Постанова 4876 № 904/2470/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.03.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2470/22 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В., при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г. представники сторін: від позивача: Шестерня Н.О., дов. №18/10/22 від 18.10.2022, адвокат; від відповідача: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ." на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 (суддя Мельниченко І.Ф., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 23.01.2023), у справі №904/2470/22 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ.", м. Дніпро до Фізичної особи-підприємця Набоки Леонори Василівни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська про розірвання договору та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Набоки Леонори Василівни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ.", м. Дніпро про стягнення заборгованості у сумі 61 806,69 грн., ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "МІГ." звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з первісним позовом про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2021. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 07.04.2022 за адресою орендованого приміщення відбулася пожежа, в результаті якої було пошкоджено орендоване приміщення, а подальше користування ним стало неможливим, що позбавило позивача права на реалізацію його комерційних цілей. З огляду на викладене, позивач звернувся до відповідача для розірвання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021, проте осатаній відмовився розірвати спірний договорі, чим порушив права позивача. 03.10.2022 до суду надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Набоки Леонори Василівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ.", в якій позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути 60 526,72 грн., що складають заборгованість за договором оренди нежитлової будівлі (приміщення) від 01.07.2021; 379,74 грн. - пені; 588,11 грн. - інфляції грошових коштів; 312,12 грн. - річних. Позовні вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує неналежними виконанням відповідачем за зустрічним позовом зобов`язання за договором оренди нежитлової будівлі (приміщення) від 01.07.2021 в частині повної та своєчасної оплати орендної плати. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у задоволенні первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ." до Фізичної особи-підприємця Набоки Леонори Василівни про визнання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 розірваним з 07.04.2022 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ." на користь Фізичної особи-підприємця Набоки Леонори Василівни 60 526,72 грн. основного боргу, 374,22 грн. пені, 588,11 грн. інфляції грошових коштів, 312,12 грн. річних, 2480,78 грн. судового збору. В решті позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням у повному обсязі, як за первісним, так і за зустріним позовом, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "МІГ.", в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального і процесуального права, нез`ясування обставин справи, визнання встановленими обставин, що мають значення для справи, які не були доведені, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом ТОВ МІГ. задовольнити повністю, в задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП Набоки Л.В. відмовити повністю. При цьому в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що 07 квітня 2022 року за адресою орендованого приміщення, а саме: м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, 20/18 відбулась пожежа, що підтверджується Актом про пожежу. В результаті вищевказаної пожежі було пошкоджено орендоване приміщення, а подальше користування ним стало неможливим. Таким чином, дана обставина позбавила Позивача того, на що він розраховував при укладені Договору, а саме, - права реалізації своїх комерційних цілей. Приміщення передавалась Позивачеві для використання під склад, для зберігання будівельних матеріалів. Відсутність у Позивача права реалізації своїх комерційних цілей використовувати орендоване приміщення під склад для зберігання будівельних матеріалів та офісне приміщення є правовою підставою для визнання спірного Договору розірваним. У процесі розгляду справи в суді першої інстанції Позивачем до розгляду справи по суті в підготовчому провадженні надано суду копії висновку експертиз, які були проведені в рамках кримінального провадження, з яких вбачається неможливість використання орендованих приміщень за призначенням. Однак, суд не прийняв до уваги ці докази. Перед початком розгляду справи Позивачем заявлялось клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень з додатками копій експертиз та копії постанови слідчого про визнання потерпілою стороною