Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/3998/22

17.03.23 33/812/105/23 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/3998/22 Головуючий в суді першої інстанції: Подзігун Г.В. Номер провадження: 33/812/105/23 Головуючий у апеляційному суді: Крамаренко Т.В. Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2023 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді - Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання - Калашник А.О., за участю: ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Балабан О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Балабан Оксани Іванівни на постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2023 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, в с т а н о в и в: Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 327352 від 01 вересня 2022 року, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 вересня 2022 року о 21 год. 00 хв. у м. Миколаєві, вул. Котельна, буд 39, керував транспортним засобом ЗАЗ 11030740, держаний номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився у встановленому законом порядку на місці з використанням приладу Alkotest Drager 7510, тест № 423, результат - 0,65 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9 а. Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Постановою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Не погоджуючись із вказаною постановою суду, захисник ОСОБА_1 адвокат Балабан О.І. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність, необґрунтованість та на те, що судом першої інстанції було допущено неповноту судового розгляду, поверхнево та формально оцінено докази у справі, обставини справи встановлені судом не відповідають реальним обставинам справи, просила постанову суду скасувати, а провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП закрити. Крім цього, вважає, що судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, в тому числі, вимоги ст. 266 КУпАП, що потягло постановлення помилкового та передчасного рішення про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Балабан О.І. зазначала про те, що судом першої інстанції не враховано те, що автомобіль ЗАЗ стояв в незаведеному стані у дворі будинку. Разом з тим ОСОБА_1 в чіткій категоричній формі зазначав, що не їздив за кермом і ознак сп`яніння на які послався працівник поліції не мав, що підтверджується нормальною адекватною поведінкою на відео. Зауважує, що з відеозапису вбачається, що працівником поліції фактично і не перевірялось наявність ознак сп`яніння, що передбачені п.3 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Наголошує на тому, що жодної зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 поліцейськими не здійснювалося, що також не зафіксовано на відео. У зв`язку з чим наполягає на тому, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом ЗАЗ 11030740, державний номерний знак НОМЕР_1 , а виходив пішки із власного двору, тому не був водієм такого транспортного засобу. Натомість вказаний автомобіль знаходився у дворі в нерухомому та незаведеному стані. Вказує на те, що факт керування ОСОБА_1 автомобілем ЗАЗ о 21-00 год, про що зазначено в протоколі не відповідає дійсності, оскільки запис відео вівся з 20-59 год і факту керування автомобілем на відео не зафіксовано. Звертає увагу на те, що ознаки алкогольного сп`яніння зазначені в Протоколі від 01 вересня 2022 року у ОСОБА_1 на відеозаписі поліцейськими фактично не встановлювалися. Зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 327352 від 01 вересня 2022 року складено раніше, а ніж висновок приладу Драгер щодо результатів огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що свідчать про те, що оформлення матеріалів огляду на стан сп`яніння водія було проведено з порушенням чинного законодавства. Вказує на те, що з досліджених матеріалів справи вбачається, що рух автомобіля під керуванням ОСОБА_1 не зупинявся працівниками поліції, автомобіль не блокувався, у останнього не вилучалися документи, не видавався тимчасовий дозвіл на керування транспортними засобами, керування автомобілем ЗАЗ не передавалось іншим особам, а його транспортний засіб не був тимчасово відправлений на штраф майданчик. Дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Балабан О.І. на підтримку доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав. Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, а саме факт керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 327352 від 01 вересня 2022 року, Актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням технічних засобів, результатом - 0,67 ‰ тестування, проведеного за допомогою Alkotest Drager, а також відеозаписом. Перевіривши під час апеляційного розгляду наявні у справі докази, апеляційний суд дійшов висновку, що такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону та обставинах справи про адміністративне правопорушення. Згідно пункту 2.9 (а) Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (далі - Правила), водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 Правил). Невиконання вказаних правил утворюють склад правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП. Згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративним правопорушенням є керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998). Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину). При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов`язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції). Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (частині 2 статті 251 КУпАП). Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (частини 1-3 ст. 7 КУпАП). Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до вимог статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. З аналізу статей 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, суддя, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, повинен всебічно, повно і об`єктивно дослідити всі обставини справи, оцінивши кожен доказ як окремо, так і в їх сукупності й навести в своєму рішенні висновки за результатами їх дослідження та оцінки щодо відсутності або наявності в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення. Вимоги вказаних правових норм не були дотримані судом першої інстанції в повному обсязі. Так, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. Об`єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є: 1) керування транспортним засобом у стані сп`яніння (алкогольного, наркотичного чи іншого); 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння; 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, коли особі інкримінується керування транспортним засобом у стані сп`яніння або відмова від проходження медичного огляду на стан сп`яніння, може бути будь-яка особа, що досягла шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП), яка керувала транспортним засобом. Тобто доказуванню підлягають такі обставини: 1) керування особою транспортним засобом та 2) перебування цієї особи у стані сп`яніння (наркотичного, алкогольного чи іншого) або відмова від проходження медичного огляду на стан такого сп`яніння. У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись. У постанові від 20 лютого 2019 року по справі №404/4467/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування». Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу серії ААБ № 327352 від 01 вересня 2022 року, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 вересня 2022 року о 21 год. 00 хв. у м. Миколаєві, вул. Котельна, буд 39, керував транспортним засобом ЗАЗ 11030740, держаний номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився у встановленому законом порядку на місці з використанням приладу Alkotest Drager 7510, тест № 423, результат - 0,65 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9 а. Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП (а.с.1). Між тим, матеріали адміністративної справи не містять доказів на підтвердження факту керування водієм ОСОБА_1 транспортним засобом ЗАЗ 11030740, держаний номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Відеозапис, що долучений працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення не містить даних щодо керування водієм ОСОБА_1 01 вересня 2022 року о 21-00 год транспортним засобом ЗАЗ 11030740, держаний номерний знак НОМЕР_1 , а також зупинки працівниками поліції вказаного транспортного засобу. Натомість з відеозапису вбачається, що працівники поліції під`їхали до місця проживання ОСОБА_1 , та вийшовши з машини звернулись до останнього з запитанням « В нас є інформація, що тут п`яний водій їздить?, Ви не п`яний? Не вживали алкоголь?». Натомість ОСОБА_1 виходячи з власного двору пішки зауважив: «Я не їздив». В подальшому співробітники поліції між собою сперечались який саме транспортний засіб вказувати в протоколі, оскільки один знаходився в гаражі в незаведеному стані, інший стояв на вулиці з заведеним двигуном. Один з працівників поліції зазначив «на який надасть документ той і буде». Крім того, на 40 хв. 29 с. відеозапису зафіксовано спілкування двох працівників поліції, один з яких запив: «Як це ми його упустили», інший відповів «бо він не уважний, пешком шел». Вказані обставини свідчать про те, що працівники поліції не зупиняли транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , саме тому й не були впевнені яким саме транспортним засобом він міг керувати. Результат огляду проведений на місці за допомогою приладу Alkotest Drager 7510 (тест № 423, результат - 0,65 проміле), свідчить лише про те, що ОСОБА_1 01 вересня 2022 року о 21-29 год перебував в стані алкогольного сп`яніння, проте ніяким чином не доводить факт керування ним транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Сам ОСОБА_1 не заперечував факт вживання алкоголю (пива) в той день, але неодноразово наголошує на відео, що не керував транспортним засобом. До того ж, будь-яких свідків вказаної події, матеріали справи не містять. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту керування водієм ОСОБА_1 транспортним засобом ЗАЗ 11030740, держаний номерний знак НОМЕР_1 01 вересня 2022 року о 21-00 год в м. Миколаєві по вул. Котельна, 39 в стані алкогольного сп`яніння матеріали справи не містять. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково вважав доведеним факт саме керування водієм ОСОБА_1 транспортним засобом ЗАЗ 11030740, держаний номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів та результат проведення такого огляду не є доказом керування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння, а підтверджує лише факт перебування останнього в стані алкогольного сп`яніння про що сам ОСОБА_1 не заперечував.. За такого в матеріалах справи відсутні допустимі та достовірні докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ 11030740, держаний номерний знак НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння відповідно до обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ № 327352, складеному 01 вересня 2022 року відносно ОСОБА_1 , а тому недоведеним є факт, що ОСОБА_1 є суб`єктом відповідальності за вказане в протоколі правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 130 КУпАП, оскільки перебування ОСОБА_1 01 вересня 2022 року о 21-00 год в м. Миколаєві по вул. Котельна, буд. 39 в стані алкогольного сп`яніння без підтвердження факту, що останній керував транспортним засобом ЗАЗ 11030740, держаний номерний знак НОМЕР_2 в цей час, не утворюють склад правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. З огляду на наведене, а також положення статті 62 Конституції України суд помилково дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним 01 вересня 2022 року правопорушення, оскільки не доведено належними та допустимими доказами наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. За таких обставин, постанова суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. Керуючись статтями 247, 294 КУпАП, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Балабан Оксани Іванівни - задовольнити. Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2023 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік - скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.В. Крамаренко