Постанова Дніпровський апеляційний суд № 208/4637/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/723/23 Справа № 208/4637/17 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради, про виселення, ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2021 року задоволено клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про відмову від позовних вимог відповідно до ч.1 ст.206 ЦПК України. Прийнято відмову позивача від позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради, про виселення. Закрито провадження у справі №208/4637/17 провадження 2/208/212/21 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради, про виселення. Не погодившись з такою ухвалою, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області для продовження її розгляду. Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав. У відповідності до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів учасників справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України та ст.13 ЦПК України одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, в основі якого лежать дві ознаки: свобода та винятковість. Перша ознака полягає в тому, що ніхто не може бути примушений користуватися чи не користуватися своїм суб`єктивним правом, та сам суб`єкт визначає спосіб його реалізації. Друга - тільки носій, суб`єкт цього права може користуватися своїм правом, ніхто інший без його згоди не може цього робити. Основна логіка такого підходу до походження принципу диспозитивності цивільного судочинства зводиться до того, що, оскільки цивільний процес є процесуальною формою захисту суб`єктивних цивільних прав, право осіб цивільних правовідносин вільно розпоряджатися своїми правами має трансформуватися у процедурах цивільного судочинства через законодавче закріплення можливості зацікавлених осіб розпоряджатися матеріальними правами та процесуальними засобами їх здійснення. Право позивача відмовитися від позову на будь-якій стадії судового процесу визначено п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України. Відповідно до ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Як передбачено п.4 ч.1 та ч.2 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат та повернення судового збору з державного бюджету. При цьому, згідно з ч.2 ст.256 цього ж Кодексу у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. З викладених норм вбачається, що для відмови від позову потрібне саме вільне волевиявлення позивача, а саме звернення до суду із заявою про відмову від позову. У своїй скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, застосувавши норму закону, яка не підлягала застосуванню, а саме ст.256 ЦПК України, та не застосував норму закону, яка підлягала застосуванню до даних правовідносин, а саме ст.257 ЦПК України, згідно з якою на підставі позовної заяви, що відповідає вимогам процесуального закону щодо її оформлення, суддя відкриває провадження у цивільній справі. Як вбачається з матеріалів справи, 22 грудня 2020 року від представника АТ КБ «ПриватБанк» за довіреністю Стребіж М.О. через канцелярію Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла заява, відповідно до змісту якої представник позивача просив суд цивільну справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради, про виселення розглянути без його участі та вищевказаний позов залишити без розгляду. Так, відповідно до п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. При цьому, відповідно до ч.2 ст.257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно. Таким чином, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», зокрема, про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді даної справи, що призвело до постановлення помилкової ухвали, знайшли своє підтвердження. Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 379 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2021 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова