Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 352/748/22

Справа № 352/748/22 Провадження № 22-ц/4808/359/23 Головуючий у 1 інстанції СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р. Суддя-доповідач Мальцева П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі суддів Мальцевої Є.Є., Баркова В.М., Девляшевського В.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАТРОН 999» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в с т а н о в и в: Позивач 31.05.2022 звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення 134560 грн шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, та судових витрат в сумі 2481,00 грн. Заявлений позов обґрунтовував тим, що відповідач ОСОБА_1 26.01.2022 о 22:15 год на автодорозі Н-18 4+270м поблизу м. Тисмениця Івано-Франківської області, керуючи автомобілем «БМВ», д.н.з. НОМЕР_1 , спричинив зіткнення з автомобілем ГАЗ-53, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якого вищевказані автомобілі отримали механічні пошкодження. Вина відповідача у вчиненні ДТП підтверджується постановою Тисменицького районного суду від 28.03.2022, справа № 352/214/22, згідно якої останній визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. ТОВ «МЕТАТРОН 999», в особі директора Поплавського Р.М., який діє на підставі Статуту, відповідно до договору № 1/21 від 03.05.2021 «Про перевезення вантажів автомобільним транспортом» виступав замовником перевезення пального паливо дизельне ДТ-3-К5, сорт F (ДСТУ 7688:2015 Паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО). Згідно товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 94 від 26 січня 2022 автомобілем ГАЗ-5312 вантажний паливоцистерна, д.н.з. НОМЕР_2 , на виконання умов вищевказаного договору здійснювалося перевезення пального паливо дизельне ДТ-3-К5, сорт F (ДСТУ 7688:2015 Паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО) об`ємом 4 640 дм3, вартість якого згідно накладної на переміщення № 7 від 26.01.2022 становить 134 560, 00 грн. Внаслідок ДТП, яке мало місце з вини відповідача, автомобіль ГАЗ-5312 вантажний паливоцистерна, д.н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження, внаслідок яких відбувся витік пального, яке було втрачено в повному об`ємі. Просив стягнути з відповідача вартість втраченого дизельного пального у розмірі 134560,00 грн та 2481,00 грн судових витрат. Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2022 року позов задоволений, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МЕТАТРОН 999» 134560 грн. збитків, завданих внаслідок ДТП, 2481 грн. судових витрат, а всього 137041 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_1 оскаржив судове рішення. Вказує, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначив, що позивачем не доведено, що судом неправомірно не залучено до участі у справі страховика, хоча він надавав суду документи, що підтверджують обов`язок АТ «СГ «ТАС» відшкодувати шкоду, пов`язану із знищенням майна потерпілого в межах ліміту відповідальності в розмірі 130000 грн, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована. Суд помилково стягнув з нього як з винуватця ДТП шкоду, хоча позивач не надав доказів неможливості отримання такої виплати від страхової компанії. Також вказує, що позивачем не доведений факт знищення пального внаслідок ДТП, тому що постановою суду про притягнення його до адміністративної відповідальності встановлено лише отримання автомобілями механічних пошкоджень. Не доведено позивачем і обсяг збитків об`єм втраченого палева. Висновки суду в цій частині базуються на припущеннях, не відповідають обставинам справи. Представник позивача правом наданні відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Ухвалою апеляційного суду від 13 березня 2023 року вирішено справу розглядати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи відповідно до ч.13 ст.7, ст.365, 366, 368, 369 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вина відповідача ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, підтверджується постановою Тисменицького районного суду від 28.03.2022, справа № 352/214/22, що набрала законної сили 08.04.2022 (а.с.3), якою останній визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Згідно з товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 94 від 26 січня 2022 (зв.ст.а.с.6) автомобілем ГАЗ-5312 вантажний паливоцистерна, д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , на виконання умов договору №1/21 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.05.2021 (а.с.4-5), здійснювалося перевезення пального паливо дизельне ДТ-3-К5, сорт F (ДСТУ 7688:2015 Паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО) об`ємом 4 640 дм3, вартість якого згідно накладної на переміщення № 7 від 26.01.2022 становить 134560 грн (а.с.6). Судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 26.01.2022 відбувся витік пального, що було втрачено в повному об`ємі. Суд першої інстанції керувався ч.2 ст. 1187 ЦК України, відповідно до якої особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тобто нормами ч.2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець. Пунктом 2.2 Правил дорожнього руху України встановлено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Крім того, за приписами ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій під час керування транспортним засобом зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди. Тому суд вважав, що відповідач, вина якого встановлена постановою суду про притягнення до адміністративної відповідальності, має нести матеріальну відповідальність за завдану позивачу шкоду. Однак зі справи також вбачається, що автомобіль «БМВ», д.н.з. НОМЕР_1 , застрахований в АТ «СГ «ТАС» поліс № АР/9230199 ( а.с.30). Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 130 000 грн.. Згідно з повідомленням страхової компанії АТ «СГ «ТАС» щодо виплати страхового відшкодування за завдану шкоду автомобілю, вбачається, що до страхової компанії звернувся 02.02.2022 року ОСОБА_2 (особа, яка керувала автомобілем ГАЗ-53 - іншим учасником ДТП), з приватним письмовим повідомленням про ДТП. Станом на 01.07.2022 року потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, заяву про страхове відшкодування страховику не подавали. (а.с.39) Суд під час розгляду справи не погодився із тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована в АТ «СГ «ТАС» поліс № АР/9230199 від 22.06.2021, то позивачу слід звертатись до страховика в даному випадку, вважав таку позицію помилковою, тому що право позивача на відшкодування шкоди за рахунок відповідача як особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого позивач не був, хоч цей договір і укладено на користь третіх осіб. Суд першої інстанції виходив з того, що закон надає право позивачу одержати страхове відшкодування, однак не зобов`язує одержувати його. Зазначений правовий висновок міститься в постанові ВП ВС від 19.06.2019 року у справі № 465/4621/16-к. Перевіривши справу, колегія суддів не може погодитися із рішенням про стягнення суми завданої шкоди з відповідача. Дійсно, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку ( ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Автомобіль «БМВ» НОМЕР_1 застрахований в АТ «СГ «ТАС», ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 130 000 грн. 01.02.2022 року відповідач ОСОБА_1 , який керував автомобілем, повідомив страхову компанію про ДТП 26.01.2022 року (а.с.31). Позивач в суді першої інстанції, у відзиві на апеляційну скаргу наполягав на відповідальності саме винуватця ДТП, вимоги до страховика не заявляв, незважаючи на те, що про наявність договору страхування автомобіля-учасника ДТП було відомо вже під час розгляду справи. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Норми статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вказують про мету такого страхування, а саме, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та\або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) підтвердила вищезазначений висновок, вказавши, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Іншої норми, яка визначала б особливості відповідальності осіб, що застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За умовами договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів поліс № АР/9230199 від 23 червня 2021 року, який діяв до 22 червня 2022 року, і яким забезпечена відповідальність у події, внаслідок якої завдана шкода, автомобіля, яким керував ОСОБА_1 , і розмір страхового відшкодування встановлений в межах 130000 грн. за шкоду майнового характеру. Отже, за умови своєчасного звернення потерпілої особи до страховика транспортного засобу відповідача з заявою про страхове відшкодування розмір страхової виплати мав становити 130 000 грн. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Отже, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком. Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV). Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)). ДТП за участю сторін по справі сталося 26.01.2022 року, до суду позивач звернувся у травні 2022 року в межах строку, передбаченого статтею 37 Закону України № 1961-IV. Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.". Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній справі зробила висновок про те, що іншої норми яка б визначала особливості відповідальності осіб, які застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. (пункт 6 статті 3 ЦК України) Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань. Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного. У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально (стаття 33 Закону №1961-IV). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 добросовісно із дотриманням вимог законодавства щодо порядку та строків, повідомив АТ СГ «ТАС» про подію, що має ознаки страхового випадку ( а.с.31). Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, яка має містити певні відомості та визначені Законом додатки до заяви (пункт 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV). Закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IVобов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Разом з тим, з матеріалів даної справи вбачається, що позивач в строк, передбачений положеннями ст. 35 Закону № 1961-IV, не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, і такі обставини ним не спростовані. Різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) становила би 134560 - 130000 = 4560 грн. До страховика із будь-якими заявами позивач не звертався, крім того, із судовим позовом про стягнення страхового відшкодування позивач до належного страховика також не звертався. За таких обставин позивач мав би право вимоги до відповідача про відшкодування шкоди лише у розмірі, який перевищує розмір страхового відшкодування. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції керувався практикою суду, що регулює відносини, які не є подібними, що привело його до помилкових, передчасних висновків. У зв`язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду про повне задоволення вимог позивача підлягає скасуванню. Разом з тим, в апеляційній скарзі відповідач вказує не тільки на порушення норм матеріального права у зв`язку із покладеною на нього повною матеріальною відповідальністю без урахування такого обов`язку страховика, але й на недоведеність обсягу і оцінки завданих позивачу внаслідок ДТП за його участю збитків, що на його думку свідчить про необґрунтованість рішення. Колегією суддів перевірені матеріали справи з наданими позивачем доказами. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначені питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Так, суд повинен вирішити : 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При зверненні до суду позивачем надані докази, які підтверджують вину ОСОБА_1 в ДТП 26.01.2022 року, і підтверджують той факт, що паливоцистерна автомобіль ГАЗ-53 НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , перевозив паливо дизельне об2ємомо 4640 дм3, вартістю 134560 грн, на замовлення ТОВ «МЕТАТРОН 999», і що автомобіль ГАЗ відповідав вимогам справності технічного контролю (а.с.3, 4-5, 6 -10). Ці обставини відповідачем не заперечуються. В позовній заяві позивач вказує, що внаслідок ДТП при пошкодженні автомобіля ГАЗ відбувся витік пального, яке було втрачено в повному об`ємі. Разом з тим доказів об`єму втраченого майна, як і взагалі доказів втрати вантажу дизельного пального внаслідок ДТП, суду не надано. В постанові суду від 28.03.2022 року зазначено, що автомобілі учасники ДТП отримали механічні ушкодження. Опису та характеру таких ушкоджень суду не надано. З повідомлення відповідача ОСОБА_1 в страхову компанію від 01.02.2022 року вбачається, що він вказував про витік пального внаслідок ДТП, однак встановити об`єм втраченого палива і обсяг збитків з таких суб`єктивних даних, вказаних до того ж для інших цілей, неможливо. У відповідності до положень ст..81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, висновок суду про доведеність вини відповідача у спричиненні збитків позивачу і саме в тому обсязі, на який вказує позивач, не ґрунтується на обставинах справи, нічим не доведений. Судом не встановлювалося, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд не в повній мірі дотримався вимог норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог. Враховуючи висновки колегії суддів апеляційного суду по суті справи, підлягає стягненню з позивача на користь відповідача 3721,50 грн сплаченого судового збору за апеляційне оскарження. Керуючись ст.ст.367,368,374,376,381,382,383,384,390 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2022 року скасувати. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАТРОН 999» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАТРОН 999» (ЄДРПОУ 44118747) на користь ОСОБА_1 3721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн. 50 коп. судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст складений 21 березня 2023 року. Головуючий: Є.Є. Мальцева Судді: В.М. Барков В.А. Девляшевський