Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/3644/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2398/23 Справа № 215/3644/22 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я.А. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 215/3644/22 провадження № 22-ц/803/2398/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальник комбінат», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 215/3644/22 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової грошової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при розрахунку, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2022 року (суддя Квятковський Я.А.), ухваленого в приміщенні Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 09 грудня 2022 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що він з 13.01.1966 року до 15.08.2005 року працював у відповідача, був звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. У липні 2021 року дізнався, що відповідно до ОСОБА_2 угоди на 2005-2006 рр., яка була чинна на момент його звільнення, відповідач повинен був сплатити йому вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат у зв`язку із тим, що він пропрацював на підприємстві більше 20 років. Оскільки відповідач не здійснив всіх виплат, передбачених законодавством, позивач просив стягнути з відповідача недоплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 4 110,87 грн та середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 15.08.2005 року по 15.08.2011 рік в розмірі 89 047,08 грн, за розрахунком: 60,33 грн.*1 476=89047,08 грн., де 60,33 грн. - середньоденна заробітна плата, 1 476 - кількість робочих днів. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 недоплачену вихідну допомогу при звільненні в розмірі 4 110,87 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 40 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 грн. Судове рішення мотивоване тим, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія пункту 6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі 3 середньомісячних заробітних плат, що становить 4 110,87 грн. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що сума, яку просить стягнути позивач, значно перевищує суму невиплаченої позивачу одноразової грошової допомоги, а тому з урахуванням принципів співмірності та пропорціональності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині в розмірі 40 000,00 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» в апеляційній скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСІБ, ЯКІ ПОДАЛИ АПЕЛЯЦІЙНІ СКАРГИ Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що за період не проведення повного розрахунку з ним, а саме, з 15.08.2005 року по 29 вересня 2022 року період не проведення розрахунку становить 4 136 робочих днів, при середньоденній заробітній платі 60,33 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 263 344,88 грн. Проте, він просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 89 047,08 грн за період з 15.08.2005 року по 15.08.2011 року (1476 днів). При цьому, при визначенні стягнення з відповідача розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку він виходив із засад скромності, справедливості та відшкодування відповідачем йому невиплаченої суми одноразової допомоги при звільненні, з врахуванням інфляційних процесів, які відбулися за останній період. Апеляційна скарга ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» обґрунтована тим, що судом не надано належної оцінки того, що відповідач не є підписантом Галузевої угоди, умови Галузевої угоди не є обов`язковими для нього, тому підстави для виплати позивач передбаченої цією угодою одноразової допомоги при звільненні були відсутні. Не враховано, що виплата допомоги при виході на пенсію не є вихідною допомогою, а є соціальною пільгою, яка може виплачуватись в залежності від фінансового стану підприємства та строки встановлені підприємством. Оскільки зазначена виплата не є вихідною допомогою в розумінні статті 44 КЗпП України і умовами колективного договору її виплата не передбачена в день остаточного розрахунку при звільненні, тож правила статті 116 КЗпП України до цієї виплати не застосовуються, а тому підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, при цьому не зазначено жодної обставини, яка перешкоджала йому звернутися до суду або до підприємства з метою з`ясування нарахованих та виплачених йому сум раніше, в строк, визначений законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_1 у період з 13.01.1966 року по 15.08.2005 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», 15.08.2005 року звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, одноразова вихідна допомога в зв`язку з виходом на пенсію не виплачувалася. Відповідно до довідки ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» № 390 від 19.07.2021 року, середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 становить 8,381 грн, а середньомісячна 1 370,29 грн. Із Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки (далі Галузева угода), яка була чинною на день звільнення позивача, встановлено, що Угода набирає чинності з 1 січня 2005 року і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Відповідно до пункту 6.1 Галузевої угоди, підприємство повинно виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років двомісячної середньої заробітної плати; від 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до пункті 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Апеляційна скарга ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі становить 93 157,95 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі. Судове рішення мотивоване тим, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія пункту 6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі 3 середньомісячних заробітних плат, що становить 4 110,87 грн. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що сума, яку просить стягнути позивач, значно перевищує суму невиплаченої позивачу одноразової грошової допомоги, а тому з урахуванням принципів співмірності та пропорціональності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині в розмірі 40 000,00 грн. Проте, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як встановлено з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади 15 серпня 2005 року, відповідач ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» не провів виплату позивачу всіх належних сум. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги в розмірі 3 середньомісячних заробітних плати, що становить 4 110,87 грн. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що умови Галузевої угоди поширюються й на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат». Доводи апеляційної скарги відповідача такий висновок суду не спростовують. Крім того, апеляційний суд також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за весь затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 15 серпня 2005 року по 15 серпня 2011 року, в межах заявлених позовних вимог, що узгоджується з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. З матеріалів справи випливає, що спір виник з приводу порушення трудових прав позивача ОСОБА_1 щодо не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 15.08.2005 року по 15.08.2011 року. Отже, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що роботодавець ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», починаючи з моменту звільнення позивача в серпні 2005 року і по теперішній час, не нарахував та не виплатив належні позивачеві при звільненні суми. Таким чином, колегія суддів на підставі вищевикладеного та враховуючи обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її не виплати, а також те, що позивач подав до суду першої інстанції позов в якому, з власної ініціативи, зменшив розмір позовних вимог з 263 344,88 грн до 89 047,08 грн, вважає, що відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування, за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини встановлює, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права. Враховуючи вищевикладений аналіз висновків Європейського суду з прав людини, апеляційний суд доходить до висновку, що несплата роботодавцем належних позивачеві гарантованих виплат при звільненні, є втручанням у визначений майновий інтерес працівника в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Беручи до уваги сукупність зібраних доказів, суд дійшов висновку про порушення відповідачем трудових прав позивача у зв`язку з неправомірною тривалою бездіяльністю саме відповідача та відсутністю жодних винних дій позивача, та наявність правових підстав для стягнення належних позивачеві сум при виході на пенсію у заявленому ним в позові розмірі. До того ж, в розумінні дії Конвенції і встановлених обставин у даній конкретній справі виявлено, що правомірні очікування позивача порушені, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, у зв`язку з чим колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо в цій частині. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції безпідставно не була застосована позовна давність до вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги при виході на пенсію та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та безпідставно не було відмовлено в задоволені позову в зв`язку зі спливом позовної давності, колегія суддів зазначає таке. Так, згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, а тому позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду. Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою, а також до подібного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 215/1270/16-ц (провадження №61-14727св18). Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки відповідно до Галузевої Угоди одноразова допомога відноситься до інших виплат, які не передбачені актами чинного законодавства (окрім Галузевої Угоди) встановлені додатково при припиненні трудового договору у зв`язку із виходом на пенсію, то її виплата повинна бути здійснена згідно з вимогами статті 116 КЗпП України в день звільнення працівника. У зв`язку з вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про застосування до вимог позивача щодо стягнення вихідної допомоги наслідків пропуску ним строків позовної давності відповідно до положень частини 1 статті 233 КЗпП України, якою передбачено тримісячний строк позовної давності щодо вирішення інших трудових спорів, оскільки у відповідності до положень частини 2 статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Крім того, колегією суддів також не встановлено в діях ОСОБА_1 свідомого тривалого самоусунення від захисту своїх порушених прав, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні збільшився через неправомірну бездіяльність позивача. Після звернення позивача до суду з вимогами щодо стягнення з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на його користь одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач проти задоволення заявлених вимог заперечував, у добровільному порядку врегулювати спір не намагався, що свідчить про його небажання відновлювати порушене право позивача та взагалі невизнання ним факту порушення трудового законодавства по відношенню до позивача. За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні позивача. При цьому, зменшення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 89 047,08 грн до 40 000,00 грн, враховуючи поведінку сторін та конкретні обставини справи, є несправедливим та не відповідає принципу розумності судового рішення. Таким чином, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і збільшити його з 40 000,00 грн до 89 047,08 грн, що буде відповідати засадам виваженості та справедливості. Наведені в апеляційній скарзі відповідача доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд доходить висновку, що доводи апеляційної скарги ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» є необґрунтованими, у зв`язку з чим, підлягає залишенню без задоволення. В свою чергу, враховуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і збільшити його з 40 000,00 грн до 89 047,08 грн, що буде відповідати засадам виваженості та справедливості. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та залишення без задоволення апеляційної скарги відповідача, з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 488,60 грн. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2022 року в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши такий розмір з 40 000,00 гривень до 89 047 (вісімдесят дев`ять тисяч сорок сім) гривень 08 копійок. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1 488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 копійок. В іншій частині рішення суду першої інстанції від 09 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.А. Мірута Я.В. Хейло