Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/5384/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5384/22 Суддя (судді) першої інстанції: Виноградова Д.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (далі - відповідач, апелянт), у якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо ненадання згоди ОСОБА_1 в отриманні соціальних послуг від ОСОБА_2 та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг; - зобов`язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради прийняти рішення про надання соціальних послуг та внести відомості про ОСОБА_1 як отримувача соціальних послуг та про ОСОБА_2 як надавача послуг до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг; - стягнути з Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200 000 (двісті тисяч) гривень; - стягнути з відповідача на користь позивача всі понесені судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу 12 000 гривень. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є інвалідом І групи з дитинства. Враховуючи той факт, що тривалий час, у тому числі воєнний стан, позивачу надає послуги з догляду без належного оформлення ОСОБА_2 з метою належного оформлення взаємовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказані особи неодноразово зверталися із заявами про надання соціальних послуг та про згоду на надання соціальних послуг до Департаменту соціальної політики ЧМР, Чернігівського міського територіального центру соціального обслуговування ЧМР, однак жодна із установ не надали чіткої згоди надати соціальні послуги або чіткої відмови у наданні соціальних послуг особі, яка їх потребує. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, у зв`язку із чим просить позов задовольнити в повному обсязі. Крім того, позивач зазначає, що неправомірні дії відповідача призвели до спричинення душевних страждань, позивач протягом місяця з дня подачі заяви взагалі перебував у невідомості щодо рішення відповідача, при цьому фактично рішення так і не отримано. Душевні страждання призвели до погіршення психоемоційного стану та як наслідок погіршення фізичного стану здоров`я, що свідчить про завдання бездіяльністю відповідача моральної шкоди позивачу. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 та не прийняття рішення за заявою про надання соціальних послуг, зобов`язано Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання соціальних послуг з урахуванням висновків суду, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заяви позивача від 29.07.2022 та від 04.08.2022 із наданням відповіді про відмову у наданні такої послуги були розглянуті відповідачем не повно, не всебічно та без забезпечення перевірки всіх обставин справи, що вказує на невідповідність спірної відповіді суб`єкта владних повноважень критеріям, що наведені у п. п. 3, 5 ч. 2 ст. 2 КАС України. Суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача стосовно не вчинення дії щодо прийняття рішення про надання соціальних послуг або вмотивовану відмову у їх наданні, чи щодо скерування письмового звернення позивача відповідному органу за належністю, до повноважень якого віднесено вирішення питання щодо забезпечення надання соціальних послуг. За таких обставин, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково шляхом визнання дій Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо не належного розгляду заяви та не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про надання соціальних послуг та зобов`язання Департамента соціальної політики Чернігівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання соціальних послуг, з урахуванням висновків суду. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради подано апеляційну скаргу, у якій останній просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що при зверненні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Департаменту із заявами про надання соціальних послуг та про згоду на надання соціальних послуг їх основною метою було не отримання соціальних послуг, а саме факт внесення відомостей про ОСОБА_1 як отримувача соціальних послуг та про ОСОБА_2 як надавача послуг до Реєстру надавачів соціальних послуг. Зазначено, що ОСОБА_1 вимагав від Департаменту законодавчо затвердити факт надання йому соціальних послуг саме ОСОБА_2 на непрофесійній основі, однак останньому відмовлено у присвоєнні статусу надавача соціальних послуг та відповідно внесенні до Реєстру надавачів соціальних послуг. Позивач відмовився від отримання соціальних послуг штатним працівником територіального центру надання соціальних послуг, що підтверджується копією акту № 01-12/774 від 03.08.2022. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 15 березня 2023 року. Позивачем відзиву на апеляційну скаргу подано не було, що не перешкоджає подальшому розгляду справи. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас, враховуючи, що доводи апеляційної скарги не стосуються рішення суду в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено, колегія суддів, в силу ст.308 КАС України, в цій частині рішення суду не переглядає. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є інвалідом І групи з дитинства. Група інвалідності встановлена позивачу безтерміново, позивач потребує догляду, що підтверджується довідкою МСЕК-ЧНВ №103580 від 08.06.2000. Позивач отримує державну соціальну допомогу, догляд, опіка чи піклування над позивачем не встановлено. Матір ОСОБА_1 є пенсіонером, батько позивача також пенсіонер та має ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання, інших членів сім`ї ОСОБА_1 не має. Таким чином, родичів, які б могли здійснювати постійний догляд немає. З метою належного оформлення взаємовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який надає позивачу послуги з догляду без належного оформлення, вказані особи 29.07.2022 звернулися із заявами про надання соціальних послуг та про згоду на надання соціальних послуг до Департаменту соціальної політики ЧМР, додавши пояснення, в яких розписано ситуацію, в якій він знаходиться, а також обставини, які зумовлюють необхідність оформлення факту надання постійного догляду з боку ОСОБА_2 . Департаментом 02.08.2022 на заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були надані відповіді № 25-06/7398 та № 25-06, у яких відповідачем роз`яснено поняття надавачів соціальних послуг, позивачу запропоновано для отримання соціальних послуг звернутись до Чернігівського міського територіального центра соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Чернігівської міської ради), а ОСОБА_2 пройти навчання з основ догляду фізичних осіб, які планують надавати соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не надання згоди на отримання соціальних послуг від ОСОБА_2 протиправною, позивач звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів. На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень Цивільного кодексу України, Закону України «Про соціальні послуги», Закону України «Про звернення громадян», Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для часткового їх задоволення. З висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке. Закон України «Про соціальні послуги» (далі - Закон) визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах. Пунктом 6 частини 1 статті 1 даного Закону зазначено, що надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг; Реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг (п.16 ч.1 статті 1 Закону). Пунктом 17 частини 1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України. Суб`єктами системи надання соціальних послуг є, зокрема, надавачі соціальних послуг (п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону). Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону до надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону, надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України. Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів. До надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності (ч.3 ст.13 Закону). Працівники надавачів соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, забезпечують надання соціальних послуг на професійній основі відповідно до вимог цього Закону. До працівників надавачів соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів належать фахівці та професіонали (соціальні працівники, фахівці із соціальної роботи, соціальні менеджери та інші) та соціальні робітники. Кваліфікаційні вимоги до працівників надавачів соціальних послуг, порядок атестації фахівців та професіоналів надавачів соціальних послуг визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців та професіоналів надавачів соціальних послуг здійснюють заклади освіти (у тому числі заклади післядипломної освіти), що мають відповідну ліцензію, видану в установленому порядку. До підвищення кваліфікації зазначених фахівців та професіоналів можуть залучатися громадські об`єднання, міжнародні організації, благодійні, релігійні та неурядові організації, установи та організації, що мають досвід роботи з відповідними вразливими групами населення. Програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації таких осіб затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації соціальних робітників здійснюються шляхом формального або неформального професійного навчання відповідно до законодавства. Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, проходять підготовку та перепідготовку у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Уповноважені органи у системі надання соціальних послуг можуть проводити семінари, тренінги тощо для працівників, які надають соціальні послуги, та фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності. (ч.4 ст.13 Закону). Частиною шостою статті 13 Закону визначено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України. Статтею 15 Закону визначено особливості формування Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, зокрема визначено, що Формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг та надавачами соціальних послуг (крім фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності). Внесення відомостей до Реєстру здійснюється протягом однієї доби з моменту настання відповідної події (надходження звернення/повідомлення про надання соціальних послуг, здійснення оцінювання потреб особи/сім`ї у соціальних послугах, прийняття рішення про надання/відмову у наданні соціальних послуг, надання соціальних послуг, у тому числі тих, що надаються одноразово, екстрено (кризово) тощо). Статтею 19 Закону зазначено, що підставою для розгляду питання про надання соціальних послуг надавачами соціальних послуг недержавного сектору (крім соціальних послуг, що надаються за рахунок бюджетних коштів) є подані їм заява, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг, передбачені частиною першою цієї статті :1) заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг; 2) звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб/сімей, які потребують соціальних послуг. Порядок подання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг визначається Порядком організації надання соціальних послуг. Частиною четвертою статті 21 Закону визначено, що рішення про відмову у наданні соціальної послуги може бути оскаржено у судовому порядку. Відповідно до статті 24 Закону підставою для відмови у наданні соціальних послуг є: 1) відсутність потреби у соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї; 2) ненадання надавачем соціальних