Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 343/1395/22

Справа № 343/1395/22 Провадження № 22-ц/4808/418/23 Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Кузів А.В., з участю ОСОБА_1 , представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про припинення права особи на частку у праві власності на квартиру за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 13 січня 2023 року під головуванням судді Лицура І.М. у м. Долина, в с т а н о в и в: У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про припинення права особи на частку у праві власності на квартиру. В обґрунтування позову зазначила, що з 15.07.1989 року по 06.03.2008 року її батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі та вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона та її батьки з 05.05.2000 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . На даний час її батьки розлучені, в кожного з них є нова сім`я та неповнолітні діти. Частка відповідача в спільному майні є незначною, спірна квартира є неподільною, оскільки знаходиться на другому поверсі багатоквартирного будинку та є двокімнатною. При цьому, відповідач чинить перешкоди їй та ОСОБА_3 у користуванні належним їм майном, неможливо досягнути згоди та порозуміння в порядку користування житловим приміщенням, спільне проживання в спірній квартирі є неможливе, оскільки між нею та відповідачем і його сім`єю існують тривалі неприязні стосунки. Разом з тим, відповідач є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_2 та трикімнатної квартири АДРЕСА_3 . Посилаючись на те, що спільне володіння та користування квартирою є категорично неможливим, припинення права відповідача на частку в спільному майні не завдасть істотної шкоди його правам та інтересам, позивач просила припинити право власності відповідача на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 зі стягненням з неї на його користь грошової компенсації в розмірі 50 333,00 грн і визнати за нею право власності на цю частку квартири. Рішенням Долинського районного суду від 13 січня 2023 року відмовлено у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , про припинення права особи на частку у праві власності на квартиру в зв`язку з безпідставністю позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 800 грн відшкодування понесених витрат на надання йому правової допомоги адвокатом Кажуком В.Б. У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що вважаючи безпідставними її твердження про те, що частка відповідача у спільному майні є незначною, суд першої інстанції не надав значення тому, що спірна квартира є двокімнатною та не може бути поділеною між трьома власниками так, щоб проживання у ній було комфортним і не шкодило інтересам співмешканців. З огляду на викладене, частка відповідача є незначною, адже не становить навіть однієї кімнати у квартирі. Спільне володіння та користування спірною квартирою є категорично неможливим з огляду на постійні конфлікти між її матір`ю та відповідачем, у кожного з яких нові сім`ї, між якими не існує порозуміння, а між нею та відповідачем і його новою сім`єю існують тривалі неприязні стосунки. Після розлучення відповідача з її матір`ю у колишнього подружжя склалися недоброзичливі відносини, вона неодноразово зверталася до батька з метою мирного врегулювання конфлікту та вирішення подальшої долі квартири, однак останній всіляко уникав своєї обіцянки допомогти їй з покупкою власного житла. На цей час вона позбавлена можливості проживати у власному житлі, змушена орендувати житло для проживання, адже батько вирішив надати пріоритет своїй новій сім`ї та не бажає брати участі у її житті. Погане, зневажливе ставлення батька до її матері лише загострили внутрішні конфлікти між батьком та нею, стали основною причиною звернення до судових органів з метою вирішення конфлікту. У зв`язку з цим фактичне спільне проживання власників у квартирі є неможливим, чим користується відповідач та на даний час він проживає там разом зі своєю дружиною і сином. Проте, на момент подання позовної заяви та відкриття провадження у справі відповідач був одноосібним власником двох об`єктів нерухомого майна і саме після відкриття провадження у справі він з метою введення суду в оману подарував свою двокімнатну квартиру в м. Івано-Франківську своїй дружині. Таким чином, проживання відповідача у спірній квартирі не зумовлене необхідністю та відсутністю іншого власного житла, а тому позбавлення його права власності на 1/3 квартири не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача і членів його сім`ї. Вказує, що аналіз судової практики свідчить, що основним критерієм істотності шкоди інтересам власника є вирішення питання наявності чи відсутності у нього іншого нерухомого майна на праві власності, а відповідач є одноосібним власником іншої квартири, у нього є альтернативне місце проживання. Тому позбавлення відповідача права власності на 1/3 спірної квартири не зашкодить його інтересам. При цьому, ще одну квартиру відповідач під час розгляду справи судом подарував своїй дружині, що було зумовлено поданням позовної заяви про припинення його права на частку у праві власності на квартиру. Також, суд першої інстанції, вказавши, що вона не вносила на депозитний рахунок суду кошти, еквівалентні вартості частки відповідача, право власності на яку вона просить припинити, взяв до уваги лише звіт відповідача та, враховуючи, що сторонами було надано два різні висновки про незалежну оцінку майна, не призначив свою власну експертизу з метою усунення розбіжностей в оцінці майна і встановлення реальної вартості квартири. Нею було внесено на депозитний рахунок суду кошти у сумі, еквівалентній вартості частки відповідача, розраховані відповідно до звіту про незалежну оцінку від 12.08.2022, тому висновок суду про невнесення коштів на депозитний рахунок суду не відповідає дійсності. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що позивачка у спірній квартирі ніколи не проживала, а він у такій проживає вже 21 рік, іншого місця проживання, як і іншого житла в нього ніколи в наявності не було. У цій квартирі 16 років він проживає з новою сім`єю, повністю зробив у такій ремонти, вклав немалі кошти, сплачує всі комунальні послуги. Його частка у праві власності на квартиру не є незначною, вимога про позбавлення його частки житла з наданням за неї грошової компенсації є безпідставною та обмежує права членів його нової сім`ї. Він та його сім`я будуть змушені кардинально змінити своє життя і такі зміни завдадуть їм значного клопоту та матеріальних затрат. Припинення права на частку у праві власності на квартиру завдасть істотної шкоди його інтересам та інтересам його сім`ї, оскільки вони у такій проживають, а іншого житла, в якому він б міг проживати разом зі своєю сім`єю, у нього немає. Апелянткою не надано жодних доказів на підтвердження того, чим його дії або бездіяльність чинять перешкоди для неї володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою спільного майна, а її заяви про те, що спільне володіння та користування майном є неможливим, нічим не підтверджені та не відповідають дійсності. Щодо квартир, про які вказує позивачка, то він не є власником квартири по АДРЕСА_4 , а у квартирі в АДРЕСА_5 постійно проживають інші особи (його родичі), він ніколи не проживав там і не має такої можливості там проживати. Звіт про незалежну оцінку від 12.08.2022 не може бути взятий судом як допустимий доказ, бо визначена у цьому висновку сума вартості квартири не відповідає дійсності та свідомо занижена в рази. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній. Представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлена про місце і час розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з її неявкою не вбачає. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення ураховуючи таке. Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що в ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 по 1/3 частці кожного в праві власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 169840661 та № 169839983 від 10.06.2019 року, № 305886574 від 26.07.2022 та довідкою Івано-Франківського ОБТІ від 11.01.2019 (а.с. 13-18, 27). Відповідно до копії технічного паспорту на цю квартиру від 11.01.2019 квартира розташована на другому поверсі п`ятиповерхового будинку та складається з двох кімнат житловою площею 29,2 кв.м, кухні площею 7,1 кв.м, вбиральні площею 1,5 кв.м, ванної кімнати площею 3,1 кв.м та коридору площею 9 кв.м. Квартира обладнана балконом (терасою) площею 1,1 кв.м. Загальна площа квартири 51 кв.м (а.с. 24-26). Місце проживання ОСОБА_1 відповідно до даних його паспорта зареєстровано з 26.03.2001 в спірній квартирі (а.с. 56 зворот). Долинська міська рада 26.09.2022 на адвокатський запит повідомила, що у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 58). Відповідачем 15.01.2009 зареєстровано інший шлюб з ОСОБА_5 , від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 (а.с. 87-88). Згідно акта обстеження від 26.09.2022, складеного депутатом Долинської міської ради Калуського району Івано-Франківської області А.Маївським в присутності сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в спірній квартирі, де окрім нього також зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , яка за вказаною адресою не проживає, а фактично в квартирі також проживають ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , хоча вони в цьому житлі не зареєстровані (а.с. 93). Згідно висновку № 239-3К-2022 від 03.10.2022 року про незалежну оцінку нерухомого майна, виконаного ПП «Золото Карпат», ринкова вартість двокімнатної квартири по АДРЕСА_6 , площею 51 кв.м., становить 993 810 грн (а.с. 62). Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наданий позивачкою звіт про незалежну оцінку від 12.08.2022, виконаний ТОВ «Архекспертус», згідно з яким вартість спірної квартири становить 151 000 грн, оскільки метою цього звіту було визначення оціночної вартості спірної квартири для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, і в ньому міститься застереження щодо використання результатів оцінки тільки за вищезгаданою метою оцінки (а.с. 28-32). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачу, окрім частки у власності спірної квартири, належить на праві власності трикімнатна квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 93,9 кв.м, житловою площею 58,8 кв.м на підставі договору дарування від 29.11.2018, а також йому з 23.09.2021 по 09.09.2022 належала на праві власності двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 60,3 кв.