Постанова 4813 № 522/13633/18

Номер провадження: 22-ц/813/373/23 Справа № 522/13633/18 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.03.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря Дерезюк В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Позивач 02.08.2018 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останнього матеріальні збитки у розмірі 592 588,59 грн., витрати за виготовлення звіту у розмірі 3000 грн., транспортні послуги евакуатора у розмірі 2200 грн. та моральну шкоду у сумі 99 000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. 03.06.2018 року о 01.00 год. відповідач керуючи автомобілем Mersedes державний номер НОМЕР_1 , при виїзді на нерегульованого перехрестя з вул. Пастера в м. Одесі не надав переваги у русі автомобіля позивача NISSAN державний номер НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем NISSAN державний номер НОМЕР_2 . Відповідача визнано винним у вчиненні правопорушення. Розмір матеріального збитку підтверджується звітом. Моральну шкоду позивач обґрунтовує тим, що є пенсіонером та внаслідок ДТП пережив психоемоційний стрес, який йому заборонений. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2019 року позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на тимчасове проживання НОМЕР_4 від 19.12.2013 року, АДРЕСА_2 ) про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на тимчасове проживання НОМЕР_4 від 19.12.2013 року, АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 597 788,59 (п`ятсот дев`яносто сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 59 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на тимчасове проживання НОМЕР_4 від 19.12.2013 року, АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі гривень). В іншій частині позову відмовлено. Коротний зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з вище вказаним рішенням суду першої інстанції 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 через представника адвоката Ворсуляка Олександра Валентиновича подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та заперечення інших учасників справи У поданій апеляційні скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Ворсуляк Олександр Валентинович вважає рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2019 року незаконним, необґрунтованим, та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 04.07.2018 року по справі № 755/18006/15-ц, щодо обов`язкового стягнення шкоди зі страховика, а тому таким, що підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що судом при розгляді справи було порушено право на рівність за мовною ознакою, та право на захист та справедливий суд, оскільки відповідач в межах вузькопрофільної навчальної програми розумів російську мову та зовсім не розуміючи української, не передбачав і не усвідомлював, що не пред`явлення позову до страхової компанії призведе до того, що за збитки йому доведеться відповідати самостійно. Таким чином, апелянт вважає, що суд не з`ясував усіх питань при розгляді справи та не вжив заходів для забезпечення права відповідача на захист та рівність за мовною ознакою за наявності реальних механізмів для досягнення цього у законодавстві. Представник апелянта звертає увагу суду апеляційної інстанції також на те, що окремим порушенням норм процесуального права слід вважати посилання суду першої інстанції на звіт № 1093/18 експертного товарознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку нанесеного ОСОБА_2 . Зазначає, що даний звіт викликає сумніви у достовірності його висновків. Оскільки: -особа, що видала звіт встановлює суму матеріального збитку на рівні ринкової вартості автомобліля позивача Nissan X-TRAIL, 2013 року випуску, до його пошкодження і складає 478 168,88 грн. з посиланням на сайт avto/ria/com, але до наведених 6-ти аналогічних автомобілів відсутні електронні адреси посилань (а.с. 19). Зазначає, що перевіркою даних сайту встановлено, що на ньому відсутні дані про автомобілі. які продавалися б за такою високою ціною; -сама назва дослідження «Звіт № 1093/18 експертного авто товарознавчого дослідження матеріального збитку» не свідчить, що це є висновком судової експертизи у розумінні ст. 102 ЦПК України; -у звіті відсутні відомості про те, що експерт попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; -крім того, із наведених в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції сум слідує, що суд до розміру матеріального збитку 478 168,88 додає вартість «експертного дослідження» 3000 грн і послуги евакуатора 2200 грн, та в результаті отримує 597 788,59 (а не 483 368,88) грн матеріальної шкоди, яку і стягує. Такі обставини, у поєднанні із сумнівною достовірністю наведених у дослідженні даних, дають обґрунтовані підстави вважати, що позивач і особа, що проводила дослідження, умисно домовилися про штучне завищення вартості автомобіля. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не було встановлено чи укладався договір обов`язкового страхування по відношенню автомобіля марки MERCEDES з д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач. 14.02.2020 року представником апелянта було отримано відповідь на адвокатський запит із департаменту міжнародного страхування Моторного (транспортного) страхового бюро України, згідно якого МТСБУ отримало звернення від ОСОБА_2 з приводу дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03.06.2018 року. Згідно інформаційної довідки отриманої з Централізованої бази даних МТСБУ, було встановлено що по відношенню до транспортного засобу марки MERCEDES з д.н.з. НОМЕР_1 був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності АК/7295883 виданий страховою компанією ПрАТ «УПСК», м. Київ, вул. Кирилівська 40, про що було проінформовано ОСОБА_2 . Таким чином, представник апелянта вказує на те, що позивач знав про те, що автотранспортний засіб MERCEDES з д.н.з. НОМЕР_1 був застрахований, проте не пред`явив позову до страховика. Станом на сьогодні, ОСОБА_2 пред`явив позов з цих самих підстав до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від від 01 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, 10 серпня 2020 року Овчаренко Р.В., який діє в інтересах ПрАТ «УПСК», засобами поштового зв`язку звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.09.2020 року під головування судді Громіка Р.Д. апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», Одеської філії Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про визнання події страховим випадком та виплату страхового відшкодування було відкрито. З урахуванням викладеного у апеляційній скарзі, апелянт вважає, що кожне з перелічених порушень норм матеріального та процесуального права має наслідком скасуванні судового рішення. 28.08.2020 року до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її безпідставною та не доведеною належними доказами, а отже такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав: - апелянт у поданій скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, однак така вимога не може бути задоволена, оскільки суду апеляційної інстанції доказів відсутності вини відповідача у діях, які спричинили матеріальні збитки не надано, суму матеріальних збитків не спростовано; - вина відповідача підтверджується Постановою Приморського районного суду м. /Одеси від 03.07.2018 року по справі № 522/10227/18. Згідно якої ОСОБА_1 , визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст 124 КУпАП України (т. 1 а.с. 11); - доводи апеляційної скарги з приводу сумніву щодо Звіту № 1093/18 експертного авто товарознавчого дослідження матеріального збитку, позивач зазначає, що дані висловлювання є голослівним, так як, відповідно до статті 8 Закону України «Про судому експертизу», підпункту 67 п.4, 10 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, та Наказу № 355/5 від 03.02.2020 року, встановлено порядок рецензування звітів судових експертів, якого суду не надано. Тобто сумніви щодо достовірності висновку експерта не спростовані жодним доказом та є голослівними заявами апелянта. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до положень статті 1194 ЦК України, особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто при наявності страхування цивільної відповідальності, відповідач несе відповідальність у різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою та відшкодовує різницю між фактичним розміром шкоди і стразовою виплатою, а також відшкодовує моральну шкоду. ОСОБА_2 також звертає увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що зазначене апелянтом порушення процесуальних прав відповідача при розгляді справи у зв`язку з незабезпеченням відповідачу-іноземцю гарантії рівності прав за мовною ознакою спростовуються матеріалами справи. Саме на аркуші 122-123 том 1, розташовані листи з Одеського національного медичного університету, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , володіє українською мовою та склав іспит за оцінкою «задовільно». Сам відповідач під час розгляду справи на участі перекладача не наполягав. З огляду на зазначене у відзиві, позивач вважає апеляційну скаргу такою, що не спростовує рішення суду першої інстанції, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2018 року залишити без змін. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.03.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди - було залишено без руху. 28 квітня 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О.В. провадження за апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди було відкрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.04.2020 року Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Князюка О.В., суддів Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П. цивільну справу було призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду. 16 березня 2023 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 адвоката Смирнової Л. задійшла заява про проведення судового засідання за відсутності позивача. При цьому з заяви вбачається, що позивач просить врахувати ту обставину, що йому було виплачено страхове відшкодування у розмірі 99000 гривень. Також вказує, що передати залишки автомобіля відповідачу у позивача фізично немає можливості, оскільки вказаного автомобіля вже не існує. Вказує, зо продаж відбувся за 58509 гривень 80 копійок. Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником автомобіля NISSAN X-TRAIL державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. 03 червня 2018 року з вини ОСОБА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль позивача отримав механічні пошкодження, що встановлено з Постанови Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/10227/18 від 03.07.2018 року. Відповідно до частини шостої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно звіту №1093/18 експертного автотоварозначого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку, нанесеного ОСОБА_2 власнику автомобіля NISSAN X-TRAIL реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску від23.07.2018 року вартість матеріального збитку становить 478 168,88 грн. З квитанції до прибуткового касового ордеру №179 від 04.07.2018 року вбачається, що вартість експертного дослідження складає 3000 грн., а з товарного чеку від 03.06.2018 року підтверджується ціна за послуги евакуатора автомобіля позивача у розмірі 2200 грн. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», Одеської філії Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про визнання події страховим випадком та виплату страхового відшкодування задоволено частково. Стягнено з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 невиплачене страхове відшкодування в розмірі 99000 гривень 00 копійок. Стягнено з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь держави судовий збір у розмірі 990 гривень 00копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 15.02.2021 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року залишено без змін.

Мотивувальна частина застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. П. п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняюси позовні вимоги в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Колегія не може повністю погодитись із вказаним висновком з огляду на наступні обставини. Між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування майнової шкоди. Загальний порядок відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі Закон №85/96-ВР)). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV. Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV. Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV). Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17). Водночас в Законі наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV). Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону). Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи №147/66/17 (постанова від 14.12.2021 року) відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16). З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 невиплачене страхове відшкодування в розмірі 99000 гривень 00 копійок. Щодо розміру матеріальних збитків, завданих позивачу колегія зазначає наступне. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України. Так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною 1,6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. З позовної заяви вбачається, що позивач посилаючись на зведені дані по розрахунку ремонтної калькуляції просив стягнути з відповідача на його користь суму вартості відновлювального ремонту у розмірі 592 588,59 гривень. Разом з тим, як вбачається з досліджених матеріалів справи вартість матеріального збитку (вартість автомобіля на момент ДТП) спричиненому власнику транспортного засобу Nissan X-Trail, д/н НОМЕР_2 складала 478168,88 грн., вартість автомобіля Nissan X-Trail, д/н НОМЕР_2 після ДТП складає 125104,81 грн. Отже, вартість відновлювального ремонту значно перевищує вартість транспортного засобу на момент вчинення ДТП. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону N 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Згідно зі ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до п. 14 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року, №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Пунктом 15 вказаної постанови передбачено, що якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Доводи позивача про необхідність стягнення майнової шкоди з урахуванням вартості транспортного засобу є необґрунтованими та такими, що суперечать фактичним обставинам справи. Враховуючи, що позивач визнав ту обставину, що належний йому пошкоджений внаслідок ДТП транспортний засіб є фізично знищеним, тому провівши відчуження цього транспортного засобу він тим самим позбавив відповідача права на отримання цього пошкодженого майна після повного відшкодування майнової шкоди. При цьому необхідно врахувати, що ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право власника пошкодженого транспортного засобу на відшкодування різниці між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрат на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Враховуючи встановлені вище обставини апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування майнової шкоди, завданої ОСОБА_2 .. Таким чином, розмір майнової шкоди в даному випадку становитиме 254 064,07 грн. (478168,88 грн. - вартість матеріального збитку відняти 99000 гривень виплаченого страховою компанією страхового відшкодування та відняти 125104,81 грн. вартості пошкодженого автомобіля після ДТП=254 064,07 грн.). При цьому колегія суддів не враховує пояснення представника позивача, що залишки транспортного засобу Nissan X-Trail, д/н НОМЕР_2 було продано за 588509,80 гривень, оскілшьки позивачем не було надано доказів на підтвердження вказаних обставин. Що стосується стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне. За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди було враховано вимоги розумності та справедливості, ступінь та глибину душевних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку із втратою власного майна через неправомірні дії відповідача. Отже, з таким висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд погоджується, оскільки він є обґрунтованим і законним, а посилання в апеляційній скарзі на безпідставне стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. не ґрунтується на доказах та не спростовує висновків суду першої інстанції. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди були вирішені судом з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру матеріальної шкоди. В решті рішення суду слід залишити без зміни. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 матеріаліної шкоди - скасувати. Постановити у відповідній частині нове рішення, яким Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на тимчасове проживання НОМЕР_4 від 19.12.2013 року, АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 254064 гривень 07 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на тимчасове проживання НОМЕР_4 від 19.12.2013 року, АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) витрати на проведення оцінки вартості матеріальних збитків, а також витрати з евакуації транспортного засобу у розмірі 5200 гривень 00 копійок. В іншій частини рішення залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17 березня 2023 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: А.П. Заїкін О. М. Таварткіладзе