Постанова 4803 № 243/10213/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1674/23 Справа № 243/10213/21 Суддя у 1-й інстанції - Сидоренко І.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони справи позивач ОСОБА_1 відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, розглянувши у відкритому судовому засіданні,в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2022 року, ухваленого суддею Сидоренко І.О. в м.Слов`янськ Донецької області, повний текст судового рішення складено 25 жовтня 2022 року, ВСТАНОВИВ У вересні 2021 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Корнієнко А.А. звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання дій протиправними, зобов`язання здійснити нарахування та виплату пенсії в порядку спадкування. В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_2 . Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з недоотриманої пенсії. 25 серпня 2021 року приватним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з недоотриманої пенсії у розмірі 213 900,35 гривень, яка знаходиться на рахунку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Через представника позивач звернулась до відповідача за отриманням недоотриманої пенсії та інформації щодо розміру нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсії за весь час перебування ОСОБА_2 на обліку в управлінні. Проте, ГУПФУ в Донецькій області відмовилось надавати інформацію стосовно нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 за весь час перебування на обліку в управлінні. Листом ГУПФУ від 03 серпня 2021 року на адресу приватного нотаріуса повідомлено, що на підставі ст.46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до звернення за отриманням пенсії. Вважає обмеження відповідачем суми недоотриманої пенсії, яка входить до складу спадщини, трирічним терміном неправомірним. Уточнивши свої позовні вимоги, просив суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з дати припинення нарахувань по 20.02.2021 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України нарахувати та виплатити позивачу в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 недоотримані за життя пенсійні виплати за період з дати припинення по 20.02.2021 року. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корнієнко Андрій Андрійович до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання дій протиправними, зобов`язання здійснити нарахування та виплату пенсії в порядку спадкування, задоволені частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області щодо припинення ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , нарахування пенсії з 01 жовтня 2016 року по 20 січня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , недоотримані за життя пенсійні виплати за період з дня припинення відрахувань- 01 жовтня 2016 року по 20 січня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області) виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , недоотримані за життя пенсійні виплати за період з 01 жовтня 2016 року по 02 лютого 2021 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення в частині задоволених судом позовних вимог, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог в повному обсязі. Сторона відповідача вважає, що спір між сторонами підлягає розгляду в порядкк адміністративного судочинства, оскільки предметом позову є зобов`язальний характер про виплату недоотриманої пенсії. Відповідач зазначає, що пенсія, яка не була нарахована за життя спадкодавця, не входить до складу спадщини. Вказує, що право на нарахування пенсії не входить до складу спадщини, адже має на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у соціальних та трудових відносинах та оскільки померлий чоловік позивача за життя не вжив заходів щодо своєчасного нарахування та отримання нарахованої пенсії, то він не скористався своїм правом на отримання належних йому сум пенсії. Також відповідач звертає увагу, що в рішенні суду неправильно зазначено номер справи 243/10231, тоді як справа має єдиний унікальний номер 243/10213/21. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 24 червня 2021 року Бучанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Макіївка Донецької області. Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі Свідоцтва про право на спадщину) №66137550 виданої 25 серпня 2021 року, до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Маріупольського районного нотаріального округу Слащевим А.Г. 09 липня 2021 року заведено спадкову справу №198/2021. Приватним нотаріусом видано Свідоцтво про право на спадщину на грошову суму недоотриманої пенсії за реєстровим № 1310 на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 25 серпня 2021 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Слащевим А.Г., спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії у розмірі 213 900,35 гривень, що підтверджується листом Відділу обслуговування громадян №10 (сервісний центр) Головного управління ПФУ Донецької області. На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, відповідачем надані відомості про здійснення нарахувань та виплат пенсії за життя спадкодавця ОСОБА_2 . Як видно з зазначеного листа, спадкодавцю ОСОБА_2 при житті було припинено нарахування пенсії з 01.10.2016 року та в подальшому відновлено 20.01.2019 року. Однак, відновивши нарахування пенсійних виплат, відповідачем фактично виплата грошових коштів ОСОБА_2 не здійснювалася. Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 на підставі досліджених доказів виходив з того, що відповідач протиправно припинив нарахування пенсії спадкодавцю ОСОБА_2 при його житті, та тим самим, протиправно зменшив суму пенсійних виплат, які повинні увійти до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 25 серпня 2021 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Слащевим А.Г., на даний час є дійсним та жодним чином не оскаржене, не скасоване та не піддано сумніву та з огляду на наявність дійсного документу, що посвідчує право позивача на суму недоотриманої пенсії, виплаті підлягає вся сума недоотриманої пенсії померлого пенсіонера ОСОБА_2 , розмір якої визначено свідоцтвом про право на спадщину за законом. Встановивши в судовому засіданні, що відповідачем було відновлено нарахування пенсії спадкодавцю ОСОБА_2 з 20.01.2019 року, в задоволенні вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування пенсії ОСОБА_2 за період з 20.01.2019 року по 20.02.2021 суд відмовив. Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами відповідача викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. У відповідності до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 Цивільного кодексу України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України). Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою,? статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні від 08 липня 2004 року у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров`я". Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у межах своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. Україна від зобов`язань, визначених статями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України N 462-УІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод", зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом. Судом першої інстанції під час судового розгляду було встановлено, що нарахування пенсії ОСОБА_2 відповідачем було призупинено з 01 жовтня 2016 року, яке в подальшому відновлено 20.01.2019 року. Також суд встановив, що, відновивши нарахування пенсійних виплат, відповідачем фактично виплата грошових коштів ОСОБА_2 не здійснювалася. При цьому підстави для припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 відповідачем не наведені. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України). Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Аналіз вищенаведених норм права дає підстави зробити висновок, що посилання у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку тим, що не нараховані при житті пенсіонера суми пенсійних виплат до складу спадщини не увійщли, є безпідставними, оскільки незвернення особи з заявою про поновлення виплати пенсії не є підставою для її невиплати. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження №14-271цс18), постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №227/2802/16-ц (провадження №61-6270св18), від 17 грудня 2018 року у справі №243/5697/16-ц (провадження №61-34175св18), від 22 липня 2019 року у справі №418/2434/18 (провадження №61-10590св19), від 21 вересня 2020 року у справі №428/2426/18 (провадження №61-7829св19), від 22 вересня 2020 року у справі №408/9430/18-ц (провадження №61-18830св19), від 28 квітня 2022 року у справі №428/3913/20 (провадження №61-15558св21), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах. Згідно частин першої та третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Відповідно до ст.1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов`язки, суб`єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов`язки є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія. Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім`ї, бажаючих їх отримати. В такому належить застосовувати ст. 1227 ЦК України. Згідно зі ст.1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно, припинивши нарахування пенсії спадкодавцю ОСОБА_2 при його житті, та тим самим, протиправно зменшив суму пенсійних виплат, які повинні увійти до складу спадщини після його смерті є правильним. Висновок суду першої інстанції, що виплаті підлягає вся сума недоотриманої пенсії померлого пенсіонера ОСОБА_2 , розмір якої визначено свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 25 серпня 2021 року також є вірним, як і правильним є висновок суду про відсутність підстав в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування пенсії ОСОБА_2 за період з 20.01.2019 року по 20.02.2021 року, оскільки відповідачем було відновлено нарахування пенсії ОСОБА_2 з 20 січня 2019 року. Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, яке відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм матеріального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження. Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою у зв`язку з чим підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 березня 2023 року. Головуючий: Судді: