Постанова Дніпровський апеляційний суд № 195/40/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/46/23 Справа № 195/40/16-ц Головуючий у першій інстанції: Скрипченко Д. М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2023 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В., за участю секретаря Сахарова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Марганецька державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Мирівська сільська рада Томаківського району Дніпропетровської області, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання недійсними державних актів на земельні ділянки, скасування державної реєстрації, визнання права власності на частину будинку та земельних ділянок у порядку спадкування за законом, ВСТАНОВИЛА: У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина. До складу спадщини увійшли житловий будинок площею 29,8 кв.м., загальною площею 64,0 кв.м., а також земельна ділянка площею 0,66 га. по АДРЕСА_1 . Спадкоємцями майна померлого ОСОБА_5 явилися позивач та його мати ОСОБА_6 , які прийняли спадщину відповідно до ст. 1270 ЦК України, оскільки на момент відкриття спадщини постійно проживали зі спадкодавцем. Відповідач ОСОБА_2 та третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 , являючись дочками спадкодавця ОСОБА_5 не зверталися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини та не були зареєстровані за місцем відкриття спадщини. Спадщину на своє ім`я оформила мати позивача - ОСОБА_6 , про що отримала у Марганецькій державній нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. У встановлений строк позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а його сестра ОСОБА_3 подала заяву про відмову від прийняття спадщини на користь позивача. 18.10.2012 року ОСОБА_6 було складено заповіт на все своє майно на користь ОСОБА_2 . Таким чином, під час видачі його матері ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_5 , були порушені його права як спадкоємця першої черги за законом, оскільки він проживав та був зареєстрований за місцем відкриття спадщини і мав право на 1/2 частину спадкового майна. Тому позивач просив визнати недійсними в 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за законом №1268, видане 28.11.2008 року Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом №1270, видане 28.11.2008 року Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області на земельну ділянку площею 0,66 га (для присадибної ділянки - 0,21 га. та підсобного господарства - 0,45га.) за адресою по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку серія яз №307127, площею 0,2100 га для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, виданий відділом Держкомзему у Томаківському районі від 26.03.2009 року, державний акт на право власності на земельну ділянку серія яз №3307128, площею 0,4500 га для ведення особистого підсобного господарства за адресою по АДРЕСА_1 , виданий відділом Держкомзему у Томаківському районі від 26.03.2009 року; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1 який належав їй на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом №1268, яке видане 28.11.2008 року Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, державну реєстрацію на присадибну ділянку площею 0,21га. у АДРЕСА_2 , на яку отримано державний Акт серія яз №307127 виданий відділом Держкомзему у Томаківському районі Дніпропетровської області від 26.03.2009 р., яка зареєстрована за № 010913400249; скасувати державну реєстрацію на земельну ділянку для підсобного господарства площею 0,45 га., за адресою по АДРЕСА_1 , на який отримано державний Акт серії ЯЗ №307128, виданий відділом Держкомзему у Томаківському районі Дніпропетровської області від 26.03.2009 року та зареєстрований за №010919400250. Визнати за позивачем право власності у порядку спадкування за законом на 1/2 частку житлового будинку «А», житловою площею 29,8 кв.м, загальною 64,0 кв.м. з господарчими будівлями: кухня літ. «Б», сарай літ. «В», погріб літ. «Г», сарай літ. «Д», убиральня літ. «Ж», що належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право приватної власності від 09.12.1988 року; визнати за позивачем право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2100 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд та на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,4500 га для ведення особистого підсобного господарства, що розташовані за адресою по АДРЕСА_1 . Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено (а.с. 197-200, 242-244 т.1). Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 1 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 54-57 т.2). Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 09 липня 2021 року про виправлення описки, в задоволенні позову відмовлено (а.с. 229-231 т.2, 47 т.3). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог (а.с. 235-240 т.2). Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи. Від ОСОБА_4 22.11.2021 року надійшла заява про розгляд справи без його участі. Від Другої нікопольської державної нотаріальної контори, яка виконує обов`язки Марганецької державної нотаріальної контори Дніпропетровської області надійшов лист №370/01-16 від 15.04.2022 року про розгляд справи без представника нотаріальної контори. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 - батько позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 26.09.2007 року, а також копіями свідоцтв про народження дітей (а.с. 27, 28, 74 т.1). На час смерті ОСОБА_5 йому на праві приватної власності належав житловий будинок житловою площею 29,8 кв.м, загальною площею 64,0 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: кухня літ. «Б», сарай літ. «В», погріб літ. «Г», сарай літ. «Д», убиральня літ. «Ж», що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок, виданого 09.12.1988 року, що підтверджується копією вказаного свідоцтва та копією витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно №19343312 від 27.06.2008 року (а.с. 11, 114, 116 т.1). Також ОСОБА_5 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,66 га. (для присадибної ділянки площею 0,21 га та для підсобного господарства площею 0,45 га) за адресою по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю серії ТМ №006524, виданого на підставі рішення Мирівської сільської ради народних депутатів від 26.06.1998 року №58 (а.с. 135 т.3). Вказані вище правоустановчі документи на імя ОСОБА_5 учасниками справи не оспорюються. Відповідно до повної копії спадкової справи №47, заведеної 16.02.2008 року Томаківською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулася 16.02.2008 року його дружина ОСОБА_6 (а.с. 110 зворот т.1). Згідно довідок №1634, №1635 від 7 вересня 2015 року, виданих виконкомом Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, станом на 25 вересня 2007 року в будинку по АДРЕСА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 проживали позивач ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_6 (дружина); ОСОБА_1 є зареєстрованим та проживає за цією ж адресою і на час видачі довідки (а.с. 29, 30 т.1). Довідка №752 про реєстрацію місця проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини двох осіб ( ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ) міститься також у спадковій справі №47 від 16.02.2008 року (а.с. 113 т.1). 28 листопада 2008 року нотаріус Томаківської державної нотаріальної контори видала на ім`я ОСОБА_6 (дружині спадкодавця) свідоцтва про право на спадщину за законом №1268 на житловий будинок та №1270 на земельні ділянки площею 0,2100 га для присадибної ділянки та площею 0,4500 га для ведення підсобного господарства, що знаходяться за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 118 зворот, 119 т.1). 17 вересня 2015 року позивач (син спадкодавця) звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на належну йому частку після смерті батька ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 122 т.1). Постановою державного нотаріуса Марганецької державної нотаріальної контори від 17 вересня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з помилковою видачею свідоцтв про право на спадщину за законом в цілому на ім`я дружини спадкодавця ОСОБА_6 , при видачі яких не були враховані права та інтереси ОСОБА_1 (а.с. 49а, 126 т.1). Також встановлено, що відділом Держкомзему у Томаківському районі Дніпропетровської області 26.03.2009 року на ім`я ОСОБА_6 , на підставі зазначених вище свідоцтв про право на спадщину, були видані Державний акт серії ЯЗ №307127 від 26.03.2009 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,21 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та Державний акт серії ЯЗ №307128 на право власності на земельну ділянку площею 0,4500 га для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 48, 49 т.1). Згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21512359, виданого 11.01.2009 року Обласним комунальним підприємством "Томаківське бюро технічної інвентаризації", за ОСОБА_6 зареєстровано право приватної власності на спірний житловий будинок, на підставі свідоцтва про право на спадщину №1268 від 28.11.2008 року (а.с. 45 т.1). ОСОБА_6 (мати сторін) за життя склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В. 18.10.2012 року за реєстровим №946, яким розпорядилася на випадок своєї смерті усім своїм майном на користь ОСОБА_2 (а.с. 73 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 померла (а.с. 62 т.1). Відповідно до повної копії спадкової справи №86/2013, заведеної приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В. 04.12.2013 року після ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про відмову від прийняття спадщини звернулась 04.12.2013 року ОСОБА_3 (а.с. 61 т.1); ОСОБА_2 08.05.2014 року подала заяву про прийняття спадщини за заповітом (а.с. 72 т.1). Статтею 1218 ЦК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто на час відкриття спадщини після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частиною 3 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України). Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Відповідно до абзацу 1 пункту 210 Розділу 22 Глави ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року (у відповідній редакції) №20/5, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Відповідно до абзацу 3 пункту 210 Розділу 22 Глави ІІІ Інструкції видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що місце проживання позивача у встановленому порядку на час відкриття спадщини після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , було зареєстроване разом зі спадкодавцем по АДРЕСА_1 ; встановивши також, що позивач є сином спадкодавця та відповідно спадкоємцем першої черги; у встановлений шестимісячний строк ОСОБА_1 не звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, - колегія дійшла висновку про доведеність позивачем факту прийняття ним спадщини за законом після батька ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/2 частки такого майна. Ураховуючи викладене, у позивача, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном (1/2 часткою будинку та земельних ділянок) виникли з часу відкриття спадщини. Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини перша та третя статті 215 ЦК України). Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження нею. Таким чином, оскільки нотаріусом не враховано при видачі ОСОБА_6 свідоцтв про право на спадщину за законом інтересів позивача, який прийняв спадщину у рівних частках з матір`ю після свого батька, вказані свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 28.11.2008 року на ім`я ОСОБА_6 Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області за реєстровими номерами №1268 (щодо житлового будинку з господарчими будівлями) та №1270 (щодо земельної ділянки площею 0,66 га, переданої для присадибної ділянки площею 0,21 га та підсобного господарства площею 0,45 га) підлягають визнанню недійсними в частині 1/2 частки цього спадкового майна. Встановивши, що на підставі вказаних вище свідоцтв про право на спадщину за законом від 28.11.2008 року №1268 та №1270 на ім`я ОСОБА_6 видані державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,2100 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд серії ЯЗ №307127 та на земельну ділянку площею 0,4500 га для ведення особистого підсобного господарства серії ЯЗ №307128, колегія дійшла висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними. Згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21512359, виданого 11.01.2009 року Обласним комунальним підприємством "Томаківське бюро технічної інвентаризації", за ОСОБА_6 11.01.2009 року зареєстровано право приватної власності на спірне домоволодіння, на підставі свідоцтва про право на спадщину №1268 від 28.11.2008 року, що також підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно №290031174 від 13.12.2021 року (а.с. 45 т.1, 79-80 т.3). Частиною першою статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №755/9555/18 міститься правовий висновок про те, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права (пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі №915/127/18). Відповідно до статті 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині другій статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній до 16 січня 2020 року, унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону №1952-IV викладено в новій редакції. Так, відповідно до абзаців 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року до 26 липня 2022 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Згідно з абзацом 3 частини третьої статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 26 липня 2022 року, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Отже, в розумінні положень наведеної норми в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення в цій справі, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону №1952-IV в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом. За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі №1952-IV. Враховуючи викладене, оскільки з 16 січня 2020 року матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, враховуючи зміст позовних вимог, суд дійшов висновку, що скасування державної реєстрації буде ефективним способом захисту порушених прав позивача. Виходячи з викладеного, встановивши проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_6 щодо домоволодіння на підставі оспореного свідоцтва про право на спадщину №1268 від 28.11.2008 року, колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування державної реєстрації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна - 23789819), проведеної 11.01.2009 року на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 28.11.2008 року Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області за реєстровим №1268 (рішення про державну реєстрацію від 11.01.2009 року). Позивачем не представлено доказів проведення державної реєстрації права власності на на присадибну земельну ділянку площею 0,21 га та на земельну ділянку для підсобного господарства площею 0,45 га, які знаходяться по АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційних довідок з Реєстру прав власності на нерухоме майно №290031174 від 13.12.2021 року, №290031147 від 13.12.2021 року, реєстрація права власності за ОСОБА_6 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно чи Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянкок за адресою по АДРЕСА_1 не проводилась (а.с. 79-80, 81-82 т.3). Тому підстави для задоволення позову в частині скасування державної реєстрації на присадибну ділянку площею 0,21 га і земельну ділянку для підсобного господарства площею 0,45 га, що знаходяться за вказаною вище адресою відсутні. Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За змістом частини першої статті 328 ЦК України Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (частина 1 статті 1225 ЦК України). Оскільки постановою державного нотаріуса від 17 вересня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявні підстави для визнання за позивачем права власності у порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку житлового будинку літ «А», житловою площею 29,8 кв.м, загальною площею 64,0 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: кухня літ. «Б», сарай літ. «В», погріб літ. «Г», сарай літ. «Д», убиральня літ. «Ж»; на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2100 га для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,4500 га для ведення особистого підсобного господарства, що знаходяться за адресою по АДРЕСА_1 . Щодо посилань представника відповідачки на те, що спірне нерухоме майно є спільною власністю членів колгоспного двору, суд зазначає наступне. За змістом довідки Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області від 21.12.2015 року №2430, згідно запису погосподарської книги №2 особовий рахунок № НОМЕР_2 за період 1977 - 1979 роки у колгоспному дворі ОСОБА_7 , 1907 р.н., за адресою АДРЕСА_1 знаходилось: житловий будинок 1964 року забудови, стара хата, времянка 1978 року забудови, земельна ділянка 0,43 га.; у колгоспному дворі ОСОБА_7 , 1907 р.н., голови колгоспного двору за адресою АДРЕСА_1 були зареєстровані: голова двору ОСОБА_7 , 1907 р.н., син ОСОБА_5 , 1939 р.н., невістка ОСОБА_6 , 1939 р.н., - онука ОСОБА_8 , 1963 р.н., онука ОСОБА_9 , 1966 р.н., онук ОСОБА_1 , 1970 р.н. (а.с. 13 т.1). Відповідно до статті 120 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент. А згідно статті 112 цього Кодексу майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам. Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини. Частка непрацездатного і неповнолітнього члена колгоспного двору, як зазначено у статті 123 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року в редакції станом на 1991 рік, визначається, виходячи з рівного права всіх членів двору на їх спільне майно, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Як встановлено судом, житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок, виданого 09.12.1988 року на підставі рішення виконкому Томаківської районної ради народних депутатів від 26.10.1988 року (а.с. 11, 114, 116 т.1). Відповідно до довідки Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області від 27.01.2016 року №173, на 01.01.1991 та на 15.04.1991 за адресою по АДРЕСА_1 , згідно запису погосподарської книги №3, особовий рахунок НОМЕР_3 членами колгоспного двору являлись: голова двору ОСОБА_5 , 1939 р.н., дружина ОСОБА_6 , 1939 р.н., син ОСОБА_1 , 1970 р.н., мати ОСОБА_7 , 1907 р.н., дочка ОСОБА_10 , 1963 р.н., зять ОСОБА_4 , 1967 р.н. онука ОСОБА_11 , 1989 р.н. (а.с. 91 т.1). Крім того, за адресою по АДРЕСА_1 гідно запису погосподарської книги №3, особовий рахунок 97 за 1991 - 1995 роки дійсно були зареєстровані: ОСОБА_10 , 1963 р.н. та знялась з реєстрації 06.06.1995 року; ОСОБА_11 , 1989 р.н. та знята з реєстрації 06.06.1995 року, ОСОБА_4 , 1967 р.н. та знявся з реєстрації 02.07.1992 року (а.с. 92 т.1). ОСОБА_7 , 1907 р.н., померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 25 т.1). Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Відповідно до частини першої статті 563 ЦК УРСР 1963 року, в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Згідно із роз`ясненням, викладених в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року №4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» та в підпункту «г» пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів. З матеріалів справи вбачається, що на час смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в домоволодінні по АДРЕСА_1 разом з ним були зареєстровані позивач (син) та ОСОБА_6 (дружина). Позивач зареєстрований та проживає на цей час у спірному домоволодінні по АДРЕСА_1 . За вказаною адресою ОСОБА_12 знята з реєстрації у серпні 1982 року (а.с. 24 т.1), ОСОБА_4 знятий з реєстрації 02.07.1992 року (а.с. 23 т.1), ОСОБА_2 та ОСОБА_11 зняті з реєстрації 06.06.1995 року (а.с. 23, 92 т.1). Як встановлено судом, 28 листопада 2008 року ОСОБА_6 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом №1268 на житловий будинок та №1270 на земельні ділянки площею 0,2100 га для присадибної ділянки та площею 0,4500 га для ведення підсобного господарства, що знаходяться за адресою по АДРЕСА_1 в цілому. Суду не представлено доказів звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 з позовом щодо визнання права, визначення (виділення) частки у спільній сумісній власності у майні колгоспного двору, зокрема, на спірний будинок та земельні ділянки по АДРЕСА_1 . Доказів порушення зазначених питань у позасудовому порядку учасниками справи суду не надано. Відповідно до пояснень учасників процесу, змісту Єдиного державного реєстру судових рішень, правоустановчі документи щодо спірних обєктів нерухомості, які були видані на імя ОСОБА_5 , не оспорюються. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 25 т.1), ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Доказів звернення за життя вказаних осіб з позовами щодо визнання права, визначення (або виділ) частки у праві спільної сумісної власності на спірні будинок та земельні ділянки також не надано; клопотань про витребування відповідних доказів судом - не представлено. Згідно листа першої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 27.01.2022 року №32/01-16, по алфавітним книгам з 1993 року та у Спадковому реєстрі після ОСОБА_7 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадкова справа не заводилась (а.с. 126-127 т.3). За життя ОСОБА_6 фактично визнала право приватної власності на спірне домоволодіння за її чоловіком ОСОБА_5 , у зв`язку з отриманням нею свідоцтв про право на спадщину на майно спадкодавця. Більше того, відповідачка із вимогами щодо частки у праві спільної сумісної власності члена колгоспного двору до суду не зверталась, а також не має повноважень на представлення інтересів інших осіб, зокрема, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 . Таким чином, суд розглядає дану справу з урахуванням заявлених позовних вимог та встановлених обставин у справі. Зокрема, виходячи із наведених вище правоустановчих документів - свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 09.12.1988 року, державного акту на право приватної власності на землю серії ТМ №006524, виданого на підставі рішення Мирівської сільської ради народних депутатів від 26.06.1998 року №58, які не оспорюються, а також свідоцтв про право на спадщину за законом №1268 та №1270 від 28 листопада 2008 року, які, окрім позивача в частині 1/2 спадкового майна, не оспорюються. Щодо заяви відповідачки про застосування позовної давності до вимог про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання недійсними державних актів на земельні ділянки, скасування державної реєстрації, колегія зазначає наступне (а.с. 87-92 т.2). Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частинами другою та третьою статті 264 ЦПК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України). Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження нею. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; позивач прийняв спадщину у передбачений законом спосіб, продовжував проживати у спірному будинку, користуватись спірними земельними ділянками, піклуватись про вказане нерухоме майно та ставився до нього, як до своєї власності у звязку із прийняттям спадщини батька. Дані факти визнаються сторонами та підтверджуються письмовими матеріалами справи. Судом встановлено, що оспорювані свідоцтва про право на спадщину за законом №1268 та №1270 видані 28 листопада 2008 року. Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЗ №307127 та серії ЯЗ №307128 видані ОСОБА_6 26.03.2009 року (а.с. 48, 49 т.1). Реєстрація права власності за ОСОБА_6 на спірний житловий будинок проведена ОКП "Томаківське бюро технічної інвентаризації" у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 11.01.2009 року (а.с. 79-80 т.3). Матеріали справи не містять доказів щодо повідомлення позивача нотаріусом чи іншими особами про видачу зазначених правоустановчих документів на імя ОСОБА_6 ; клопотання про надання чи витребування судом відповідних письмових доказів учасниками справи не заявлені. Встановлено, що позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на належну йому частку після смерті батька ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - 17 вересня 2015 року (а.с. 122 т.1). Постановою державного нотаріуса Марганецької державної нотаріальної контори від 17 вересня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, у зв`язку з помилковою видачею свідоцтв про право на спадщину за законом в цілому на ім`я дружини спадкодавця ОСОБА_6 , при видачі яких не були враховані права та інтереси ОСОБА_1 (а.с. 49а, 126 т.1). Колегія приймає до уваги доводи позивача, який зазначив, що дізнався що його мати отримала свідоцтва про право на усе спадкове майно батька та оспорювані державні акти у листопаді 2013 року, після смерті матері та у зв`язку зі зверненням з позовом про визнання заповіту недійсним (справа №195/1266/14-ц), у процесі підготовки та збору матеріалів до суду (а.с. 107 т.2). Судом апеляційної інстанції оглянуто у судовому засіданні вказану вище цивільну справу №195/1266/14-ц. Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним залишено без розгляду; ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили. Позовна заява у цій справі подана 08.08.2014 року, що стверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви. До позовної заяви у справі №195/1266/14-ц долучено, зокрема, копію свідоцтва про право на спадщину за законом №1268 від 28.11.2008 року, копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.01.2009 року. На запит суду до матеріалів справи №195/1266/14-ц 21.08.2014 року долучено копію спадкової справи після ОСОБА_5 та 02.09.2014 року копію спадкової справи після ОСОБА_6 . Враховуючи викладене, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія дійшла висновку про доведеність, що про порушення своїх прав щодо спадкового майна батька (у зв`язку з видачею ОСОБА_6 свідоцтв про право на спадщину, державних актів на земельні ділянки та реєстрацією за ОСОБА_6 права власності на спірний житловий будинок) позивач дізнався після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_2 та відкриття спадщини після смерті матері. Виходячи з викладеного, встановивши, що про порушення своїх прав позивач дізнався у листопаді 2013 року; постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька винесено нотаріусом 17.09.2015 року; з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 19.01.2016 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви, - колегія дійшла висновку про дотримання позивачем загального трирічного строку позовної давності до вимог про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання недійсними державних актів на земельні ділянки, скасування державної реєстрації. Суд зауважує, що саме ОСОБА_1 до смерті батька та після його смерті, а також до цього часу продовжує постійно проживати у спірному будинку, користується цим будинком та спірними земельними ділянками, володіє зазначеними обєктами, доглядає за спірним майном, підтримує його у належному технічному стані. Викладені обставини підтверджуються вищезазначеними письмовими доказами. Така поведінка позивача доводить його ставлення до спірного майна, як до своєї власності, успадкованого майна та, у сукупності з іншими доказами, доводить необізнаність позивача про оформлення оспорюваних правоустановчих документів на усе спадкове майно батька на імя матері. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору при поданні позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у загальному розмірі 7073 (сім тисяч сімдесят три) грн. 36 коп., що підтверджується квитанцією від 15.01.2016 року на суму 551,20 грн (а.с. 1 т.1), від 07.04.2016 року на суму 1191,52 грн (а.с. 201 т.1), від 31.08.2016 року на суму 661,44 грн (а.с. 1 т. 2), від 26.10.2016 року на суму 3968,64 грн (а.с. 21а т.2), від 03.02.2021 року на суму 1362,00 грн (а.с. 234 т.2). Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28.11.2008 року Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області за реєстровим №1268 після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_6 визнати недійсним в частині 1/2 частки житлового будинку з господарчими будівлями, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28.11.2008 року Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області за реєстровим №1270 після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_6 визнати недійсним в частині 1/2 частки земельної ділянки площею 0,66 га, переданої для присадибної ділянки площею 0,21 га та підсобного господарства площею 0,45 га, яка розташована за адресою по АДРЕСА_1 . Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2100 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд серії ЯЗ №307127, виданий відділом Держкомзему у Томаківському районі 26.03.2009 року на ім`я ОСОБА_6 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010913400249 визнати недійсним. Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,4500 га для ведення особистого підсобного господарства серії ЯЗ №307128, виданий відділом Держкомзему у Томаківському районі 26.03.2009 року на ім`я ОСОБА_6 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010913400250 визнати недійсним. Скасувати державну реєстрацію у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна - 23789819), проведену 11.01.2009 року на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 28.11.2008 року Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області за реєстровим №1268 (рішення про державну реєстрацію від 11.01.2009 року). Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності у порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку житлового будинку літ «А», житловою площею 29,8 кв.м, загальною площею 64,0 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: кухня літ. «Б», сарай літ. «В», погріб літ. «Г», сарай літ. «Д», убиральня літ. «Ж», що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності у порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2100 га для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,4500 га для ведення особистого підсобного господарства, що знаходяться за адресою по АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 7073 (сім тисяч сімдесят три) грн. 36 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова