Постанова 4822 № 725/3117/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2023 року м. Чернівці Справа № 725/3117/22 Провадження №22-ц/822/196/23 Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Литвинюк І. М., суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б., секретар: Собчук І.Ю., учасники справи: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник - ОСОБА_3 , відповідач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», представник Бацей Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 грудня 2022 року, головуючий у І-й інстанції Галичанський О.І., ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») про визнання припиненими договорів та зобов`язань, які з них випливають, припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, зобов`язання вчинити певні дії. Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 жовтня 2007 році між позивачем ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено Кредитний договір № N/V 071978. Згідно з умовами п.п. 1.2, 1.3 та 1.4 вищезазначеного Кредитного договору, кредитні кошти в сумі 50 000 доларів США видано на споживчі цілі та встановлено термін їх повернення з відсотками - не пізніше 10 жовтня 2017 року. Відповідно до умов п. п 2.1.1., 2.1.2. Кредитного договору виконання зобов`язань позичальника забезпечено Іпотечним договором № N/V 071978 та Договором поруки № N/V 071978. Поручителем по кредитному договору виступила позивачка ОСОБА_2 . Іпотекодавцями відповідно до Іпотечного договору виступили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передавши в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань позичальника належне їм на праві спільної часткової власності майно: житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який знаходиться у АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0.0262 га за кадастровим номером 7310136600:36:002:0150, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначали, що 26 жовтня 2007 року Іпотечний договір зареєстровано в Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 5917620 та до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номерами 5916826 та 5917497 внесено записи про обмеження права на це майно- забороною розпорядження ним. 11 листопада 2013 року відповідач звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, визначивши суму заборгованості у національній валюті України гривні. Рішенням Хотинського районного суду від 04 грудня 2013 року у справі №724/2623/13-ц, позовні вимоги банку задоволено. Рішення суду позичальником ОСОБА_1 повністю виконано шляхом внесення 04 жовтня 2017 року на депозитний рахунок Хотинського районного відділу ДВС погашення основного боргу в сумі 266 282,82 грн та судового збору в розмірі 2 662, 82 грн. Вказані кошти Хотинським районним відділом ДВС 09 жовтня 2017 року були перераховані відповідачу по платіжному дорученню №

185. Повне виконання позичальником ОСОБА_1 судового рішення згідно з виконавчим листом № 724/2623/13-ц стало підставою для прийняття 09 жовтня 2017 року Хотинським РВ ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження № 54333223. Посилалися на те, що сплативши банку 04 жовтня 2017 року суму заборгованості за Кредитним договором від 24.10.2007 року, яка у рішенні Хотинського районного суду була зазначена у гривнях, зобов`язання позичальника ОСОБА_1 за Кредитним договором припинились в силу правил, встановлених ст. 599 ЦК України - його виконанням, проведеним належним чином, що згідно з ч. 1 ст. 593 ЦК України презюмує припинення права іпотеки. Відмова банку від повідомлення органу реєстрації про припинення іпотеки після повного погашення основного зобов`язання за Кредитним договором є протиправною та такою, що порушує їх майнові права, Також зазначали, що 25 травня 2020 року їм стало відомо, що у відповідних реєстрах значиться зареєстрованою іпотека та обтяження належного їм на праві власності майна. З метою захисту своїх майнових прав 25 червня 2020 року вони направили відповідачу лист з вимогою оформити реєстрацію припинення іпотеки для завершення процедури обтяження майна та іпотеки. Проте, відповідач відмовився виконати їх вимоги, посилаючись в листі від 20 липня 2020 року на відсутність у рішенні Хотинського районного суду у справі № 724/2623/13-ц висновку про визнання припиненим Кредитного договору, вимагаючи при цьому погасити заборгованість. Згідно з рішенням Хотинського районного суду від 20 жовтня 2020 у справі № 724/857/20 суд повністю відмовив банку у задоволенні позову про стягнення з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 заборгованості в сумі 18 030,08 доларів США за безпідставністю та неправомірністю позовних вимог. У мотивувальній частині цього рішення суду зазначено, що банк вже звертався з позовом про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором, який рішенням Хотинського районного суду від 04 грудня 2013 року у справі №724/2623/13-ц задоволено. Рішенням суду також встановлено факт повного виконання рішення суду у справі №724/2623/13-ц та констатується, що це стало підставою для прийняття державним виконавцем РВ ДВС у Хотинському районі постанови про закриття виконавчого провадження. Проте, згодом банк звернувся до ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 21 березня 2019 року, який зареєстровано в реєстрі за №768. Постановою ДВС від 23 листопада 2021 року по вищезазначеному виконавчому документу відкрито виконавче провадження. Поданою заявою банк просить прийняти для примусового виконання виконавчий напис про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки. Згідно з виконавчим написом пропонується за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, переданого в іпотеку, задовольнити вимоги банку, загальна сума яких складає 88 630,59 доларів США, що у валюті України становить 2 455 396,43 грн, у т.ч. заборгованості за кредитом в сумі 18 030,08 дол. США, за відсотками в сумі 29 038,45 дол. США та пені в сумі 41 562,06 дол. США. Зазначена у цьому виконавчому документі сума заборгованості підлягає стягненню за період: з 24.10.2007 р. по 24.10.2019 р., тобто за 12 років, без врахування стягнення за рішенням Хотинського районного суду у справі № 724/2623/13-ц заборгованості за цим же Кредитним договором, сума якої визначена станом на 01.10.2013 року. Вказували на те, що згідно з рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04 травня 2022 року у справі № 725/60/22 заявлений ними позов до Банку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено повністю. Виконавчий напис скасовано. Стверджують, що стягнута з позичальника ОСОБА_1 заборгованість на банківський рахунок відповідача Державною виконавчою службою перерахована у валюті України гривні, то при оприбуткуванні її у валюті виданого кредиту - доларах США підлягає застосуванню курс, вказаний у рішенні суду у справі № 724/2623/13 по 7.99 грн за 1 долар США. Проте відповідачем при відображенні у своєму обліку стягнутої судом заборгованості застосовано курс долара США, який був встановлений НБУ на день зарахування коштів на його банківський рахунок - по 26,55 грн за 1 долар США станом на 10.10.2017р. та по 26,58 грн за 1 долар США станом на 11.10.2017р., внаслідок чого замість відображення в Особовому рахунку позичальника ОСОБА_1 погашення заборгованості за кредитом в сумі 33 327,02 дол. США значиться погашення кредиту в сумі 9 997,93 дол. США. Відповідач безпідставно розцінює у якості заборгованості за Кредитним договором курсову різницю, яка виникла в 2015 році у зв`язку із знеціненням національної валюти, тобто після ухвалення судом рішення у справі №724/2623/13-ц, при відсутності жодних правових підстав для такої оцінки. Просили визнати припиненими правовідношення по договорах із ЗАТ КБ «Приват банк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», щодо: - зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № N/V071978, укладеним між ним та ЗАТ КБ « Приват банк» 24 жовтня 2007 року; зобов`язань ОСОБА_2 за договором поруки № N/V071978, укладеним між нею та ЗАТ КБ «Приват банк» 24 жовтня 2007 року; зобов`язань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за Іпотечним договором № N/V071978, укладеним між ними та ЗАТ КБ «Приват банк» 26 жовтня 2007 року, виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5917620 від 26.10.2007 року; припинити обтяження житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 7310136600:36:002:0150, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , виключивши з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи № 5916826 та № 5917497 від 26.10.2007 року; зобов`язати відповідача повідомити Українське бюро кредитних історій про внесення змін до розділу другого кредитної історії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) шляхом вилучення записів про існування поточної простроченої заборгованості з листопада 2017 р. по лютий 2022 року за Кредитним договором про видачу 26.10.2007 кредиту в сумі 50000,00 доларів США, а також стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано припиненими правовідношення по договорах із ЗАТ КБ «Приват банк», правонаступником якого є АТ КБ « Приватбанк» щодо зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № N/V071978, укладеним між ним та ЗАТ КБ « Приват банк» 24 жовтня 2007 року; зобов`язань ОСОБА_2 за договором поруки № N/V071978, укладеним між нею та ЗАТ КБ «Приват банк» 24 жовтня 2007 року; зобов`язань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за Іпотечним договором № N/V071978, укладеним між ними та ЗАТ КБ « Приват банк» 26 жовтня 2007 року, та виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5917620 від 26.10.2007 року. Припинено обтяження житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 7310136600:36:002:0150, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 , виключивши з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи № 5916826 та № 5917497 від 26.10.2007 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. На зазначене рішення суду відповідач АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що рішення суду прийнято без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що при прийнятті вказаного рішення судом встановлено, що позивачі не надали своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору. В добровільному порядку виконання вказаного рішення суду позивачі не здійснили. З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку НОМЕР_2 (п.2.1.1 кредитного договору) вбачається, що погашення заборгованості на виконання рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 грудня 2013 року у справі №724/2623/13-ц проведено позивачами лише у жовтні 2017 року. Суд при вирішенні справи не звернув уваги на те, що судове рішення про стягнення заборгованості виконано боржником більш ніж через чотири роки після набрання ним законної сили. Тобто, таке виконання не є належним, не призвело до повного погашення заборгованості та належного (в т.