Позивача, що підтверджується технічним засобом, який знаходиться у справі. До того ж, слід зазначити, що разом з позовною заявою Позивачем надавалась відповідь Відповідача на лист-повідомлення ТОВ МІГ. про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення (будівлі). А тому, посилання суду на те, що Позивач не надав доказів, які б свідчили про розірвання договору в односторонньому порядку безпідставні. З даної відповіді чітко вбачається відмова Відповідача розірвати договір та вимога останнього сплачувати в подальшому грошові кошти згідно умов Договору. У зв`язку із зазначеними обставинами, а саме у зв`язку з тим що Відповідач відмовився розірвати договір оренди, Позивач вимушено звернувся до суду з позовом про розірвання договору. З огляду на вищевикладене, вважає, що рішення про задоволення зустрічного позову про стягнення з ТОВ МІГ. на користь Фізичної особи-підприємця Набоки Леонори Василівни в розмірі 60 526,72 грн. основного боргу, 374,22 грн. пені, 588,11 грн. інфляції грошових коштів, 312,12 грн. річних, 2 480,78 грн. судового збору є необґрунтованим та незаконним. Відповідач за первісним позовом, Фізична особа-підприємець Набока Леонора Василівна, у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з її доводами, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Зазначає, що як Орендодавець протягом дії Договору сумлінно виконувала обов`язки, своєчасно передавши Орендареві майно в стані, який забезпечує його нормальне функціонування та можливість використання такого майна за його цільовим призначенням. Позивачем за первісним позовом, в свою чергу, до червня 2022 року виконувалися обов`язки з оплати отриманих послуг з оренди відповідно до Договору. 30.06.2022 нею було отримано лист від ТОВ «МІГ.» за №5 від 16.06.2022 із додатком до нього Угодою від 20.06.2022 «Про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 з пропозицією про розірвання (припинення) дії договорів оренди орендованого майна, укладених 01.07.2021, між нею та ТОВ «МІГ.» - нежитлових приміщень (будівель) за адресою: місто Кривий ріг, вул. Дніпропетровське шосе, 20/18 та м. Кривий Ріг, вул. Дніпропетровське шосе, 20/26, на підставі статті 652 Цивільного кодексу України та пункту 9.2. вказаних Договорів оренди, за версією Позивача, - «у зв`язку із неможливістю виконання сторонами умов договору...», «-у зв`язку з істотними змінами обставин пожежі орендованого нежитлового приміщення». При цьому умови, запропоновані вказаним листом та додатком до нього, були цілком неприйнятні, тому як достроково та повністю звільняли ТОВ «МІГ.» від узятих на себе зобов`язань за Договором, в тому числі, стосовно компенсування спричиненої майнової шкоди, внаслідок приведення орендованого майна до аварійного стану. У зв`язку з цим відповідачкою в розірванні Договору оренди на умовах, запропонованих Позивачем за первісним позовом, було відмовлено. Після цього, з кінця червня 2022 року Позивач за первісним позовом перестав виконувати договірні обов`язки зі своєчасної та повної оплати за користування приміщенням, що є порушенням взятих на себе Орендарем зобов`язань, та спричиняє відповідачці значні майнові збитки. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Антонік С.Г., Березкіна О.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.02.2023 (суддя доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу позивача за первісним позовом залишено без руху через неподання останнім доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі (визначена сума доплати судового збору у розмірі 3721,50 грн). Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2023 (у складі колегії суддів: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), судді Антонік С.Г., Березкіна О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ." на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/2470/22; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 13.03.2023. В судове засідання 13.03.2023 представник відповідача за первісним позовом не з`явився, подав заяву про розгляд апеляційної скарги за його відсутності. Згідно ч.11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Відповідно до ч.12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що представник відповідача за первісним позовом належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання; заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності, наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представника відповідача. В судовому засіданні 13.03.2023 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача за первісним позовом, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІГ." (Орендар) та Фізичною особою-підприємцем Набока Леонорою Василівною (Орендодавець) укладено Договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021. Відповідно до пункту 1.1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар бере в тимчасове платне користування для реалізації своїх комерційних цілей наступні приміщення, розташовані в нежитловому будинку за адресою: м. Кривий Ріг, Дніпршосе, 20/18. Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Будівля (приміщення) має наступні характеристики: Загальна площа приміщень, що здаються в оренду: 107 кв.м., включаючи підсобне приміщення 1,5 кв.м.; - автономне опалення; - електрика (220 і 380В); - газ; - вода; - каналізація; - телефон ( номер телефону). А також частина окремого будинку складу за адресою: вул. Дніпршосе 20/26, площ. 130 м. кв. (пункт 1.1.2 Договору). Приміщення, які здаються в оренду, надаються Орендарю для розміщення офісу та використання під склад, для зберігання будівельних матеріалів (розділ 2 Договору). Відповідно до пункту 4.1 Договору приміщення та майно, що здається в оренду, повинні бути передані Орендодавцем та прийняті Орендарем протягом 2-х днів з моменту укладання Договору. Передача приміщень та майна, що здаються в оренду, здійснюється за актом приймання-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу такої оренди (п. 4.3 Договору).Термін оренди 3 роки з дати підписання сторонами акту приймання-передачі Орендарем об`єкта оренди (пункт 8.1 Договору). Пунктом 9.1 Договору сторони визначили, що цей Договір підлягає односторонньому розірванню з обов`язковим повідомленням іншої сторони про це рішення в письмовій формі не пізніше 1 (одного) місяця. В пункті 9.2 сторонами встановлено, що договір може бути розірваний Орендодавцем в терміновому порядку, без попереднього повідомлення про це, у разі невиконання зобов`язань за цим договором. Відповідно до акту прийому-передачі від 01.07.2021 Орендодавець передав, а Орендар прийняв нежитлове приміщення-частину будівлі площею: 2,8 м. кв., що розташована за адресою: вул. Дніпршосе, 20/18, м. Кривий Ріг, 50086, а також Дніпршосе, б. 20/26, площею 130 м. кв. Звертаючись з даним позовом позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наступним. 07.04.2022 за адресою орендованого приміщення, а саме: м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, 20/18 відбулася пожежа, на підтвердження чого позивачем надано акт про пожежу від 07.04.2022. В результаті вказаної події було пошкоджено орендоване приміщення, що позбавило позивача можливості для реалізації його комерційних цілей, адже приміщення передавалися саме для використання їх під склад, для зберігання будівельних матеріалів. Таким чином, вказує позивач, дана обставина позбавила його, того на що він розраховував при укладені договору. З огляду на вказані обставини, позивачем 16.06.2022 на адресу відповідача надіслано повідомлення та угоду про розірвання спірного Договору оренди. Відповідач у відповіді вих. № 168/88 від 05.07.2022 відмовив у розірванні договору оренди на запропонованих позивачем умовах. Таким чином, позивач посилаючись на норми статей 202 Господарського кодексу України та 652 Цивільного кодексу України просить суд визнати спірний договір розірваним з 07.04.2022. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду доказів, які б свідчили про розірвання спірного договору в односторонньому порядку. Залучена позивачем угода про розірвання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 свідчить про те, що позивач пропонував відповідачеві розірвати спірний договір за згодою сторін, проте, таку згоду від відповідача він не отримав. В той же час, право розірвати договір в односторонньому порядку позивач не реалізував. Задовольняючи зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що доказів виконання зобов`язання щодо сплати орендних платежів на загальну суму 59 400,00 грн. та витрат за нараховані комунальні послуги за спірний період на загальну суму 1 126,72 грн. відповідач за зустрічним позовом на момент розгляду спору не надав. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частин 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Укладений між сторонами договір б/н від 01.07.2021 за своєю правовою природою є договором оренди. Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним. Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору оренди, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, укладений між сторонами договір діє з 01.07.2021 (дата укладення договору оренди та підписання сторонами Акту приймання-передачі нежитлового приміщення) до 01.07.2024 та є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату. При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19 зроблено такі висновки: "32. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

33. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

34. Разом з цим, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

35. Аналіз приписів статей 16 ЦК України та 20 ГК України дає підстави стверджувати про те, що ними не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним (припиненим), позаяк реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання відповідного договору.". Положеннями статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Відповідно до ч. 2 статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Частиною третьою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Відповідно до положень статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Отже, за змістом наведених норм законодавства, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду. В той же час, оскільки предметом позову у даній справі є конкретно сформульована вимога про визнання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 розірваним з 07.04.2022, колегія суддів доходить висновку, що позивач фактично просить встановити юридичний факт розірвання договору в минулому. При цьому у постанові від 13.02.2018 у справі № 916/849/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що встановлення юридичного факту виходить поза межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання. На підставі викладеного господарський суд, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду у подібних спірних правовідносинах, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 розірваним з 07.04.2022, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в даному випадку є неналежним та неефективним. Таким чином, з огляду на наведені висновки Верховного Суду спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не забезпечує його поновлення, а відтак, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача про визнання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 розірваним з 07.04.2022, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову, оскільки відповідно до ст. ст. 651, 652 ЦК України, статті 188 ГК України реалізація відновлення прав позивача через припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання відповідного договору, а не визнання його розірваним з певної дати. Крім того, за змістом ст. ст. 651, 652 ЦК України, статті 188 ГК України відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже, є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі. Як вбачається зі змісту спірного договору, сторонами було встановлено право та визначено порядок його розірвання в односторонньому порядку. А саме, відповідно до п. 8.3 Договору орендар має право вийти з цього Договору, повідомивши про це Орендодавця протягом одного місяця. Пунктом 9.1 Договору сторони визначили, що цей Договір підлягає односторонньому розірванню з обов`язковим повідомленням іншої сторони про це рішення в письмовій формі не пізніше 1 (одного) місяця. В той же час, у матеріалах справи відсутні докази повідомлення Орендарем (Товариством з обмеженою відповідальністю "МІГ.") Орендодавця про вихід із Договору, його одностороннє розірвання, внаслідок чого господарський суд прийшов до правильного висновку, що Орендарем не надано доказів, які б свідчили про реалізацію позивачем права на розірвання Договору в односторонньому порядку. Залучена позивачем угода про розірвання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 свідчить про те, що позивач пропонував відповідачеві розірвати спірний договір саме за згодою сторін, а не повідомляв про розірвання Договору в односторонньому порядку. Із відповіді Орендодавця вих. № 168/88 від 05.07.2022 слідує, що запропоновані йому листом Орендаря № 5 від 16.06.2022 та додатком до нього умови, були цілком неприйнятні, тому як достроково та повністю звільняли ТОВ «МІГ.» від узятих на себе зобов`язань за Договором, в тому числі стосовно компенсації спричиненої майнової шкоди, внаслідок приведення орендованого майна до аварійного стану. У зв`язку з цим Орендодавцем в розірванні Договору оренди на умовах, запропонованих Позивачем за первісним позовом, було відмовлено. Колегія суддів констатує, що Позивачем за первісним позовом не долучено до матеріалів справи лист Орендаря № 5 від 16.06.2022, тому відсутня можливість пересвідчитися у його змісті. У своїй відповіді вих. № 168/88 від 05.07.2022 Орендодавець зазначив, що додатком до цього листа Орендаря була додаткова угода про розірвання Договору. Будь-якої іншої інформації про зміст листа Орендаря № 5 від 16.06.2022 відповідь Орендодавця не містить. Тому доводи апеляційної скарги про те, що саме листом № 5 від 16.06.2022 Орендар повідомив Орендодавця про розірвання Договору оренди в односторонньому порядку є передчасними та не підтверджені матеріалами справи. Таким чином, господарський суд прийшов до правильного висновку, що Орендар згоду від відповідача на розірвання Договору не отримав, а право розірвати договір в односторонньому порядку не реалізував. Залучені до матеріалів справи акт про пожежу від 07.04.2022, яка відбулась за адресою орендованого приміщення 7 квітня 2022 року, а також копії висновків експертиз, які були проведені в рамках вказаного кримінального провадження, за