LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Запорізький апеляційний суд331/73/23

від 21.03.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року у цій справі скасувати.

Дата документу 21.03.2023 Справа № 331/73/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/73/23 Головуючий у 1 інстанції: Світлицька В.М. Провадження № 22-ц/807/782/23 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Дашковської А.В., Маловічко С.В. секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністарства юстиції (м. Дніпро) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року, ВСТАНОВИВ: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Ялта, АР Крим померла його мати ОСОБА_2 , після смерті якої залишилася спадщина. Через тимчасову окупацію АР Крим у м. Ялта не діють органи державної влади, що унеможливлює реєстрацію факту смерті спадкодавця та перешкоджає реалізації його спадкових прав. Посилаючись на зазначені обставини, просив суд встановити факт смерті ОСОБА_2 у судовому порядку. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті відмовлено. В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення його вимог ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Відзив на апеляційну скаргу станом на не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. За змістом ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09.01.1962 ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 . Згідно з Витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00019994781 від 20.04.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 23.02.1996 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького МУЮ було зареєстровано шлюб, актовий запис № 42; прізвище дружини змінено на ОСОБА_2 . Відповідно до Витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу № 00019947374 від 13.04.2018, 16.08.2001 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано; прізвище дружини після розірвання шлюбу ОСОБА_2 . Згідно з Витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00038003635 від 29.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 17.06.2005 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ялтинського міського управління юстиції в АР Крим, актовий запис № 261; прізвище дружини змінено на ОСОБА_2 . Крім того, відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_2 , виданого 1-м відділом Ялтинського МУ ГУМВС України в Криму 01.11.2007, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка міста Запоріжжя, є громадянкою України. На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявник долучив до заяви копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 06.10.2016 на ім`я (рос.) « ОСОБА_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », «место рождения: г. Запорожье», «гражданство - Российская Федерация». Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту смерті, суд першої інстанції виходив із того, що відомості про ОСОБА_2 , зазначені в заяві, не співпадають з відомостями, зазначеними в свідоцтві про смерть, заявник не надав суду доказів на підтвердження факту смерті громадянки України ОСОБА_2 . Також суд першої інстанції вказав, що розбіжність у прізвищі померлої під час його зміни при укладені шлюбу з ОСОБА_9 у 2005 році, не дає можливості достовірно встановити родинні відносини між заявником та померлою ОСОБА_2 . Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду з огляду на таке. Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою. Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України № 545 від 08 серпня 2006 року. Відповідно до положень вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину. Пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків. У той же час у відповідності до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» передбачено, що діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи. У відповідності до статті 5 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» для забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях органи державної влади та їх посадові особи, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України вживають заходів для захисту прав і свобод цивільного населення. Частиною першою статті 317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Встановлення факту народження або смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України. Матеріали справи містять копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 06.10.2016 на ім`я (рос.) « ОСОБА_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », «место рождения: г. Запорожье», «гражданство - Российская Федерация» (а.с.12) Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів. У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою) (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №235/2357/17 від 22 жовтня 2018 року та цивільного суду у справі №759/5313/21 від 07 вересня 2022 року. Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави. Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум реєстрація народжень, смертей і шлюбів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України). Висновки суду першої інстанції про недоведеність факту родинних відносин між заявником і померлою є помилковими. Некоректний переклад прізвища спадкодавця, розбіжності у його написанні у актових записах про розірвання і укладення шлюбу, а саме: « ОСОБА_2 » та « ОСОБА_2 » не спростовують доводи заявника, що померла є його рідною матір`ю. Зазначення органами окупаційної влади у свідоцтві про смерть про те, що ОСОБА_2 померла громадянкою Російської Федерації, не є підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Звернення заявника із відповідною заявою до суду не протягом трьох днів, а через сім років після смерті ОСОБА_2 також не може бути підставою для відмови у встановленні юридичного факту, оскільки норми ст.ст.315 317 ЦПК України не обмежують строки звернення до суду трьома днями з дати смерті особи, яка проживала на тимчасово окупованій території. За вказаних обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому на підставі ст.376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення заяви. Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року у цій справі скасувати. Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м.Запоріжжя, Україна, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 22 березня 2023 року. Головуючий І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська С.В. Маловічко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»