ч. своєчасного) виконання умов договору, не припиняє зобов`язання сторін за укладеним договором і не може слугувати підставою для припинення зобов`язань за договором. Посилаються на те, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Представник позивачів ОСОБА_3 у відзиві просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що в ході розгляду даної справи відповідач усупереч правил, встановлених статтями 12, 81 ЦПК України, на надав суду належних та допустимих доказів про наявність станом на день звернення позивачів до суду конкретної суми заборгованості по кредиту. Відповідач у 2017 році прийняв стягнуті ДВС з боржника кошти у валюті України у вищевказаній сумі, які на його рахунок були перераховані платіжним дорученням №185. Відповідач не оскаржував постанову ДВС від 09 жовтня 2017 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням рішення суду у сумі, визначеній у валюті України. ОСОБА_1 в процесі примусового стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, яка була визначена рішенням суду, не мав зобов`язань на погашення суми боргу в доларах США, що виключає можливість оцінити його дії як неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором. Відповідачем не доведено неспівмірності витрат на правничу допомогу, що понесені позивачами у зв`язку з розглядом даної справи. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання за кредитним договором припинилось у зв`язку із фактичним, повним виконанням рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 грудня 2013 року, що підтверджується належними доказами, а саме, постановою про закриття виконавчого провадження, а тому у відповідності до вимог статті 559 ЦК України припинилось право застави (іпотеки). Отже, внаслідок повного виконання основного зобов`язання, припиняється забезпечення його іпотекою. Здійснюючи розподіл судових витрат, суд першої інстанції врахував, що позивачем у передбаченому ЦПК порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесення позивачами витрат на правову допомогу у розмірі 18 674 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, з огляду на наступне. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не переглядається. Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 24 жовтня 2007 році між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено Кредитний договір № N/V 071978. (а.с. 16-18). Згідно з п.п. 1.2, 1.3 та 1.4 вищезазначеного договору кредитні кошти в сумі 50 000 дол. США видано на споживчі цілі та встановлено термін їх повернення з відсотками - не пізніше 10 жовтня 2017 року. Відповідно до п. 6,7 цього ж договору - строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Відповідно до умов п.п. 2.1.1., 2.1.2. Кредитного договору виконання зобов`язань позичальника забезпечено Іпотечним договором № N/V 071978 та Договором поруки № N/V 071978. Згідно з договором поруки № N/V 071978 від 24 жовтня 2007 року поручителем по кредитному договору виступила позивачка ОСОБА_2 ( а.с. 19). Іпотекодавцями відповідно до Іпотечного договору № N/V 071978 від 26 жовтня .2007 року виступили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передавши в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань позичальника належне їм на праві спільної часткової власності майно: житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який знаходиться у АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0.0262 га за кадастровим номером 7310136600:36:002:0150, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 20-22). 26 жовтня 2007 року Іпотечний договір зареєстровано в Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 5917620. До Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номерами 5916826 та 5917497 внесено записи про обмеження права на це майно -заборона розпорядження ним (а.с.23-24). З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Станом на 01 жовтня 2013 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за згаданим кредитним договором визначено наступну заборгованість: 32 967,60 дол. США заборгованість за кредитом; 329,06 дол. США заборгованість по процентах; 30,36 доларів США пеня. Банк просив стягнути з відповідачів (позивачів у даній справі) 33 327,02 дол. США, що за курсом 7,99 ( відповідно до розпорядження НБУ) складає 266 282,89 грн, та судові витрати. Рішенням Хотинського районного суду від 04 грудня 2013 року у справі №724/2623/13-ц позовні вимоги банку задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, яка складається з наступного: 32 967,60 дол. США заборгованість за кредитом; 329,06 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом; 30,36 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а разом 33 327,02 дол. США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 01.10.2013 року складає 266 282,89 грн ( а.с. 27-30). 30 червня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося із заявою про відкриття виконавчого провадження до ВДВС Хотинського районного управління юстиції, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі виконавчого листа Хотинського районного суду від 31 грудня 2013 року по справі №724/2623/13-ц заборгованість у розмірі 268 945,71 грн (а.с.130). 19 липня 2017 року постановою головного державного виконавця Хотинського РВ ДВС Семенчука В.М. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №724/2623/13-ц, виданим Хотинським районним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 268 945,71 грн (а.с.132). Відповідно до квитанції ОСОБА_1 вніс 04 жовтня 2017 року на депозитний рахунок Хотинського районного відділу ДВС кошти погашення боргу на виконання згаданого рішення суду (а.с. 31). 09 жовтня 2017 року постановою головного державного виконавця Хотинського РВ ДВС Семенчука В.М. виконавче провадження за виконавчим листом №724/2623/13-ц, виданим Хотинським районним судом, закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням (а.с.33). 09 червня 2020 року АТ КБ "Приватбанк" знову звернувся до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовом про стягнення боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно з рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2020 року у справі № 724/857/20 суд відмовив банку у задоволенні позову про стягнення з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 заборгованості в сумі 18 030,08 дол. США. У мотивувальній частині цього рішення суду зазначено, що банк вже звертався з позовом про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором, який рішенням Хотинського районного суду від 04.12.2013 року у справі №724/2623/13-ц задоволено. Рішенням суду також встановлено факт повного виконання зобов`язання, що стало підставою для прийняття державним виконавцем РВ ДВС у Хотинському районі постанови про закриття виконавчого провадження. Згідно з цим рішенням судом встановлено, що Кредитний договір № N/V071978 від 24 жовтня 2007 року було достроково розірвано ( а.с. 39-41). Відповідно до заяви про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 21 березня 2019 року, який зареєстровано в реєстрі за №768, АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Другого відділу ДВС м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м Івано-Франківськ) з проханням відкрити виконавче провадження для виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення на предмет іпотеки: житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який знаходиться у АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0.0262 га за кадастровим номером 7310136600:36:002:0150, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою ДВС від 23 листопада 2021 року по вищезазначеному виконавчому документу відкрито виконавче провадження № 67636081. Згідно з виконавчим написом пропонується за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, переданого в іпотеку, задовольнити вимоги банку, загальна сума яких складає 88 630,59 дол. США, що у валюті України становить 2 455 396,43 грн, у т.ч. заборгованості за кредитом в сумі 18 030,08 дол. США, за відсотками - в сумі 29 038,45 дол. США та пені в сумі 41 562,06 дол. США. Зазначена у цьому виконавчому документі сума заборгованості підлягає стягненню за період з 24.10.2007 р. по 24.10.2019 р., без врахування стягнення за рішенням Хотинського районного суду у справі № 724/2623/13-ц заборгованості за цим же Кредитним договором, сума якої визначена станом на 01 жовтня 2013 року. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 травня 2022 року у справі №725/60/22 позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено повністю. Виконавчий напис, вчинений 21.03.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Боднар І.М. № 768 про звернення стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за згаданим кредитним договором за рахунок предмету іпотеки, визнано таким, що не підлягає виконанню (45-47). Наведені вище рішення суду набрали законної сили. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 369/2122/20 (провадження № 61-20548св21), зазначено, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта». Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора, як позивача, забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження№ 14-154цс18). Відповідно до положень статей 546, 575 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою (зокрема іпотекою, як окремим видом застави), притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Виходячи з положень статті 572 ЦК України, статей 1, 33 Закону України «Про іпотеку» в силу іпотеки іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом. Відповідно до приписів статей 2, 20, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статей 1, 7 Закону України «Про іпотеку» іпотека, як застава нерухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору, є приватним забезпечувальним обтяженням, яке підлягає реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначеному Законом. Тобто інститут реєстрації спрямований на захист прав кредиторів від недобросовісної поведінки боржників та третіх осіб, в тому числі інших кредиторів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України, статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Отже, банк, пред`явивши позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення кредитної заборгованості, який було задоволено рішенням Хотинського районного суду від 04 грудня 2013 року у справі № 724/2623/13-ц, що набрало законної сили та виконано ОСОБА_1 , змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором. За таких обставин, позивач зобов`язання за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року виконав, що підтверджується постановою державного виконавця від 09 жовтня 2017 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконання. Зазначена постанова державного виконавця Хотинського РВ ДВС відповідачем не оскаржена, що свідчить про погодження апелянта з цією постановою та спростовує твердження банка про те, що судове рішення від 04 грудня 2013 року Хотинського районного суду боржником не виконано. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що подаючи заяву про відкриття виконавчого провадження до Хотинського РВ ДВС, відповідач АТ КБ «ПриватБанк» просив саме стягнути з боржника борг за кредитним договором, визначений Хотинським районним судом у розмірі 268 945,74 грн, а із заявою про стягнення боргу 33 327,02 дол. США не звертався та таких доказів не надано, що також спростовує доводи апелянта про неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язання у повному обсязі. Оскільки основне зобов`язання позивача на кредитним договором припинено, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про припинення іпотеки відповідно до положень Закону України «Про іпотеку». Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 234/5464/20 (провадження № 61-3121св21), від 16 червня 2022 року у справі № 226/1487/21 (провадження № 61-20525св21) та віл 08 лютого 2023 року у справі № 341/767/21 (провадження № 61-3224св22). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання за кредитним договором припинилось у зв`язку із його повним виконанням, а іпотека припинилась у зв`язку з припиненням основного зобов`язання та зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині скасування обтяжень іпотекою спірного нерухомого майна, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про припинення іпотеки. У зв`язку з тим, що припинення основного зобов`язання має наслідком і припинення іпотеки, то відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору). Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном. Відповідний правовий висновок викладений у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19). У постанові Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі № 608/1296/19 (провадження № 61-8577св20) зроблено висновок про те, що «…суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виключення відповідних записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, оскільки належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.». Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших проявів принципу змагальності у цивільному процесі. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судом першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання за кредитним договором припинилось у зв`язку з його повним виконанням, а іпотека та порука припинилася у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Колегія суддів приходить до висновку, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судом обставини та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Стосовно доводів апеляційної скарги про стягнення судових витрати на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного. Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Відповідно до частин 1-4 статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (Постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17). Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що представником позивачів ОСОБА_3 до суду першої інстанції на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надано Договір про надання правничої допомоги від 17.01.2022 року, додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги від 29.06.2022 року, акти прийомупередачі виконаних послуг, квитанції про сплату 18 674 грн згідно з договором про надання правової допомоги (а.с. 60,149,190,204). АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві на позов зазначив, що з приводу витрат на правову допомогу відповідач готує клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу та письмові пояснення. Однак АТ КБ «ПриватБанк» жодних клопотань чи заяв з приводу зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавав. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Такий висновок викладений у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа №755/9215/15-ц провадження № 14-382цс19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Врахувавши надані докази, подані представником позивача, суд першої інстанції на підставі статті 141 ЦПК прийшов до правильного висновку, що з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у рівному розмірі по 9 337 грн на користь кожного позивача. З урахуванням наведеного, висновки суду першої інстанцій про стягнення витрат на правничу допомогу відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді, а також співмірності розміру судових витрат із складністю справи. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 21 березня 2023 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: І.Н. Лисак І.Б. Перепелюк