послуг тих соціальних послуг, яких потребує особа. Особі може бути відмовлено у наданні соціальних послуг у разі наявності у особи відповідно до медичного висновку медичних протипоказань, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Рішення про надання соціальних послуг приймається після усунення таких протипоказань. Не може бути відмовлено у наданні соціальних послуг у разі наявної загрози життю чи здоров`ю особи, домашнього насильства, насильства за ознакою статі або жорстокого поводження з дітьми. В частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо ненадання згоди ОСОБА_1 в отриманні соціальних послуг від ОСОБА_2 та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг колегія суддів звертає увагу на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, на звернення позивача від 04.08.2022 щодо надання йому соціальних послуг Чернігівським міським територіальним центром надання соціальних послуг в рамках повноважень надано відповідь від 05.08.2022 №01-14/788, зі змісту якої вбачається, що позивачу запропоновано надання соціальних послуг на безкоштовній основі штатним працівником територіального центру відповідно до розподілу функціональних обов`язків. З наведеного колегія суддів висновує, що твердження позивача про відмову у наданні йому статусу отримувача соціальних послуг та наданні таких послуг є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Також судова колегія звертає увагу на те, що визначенню особи надавачем соціальних послуг на непрофесійній основі передують етапи подання документів такою особою, перевірки їх та у разу відсутності родинного споріднення між надавачем на отримувачем соціальних послуг - проходження формального або неформального професійного навчання такою особою. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що визначення ОСОБА_2 надавачем соціальних послуг для ОСОБА_1 є неможливим без попереднього надання йому такого статусу та внесення ОСОБА_2 до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг відповідно. Крім того, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_2 статусу надавача соціальних послуг на непрофесійній основі та відомостей щодо внесення його до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Відтак, твердження позивача щодо безпідставності відмови відповідача у наданні йому соціальних послуг саме ОСОБА_2 не є спроможними. Додатково, колегія суддів акцентує увагу на тому, що бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. У даному випадку суд не вбачає допущення з боку Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради протиправної бездіяльності щодо ненадання згоди ОСОБА_1 в отриманні соціальних послуг, оскільки відповідач вчинив дії щодо розгляду заяви позивача, надання пропозиції щодо можливості отримання соціальних послуг штатними працівниками, запропоновано визначення оцінки потреб для вирішення подальшого обслуговування та надання соціальних послуг працівниками територіального центру надання соціальних послуг, що підтверджується копією акту від 03.08.2022 №01-12/774, тобто, триваюча пасивна поведінка відповідача відсутня. Досліджуючи матеріали справи та виходячи з наведених правових норм в контексті спірних правовідносин вбачається, що позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо ненадання згоди ОСОБА_1 в отриманні соціальних послуг від ОСОБА_2 та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В частині позовних вимог щодо зобов`язання Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради прийняти рішення про надання соціальних послуг та внести відомості про ОСОБА_1 як отримувача соціальних послуг та про ОСОБА_2 як надавача послуг до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, колегія суддів зазначає наступне. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання». Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень. Як було встановлено раніше, виключною компетенцією структурного підрозділу відповідної ради (у спірному випадку Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради) є прийняття рішення про надання соціальних послуг та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Крім того, з матеріалів справи встановлено, що Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради та Чернігівським міським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) прийняті рішення про надання соціальних послуг ОСОБА_1 , запропоновано відвідати за місце проживання для надання допомоги екстрено соціальним робітником територіального центру (згідно вказаних соціальних послуг у заяві позивача від 29.07.2022), запропоновано визначити оцінку потреб для вирішення подальшого обслуговування та надання соціальних послуг працівниками територіального центру, що підтверджується копією акту від 03.08.2022 №01-12/774. Відтак, у суду відсутні підстави повторно зобов`язувати відповідача приймати рішення про надання соціальних послуг та внесення відомостей про ОСОБА_1 як отримувача соціальних послуг. Отже, за такого правового регулювання і фактичних обставин цієї справи колегія суддів вважає, що зазначена позовна вимога підлягає залишенню без задоволення. Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, яким неповно з`ясовано обставини справи та надана їм помилкова оцінка. Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі. Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню стороні, які не є суб`єктом владних повноважень лише у разі задоволення позовних вимог. Виходячи з результатів перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для відшкодування позивачу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2022 року у справі №620/5384/22 скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина Судді М.І. Кобаль Л.О. Костюк