Постанова Дніпровський апеляційний суд № 176/1897/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8312/21 Справа № 176/1897/20 Суддя у 1-й інстанції - Крамар О. М. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Деркач Н.М. суддів - Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М., при секретарі - Усик А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про виселення, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року АТ КБ ПриватБанк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення. В обґрунтування позовних вимог банк зазначив, що 07.11.2016 року АТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримало у власність квартиру загальною площею 47,70 кв.м., житловою площею27,60 кв.м., яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 05.12.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 9026. Після отримання права власності на вказану нерухомість позивач спробував отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому відповідача ОСОБА_1 . Проживання відповідача в житловому приміщенні перешкоджає позивачу в реалізації його прав, передбачених ст.ст. 319, 321 ЦК України. Позивачем було направлено відповідачу письмову претензію про добровільне звільнення квартири, однак вказана вимога була проігнорована. На підставі наведеного позивач просив суд виселити ОСОБА_1 , який зареєстрований та/або проживає у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації. Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про виселення. Не погодившись з таким рішенням суду банк звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 07.11.2016 року АТ КБ «ПриватБанк» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру загальною площею 47,70 кв.м., житловою площею 27,60 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 05.12.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 9026. /а.с. 6-7/. АТ КБ «ПриватБанк» набуло право власності на зазначену житлову квартиру в безспірному, позасудовому порядку, а саме в порядку, узгодженому сторонами під час підписання договору іпотеки. 12.10.2020 року банком на адресу відповідача було направлено вимогу - претензію про необхідність виселення та зняття з реєстраційного обліку в квартирі протягом 30 днів з моменту отримання вимоги. Вказана вимога відповідачем залишена без задоволення. /а.с.8,9/ Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що відповідачем порушуються його права як власника квартири. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира, що передана в іпотеку, була набута відповідачем у власність не за рахунок кредитних коштів. Позивачем не доведено належними доказами та не надано суду відомостей про можливість надання позивачем одночасного з вирішенням питання про виселення із спірної квартири відповідача з наданням іншого постійного житлового приміщення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом. Згідно з частиною третьою статті 33 Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону. Відповідно до частини другої статті 39 Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Згідно з частиною першою статті 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР, з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України дають підстави дійти висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону, так і частини другої статті 109 ЖК Української РСР. Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР). Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 219/4394/16-ц. Матеріалами справи встановлено, що квартира, загальною площею 47,70 кв.м., житловою площею 27,60 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належала відповідачу, була придбана ним не за рахунок кредитних коштів. При цьому, позивачем не зазначено іншого постійного житлового приміщення, куди відповідач повинен бути виселений з іпотечного житла. Доказів про наявність у відповідача іншого житла, крім переданого в іпотеку, суду не надано. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову банку про виселення відповідача. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та були предметом розгляду у суді першої інстанції. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року залишено без змін заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року, якими відмовили у задоволенні позову банку про виселення ОСОБА_1 з квартири. В постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року зроблено висновок, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону №898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Спірна квартира, що передана в іпотеку, була набута у власність не за рахунок кредитних коштів. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Судді: Н.М. Деркач М.Ю. Петешенкова М.М. Пищида