Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 361/9391/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 361/9391/21 Головуючий у 1 інстанції: Сердинський В.С. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Кузьмишиної О.М. За участю секретаря Заміхановської Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, інспектора 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта Бондаренка Романа Миколайовича про визнання незаконною та скасування постанови, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, інспектора 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції в місті Києві Департамент патрульної поліції лейтенанта Бондаренка Романа Миколайовича, в якому просила: - скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №021754 від 15.10.2021 року, якою ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити. - в порядку ст. 249 КАС України постановити окрему ухвалу щодо порушень інспектором 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Бондаренком Романом Миколайовичем встановлених чинних нормативних актів з метою притягнення його до відповідальності. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що відповідачем не надано суду доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Також, апелянт вказує, що сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем, оскільки, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. 15 березня 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла заява, в якій просить здійснити розгляд апеляційної скарги без участі позивача та її представника, задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 021754 від 15.10.2021, о 08 год 27 хв. за адресою: вул. Ю. Гагаріна, 19, у місті Київ, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Hyundai Tucson», номерний знак НОМЕР_1 , в ході перевірки документів при перевірці не пред`явила посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив п. 2.4 (а) Правил дорожнього руху. Внаслідок чого, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП шляхом накладення штрафу у розмірі 425,00 грн. Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Нормами статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Положеннями ч. 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до частини 1 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, -тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Як вбачається з матеріалів справи, Інспектором 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта Бондаренко Р.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №021754 від 15 жовтня 2021 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП (а.с. 14). Згідно оскаржуваної постанови, 15 жовтня 2021 року 08 год 27 хв. за адресою: вул. Ю. Гагаріна, 19, у місті Київ, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Hyundai Tucson», номерний знак НОМЕР_1 , в ході перевірки документів при перевірці не пред`явила посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив п. 2.4 (а) Правил дорожнього руху. Так, у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що не порушувала Правил дорожнього руху, у відповідача відсутні докази вчинення адміністративного правопорушення, а сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем. Крім того, позивач зазначає, що після зупинки транспортного засобу працівниками патрульної поліції, вона виявила бажання скористатися правовою допомогою адвоката, про що заявила працівникам поліції усне клопотання. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на спростування обставин викладених в оскаржуваній постанові. Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим, з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Отже, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів. За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Ураховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів. Колегія суддів наголошує на тому, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано до суду жодних належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, оскільки, при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо). Посилання суду першої інстанції на оскаржувану постанову серії БАБ №021754 від 15 жовтня 2021 року, як на доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає помилковим, оскільки, лише описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого правопорушення. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 05 серпня 2021 року у справі №712/12830/16-а. Твердження суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на спростування обставин викладених у оскаржуваній постанові, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки, процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності, відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства, покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем адміністративного правопорушення. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи». Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, є не доведеним. Таким чином, постанова Інспектора 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта Бондаренка Романа Миколайовича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №021754 від 15 жовтня 2021 року є протиправною та підлягає скасуванню. Щодо вимоги позивача про постановлення окремої ухвали, слід зазначити наступне. Згідно ст. 324 КАС України, суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Так, відповідно до ч. 1-2 ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Отже, окрема ухвала дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності. Окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню у майбутньому. При цьому, вказаними нормами процесуального закону встановлено саме право адміністративного суду, а не обов`язок, у разі виявлення під час розгляду справи порушення закону, постановити окрему ухвалу та направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а також, поставити питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Таким чином, основною підставою, яка надає можливість суду постановити окрему ухвалу є виявлення під час розгляду справи факту порушення суб`єктами владних повноважень вимог закону, внаслідок чого в окремій ухвалі має бути чітко вказано, які саме заходи слід вжити для усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Оскільки, винесення окремої ухвали є правом суду, а не обов`язком, а також, матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування підстав щодо необхідності винесення окремої ухвали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про винесення окремої ухвали. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 243, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року скасувати та прийняти нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Інспектора 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта Бондаренка Романа Миколайовича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №021754 від 15 жовтня 2021 року. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП - закрити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати пов`язані зі сплатою судового збору в загальному розмірі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Кузьмишина О.М.