування ст.39 Закону №796 вказане рішення не містить. Конституційний Суд України у рішенні №1-зп від 13.05.1997 висловив позицію, згідно з якою, закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Колегія суддів зазначає, що з 17.07.2018 відновила дію редакція ст.39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987 та відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено з включенням статті 39 Законом №987. Стаття 39 (у редакції Закону №987) врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян : 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта, зокрема статті 39 Закону №796, до внесення змін Законом №76, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796 (у редакції Закону №987). І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та ст.6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону №796. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2020 по зразковій справі №240/4937/18. З матеріалів справи видно, що позивачка є непрацюючим пенсіонером і проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а отже має право на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796. Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Вказане узгоджується також із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.08.2022 по справі №357/6372/17. При цьому, положення ст.39 Закону №796 не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, з наявністю/відсутністю посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Системний аналіз положень Закону №796 дає підстави для висновку, що цей закон спрямований на регулювання правового становища широкого кола громадян, не всі з яких мають право на отримання посвідчення встановленого зразка. Право на отримання підвищення до пенсії гарантується (1) непрацюючим (2) пенсіонерам, які (3) проживають на територіях радіоактивного забруднення. У даному контексті також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 по зразковій справі №240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме : а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата з 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796, у редакції, чинній до 01.01.2015. Зазначені обставини встановлені колегією суддів та підтверджуються матеріалами справи. Суд першої інстанції не взяв до уваги постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року у справі №460/30958/22, якою скасовано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року та помилково зіславсяя на ст. 382 КАС України зазначивши про відсутність правових підстав для вирішення спору щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 25.03.2023 нарахування та виплату позивачу доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", немає, оскільки у даному випадку наявне судове рішення у справі №460/30958/22, яким вирішено питання щодо виплати такої доплати з 16.08.2022, тобто без зазначення кінцевого строку, що свідчить про необмеженість такого призначення у часі. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України захисту в судовому порядку підлягає право позивача яке є фактично порушене суб`єктом владних повноважень. Натомість, з матеріалів справи слідує, що позивачка не зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з відповідною заявою про проведення їй виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст. 39 Закону України № 796 та підтверджуючими документами з приводу реєстрації місця фактичного проживання у населеному пункті віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення. За приведених обставин, доводи позивачки з приводу протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати позивачу із 25 березня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення згідно статті 39 Закону України є безпідставними, позаяк позивачка не вчинила жодних дій щодо повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з наданням відповідних доказів про проживання на території гарантованого добровільного відселення та наявності у неї підстав для застосування ст. 39 Закону України №

796. Отож, у зв`язку з відсутністю належного повідомлення позивачем Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про місце проживання та наявності підстав для застосування ст. 39 Закону України № 796, відповідачем не розглядалось в установленому порядку (з прийняттям відповідного рішення) питання щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення. При цьому колегія суддів зазначає, що суд не вправі перебирати на себе повноваження та функції органів пенсійного фонду та замість них вирішувати питання віднесені до їх компетенції, адже до повноважень суду належить вирішення спорів щодо надання правової оцінки діям, рішенням та бездіяльності відповідача, як суб`єкта владних повноважень, за умови, що такі мали місце. Натомість, ОСОБА_1 у даній справі оминаючи уповноважений орган, яким є відповідач намагається вирішити питання щодо призначення їй підвищення до пенсії виключно через суд, що з огляду на приведені фактичні обставини справи є неприпустимим. Отож, заявлена вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ є передчасною та такою що заявлена без відповідного звернення до відповідача. Як наслідок, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні такої вимоги слід відмовити, з підстав її передчасності. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду в частині приведених мотивів не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити в частині приведених мотивів на підставі яких у задоволенні позову відмовлено. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 460/22365/23 змінити у частині мотивів, які слугували підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, урахувавши мотиви приведені у даній постанові. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей Р. Й. Коваль