Постанова КЦС ВС № 408/9430/18-ц

Постанова Іменем України 22 вересня 2020 року м. Київ справа № 408/9430/18-ц провадження № 61-18830св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, відповідач - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Біловодської державної нотаріальної контори Луганської області Анохін Олександр Олександрович, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 12 червня 2019 року у складі судді Третяка О. Г. та постанову Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Стахової Н. В., Кострицького В. В., Назарової М. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2018 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - УВДФСС України у Луганській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадщина складається з суми недоотриманих страхових виплат у розмірі 33 450,27 грн та недоотриманої пенсії у розмірі 41 397,00 грн. Позивач вважав, що сума страхових виплат не може входити до складу спадщини померлого ОСОБА_2 , оскільки останній не набув права на щомісячні страхові та не звертався до робочих органів Фонду соціального страхування України на підконтрольній владі України території, а тому нотаріус неправомірно включив до складу спадщини померлого недоотриману суму страхових виплат. З урахуванням зазначеного, УВДФСС України у Луганській області просило визнати недійсним свідоцтво на спадщину за законом від 11 листопада 2017 року № 1187, видане державним нотаріусом Біловодської державної нотаріальної контори Луганської області Анохіним О. О. в частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманих його батьком ОСОБА_2 сум щомісячних страхових виплат за період з 01 грудня 2014 року по 22 лютого 2017 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат за період з 01 березня 2014 року у розмірі 27 814,59 грн. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 12 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року, у задоволенні позову УВДФСС України у Луганській області відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що потерпілий ОСОБА_2 не був зобов`язаний переміщуватися з тимчасово окупованої території України для звернення про продовження страхових виплат, відсутність такого звернення не є підставою для припинення страхових виплат, а тому державний нотаріус правомірно видав свідоцтво про право на спадщину за законом. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У жовтні 2019 року УВДФСС України у Луганській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що на момент смерті спадкодавця - ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року по 22 лютого 2017 року спадкодавцю нараховані не були, а відтак у розумінні статті 1227 ЦК України не можуть належати спадкодавцю та не можуть входити до складу спадщини. ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лутугинському районі Луганської області. У зв`язку з тим, що відділення у м. Лутугине не здійснено переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 595, з 01 грудня 2014 року припинено видатки на забезпечення діяльності відділення у Лутугинському районі Луганської області та, відповідно, припинено нарахування та виплату страхових виплат потерпілому ОСОБА_2 у відділенні Лутугинського району Луганської області. Потерпілий з 01 грудня 2014 року не звертався з заявою про поновлення раніше призначеної страхової виплати до робочих органів Фонду соціального страхування України на території підконтрольній владі України, за таких підстав його спадкоємець не має права на отримання щомісячних страхових виплат, так як ці виплати не входять до складу спадщини. Крім того, суди при вирішенні спору вийшли за межі заявлених позовних вимог. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області в Лутугинському районі Луганської області, яке знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина. 22 червня 2017 року державним нотаріусом Біловодської державної нотаріальної контори Анохіним О. О. направлено запит до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про суму страхових виплат, нарахованих ОСОБА_2 . Згідно з довідкою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 27 червня 2017 року № 02/1318 потерпілому ОСОБА_2 не виплачено щомісячні страхові виплати за червень-листопад 2014 року на загальну суму 5 635,68 грн, також потерпілому необхідно донарахувати доплату з перерахунку з 01 березня 2014 року та щомісячні страхові виплати за період з грудня 2014 року по лютий 2017 року на суму 27 814,59 грн. Загальна сума недоотриманих страхових виплат становить 33 450,27 грн. 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Біловодської державної нотаріальної контори Луганської області Анохіним О. О., згідно з яким до складу спадщини входить право на недоотриману спадкодавцем суму страхових виплат у розмірі 33 450,27 грн, нарахованих УВДФСС України у Луганській області на ім`я ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Згідно статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини. Статтею 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини. Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частина перша статті 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У справі, що переглядається, установлено, що спадкодавець ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області в Лутугинському районі Луганської області, яке знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а тому всі нарахування та виплати страхових платежів було припинено з 01 грудня 2014 року. Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, зазначав, що ОСОБА_2 за життя із заявою за новим місцем знаходження відділення Фонду не звертався, не скористався своїм правом на отримання призначених страхових виплат, а тому, на думку позивача, страхові виплати не можуть входити до складу спадщини, оскільки за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати. Законодавством не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились з тимчасово окупованої території. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було. У статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації). Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції. Водночас, частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом. До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної. Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18). Отже, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України. Установивши, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, а спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України мав право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва на спадщину за законом від 11 листопада 2017 року № 1187, виданого державним нотаріусом Біловодської державної нотаріальної контори Луганської області Анохіним О. О., в частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманих його батьком ОСОБА_2 сум щомісячних страхових виплат за період з 01 грудня 2014 року по 22 лютого 2017 року та доплату з перерахунку щомісячних страхових виплат за період з 01 березня 2014 року у розмірі 27 814,59 грн. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не перемістився з тимчасово окупованої території України, та не набув права на страхові виплати, є необґрунтованими, оскільки відсутність довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для не нарахування йому належних страхових виплат (правовий висновок, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16 -ц (провадження №14-271цс18)). Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що потерпілий за період з 01 грудня 2014 року не звертався з заявою про поновлення раніше призначеної страхової виплати до робочих органів Фонду соціального страхування України на території підконтрольній владі України, оскільки обов`язок потерпілого переміщуватися з тимчасово окупованої території України для вчинення такого звернення відсутній у законодавстві України, а відсутність такого звернення не є підставою для припинення здійснення йому раніше призначених виплат. Доводи касаційної скарги стосовно виходу за межі позовних вимог судом першої інстанції не заслуговують на увагу з огляду на таке. Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції правомірно надав правову оцінку діям позивача стосовно нарахування та виплати сум страхового відшкодування. Така оцінка не є виходом за межі позовних вимог, як це помилково вважає заявник. Стверджуючи, що страхові виплати переходять у спадок лише за умови їх нарахування спадкодавцеві, заявник посилається на практику Верховного Суду, зокрема на такий висновок у постанові від 30 жовтні 2018 року у справі № 522/19647/17. Проте у вказаній справі предметом спору були неправомірні дії суб`єкта владних повноважень щодо відмови у перерахунку пенсії, а не оспорювання права на спадщину. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до незгоди з встановленими судами обставинами та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення. Заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 12 червня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець