Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/6427/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/6427/22 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про надання соціальних послуг від 15.08.2022 року; зобов`язано Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання соціальних послуг від 15.08.2022 року, з урахуванням висновків суду; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом І групи, підгрупа «Б» з дитинства. Група інвалідності встановлена позивачу безтерміново, що підтверджується довідкою МСЕК від 28.07.2000 року. Відповідно до довідки МСЕ-ЧНВ №103969 (а.с. 14), ОСОБА_1 потребує догляду, має ураження центральної нервової системи та з трудом може пересуватися. Позивач отримує державну соціальну допомогу, догляд, опіка чи піклування над позивачем не встановлено. Матір ОСОБА_1 є пенсіонером, непрацездатною особою, батько позивача помер, інших членів сім`ї ОСОБА_1 не має. Таким чином, родичів, які б могли здійснювати постійний догляд немає. З метою належного оформлення взаємовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який надає позивачу послуги з догляду без належного оформлення, вказані особи 15.08.2022 року звернулися із заявами про надання соціальних послуг та про згоду на надання соціальних послуг до Департаменту соціальної політики ЧМР, додавши пояснення, в яких розписано ситуацію, в якій він знаходиться, а також обставини, які зумовлюють необхідність оформлення факту надання постійного догляду з боку ОСОБА_2 . Департаментом 19.08.2022 року на заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , були надані відповіді №04-30/8598 та №04-30/8621, в яких зазначалось, що саме належить до повноважень Департаменту у сфері соціальних послуг у відповідності до Закону №2671 та, що ОСОБА_2 на момент звернення не є надавачем соціальних послуг в розумінні наведеного вище законодавства. Також було повідомлено позивачу про можливість отримання на безкоштовній основі всіх соціальних послуг, які були визначені в заяві, однак до повноважень Департаменту у відповідності до Закону №2671 належить саме виплата компенсацій, а не безпосереднє надання соціальних послуг, за якими звернувся позивач. Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо не надання згоди на отримання соціальних послуг протиправною, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, визначає Закон України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 року №2671-VІІІ (далі - Закон №2671-VІІІ), згідно зі статтею 1 якого соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України. Пунктом 17 статті 1 указаного Закону передбачено, що соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України. Суб`єктами системи надання соціальних послуг є, зокрема, надавачі соціальних послуг (п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону). Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону до надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності. Згідно п. 1 ч. 6 ст. 8 Закону фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є особами з інвалідністю I групи. Згідно ст. 13 вказаного Закону, надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України. Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів. До надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору належать надавачі соціальних послуг, утворені органами, зазначеними у частині першій статті 11 цього Закону, діяльність яких фінансується за рахунок коштів відповідного бюджету/бюджетів. До надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору належать: установи/заклади надання соціальних послуг (стаціонарні, реабілітаційні, тимчасового перебування); інші установи/заклади соціальної підтримки (обслуговування), у тому числі спеціалізовані служби підтримки осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі. З метою оптимізації та комплексного підходу до надання соціальних послуг можуть утворюватися комплексні установи/заклади надання соціальних послуг, структурні або відокремлені (територіальні) підрозділи яких надають різні соціальні послуги різним групам населення. Відповідно до статті 19 Закону №2671-VІІІ, підставою для розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи: 1) заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг; 2) звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб/сімей, які потребують соціальних послуг. У разі звернення особи або її законного представника безпосередньо до надавача соціальних послуг такий надавач зобов`язаний надати їм допомогу в поданні заяви про надання соціальних послуг до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади не пізніше наступного робочого дня. Підставою для розгляду питання про надання соціальних послуг надавачами соціальних послуг недержавного сектору (крім соціальних послуг, що надаються за рахунок бюджетних коштів) є подані їм заява, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг, передбачені частиною першою цієї статті. У разі виявлення особи, яка за станом здоров`я не спроможна самостійно прийняти рішення про необхідність надання їй соціальних послуг, заяву про надання соціальних послуг зобов`язані подати законний представник такої особи, орган опіки та піклування або структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади. Порядок подання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг визначається Порядком організації надання соціальних послуг. Відповідно до ст. 28 Закону, соціальні послуги надаються отримувачам: 1) за рахунок бюджетних коштів; 2) з установленням диференційованої плати залежно від доходу отримувача соціальних послуг; 3) за рахунок отримувача соціальних послуг або третіх осіб. Так, спеціальним законом у сфері надання соціальних послуг, а також Переліком соціальних послуг №1417 визначено, що соціальні послуги державними та комунальними суб`єктами, а також іншими суб`єктами, що надають соціальні послуги із залученням бюджетних коштів, в обсягах, визначених державними стандартами соціальних послуг, безоплатно надаються, зокрема, особам з інвалідністю. Наказом Міністерства соціальної політики України від 23 червня 2020 року №429 «Про затвердження Класифікатора соціальних послуг» затверджено класифікатор соціальних послуг. Розділом II зазначеного Наказу затверджено перелік соціальних послуг. Під кодом 021.0 визначена соціальна послуга - фізичний супровід осіб з інвалідністю, які мають порушення опорно-рухового апарату та пересуваються на кріслах колісних, з інтелектуальними, сенсорними, фізичними, моторними, психічними та поведінковими порушеннями. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Департаменті соціальної політики ЧМР та є особою, яка має право на пільги, як особа з інвалідністю І групи. Позивач звернувся до Департаменту соціальної політики ЧМР із заявою про надання соціальних послуг на постійній основі: догляд вдома, фізичний супровід особи з інвалідністю та транспортні послуги, додавши необхідні документи та пояснення, в яких розписано ситуацію, в якій він знаходиться, а також обставини, які зумовлюють необхідність оформлення факту надання постійного догляду. Департаментом було розглянуто вищезазначене звернення та надано відповідь №04-30/8621 від 19.08.2022 року, в якій зазначено, що відповідно до покладених завдань та обов`язків Департамент не надає соціальні послуги, а також було запропоновано позивачу звернутися до Чернігівським міським територіальним центром соціального обслуговування (як до надавача соціальних послуг) для отримання вищезазначених послуг. Як визначено пунктом 17 частини 1 статті 1 Закону №2671-VIII Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 року за №587 затверджено Порядок організації надання соціальних послуг (надалі по тексту також Порядок №587). Згідно пункту 3 Порядку №587 (в редакції чинній на час звернення позивачів із заявами від 03.10.2021 року і 06.10.2021 року) забезпечення надання соціальних послуг особам/сім`ям відповідно до їх потреб на території адміністративно-територіальної одиниці покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації. Порядок подання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг визначається Порядком організації надання соціальних послуг. Так, згідно пункту 25 Порядку №587 для отримання соціальних послуг особа, яка потребує соціальних послуг (надалі по тексту також особа), подає уповноваженому органу за місцем свого проживання/перебування заяву про надання соціальних послуг (надалі по тексту також заява) у письмовій або електронній формі, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики, разом з документами, зазначеними в пункті 28 цього Порядку. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Департаменту соціальної політики ЧМР із заявою про надання соціальних послуг відповідної форми. Як свідчить зміст частин 1, 2 і 3 статті 21 Закону №2671-VIII рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів приймає структурний підрозділ з питань соціального захисту населення уповноважених органів системи надання соціальних послуг, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 11 цього Закону. Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг надавачами соціальних послуг недержавного сектору приймає відповідний надавач. Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг приймається протягом 10 робочих днів з дня одержання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї у соціальних послугах. Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг екстрено (кризово) приймається невідкладно, не пізніше однієї доби з моменту одержання відповідної заяви, звернення, повідомлення. Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг не пізніше трьох робочих днів після його прийняття видається або надсилається заявнику. У рішенні про надання соціальних послуг обов`язково зазначаються результати оцінювання потреб особи/сім`ї у соціальних послугах та надавач соціальних послуг. Рішення про відмову у наданні соціальних послуг має бути вмотивованим. Рішення про відмову у наданні соціальної послуги може бути оскаржено у судовому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону, підставою для відмови у наданні соціальних послуг є: відсутність потреби у соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї; ненадання надавачем соціальних послуг тих соціальних послуг, яких потребує особа. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що Департамент, відповідно до положень ст. 21 Закону України «Про соціальні послуги» та п.2 та п.3 Переліку соціальних послуг №1417, приймає рішення про надання або відмову в наданні соціальних послуг і надсилає такі документи територіальному центру разом із заявою громадянина та інформацією з Державного реєстру прав, а територіальний центр, в свою чергу, приймає рішення про необхідність надання соціальних послуг, про що видається відповідний наказ, та укладає з отримувачем соціальної послуги договір про надання таких послуг, а також те, що розділом II Наказу Міністерства соціальної політики України від 23 червня 2020 року №429 «Про затвердження Класифікатора соціальних послуг» під кодом 021.0 визначена соціальна послуга - фізичний супровід осіб з інвалідністю, які мають порушення опорно-рухового апарату та пересуваються на кріслах колісних, з інтелектуальними, сенсорними, фізичними, моторними, психічними та поведінковими порушеннями, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заява позивача від 15.08.2022 року із наданням відповіді про відмову у наданні такої послуги були розглянуті відповідачем повно, всебічно та із забезпеченням перевірки всіх обставин, що вказує на невідповідність спірної відповіді суб`єкта владних повноважень критеріям, що наведені у п. п. 3, 5 ч. 2 ст. 2 КАС України. Щодо тверджень відповідача про рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 02.12.2021 року №737, саме на виконання Закону України «Про соціальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №587 «Про організацію надання соціальних послуг» було затверджено перелік соціальних послуг, умови та порядок їх надання структурними підрозділами Чернігівського міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Чернігівської міської ради, а отже в даному випадку безпосередніми надавачами таких послуг є Чернігівський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Чернігівської міської ради. Отже, якщо Департамент соціальної політики ЧМР, з урахуванням норм Закону №2671-VIII і Порядку №587 не є уповноваженим органом, який забезпечує надання вказаних соціальної послуги, останній зобов`язаний був скерувати таке звернення позивача за належністю до уповноваженого органу для подальшого прийняття рішення про надання чи відмову у наданні такої соціальної послуги. Статтею 7 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року за №393/96-ВР (надалі по тексту також Закон №393/96-ВР) чітко визначено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Аналіз приписів Закону №393/96-ВР дає підстави для висновку про те, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Водночас, якщо питання, порушене в одержаному зверненні, не входить до повноважень відповідного органу, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань. Втім, таких дій відповідачем вчинено не було, що свідчить також про допущення Департаментом соціальної політики ЧМР протиправної бездіяльності в порушення статті 7 Закону України «Про звернення громадян». Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року, заява №38722/02). Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. В разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини 2 статті 245 КАС України). Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, судом першої інстанції встановлено, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача стосовно не вчинення дії щодо прийняття рішення про надання соціальних послуг або вмотивовану відмову у їх наданні, чи щодо скерування письмового звернення позивача відповідному органу за належністю, до повноважень якого віднесено вирішення питання щодо забезпечення надання соціальних послуг. Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного захисту прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити вимоги позивача частково шляхом визнання дій Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо не належного розгляду заяви ОСОБА_1 про надання соціальних послуг від 15.08.2022 року протиправними та зобов`язання Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання соціальних послуг від 15.08.2022 року, з урахуванням висновків суду. Щодо вимог про визнання бездіяльності Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо не внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг та зобов`язання внести відомості про ОСОБА_1 як отримувача соціальних послуг та про ОСОБА_2 як надавача послуг, колегія суддів зазначає наступне. У відповідності ч. 6 ст. 15 Закону України «Про соціальні послуги» №2671 формування Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг та надавачами соціальних послуг (крім фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності). Внесення відомостей до Реєстру здійснюється протягом однієї доби з моменту настання відповідної події (надходження звернення/повідомлення про надання соціальних послуг, здійснення оцінювання потреб особи/сім`ї у соціальних послугах, прийняття рішення про надання/відмову у наданні соціальних послуг, надання соціальних послуг, у тому числі тих, що надаються одноразово, екстрено (кризово) тощо). Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, враховуючи, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на соціальні послуги, питання щодо внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, є похідним і повинно вирішуватись після вирішення питання про надання соціальних послуг або відмову у їх наданні, а тому дані позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн, колегія суддів зазначає таке. Положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі №825/1030/17. Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач не надав до суду необхідних, належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені у позові щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів також доходить висновку про те, що позовна вимога щодо компенсації моральної шкоди у сумі 200000 грн. є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Таким чином, зважаючи на все вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Крім того, апеляційний суд враховує те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.