Постанова 4811 № 464/927/22

Справа № 464/927/22 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З. Провадження № 22-ц/811/1453/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. секретаря: Гай О.О. за участю: ОСОБА_1 , представника ЛМКП «Львівводоканал» - Стахів Б.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ЛМКП «Львівводоканал» про визнання протиправним наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЛМКП «Львівводоканал», в якому просив визнати протиправним наказ про відсторонення його від роботи №04/23 від 03.02.2022 та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.15 год. 04.02.2022 до моменту поновлення на роботі. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що з 10.02.2017 він працює в ЛМКП «Львівводоканал» на посаді машиніста насосних установок 3-го розряду. Наказом директора ЛМКП «Львівводоканал» від 01.02.2022 його відсторонено від роботи на час відсутності підтверджуючого документу про щеплення проти Covid-19 або закінчення карантину, без збереження заробітньої плати. На момент ознайомлення з наказом зазначений документ не втупив в законну силу, оскільки не містив дати внесення до реєстру та номер запису в реєстрі. Наказом директора ЛМКП «Львівводоканал» №04/23 від 03.02.2022 його повторно відсторонено від роботи з 04.02.2022 на час відсутності підтверджуючого документу про щеплення проти Covid-19 або закінчення карантину, без збереження заробітньої плати. З текстом наказу його було ознайомлено о 09.15 год. 04.02.2022. Раніше виданий наказ про його відсторонення від роботи від 01.02.2022 скасовано не було. Підставою для відсторонення від роботи стало невідоме йому повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти Сovіd-19. Вважає вказаний наказ незаконним, та таким, що грубо порушує його право на працю і соціальні права гарантовані Конституцією і законами України, а неможливість виконувати свої обов`язки згідно трудового договору вимушеним прогулом. Зазначив, що оспорюваний наказ суперечить чинному законодавству, грубо порушує Конституцію України в частині його прав і свобод. Вимога відповідача про надання доказів проведення щеплень є незаконною. Згідно чинного законодавства вакцинація в Україні від COVID-19 не входить в перелік обов`язкових. Крім цього, вимога відповідача про надання доказів проведення вакцинації є незаконною. Окрім того, станом на 03.02.2022 жодної вакцини від гострої распіраторної хвороби в Україні не існувало. Натомість зареєстровані та застосовуються лікарські засоби, що перебувають на різних стадіях клінічних досліджень, котрі були схвалені ВООЗ для екстреного використання. На підставі наведеного просив задовольнити його позов. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18.05.2022 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, вказаний наказ незаконним, та таким, що грубо порушує його право на працю і соціальні права гарантовані Конституцією і законами України. Звертає увагу на те, що згідно чинного законодавства вакцинація в Україні від COVID-19 не входить в перелік обов`язкових. Крім цього, вимога відповідача про надання доказів проведення вакцинації є незаконною. Наголошує, що, станом на 03.02.2022 жодної вакцини від гострої распіраторної хвороби в Україні не існувало. Натомість зареєстровані та застосовуються лікарські засоби, що перебувають на різних стадіях клінічних досліджень, котрі були схвалені ВООЗ для екстреного використання. В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, представник ЛМКП «Львівводоканал» - Стахів Б.О. заперечила проти задоволення скарги, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 10.02.2017 працює на посаді машиніста насосних установок по третьому розряду на насосній станції «Кривчиці» у ЛМКП «Львівводоканал», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . Як вбачається з Наказу № ОД-58 від 14.01.2022 ОСОБА_1 23.01.2022 ознайомлено під підпис про відсторонення від роботи у випадку відсутності підтверджуючого документу про щеплення проти COVID-19 до 31.01.2022. Відповідно до Наказу № 04/14 від 31.01.2022 ОСОБА_1 відсторонено від роботи на час відстутності підтверджуючого документу про щеплення проти COVID-19 або до закінчення карантину, без збереження заробітньої плати. Відповідно до Наказу № 04/19а від 31.01.2022 Наказ №04/14 від 31.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » втратив чинність. Відповідно до Акту №1 від 03.02.2022 ОСОБА_1 03.02.2022 був повторно повідомлений про необхідність надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. ОСОБА_1 було проінформовано про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітньої плати на підставі ст.46 КЗпП України та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Як вбачається з Наказу № 04/23 від 03.02.2022 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 04.02.2022 на час відсутності підтверджуючого документу про щеплення проти CОVID-19 або до закінчення карантину, без збереження заробітньої плати. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України). Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України). Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України). Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ). Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ). У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ). Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення). Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14.04.1995 (далі - Інструкція № 66). Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Положення чинного законодавства з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №

595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Судом першої інстанції на підставі матеріалів справи вірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку був повідомлений про те, що з врахуванням вищезгаданих вимог чинного законодавства та займаної посади підпадає під Перелік осіб, які підлягають обов`язковій вакцинації проти СОVID-19 на період дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, що відсутність вакцинації проти СОVID-19 матиме наслідком відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати, крім працівників, за наявності у них сертифікату про проходження вакцинації, довідки про отримання однієї дози вакцини, довідки про протипоказання щеплення. Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що при винесенні оскаржуваного наказу директор ЛМКП «Львівводоканал» з урахуванням покладеного на нього обов`язку, передбаченого Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи за відсутності щеплення проти СОVID-19, враховуючи, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження неможливості вакцинації, наявності у нього об`єктивних причин, з яких він не може вакцинуватися проти COVID-19, визначених протипоказань до вакцинації, неможливості отримання ним встановленої форми довідки про наявність протипоказань. Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні суду дав оцінку правомірніості втручання у права позивача і чи було таке втручання виправданим. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Як зазначено в наказі № 2153, перелік професій визначено з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження поширенню інфекцій. Тобто, у даному випадку мета втручання у приватне життя позивача була виправдана та легітимна, оскільки загальновідомим є той факт, що COVID-19 є пандемічною хворобою, яка поширилась за короткий строк у всьому світі. Судом встановлено, що виконання позивачем обов`язків машиніста насосних установок по третьому розряду на насосній станції «Кривчиці» у ЛМКП «Львівводоканал»вимагало від нього фізичної присутності на робочому місці для виконання посадових обов`язків, було пов`язане із значною кількість прямих та непрямих контактів з іншими особами впродовж робочого дня (як встановлено, на насосній станції «Кривчиці» крім позивача працювало 12 осіб),а зміст і характер службових обов`язків позивача виключав можливість організації його роботи в дистанційному порядку. Зважаючи на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що рішення про відсторонення позивача і обмеження його права на працю мало об`єктивні підстави - було передбачене законом, переслідувало легітимну мету, було нагально необхідним і пропорційним меті охорони здоров`я інших осіб, а отже виправданим та таким, що не порушує ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи. Оскільки ОСОБА_1 був відсторонений від роботи на законних підставах, то відповідно до пп. 3 п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (в оновленій редакції від 20.10.2021) із врахуванням положень ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для нарахування йому середнього заробітку за цей період та відмову у задоволенні цих позовних вимог. Такі висновки суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 травня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 09.06.2023 Головуючий Судді