Постанова 4803 № 211/852/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/401/23 Справа № 211/852/22 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 211/852/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Комунальне підприємство «Міський тролейбус» розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міський тролейбус» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2022 року, яке ухвалено суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні, ВСТАНОВИВ: В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Міський тролейбус» (надалі КП «Міський тролейбус») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з листопада 2017 року працює у КП «Міський тролейбус» на посаді електромонтера тягових підстанцій. 31 січня 2022 року позивача відстроронено від посади. Підставою для відсторонення зазначено те, що позивачка не надала документи, що підтверджують факт щеплення проти COVID-19 або довідку про тимчасові чи постійні протипоказання до вакцинації проти COVID-19. Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки її відсторонення від роботи є безпідставним, порушує її права на працю. Зазначає, що відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27 січня 2021 року щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим та є добровільним для всіх груп населення. Також, вакцини від COVID-19 не пройшли повний обсяг клінічних досліджень, зокрема не вивчено побічних ефектів і протиопоказань, відсутня інформація про всі можливі ризики для здоров`я, а також ефективність та безпеку. Вакцинація від COVID-19 здійснюється лише за наявності згоди особи. Для позивача вказана вакцинація має ознаки примусу, при цьому відмова від вакцинації має для позивачки тяжкий наслідок втрату роботи та єдиного джерела для існування. Вважає, що саме заклад охорони здоров`я має встановити факт ухилення від проведення профілактичного щеплення, тому підставою для відсторонення від роботи може слугувати не факт ненадання працівником документу на підтвердження вакцинації, а подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Позивач вважає, що факт відмови працівника від обов`язкового профілактичного щеплення або ухилення в його проведенні має встановлюватися на основі письмових документів, які мають бути отримані роботодавцем у встановленому законом порядку. Відмова працівника у наданні свого документу про вакцинацію не вказує на його відмову від вакцинації чи її відсутність, а вказує на бажання працівника не розголошувати певні відомості про себе, що свідчить про відсутність законних підстав у роботодавця про відсторонення від роботи. В оскаржуваному наказі про відсторонення відсутній висновок роботодавця про наявність або відсутність щеплення позивачки і не вказує на відмову позивачки здійснити таке щеплення чи ухилення у його здійсненні, що вказує на те, що наказ не містить жодного обґрунтування та не може вважатися законним. Посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ № 69-к від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », виданого директором Комунального підприємства «Міський тролейбус» (надалі КП «Міський тролейбус»), зобов`язати відповідача допустити позивача до виконання трудових обов`язків, передбачених трудовим договором, посадою інструкцією, а також стягнути з КП «Міський тролейбус» суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 11 867,07 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано Наказ директора КП «Міський тролейбус» Приходько О.Я. № 69-к від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнуто з КП «Міський тролейбус» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи, починаючи з 03 лютого 2022 року по 09 березня 2022 року в розмірі 11 867,07 грн. Рішення суду звернуто до негайного виконання в частині зобов`язання виплати позивачу середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи за один місяць. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від COVID-19 є обов`язковим для працівників КП «Міський тролейбус», про що повідомленням № 1059 від 06.01.2022 року було доведено позивача до відома, яке вона отримала 10.01.2022 року. Станом на 30 січня 2022 року позивачем не було надано документів про вакцинацію або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації. За фактом відмови позивача у наданні вказаних документів, 31 січня 2022 року був складений акт «Про відмову надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення и проти COVID-19», що стало підставою для видання наказу № 69-к від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Апелянт вважає, що вказані дії відповідають вимогам ч.1 ст.46 КЗпП України, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань», Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, постанові Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Оскільки відсторонення позивача від роботи здійснено з дотриманням норм чинного законодавства України, то похідні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є безпідставними. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів в задоволенні позовних вимог позивача, з наступних підстав. Як установлено судом та убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із КП «Міський тролейбус», де працює на посаді електромонтера тягових підстанцій. 10 січня 2022 року позивач отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 06 січня 2022 року № 1059. 31 січня 2022 року начальником служби енергогосподарства, інженером технологом та майстром складено акт № 8 про те, що ОСОБА_1 відмовилася надавати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або висновок лікаря про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої распіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої короно вірусом SARS-CoV-2. З даного акту вбачається, що ОСОБА_1 було проінформовано про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти СОVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ. Наказом директора КП «Міський тролейбус» Приходько О.Я. від 31 січня 2022 року № 69-к «Про відсторонення від роботи», керуючись ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 30 листопада 2021 року № 2664, пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказано у зв`язку з ненаданням підтверджуючих документів щодо проведення щеплення проти СОVID-19, або медичного висновку (довідки) про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, або ПЛР тесту не менше ніж за 72 години до робочої зміни, електромонтера тягових підстанцій - ОСОБА_1 відсторонити від роботи з 03 лютого 2022 року до моменту усунення причини відсторонення, або до закінчення дії карантину без збереження заробітної плати. Звертаючись до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу № 69-к від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач посилась на незаконість її відсторонення, оскільки воно грубо порушує її конституційне право на працю і отримання винагороди за неї як засобу до існування. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19. Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , однак не може погодитись з мотивами задоволення позову, з огляду на наступне. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України). Відповідно до ст. 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 51 КЗпП України). Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобіганню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій. Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 12 цього Закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» № 211 від 11 березня 2020 року на всій території України з 12 березня 2020 року запроваджено карантин, який згодом неодноразово продовжено. Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90, Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань. Наказом Міністерство охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який надалі було доповнено (далі - Перелік № 2153). За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №

595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Сторони не заперечують, що посада позивачки наявна у Переліку № 2153. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Згідно зі ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, в яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. На підставі наведеного вище, при розгляді даної категорії справ, судами, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. У справі що переглядається при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю. При цьому колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, є помилковими, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, приписи законів України з приводу відсторонення працівника без обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19, є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника, тому часткове задоволення позовних вимог позивача з підстав того, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, є неможливим. Суд першої інстанції не міг враховувати вказані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, проте такі висновки існують на час апеляційного перегляду справи, а тому вони підлягають врахуванню. Колегія суддів вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. В даному випадку судом встановлено, що позивач перебуває у трудових відносинах із КП «Міський тролейбус», де працює на посаді електромонтера тягових підстанцій. У даній справі Наказом директора КП «Міський тролейбус» Приходько О.Я. від 31 січня 2022 року № 69-к «Про відсторонення від роботи», керуючись ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 30 листопада 2021 року № 2664, пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказано у зв`язку з ненаданням підтверджуючих документів щодо проведення щеплення проти СОVID-19, або медичного висновку (довідки) про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, або ПЛР тесту не менше ніж за 72 години до робочої зміни, електромонтера тягових підстанцій - ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 03 лютого 2022 року до моменту усунення причини відсторонення, або до закінчення дії карантину без збереження заробітної плати. Однак, аналізуючи вказаний наказ, колегія суддів приходить до висновку, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом №1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Колегія суддів враховує, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що вона, працюючи електромонтером тягових підстанцій в КП «Міський тролейбус», особисто контактує з іншими людьми, не запропонував форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, яка не була щеплена та створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку. Отже, застосування до позивача такого заходу як відсторонення її від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Матеріали справи не містять будь яких доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу № 69-к від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » з огляду на те, що ОСОБА_1 з 03 лютого 2022 року по 09 березня 2022 року була неправомірно відсторонена від виконання її посадових обов`язків із зупиненням виплати їй заробітної плати, проте помилився щодо мотивів незаконності такого відсторонення, тому судове рішення підлягає зміні в частині мотивів часткового задоволення позовних вимог позивача, а саме з підстав того, що дії роботодавця в даному випадку були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що порушень права позивача на працю не було, оскільки за ним зберігалось робоче місце, трудовий договір не припинений, що право на відшкодування «вимушеного прогулу» у випадку незаконного відсторонення від роботи не закріплено в законодавстві України, а також сам факт відсторонення не є звільненням або дисциплінарним стягненням, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати. Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, такий працівник має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, провадження № 61-13444св19. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Проте суд першої інстанції помилково не зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у такій редакції: «Стягнути з Комунального підприємства «Міський тролейбус» (50086, м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, 22, Код ЄДРПОУ 34811465) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час відсторонення від роботи, починаючи з 03 лютого 2022 року до 09 березня 2022 року у розмірі 11 867 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн. 07 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів». За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні із викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови та доповненням третього абзацу резолютивної частини рішення суду першої інстанції наступними словами: з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів. В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міський тролейбус» задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Абзац третій резолютивної частини рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2022 року викласти в наступній редакції: «Стягнути з Комунального підприємства «Міський тролейбус» (50086, м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, 22, Код ЄДРПОУ 34811465) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час відсторонення від роботи, починаючи з 03 лютого 2022 року до 09 березня 2022 року у розмірі 11 867 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн. 07 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 березня 2023 року. Головуючий: Судді: