Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/7679/22

Дата документу 27.03.2023 Справа № 335/7679/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/7679/22Головуючий у 1 інстанції: Соболєва І.П. Провадження № 22-ц/807/715/23Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Аксьонової Світлани Вікторівни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води, В С Т А Н О В И В: Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем у період з 01.06.2013 по 31.10.2021 надавались відповідачам послуги з централізованого опалення та централізова-ного постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Претензій від відповідачів щодо якості теплової енергії не надходило. Однак у вказаному періоді відповідачі, всупереч вимогам ст.ст. 67, 68 Житлового кодексу України, неналежним чином здійснювали оплату за послуги, внаслідок чого в них виникла заборгованість у розмірі 59 332,23 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку, а також просив стягнути судовий збір у розмірі 2 481,00 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2023 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за період з 01.06.2013 по 31.10.2021 в розмірі 59 332 (п`ятдесят дев`ять тисяч триста тридцять дві) грн.. 23 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь концерну «Міські теп- лові мережі» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 240 грн. 50 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 240 грн. 50 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Аксьонової С.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуальногоправа, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а інша частка належить ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Але після смерті останньої спадкова справа не заводилась, спадщина у вигляді частки вказаної квартири не оформлена, а тому правонаступництво після смерті співвласника ОСОБА_3 не встановлено. Також в скарзі зазначається, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки не є співвласником вказаної квартири, місцеперебування його ОСОБА_4 не відомо, договір на постачання послуг Концерном «МТМ» з ним не укладався. Крім того, в скарзі ОСОБА_4 зазначає, що судом не застосовано строків позовної давності відповідно до ст.ст. 256, 257, 258 ЦК України. Послуги з гарячого водопоста-чання фактично мешканцями квартири не використовувались, оскільки з 2014р. в них встановлено бойлер, та на лічильнику обліку споживання гарячої води покази за спірний період змінились зовсім неістотно. Вважає, що розрахунок суми заборгованості є неналежним та недостовірним доказом. У відзиві на апеляційну скаргу Концерн «МТМ» просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначає, що у позивача малась можливість своєчасно подати відзив на позовну заяву та клопотання про застосування позовної давності, але цього не було зроблено. Вказує, що у спірному періоді у квартирі було зареєстровано три особи, на яких і нараховувались послуги, зокрема, відповідачі та їх неповнолітня дитина, тому визначені позивачем відповідачі є належними та мають солідарно відповідати за надані їм ОСОБА_5 та фактично спожиті послуги. Також вказується у відзиві, що відповідачами було пропущено повірку лічильника обліку гарячої води, тому його покази не можуть бути враховані при визначенні оплати за гарячу воду, у зв`язку із чим оплата за послуги ГВП нараховувалась згідно норм споживання. Щодо строків позовної давності, то у відзиві на скаргу позивач зазначив, що відповідачами не було подано своєчасно заяву про їх застосування. Якщо ж все ж таки вирішувати питання щодо строків позовної давності, то вони переривались оплатами відповідачів, та не пропущені по жодному щомісячному нарахуванню. Відповідачем ОСОБА_4 подано відповідь на відзив, у якій вона настоює на тому, що після смерті ОСОБА_3 не відбулось матеріального правонаступництва, а отже й процесуальне теж є неможливим. Але позивач не був позбавлений можливості пред`явити свої вимоги до спадкоємців померлої співвласниці квартири. Позивачем не надано переконливих доказів тому, що ОСОБА_2 є споживачем послуг Концерну «МТМ». Тому сума заборгованості повинна бути розподілена пропор-ційно часткам у праві власності на квартиру. Позивач неправильно трактує переривання строку позовної давності, оскільки він переривається лише проведеною оплатою в розмірі, більшому від поточного нарахування, але наведені розрахунки таких оплат не містять. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із п.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи апеляційним судом здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом встановлено, що позивачем надавались відповідачам послуги з централізо-ваного опалення та постачання гарячої води у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Особовий рахунок № НОМЕР_1 було відкрито на ім`я ОСОБА_6 , тобто на одного з відповідачів. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, суми заборгованості відповідачів за період з 01.06.2013 по 31.10.2021 за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води складає 59 332,23 грн. (а.с. 8-11). З урахуванням відсутності відзиву на позовну заяву, суд вважав, що з боку відповідачів відсутні будь-які заперечення проти позову. Задовольняючи позовні вимоги за наявними матеріалами справи, суд першої інстанції виходив із того, що квартира, у якій зареєстровані відповідачі, підключена до мережі централізованого опалення та постачання гарячої води, ці послуги у зазначе-ний період надавалися, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності відповідачі до позивача не зверталися. Розрахунок заборгованості за надані послуги, згідно з яким її розмір за період з 01.06.2013р. по 31.10.2021р. становить 59 332,23 грн., відповідачами не спростований, тому вони мають погасити цю заборгованість в солідарному порядку. При вирішенні спору суд першої інстанції керувався ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», статтею 68 ЖК України, ст.ст. 526, 610 ЦК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_2 у частці, а співвласником іншої частки є її матір ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки спадкова справа після її смерті не заводилась, право на спадщину у розмірі частки квартири не оформлено, то не відбулось правонаступництва у матеріальних правовідносинах, що тягне за собою неможливість встановлення й процесуального правонаступництва, а тому боргу не може бути розраховано й відносно неї ОСОБА_4 , так як сума заборгованості має бути розподілена між співвласниками. У такому разі, крім зазначеного, вважає, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем за зобов`язаннями з оплати комунальних послуг, якими можуть бути, на її думку, лише співвласники квартири, зокрема, у зв`язку з тим, що з ним не укладався договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. Перевіривши вказані доводи, колегія з`ясувала наступне. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 23.01.2023р., ОСОБА_6 належить частка квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2003р. ( а.с. 61). Інформацію про другого співвласника частки квартири відповідач не надала, але зазначила, що ця частка належить її матері ОСОБА_3 , яка згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 53 копія). За запитом судді-доповідача здійснено перевірку належності іншої частки квартири, та за Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що дійсно співвласником частки вказаної квартири до теперішнього часу у Реєстрі зазначено померлу ОСОБА_3 (витяг долучено у справу). Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , матір`ю ОСОБА_6 вказано ОСОБА_3 ( а.с. 58). В подальшому ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_7 , який змінив прізвище на ОСОБА_8 ( а.с. 60). Згідно з заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2012р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано ( а.с. 62). 29 листопада 2014р. ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_9 , змінивши прізвище на прізвище чоловіка ОСОБА_10 ( а.с. 63). З матеріалів справи вбачається, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: з 18.11.2004р. відповідач ОСОБА_1 , з 07.12.2004р. - відповідач ОСОБА_2 , а також весь час проживав неповнолітній син відповідачів - ОСОБА_11 , 2005 року народження ( а.с. 7, 17, 20). Періодом заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води позивач визначає з 01.06.2013р. по 31.10.2021р. Та цей період охоплює надання послуг лише вказаним відповідачам та їх неповнолітній дитині як зареєстрованим в цій квартирі особам. Інший співвласник квартири ОСОБА_3 до цього періоду вже померла, а тому борг не може розподілятись на неї як співвласника, спадщину після якого не оформлено. Колегія зазначає, що у виниклих правовідносинах істотними обставинами є не те, хто є власником іншої частки квартири, а саме хто фактично користувався послугами Концерну «МТМ» та на кого вони фактично нараховувались у визначеному позивачем періоді. Та такими споживачами послуг є саме особи, які були зареєстровані у квартирі у вказаний період. Колегія наголошує, що поділяються між співвласниками житлового приміщення пропорційно до їх частки у праві власності на неї лише ті витрати, які пов`язані з утриманням будинку, прибудинкової території та утриманням квартири (її ремонт, заміна обладнання), що унормовано статтею 322 ЦК України. В той час як обов`язок здійснювати оплату за центральне опалення та гарячу воду покладається на споживачів, яким ці послуги надавались та які ними користувались, оскільки в установленому законом порядку від них не відмовлялись, на що вказує диспозиція статті 162 ЖК України. Тобто оплату фактично спожитих комунальних послуг мають здійснювати як власники, що проживають у належному їм на праві власності житлі, так і члени їх сім`ї та/або інші зареєстровані повнолітні особи, що проживають у житлі власника. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Тож послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг. А тому суд дійшов вірного висновку, що саме визначені позивачем відповідачі мають солідарно здійснити оплату за послуги централізованого опалення, які розраховуються на опалювальну площу квартири, та гарячу воду, яку використали саме вони, мешкаючи в квартирі в указаному періоді, у якому виникла заборгованість. В скарзі ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_2 у квартирі наразі не мешкає та місце перебування останнього їй невідоме, тому він не користувався послугами Концерну «МТМ» та не може нести обов`язок з їх оплати, тобто не є належним відповідачем. Перевіривши ці доводи скарги, колегія визнає їх неспроможними з огляду на таке. Пунктом 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ № 630 від 21.07.2005р, яка була чинною на час виникнення заборгованості, передбачено право споживача на зменшення розміру плати за послуги у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви та офіційних документів, що підтверджують відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Але цей факт апелянтом не доведений. Так, ОСОБА_2 є до теперішнього часу зареєстрованим у квартирі АДРЕСА_2 , а тому вважається, що він є споживачем послуг, доки не буде надано в установленому законом порядку від нього постачальнику заяви про ненарахування оплати за послуги через його відсутність в даному житловому приміщенні та письмового підтвердження, що він мешкає за іншою адресою, у якій сплачує за ті ж самі послуги, або відсутній з будь-яких інших поважних причин за місцем своєї реєстрації. Таких заяв та документів відповідачі Концерну «МТМ» не подавали, а тому не довели того факту, що ОСОБА_2 не є споживачем послуг за адресою місця реєстрації. Також апелянт вважає, що обов`язок з оплати комунальних послуг виникає лише у мешканців, з якими укладено відповідний договір на постачання комунальних послуг, що унормовано ст.ст. 1, 24 ЗУ «Про теплопостачання» щодо постачання теплової енергії. Але відповідний договір укладається з одним із мешканців житлового приміщення, як правило із його власником, а решта користуються комунальними послугами та здійснюють їх оплату відповідно до приписів ст. 162 ЖК України. Тобто укладення постачальником теплової енергії з кожним мешканцем одного житлового приміщення ок- ремого договору про надання послуг не є обов`язковим. Укладення окремих договорів між декількома мешканцями одного житлового приміщення та постачальниками комунальних послуг є необхідним у разі розділення особових рахунків на певну виділену в їх користування площу у цьому житловому приміщенні. У такому разінарахування за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання здійснюється за кожним особовим рахунком окремо щодо централізованого опалення відповідно до опалювальної площі; щодо централізованого гарячого водопостачання згідно із нормами споживання відповідно до кількості зареєстрованих осіб або за наявності за приладом обліку гарячого водопостачання. Проте відповідачами таких доказів щодо відкриття на ОСОБА_2 окремого особового рахунку суду не надано. Також ОСОБА_4 вказує на процесуальне порушення, допущене судом, а саме, щодо неповідомлення відповідача ОСОБА_2 про справу. З цього приводу колегія зазначає, що ухвалою суду від 28 листопада 2022 було визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в судове засідання. Перше судове засідання провести без повідомлення сторін 09 січня 2023р. Отже, з огляду на обраний порядок розгляду справи, судові повістки про виклик сторін в судове засідання їм не направлялись, а тому підстав вважати, що будь-хто з них не повідомлений належним чином про розгляд справи не мається. Також встановлено, що судом позовну заяву та долучені до неї матеріали разом з ухвалою суду про відкриття провадження у справі за позовом Концерну «МТМ» було направлено у одному конверті обом відповідачам на адресу їх місяця реєстрації, що не суперечить приписам ЦПК. За аналогією з врученням судової повістки, кореспонденція із суду вважається врученою стороні справи у разі вручення під розписку (ч. 2 ст. 130 ЦПК), а вручення такої кореспонденції іншому із дорослих мешканців, що зареєстрований за цією адресою, вважається врученням і тій особі, якій вона була адресована (ч. 3 ст. 130 ЦПК). Якщо особа не мешкає у адресі, на яку їй було направлено судову кореспонденцію, то про це має бути повідомлено працівнику пошти, який робить відповідну відмітку на поштовому повідомленні ( ч. 4 ст. 130 ЦПК). Зі зворотного поштового повідомлення, наявного в матеріалах справи, вбачається, що копію позовної заяви із додатками та ухвала про відкриття провадження в цій справі були вручені у адресі, у якій зареєстровані відповідачі, відповідачці ОСОБА_4 07.12.2022р., яка при її отриманні не повідомила працівнику пошти, що ОСОБА_2 в цій квартирі не мешкає. Тож, у такому разі вважається, що судова кореспонденція доставлена обом відповідачам. Щодо доводів апелянта про не застосування судом строку позовної давності при вирішенні спору, то колегія зазначає наступне. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 посилається на ту обставину, що розрахунок заборгованості за послуги постачання теплової енергії здійснено за період з 01.06.2013р. по 31.10.2021р., а з позовом до суду Концерн «МТМ» звернувся лише 22.11.2022р., тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Просить застосувати строк позовної давності на стадії апеляційного провадження Дослідивши вказані обставини, колегія визнає вказані доводи скарги необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Згідно з ч. 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Отже, без заяви сторони у спорі позовна давністьзастосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давностіпов`язана лишез наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судомпершої інстанції відповідно дочастиною 3 статті 267 ЦК України. Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2022р. було прийнято до розгляду позовну заяву Концерну «МТМ» та визначено провести розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами ( а.с. 22). У вказаній ухвалі судом зазначено, що відповідачам встановлюється строк для подання відзиву на позовну заяву 15 днів з дня вручення даної ухвали, а також роз`яснено, що у зазначений строк відповідачі мають право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази, що підтверджують заперечення проти позову. Також відповідачів попереджено, що уразі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( ч. 8 ст. 178 ЦПК). В матеріалах цієї цивільної справи містяться докази направлення відповідачам копії позовної заяви з додатками та ухвали суду про прийняття позовної заяви Концерну до роз- гляду, які отримані ОСОБА_4 07.12.20222р. ( а.с. 23, 24). У такому разі у відповідачів малось право подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк, а також заявити в його змісті або окремим клопотанням про застосування строку позовної давності. Проте таким правом відповідачі не скористались ані у визначений судом строк, ані до ухвалення рішення судом 09.01.2023р., хоча з ухвали суду їм достеменно було відомо про те, що судом заплановано ухвалення рішення на вказану дату, та колегія вважає, що термін для подання клопотання про застосування строку позовної давності становив більше місяця, тобто був достатнім. Оскільки суд без відповідного клопотання відповідача не міг самостійно вирішувати питання щодо застосування позовної давності, то доводи скарги в цій частині є безпідставними. Відповідач подала відзив та письмові пояснення, у яких містилась заява про застосу- вання строку позовної давності, лише 13.01.2023р., тобто після ухвалення рішення по суті спору судом. Але вважає, що суд безпідставно не виконав рекомендації Верховного Суду щодо заборони прискорення розгляду справ в умовах воєнного стану, розглянувши справу у першому судовому засіданні 09.01.2023р., хоча згідно статті 275 ЦПК України строк розгляду справ у спрощеному позовну провадженні визначено не більше 60 днів з дня від- криття провадження у справі. Колегія вважає, що ствердження відповідача не впливають на правильність рішення суду, оскільки процесуальних порушень судом в цій частині допущено не було. Так, статтею 279 ЦПК України унормовано розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження, який можливо проводити із призначення справи в судове засідання з викликом та повідомлення сторін, а також без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) учасників справи. У відповідності з частиною 3 статті 279 ЦПК України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Відповідно до чч. 5, 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спро- щеного провадження без проведення судового засідання суд досліджує докази і письмо- ві пояснення, викладені у заявах по суті справи, тобто за наявними матеріалами справи. Розгляд цієї справи визначено судом саме без проведення судового засідання, тому відповідач мала спрямувати до суду всі свої заяви по суті справи, клопотання та докази у визначений судом строк, а у випадку неможливості дотримання цього строку з поважних причин могла клопотати про продовження строку для їх подання, а також клопотати про призначення справи до розгляду у судовому засідання. Між тим, отримавши позовну заяву з додатками 07.12.2022р., відповідач ОСОБА_4 ніяких заяв та клопотань суду до ухвалення ним рішення 09.01.2023р. не подала, подавши їх лише 13.01.2023р. після ухвалення рішення. Тож суд обгрунтовано розглянув справу в межах визначеного строку з дня відкриття провадження у справі 28 листопада 2022р. за наявними матеріалами справи. Колегія не вбачає будь-яких процесуальних порушень з боку суду, які могли б потягнути наслідки у вигляді скасування або зміни оскаржуваного рішення за вказаними доводами скарги. Разом з тим, колегія не може вирішувати заяву позивача про застосування строків позовної давності на стадії апеляційного провадження, оскільки такого клопотання відповідачем не було подано суду першої інстанції без поважних причин. В скарзі відповідач на підтвердження своїх аргументів щодо порушення судом рекомендацій Верховного Суду про заборону прискорення розгляду справ в умовах воєнного стану посилається на висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 21.05.2022р. у справі № 140/8301/21. Але вивчивши вказану постанову, колегія зазначає, що вона не є релевантною із позицією відповідача ОСОБА_4 , з урахуванням процесуальних дій сторін і суду у тій та наразі розглядуваній справах. Так, у справі, що розглядалась Верховним Судом, 02 березня 2022 року ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи за апеляційною скаргою відповідача на п`ятнадцять днів. В ухвалі зауважено, що представником позивача подано клопотання про продовження строків апеляційного розгляду справи у зв`язку з великим обсягом документів, які необхідно підготувати та подати на вимогу суду. Попри це, цього ж дня суд апеляційної інстанції у відкритому су- довому засіданні ухвалив постанову без участі представників сторін. В цій же цивільній справі, що наразі переглядається апеляційним судом, саме процесуальна бездіяльність відповідача ОСОБА_4 , якою не виконані вимоги ухвали суду першої інстанції, унеможливила застосування як судом першої інстанції, так і наразі апеляційним судом інституту позовної давності. Відтак, її посилання як на практику Європейського Суду з прав людини щодо дотримання принципу змагальності та рівності сторін, так і на висновки постанови Верховного Суду від 21.05.2022р. у справі № 140/8301/21 є недоречними. Наступним доводом скарги є те, що складений позивачем розрахунок заборгованості за надані послуги є неналежним доказом: він оформлений неналежним чином, не містить розшифрування послуг у графі ГВП, у графі «сплачено» зазначені лише вибіркові платіжні документи, які зберіглись за 10 років, але надати інші квитанції не вбачається за можливе. Зазначається, що апелянт з 2013 року не використовує