відсутності доказів повідомлення Орендодавця про розірвання договору в односторонньому порядку, не є підставою вважати, розірваним спірний Договір. Таким чином, господарський суд дійшов до правильного висновку про те, що позивачем за первісним позовом не наведено в позові та не підтверджено належними доказами наявності правових підстав для визнання спірного договору розірваним з 07.04.2022. Щодо зустрічних позовних вимог колегія суддів зазначає наступне. За змістом частини першої третьої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до пункту 3.1 Договору Орендар несе всі витрати на обслуговування та експлуатацію об`єкта оренди, оплачує всі необхідні платежі та збори. Окремо Орендар оплачує комунальні послуги, електроенергію, газ та телефонний зв`язок, а також оренду нерухомої земельної ділянки в повному обсязі або пропорційно площі орендованого приміщення (пункт 3.2 Договору). Згідно з пунктом 3.3 Договору розмір орендної плати (з ПДВ): 19 800,00 грн. Орендар зобов`язується своєчасно здійснювати орендні платежі (пункт 5.1.1 Договору). На виконання умов договору позивачем на адресу відповідача надсилалися рахунки на оплату № 25 від 07.07.2022, № 29 від 05.08.2022, № 31 від 05.08.2022 та акти надання послуг від 31.07.2022, та від 31.08.2022, які отриманні останнім 12.07.2022, 12.08.2022, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 91, 99). Звертаючись з даним позовом, позивач вказує про те, що відповідач за період липень-вересень 2022 не здійснив оплату за користування спірним приміщенням, а саме: останнім не сплачено орендні платежі на загальну суму 59 400,00 грн. та не компенсовано витрати позивача за нараховані комунальні послуги за вказаний період на загальну суму 1126,72 грн., що й стало причиною виникнення спору. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Орендна плата сплачується авансом за 3 дня, до місяця, в якому надаватимуться послуги з оренди приміщень, безготівковим способом на поточний рахунок Орендодавця (пункт 3.4 Договору). Пунктом 3.5 Договору визначено, що оплата за електроенергію, газ, воду за вказаний період сплачується до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі рахунків-фактур. Доказів виконання зобов`язання щодо сплати орендних платежів на загальну суму 59 400,00 грн. та витрат за нараховані комунальні послуги за спірний період на загальну суму 1 126,72 грн. відповідач, на момент розгляду спору не надав. З огляду на викладене вимоги позивача, щодо стягнення суми основного боргу, слід визнати обґрунтованими і такими, що підставно задоволені господарським судом. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем заявлено до стягнення річні за загальний період з 29.09.2022 по 30.09.2022 у сумі 312,12 грн. та інфляція грошових коштів у сумі 588,11 грн. за загальний період з липня 2022 року по вересень 2022 року. Так, колегією суддів здійснено перевірку розрахунку річних та інфляції грошових коштів, проведеного позивачем, та встановлено, що розрахунок проведено правильно. Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення річних в сумі 312,12 грн. та інфляції грошових коштів в сумі 588,11 грн. визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 7.1.1 Договору сторони погодили, що у разі прострочення сплати за оренду приміщення Орендар несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,01% від суми боргу за кожен день прострочення. Позивачем заявлена до стягнення пеня за загальний період з 29.09.2022 по 30.09.2022 у сумі 379,74 грн. Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, проведеного позивачем, та встановлено, що в останньому нараховано пеню на заборгованість з компенсації комунальних нарахувань за період з 13.08.2022 по 30.09.2022 на суму 5,52 грн. неправомірно, оскільки умовами спірного договору не передбачено відповідних умов щодо нарахування пені за порушення зобов`язання зі сплати компенсації комунальних нарахувань. Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені правомірно частково задоволено в сумі 374,22 грн. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права (за виключенням не розгляду клопотання Відповідач про продовження строку на подання відзиву), що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Зважаючи на результати вирішення спору, за якими рішення відбулось на користь Відповідача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати при розгляді апеляційної скарги покладаються на Позивача (заявника у апеляційній скарзі). Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ." на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/2470/22 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/2470/22 залишити без змін. Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ." за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.03.2023. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя С.Г. Антонік Суддя О.В. Березкіна