Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3827/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3827/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гаращенко В.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 березня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2022 року (розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1» до ОСОБА_1 про скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2022 року, ІНФОРМАЦІЯ_2» (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 75 975, 00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач достроково припинила навчання та не відшкодувала витрати, пов`язані з її утриманням у вищому навчальному закладі в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України, що зумовило звернення до суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнено із ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1» (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти у розмірі 76399 (сімдесят шість тисяч триста дев`яносто дев`ять) грн. 07 коп. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що між Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - Інститут) та ОСОБА_1 (далі - відповідач) укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі - контракт), який набрав чинності з 19.07.2021 відповідно до наказу начальника Інституту від 19.07.2021 № 19- РС. Наказом ректора Національного університету «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 19.07.2021 №1005 ОСОБА_1 зараховано на 1-й курс за денною формою навчання на 2021-2022 навчальний рік за ступенем вищої освіти бакалавра за державним замовленням для Збройних Сил України. Наказом ректора Національного університету «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 06.07.2022 № 450 відповідач відрахована з навчального закладу через небажання продовжувати навчання та виключена зі списків особового складу Інституту наказом начальника Інституту від 28.07.2022 №

203. Зазначеним наказом відповідачу оголошено суму до відшкодування за час навчання в Інституті у сумі 76339,07 грн. та надано 30 календарних днів для добровільного відшкодування витрат, пов`язаних із навчанням. ОСОБА_1 ознайомилась 28.07.2022 із загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням матроса, в якому вказана загальна сума витрат, пов`язаних з її утриманням в розмірі 76399,07 грн., в тому числі: - грошове забезпечення - 9760 грн. 02 коп., - продовольче забезпечення - 34843 грн. 08 коп.; - речове забезпечення - 26906 грн. 17 коп., - медичне забезпечення - 480 грн. 57 коп.; - спожиті комунальні послуги та енергоносії - 4409 грн. 23 коп. В наведеному повідомленні відповідач вказала, що з сумою до відшкодування витрат не згодна та не відшкодувала добровільно Міністерству оборони України в особі Інституту витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі в сумі 76 339, 07 грн. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Міністерство оборони України є уповноваженим органом, який здійснює відповідні функції держави у спірних відносинах в особі Інституту, який є органом державної влади на місцях у сфері оборони, являється бюджетною установою і утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Витрати, які відшкодовані за утримання у вищому навчальному закладі зараховуються до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок навчального закладу, виключно на утримання курсантів. Отже, саме Інститут в даному випадку є належним позивачем в адміністративному спорі про стягнення витрат навчального закладу, пов`язаних з навчанням. Вимогами ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до наказу від 03.08.2016 №400 «Про затвердження Положення про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в Міністерстві оборони України» визначено, що кошти відшкодовані курсантами пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту на проходження військової служби (навчання) обліковуються на відповідних субрахунках вищих навчальних закладів. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964 «Про затвердження Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах» (далі - Постанова №964) визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу Пунктами 3, 4, 8 Порядку №964 визначено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних із: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів. Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджет і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ та Служби зовнішньої розвідки. На виконання п. 3 Порядку №964 спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 №419/831/240/605/537/219/534 затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.07.2007 за №863/14130), яким врегульовано механізм відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, у тому числі у разі дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання) через небажання продовжувати навчання. Відповідно до п. 2.3 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу вищого навчального закладу. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу вищого навчального закладу. Як встановлено матеріалами справи, відповідача відраховано з числа курсантів у зв`язку з небажанням продовжувати навчання, знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу навчального закладу, а згідно наданої позивачем довідки витрати, пов`язані з утриманням відповідача у навчальному закладі складають у загальному розмірі 76399,07 грн. Щодо посилання відповідача на те, що винагорода за службу військовослужбовця не підлягає поверненню за жодних умов, адже грошове забезпечення є правовим аналогом заробітної плати, як і не є складовою освітніх послуг, колегія суддів зазначає наступне. Так, зазначене вище посилання є безпідставними, оскільки обов`язок відповідача відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі підтверджується контрактом про проходження військової служби, а також численною практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17, постанова Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №320/7233/19, від 16 жовтня 2020 року №1.380.2019.002683). Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що стосовно обов`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі невиконання умов контакту Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався в ряді справ. У справі Chitos проти Греції (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав: заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років. ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави. Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності. У справі Lazaridis проти Греції (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 Євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду. ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання. Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності. У справі Yanask проти Туреччини (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах. Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. При цьому, колегія суддів зазначає про помилковість посилання відповідача при вирішенні даного спору на положення пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України та відповідну правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 11.02.2019 року у справі №617/640/16-ц. Так, колегія суддів зазначає, що зазначені висновки не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки суб`єктний склад учасників відносин та предмет позову у вказаній постанові суду касаційної інстанції не є тотожним зі справою, що розглядається. З цього приводу слід зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому враховується тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). У даному випадку, предметом спору у справі, що розглядається є відшкодування ІНФОРМАЦІЯ_1» витрат, пов`язаних з утриманням позивача у вищому військовому закладі, яке регулюються приписами Порядку №964 прийнятого у відповідності до вимог частини 10 статті 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та положеннями вказаного Закону, норми яких є спеціальними, натомість у справі на яку посилається відповідач правовідносини регулюються Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів (із змінами, внесеними згідно Постанови КМУ № 511 від 17 липня 2013 року), Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 та Законом Україну «Про освіту». До того ж слід зазначити, що Контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового і навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідачем не оскаржений. Таким чином, враховуючи відсутність станом на час розгляду даної адміністративної справи доказів сплати у повному обсязі відповідачем витрат, пов`язаних з її утриманням у зазначеному закладі вищої освіти, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог на суму 76399,07 грн. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв`язку із чим прийшов до правильного висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак М.І. Кобаль