Постанова 4857 № 500/2375/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/2375/21 пров. № А/857/14533/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Хобор Р.Б., Шинкар Т.І., за участю секретаря судового засідання Хабазні Ю.Є., представника відповідача Слиш Г.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, прийняте суддею Подлісною І.М. об 11 годині 37 хвилині у місті Тернополі, повний текст складений 22.06.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Тернопільської обласної прокуратури (надалі Прокуратура, відповідач) про стягнення вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у розмірі 22565,21 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 позов задоволено. Суд виходив з того, що ч.5 ст. 51 Закону №1697-VII та ч.4 ст. 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Право позивача на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги визначено Законом №1697-VII і цей Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19. Суд з урахуванням довідки від 19.03.2021 №21-30-21, виданої Тернопільською обласною прокуратурою прийшов до висновку, що стягненню підлягає вихідна допомога у розмірі 22565,21 грн., з урахуванням обов`язкових платежів до бюджету. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Тернопільська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судом не враховано, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним і визначає статус прокурорів, виплату вихідної допомоги у разі звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 вказаного Закону не визначено, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права. Законом №113-ІХ доповнено ст.51 Закону України «Про прокуратуру» частиною 5, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п.9 ч.1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законами, що регулюють статус прокурорів, умови і підстави звільнення їх з посади та відповідно мають спеціальних є Закон №1697-VII та Закон №113-ІХ. Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п.9 ч.1 ст. 51 цього Закону. У свою чергу, ст.44 КЗпП України теж не передбачає такого уразі припинення трудового договору на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 в судовому порядку оскаржено наказ керівника Тернопільської обласної прокуратури від 15.03.2021 №125к, яким його було звільнено з посади. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 06.11.2014. Наказом прокурора області №125к від 15.03.2021, ОСОБА_1 звільнено з начальника Зборівського відділу Тернопільської місцевої прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 16.03.2021. Цим же наказом зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та провести усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Позивач 18.03.2021 з метою визначення розміру і складових нарахованих при звільненні грошових коштів звернувся до відповідача з відповідним запитом. У відповідь Тернопільська обласна прокуратура листом №21-60 вих.-21 від 19.03.2021 надала позивачу інформацію про розмір нарахованої заробітної плати, вихідна допомога йому не нараховувалася і не виплачувалася. Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 №1697-VII (надалі - Закон) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (надалі - Закон №113-ІХ), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора. Наведений Закон набув чинності 25.09.2019. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону №1697-VІІ доповнено частиною п`ятою, такого змісту: на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 4 розділ ІІІ Порядку №100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Відтак, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. З матеріалів справи вбачається, що спір у цій справі стосується бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури. Конституційний Суд України у Рішенні від 07.02.2002 №8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Однак, Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України. Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Суд зазначає, що при розгляді спору з аналогічних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VІІ та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11.02.2021 у справі № 240/4840/20, від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 27.01.2021 у справі №380/1662/20 і підстав для відступу від таких висновків Верховний Суд не знаходить. Враховуючи висновки викладені Верховним Судом у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/4840/20 позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Натомість, судом встановлено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 у справі № 500/2220/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення восьмої Кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 15 січня 2021 №2 про неуспішне проходження начальником Зборівського відділу Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_1 атестації за результатами проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Тернопільської обласної прокуратури №125к від 15 березня 2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Зборівського відділу Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника Зборівського відділу Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 17.03.2021. Стягнуто з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 17.03.2021 по 06.08.2021 в розмірі 113 404 грн 62 коп. з урахуванням обов`язкових платежів до бюджету. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відтак, за наведених фактичних обставин справи, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у п. 36 постанови від 01.08.2022 у справі №460/4239/21 про те, що поновлення на посаді унеможливлює задоволення позовних вимог та виплату вихідної допомоги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстави для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат в силу вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі №500/2375/21 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Р. Б. Хобор Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 23.03.2023 року.