послугу з гарячого водопостачання, у зв`язку з використанням бойлеру, у них встановлено лічильник обліку споживання гарячої води, але МТМ за гарчу воду нараховує плату за кожну зареєстровану особу із середньомісячних норм споживання. Отже, зі скарги вбачається, що апелянт розрахунок позивача в частині послуг з централізованого опалення не оспорює, а оспорює його лише в частині нарахування оплати за ГВП. Встановлено, що у періоді заборгованості діяли Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою КМУ від 21.07.2005р. № 630 (втрата чинності з травня 2022р.). Згідно з п. 20 Правил плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Споживач зобов`язаний щомісяця передавати Концерну «МТМ» показання квартирних приладів обліку по телефону, в електронному вигляді на сайт Концерну «МТМ» або на паперових носіях через скриньки. У пункті 21 Правил визначено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу. Пунктом 10 вказаних Правил визначено, що справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку. В пункті 11 цих Правил передбачено, що плата за послуги нараховується за нормами споживання:у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил. Згідно зі статтею 1 ЗУ «Про метрологію та метрологічну діяльність», законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Періодична повірка засобів вимірювальної техніки-повірка, що проводиться протягом періоду експлуатації засобів вимірювальної техніки через встановлений проміжок часу (міжповірочний інтервал). Пунктом 4 статті 17 ЗУ «Про метрологію та метрологічну діяльність» визначено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання теплової енергії та води в квартирах (приміщеннях) будинку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено договором. Наказом Мінекономрозвитку України від 13.10.2016 р.№1747 встановлено, що міжпо-вірочний інтервал для всіх лічильників води становить 4 роки. У зв`язку з прийняттям Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22.06.2017р. № 2119-VIII, зі структур тарифів було вилучено витрати, пов`язані з обслуговуванням та повіркою загальнобудинкових та індивідуальних засобів обліку води (на відміну від світло- та газо-постачальників, у яких в тарифі включені витрати на повірку лічильника за рахунок виконавця послуг). Згідно з частиною 2 статті 6 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопо-стачання» від 22.06.2017 № 2119-VIII, обслуговування та заміна вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії здійснюється за рахунок власників таких вузлів обліку. Відтак, з грудня 2017 повірка та ремонт засобів обліку води, які знаходяться у власності фізичних осіб, здійснюється за кошти споживачів. Повірка лічильників проводиться відповідно до Порядку проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08.02.2016 №

193. У відповідності з пунктом 14 вказаного Порядку, періодична повірка ЗВТ проводиться виконавцями відповідно до письмового звернення заявника, складеного в письмовій формі. У разі позитивного результату повірки лічильника оформлюється свідоцтво про по-вірку за встановленою формою (додаток 2 до Порядку). Абонентам, які не виконають по-вірку у вказаний термін, нарахування оплати за користування послугами централізова-ного водопостачання та водовідведення проводиться за нормами споживання. Апелянт зазначає, що в її квартирі мається лічильник обліку споживання гарячої води, але Концерн «МТМ» обліковує безпідставно оплату за гарячу воду за нормами споживання. Пунктом 8 додатку до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 798 від 01.12.2017р. «Про затвердження питомих норм споживання питної води у м. Запоріжжі» визначено норми споживання води для підігріву на добу у розмірі 0,14 куб м на особу. Виходячи з вказаного рішення, нарахування за послуги централізованого ГВП по м. Запоріжжя за нормами споживання вираховується у розмірі 0,14 куб. м на одну особу на добу та визначається за встановленими тарифами і відповідно кількості зареєстрованих у квартирі осіб. Дослідивши долучений до апеляційної скарги Акт № 540 технічного обстеження водопроводу у квартирі АДРЕСА_2 , складений 26.06.2013р., колегія встановила, що на вводі гарячої води встановлено обліковий прилад ЛК15г, держповірка якого відбулась у третьому кварталі 2013р., наступний термін повірки визначено ІУ квартал 2017р. Позивач у відзиві на скаргу зазначає, що апелянт не зверталась із заявою про повірку її лічильника обліку гарячої води у ІУ кварталі 2017р. та в подальшому, тому її лічильник не пройшов чергову перевірку та його покази не беруться для нарахування оплати за гарячу воду. Доказів зворотному, а саме, що здійснено чергову повірку у цей строк, апелянт не надала, а тому покази такого не повіреного засобу вимірювальної техніки не можуть бути підставою для нарахування оплати за гарячу воду, та відтак з січня 2018 року після спливу строку чергової повірки відповідачам слід було нараховувати оплату за гарячу воду відповідно до норм споживання та кількості зареєстрованих осіб. Крім того, у періоді до січня 2018р., коли лічильник ще був повірений, на споживача покладався обов`язок, не зважаючи на невикористання гарячої води, регулярно передавати його покази постачальнику, про що безпосередньо зазначено у Акті № 540, у протилежному випадку, тобто при не передачі показів своєчасно або взагалі за минулий місяць, постачальник має право нараховувати оплату за гарячу воду за нормами споживання. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що у 2013 році оплата за ГВП нараховувалась відповідачам до жовтня мінімальна, а після жовтня 2013р., коли було встановлено та введено в експлуатацію лічильник гарячої води, за показами цього лічильника не нараховувалась взагалі, що підтверджує доводи ОСОБА_4 , що в цей час ними було придбано бойлер та гаряча вода не використовувалась. Разом з тим, у періоді з жовтня 2013р, по січень 2018р., коли лічильник був чинним, маються поодинокі місяці із нарахуванням плати за ГВП за нормами споживання, що може вказувати на те, що споживач не передав покази лічильника, а тому постачальник мав право нараховувати оплату саме за нормами споживання. Доказів, що у місяцях нарахування за нормами споживання оплати за гарячу воду відповідачі передали покази лічильника позивачу, матеріали справи не містять. Але саме споживач має надати такі докази як такий, що заперечує правильність нарахування йому оплати за воду. Також колегія встановила, що, попри не здійснення чергової повірки лічильника у ІУ кварталі 2017р., позивач ще протягом всього 2018 року не нараховував відповідачам плату за гарячу воду за нормами споживання, а почав її нараховувати за нормами споживання з лютого 2019р. і весь наступний період виникнення заборгованості до листопада 2021року. Вказані дії постачальника є правомірними, оскільки відповідають приписам вище наведених норм законодавства. Отже, відповідач ОСОБА_4 , зазначаючи про неправильність обліку ГВП, своїх контррозрахунків не навела, подавши лише поодинокі квитанції про сплату за ці послуги. Колегія перевіряє лише ті квитанції, у яких сплата за послуги відбулась саме на користь позивача Концерну «МТМ», а також не бере до уваги погано виготовлені копії квитанцій на а.с. 64 друга колонка ( сторона несе ризик не врахування його доказів, які є нечитабельними). Відповідач надала лише два платіжних документи, згідно з якими платежі здійснені відповідачами на користь Концерну «МТМ»: від 24.09.2016р. на суму 420, 55 грн. з оплати за ГВП (а.с. 65); від 24.06.2016р. з оплати за ГВП ( а.с. 67), які були враховані позивачем при розрахунку заборгованості. Решта квитанцій свідчить про відносини ОСОБА_4 з іншими постачальниками, а тому не беруться до уваги. Доказів, що будь-які платежі не були враховані при здійсненні розрахунку, апелянт не надала. Підсумовуючи здійснене дослідження доводів апеляційної скарги з урахуванням матеріалів справи та долучених до скарги нових доказів, колегія дійшла висновку про те, що доводи скарги правильних висновків суду не спростовують. Також колегією не встановлено порушення судом ані норм матеріального, ані норм процесуального права, які б могли бути підставами для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду. Відтак, відповідно до приписів статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу колегія залишає без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовляється, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку, покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Аксьонової Світлани Вікторівни залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2023 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Постанова прийнята, складена та підписана 27 березня 2023 року. Головуючий: С.В. Маловічко Судді: М.С. Гончар Г.С. Подліянова