м, житловою площею 29,7 кв.м (а.с. 19-22, 59, 60, 112). Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Вимогами ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Правовою підставою для припинення права на частку у спільному майні є стаття 365 ЦК України. Відповідно до вказаної статті право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 зроблено висновок, що стаття 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3). Зазначена у пункті 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України обставина для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду не може вважатися самостійною, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Вищенаведене дає підстави для висновку, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Відповідно саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачка не довела жодної з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, а також того факту, що припинення права власності відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника та членам його сім`ї. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 13 ЦПК України вказує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність твердження позивачки про те, щочастка відповідача у спільному майні є незначною. Умовою припинення права на частку є саме незначний розмір частки у праві. При цьому, розмір частини спільного майна, що припадає на частку, жодним чином не може вказувати на те, що така частка є незначною. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно частки у праві спільної часткової власності співвласників є рівними - по 1/3 за кожним, зокрема і сторін. Таким чином, відсутні підстави вважати, що частка відповідача у правіспільної часткової власності співвласників є незначною, а є рівною з часткою позивачки, яка звернулася до суду за захистом свого права. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження твердження позивачки про те, що спірна квартира є неподільною, а спільне володіння та користування нею є категорично неможливим, оскільки між нею та відповідачем і його сім`єю існують тривалі неприязні стосунки. Зокрема, відсутні будь-які докази на підтвердження неможливості спільного користування нею сторонами по справі, докази існування неприязних відносин. З цих підстав не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що оскільки спірна квартира є двокімнатною та не може бути поділеною між трьома власниками так, щоб проживання у ній було комфортним і не шкодило інтересам співмешканців, частка відповідача є незначною, адже не становить навіть однієї кімнати у квартирі. Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про неможливість фактичного спільного проживання сторін у спірній квартирі. Разом з тим, позивачкою не надано суду доказів того, що припинення права відповідача на його частку не завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника та членам його сім`ї. Відповідач зі своєю сім`єю на даний час проживає в спірній квартирі, що встановлено при вирішенні справи в суді першої інстанції, а також така обставина визнається сторонами та вказується апелянткою в апеляційній скарзі. Члени сім`ї відповідача мають постійне місце праці та навчання у м. Долині, що спростовує посилання апелянтки про можливість проживання відповідача (батька) у житловому приміщенні в іншому віддаленому від спірного житла населеному пункті. В матеріалах справи містяться докази, які підтверджують наявність іншого житла, яке належить відповідачу на праві приватної власності. Разом з тим, суд враховує, що відповідач та його сім`я тривалий час проживають у спірній квартирі, розмір його частки у праві є рівним з часткою позивачки та третьої особи ОСОБА_3 , а припинення права на частку у праві завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, якщо розмір такої частки є значним. Суд першої інстанції надав належну оцінку межам допустимого (розумного) втручання у права власника, забезпечив справедливий баланс інтересів обох сторін, надав оцінку, чи є виправданим (необхідним) таке втручання у право відповідача на майно за встановлених судом обставин та чи дотримано справедливого балансу щодо компенсації відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Висновок суду першої інстанції про недоведеність того, що таке припинення права на частку у спільному майні за вимогою одного з співвласників не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, як визначальної обставини при вирішенні даних спорів, є обґрунтованим. Доводи апелянтки про те, що позбавлення відповідача права власності на 1/3 спірної квартири не зашкодить його інтересам є безпідставними. Посилання апелянтки на те, що нею внесено на депозитний рахунок суду кошти у сумі, еквівалентній вартості частки відповідача, розраховані відповідно до звіту про незалежну оцінку від 12.08.2022 у розмірі 50 333 грн, не спростовує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення частки відповідача у праві спільної часткової власності на спірну квартиру. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянтку. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Долинського районного суду від 13 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 березня 2023 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин